Справа № 686/13040/25
Провадження № 2-о/686/413/25
03 вересня 2025 року м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі
головуючого судді Заворотної О.Л.,
секретаря судового засідання Банашко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хмельницький цивільну справу за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб Міністерства національної єдності України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства розвитку громад і територій України, Держави російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні про встановлення факту що має юридичне значення,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в обґрунтування якої вказала, що заявниця постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2014 році, після початку збройної агресії російської федерації проти України, заявниця була вимушена залишити постійне місце проживання та переїхати до м. Херсон, що підтверджується довідкою про отримання допомоги від 06.06.2024 № 406. У листопаді 2016 році змінила місце проживання, переїхавши до м. Бердянськ Запорізької області, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 04.11.2016. У листопаді 2021 року змінила місце проживання, переїхавши до м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи від 01.11.2021 № 1414-5000406839. Повномасштабне вторгнення 24.02.2022 застало заявницю у м. Маріуполь, після чого знову була вимушена залишити своє житло та переселитися до м. Хмельницький, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи від 03.08.2022 № 6825-5001969702.
До окупації Луганської області у 2014 році заявниця навчалась в школі, мала друзів та в цілому дитинство, усталений побут та можливість вести повноцінне життя. Вимушене переселення стало наслідком загрози життю, здоров'ю, свободі, насильницької втрати громадянства, обмеження свободи пересування, вираження думки, а також втрати права на навчання та захист у результаті збройної агресії російської федерації. Як особа, що постраждала від цих подій, вважає за необхідне звернутися з заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території.
Заявниця про час та місце судового розгляду повідомлялась в установленому законом порядку, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги заяви підтримала та просила задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у заяві.
Представник Міністерства національної єдності України в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце судового розгляду в установленому законом порядку, подав пояснення де зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1545 внесено зміни до Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460. Згідно внесених змін Міністерство розвитку громад та територій України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (далі - тимчасово окупована територія), а також прилеглих до неї територій, дотримання норм міжнародного гуманітарного права на всій території України (крім повноважень з координації розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вирішення інших пов'язаних з цим питань відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»); у сфері захисту прав примусово переміщених (депортованих) осіб, зокрема захисту прав осіб, депортованих за національною ознакою.
Вказаними змінами до основних завдань Міністерства розвитку громад та територій України додатково віднесено забезпечення формування та реалізація державної політики з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (далі - тимчасово окупована територія), а також прилеглих до неї територій, дотримання норм міжнародного гуманітарного права на всій території України (крім повноважень з координації розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вирішення інших пов'язаних з цим питань відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»); з питань внутрішньо переміщених осіб, сприяння реалізації їх прав і свобод та створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання; з питань дотримання норм міжнародного гуманітарного права на всій території України (крім повноважень з координації розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вирішення інших пов'язаних з цим питань відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»); вживання заходів до захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які порушені внаслідок збройного конфлікту та/або тимчасової окупації частини території України (далі - тимчасова окупація); збір та аналіз інформації про необхідність здійснення заходів із відновлення об'єктів інфраструктури (транспортної, енергетичної, житлово-комунальної, соціальної тощо) на тимчасово окупованій території, а також прилеглих до неї територіях; забезпечення координації розроблення та здійснення заходів, спрямованих на відновлення та стале функціонування об'єктів промисловості, соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду, систем життєзабезпечення на тимчасово окупованій території в процесі її реінтеграції, а також прилеглих до неї територіях.
Кабінет Міністрів України в розпорядженні від 03.01.2025 № 10-р погодився з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій щодо можливості забезпечення здійснення Міністерством покладених на нього згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2024 № 1545 «Про внесення змін до Положення про Міністерство розвитку громад та територій України» функцій і повноважень.
Представник Міністерства розвитку громад і територій України в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце судового розгляду в установленому законом порядку, подав пояснення по справі, де зазначив, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
При цьому, Мінрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику поміж іншого з питань тимчасово окупованої російською федерацією території України (далі - тимчасово окупована територія), а також прилеглих до неї територій, дотримання норм міжнародного гуманітарного права на всій території України (крім повноважень з координації розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вирішення інших пов'язаних з цим питань відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»). Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» установлено, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій; до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій; до переліку включається тимчасово окупована російською федерацією територія України, визначена відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»; у переліку визначаються дата початку та дата завершення бойових дій (дата виникнення та припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації.
Відповідно до вищевказаної постанови наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією та визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за № 453/37789 (із змінами). У подальшому, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», пункту 8 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 № 460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2022 № 1400), Мінрозвитку прийнято наказ від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».
Наказом від 28.02.2025 № 376 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, просить розгляд заяви здійснити за відсутності представника Мінрозвитку.
Представник Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце судового розгляду в установленому законом порядку.
Представник Держави російська федерація в особі Посольства російської федерації в Україні в судове засідання не з'явився, повідомлявся про час та місце судового розгляду в установленому законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2014 році, після початку збройної агресії російської федерації проти України, ОСОБА_1 залишила постійне місце проживання та переїхати до м. Херсон, що підтверджується довідкою про отримання допомоги від 06.06.2024 № 406.
В 2016 році ОСОБА_1 змінила місце проживання, переїхавши до м. Бердянськ Запорізької області, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 04.11.2016.
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 змінила місце проживання, переїхавши до м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується довідкою внутрішньо переміщеної особи від 01.11.2021 № 1414-5000406839.
Згідно з довідкою від 03.08.2022 № 6825-5001969702 ОСОБА_1 переїхала в м. Хмельницький та має статус внутрішньо-переміщеної особи.
Звернення заявниці в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу заявниці, що підпадає під захист Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 3 липня 1954 року та подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій, а також відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації. Це, у свою чергу, має відповідні правові наслідки, визначені як національним, так і міжнародним законодавством.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Так, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 363/2981/16-ц та від 06.06.2018 у справі № 428/13977/16-ц зроблено висновки про те, що відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права. Встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: що вимушене переселення заявників з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії російської федерації та окупації російською федерацією частини території Луганської області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового, способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією російської федерації. Відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення заявників у липні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулось унаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території Луганської області. Висновки судів про те, що встановлення факту, який просять встановити заявники, належить до повноважень відповідних державних органів, які нормативно-правовими актами цей факт встановили, і що цей факт є загальновідомим, лише підтверджують те, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню. А доводи судів про те, що з огляду на наведене цей факт не потребує судового підтвердження, є помилковими і такими, що суперечать ст. 124 Конституції України, оскільки заявники довели, що від встановлення цього юридично значимого для них факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії російської федерації вимушено беруть участь. Подібні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 428/12368/16, від 21.03.2018 у справі № 417/3852/17, від 12.04.2018 у справі № 243/7029/17, від 21.08.2018 у справі № 752/6366/16, від 21.08.2018 у справі № 428/8076/16, від 12.09.2018 у справі № 755/14659/16.
Верховний Суд визначив можливість встановлення не самого факту вимушеного переселення внаслідок збройної агресії російської федерації, а можливість встановлення причинно-наслідкового зв'язку між певною подією та збройною агресією російської федерації.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі №490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії рф на території України, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі «Конвенція») передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
Факти збройної (військової) агресії російської федерації щодо України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Статтею першою Закону України «Про оборону України» збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Відповідно до абз. 2 постанови Верховної Ради України від 04.02.2015 № 145-VІІІ «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами російської федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» із 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором, в якому, зокрема, вказано, що від початку агресії наприкінці лютого 2014 року російська федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище.
Силові дії російської федерації, що тривають із 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду у даній справі безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав заявниці.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
За змістом ч. 2 ст. 4 України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Частинами першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 № 509 затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключено можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 428/2492/17.
За таких обставин, встановлення факту, що має юридичне значення, щодо вимушеного переселення заявниці з окупованої території м. Маріуполь Донецької області, яке відбулось внаслідок збройної агресії російської федерації та окупації російською федерацією частини території України, можливе лише у судовому порядку, оскільки від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявниці, зокрема, відшкодування шкоди. При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявниці.
Враховуючи вищевикладене, вимоги заяви щодо встановлення факт повторного вимушеного переселення з території міста Маріуполь Донецької області та первинного з міста Довжанськ Луганської області, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2,4,12, 263-265, 293-315, 353 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Заяву задовольнити.
Встановити факт повторного вимушеного переселення з території міста Маріуполь Донецької області та первинного з міста Довжанськ Луганської області, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Заінтересована особа : Міністерство національної єдності України, код ЄДРПОУ 40446210, 03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, 13.
Заінтересована особа : Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10.
Заінтересована особа : Міністерство розвитку громад та територій України, код ЄДРПОУ 37472062, 01135, м. Київ, просп. Берестейський, 14.
Заінтересована особа : Держава російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні, 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27.
Дата складення повного тексту рішення суду: 10.09.2025.
Суддя: