Справа № 587/3154/25
06 жовтня 2025 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Бондаренко О. М., представника відповідача Сергеєвої С. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червня 2025 року до Сумського районного суду Сумської області надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 грудня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 168768, відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» надав позичальнику кредит у сумі 3000,00 грн., строк користування кредитом 30 днів, зі стандартною процентною ставкою 2 % в день або 730 % річних, шляхом перерахування кредитних коштів за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та позивачем укладено Договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату, а ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» прийняв належні ТОВ «ЗАЙМЕР» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.
Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором станом на 31 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором №168768 становить 15660,00 грн, яка складається з: 3000,00 грн сума - простроченої заборгованості за кредитом; 12660,00 грн - сума простроченої заборгованості за відсотками.
Всупереч умовам кредитного договору відповідач свої зобов'язання не виконав. Після відступлення прав вимоги за цим договором відповідачем не здійснювались платежі на погашення заборгованості.
Враховуючи невиконання відповідачем умов договору, представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 15660,00 грн, а також понесені судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10500,00 грн.
Ухвалою суду від 09 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
03 вересня 2025 року від представника позивача надійшла заява про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи.
12 серпня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не пам'ятає, щоб він отримував суму кредиту в розмірі 3000 грн. Переказ грошових коштів ОСОБА_1 зроблено ТОВ Клай Інвест, а надавачем платіжних послуг був ТОВ «ПрофітГід», з яким ОСОБА_1 не мав будь-яких договірних відносин. Кредит надався за стандартною процентною ставкою -2 % в день або 730 % річних, проте до позовної заяви розрахунку заборгованості по відсоткам не надано. В той же час, на підставі ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 цієї статті, не може перевищувати 1%. Тому у задоволенні позову в частині стягнення відсотків слід відмовити.
14 черпня 2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказав, що, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, як на підставу для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі, є не обґрунтованими, недоведеними, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій, викладених в остановах Верховного Суду, а отже є такими, що не підлягають задоволенню, та не повинні братися судом до уваги. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.
18 серпня 2025 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
У судове засіданні представник позивача не з'явився, в позовній заяві просив розглядати справу без його участі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час повідомлений належним чином.
Представник відповідача адвокат Сергеєва С. А. просила суд відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що 25 грудня 2020 року між ТОВ «Займер» та ОСОБА_2 укладено договір про надання фінансового кредиту №168768 шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL3583. Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися (пункт 6.8 договору).
Згідно з п. п. 1.1, 1.2 договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в сумі 3000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 23 січня 2021 року. Але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання Сторонами.
Відповідно до пункту 1.3 договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 2% (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована.
Згідно з пунктом 1.4 договору кредит надається в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Відповідачем у кредитному договорі були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів.
Згідно з п.п. 2.1, 2.3 договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (а.с. 10 зв.б., а.с. 11).
Відповідно до довідки ТОВ «ПРОФІТГІД» про підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів було перераховано кредитні кошти в сумі 3000 грн за реквізитами вказаної платіжної картки № НОМЕР_1 , видача кредиту №168768 (а.с. 19 зв. б.). Відповідно до умов укладеного кредитного договору кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку, вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжних систем Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon, а також ТОВ «ПРОФІТГІД». Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера ТОВ «ПРОФІТГІД», яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок Відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної ним під час реєстрації.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, отриманих з сайту Opendatabot, 14 вересня 2023 року ТОВ «ЗАЙМЕР» змінило свою назву на ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», що підтверджується відповідним витягом (а.с. 45-48).
28 жовтня 2021 року між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №01-28/10/2021, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників. Згідно з пунктом 1.2. договору факторингу фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт - відступити факторові своє право грошової вимоги до Боржників за Кредитними договорами, зазначеними у Реєстрі боржників (а.с. 12-13).
Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 15660,00 грн, з яких: 3000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12660,00 грн -сума заборгованості за процентами (а.с. 8).
31 січня 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» на адресу ОСОБА_1 направило вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором №168768 від 25 грудня 2020 року. Однак свої зобов'язання за кредитним договором відповідачем не виконано.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
У ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді, суд зазначає таке.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Судом встановлено, що договір про надання фінансового кредиту № 168768 від 25 грудня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 останнім підписано одноразовим ідентифікатором KL3583, який було надіслано на номер відповідача +380503022294.
Підписуючи договір, позичальник ОСОБА_1 підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватися Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «ЗАЙМЕР». Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору.
Так, укладений між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 договір містить усю необхідну для ідентифікації позичальника інформацію (паспортні дані, РНОКПП, електронну адресу, номер особистого електронного платіжного засобу, адресу проживання) та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором «KL3583», відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». Отже, відповідний договір між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 є укладеним.
Відповідно до Закону кредитні договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Доказів протилежного матеріали справи не містять як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-коду, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України згідно з вимогами статей 526, 527, 530 ЦК України банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23) міститься висновок, «що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).
Як вбачається з умов договору про надання фінансового кредиту № 168768 від 25 грудня 2020 року, зокрема пункту 1.4, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.
Як вбачається із розділу 7 договору, відповідачем зазначено наступний номер електронного платіжного засобу (банківської картки) НОМЕР_1 .
Факт перерахування грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено листом ТОВ «ПрофітГід» щодо підтвердження здійснення переказу грошових коштів в сумі 3000 грн за реквізитами вказаної платіжної картки НОМЕР_1 , транзакція № 30891-12844-53268, призначення платежу «видача кредиту №168768» (а.с. 19 зв.б.).
Суд вважає зазначені докази належними та такими, що підтверджують факт перерахування позичальнику на вказаний ним рахунок кредитних коштів.
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач, будучи обізнаним про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняв дії щодо захисту, на його думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.
Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 235/8060/15-ц (провадження № 61-6952св24).
Відповідачем не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, на яку переказано грошові кошти в розмірі 3 000 грн, та яка вказана ним в договорі, йому не належить.
Крім цього, суд вважає, що маючи доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, боржник мав можливість в якості доказу надати суду довідку з банку про неналежність йому вищезгаданої картки, або виписку зі свого рахунку на підтвердження надходження чи не надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору, його розміру, а також на підтвердження виконання своїх зобов'язань за цим договором та внесення коштів на погашення заборгованості.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем отримано кредитні кошти за договором про надання фінансового кредиту № 168768 від 25 грудня 2020 року у сумі 3 000 грн, однак належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання та не повернуто кредитні кошти у передбачений договором строк.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.
Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, загальна вартість заборгованості становить 15660,00 грн, яка складається з: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 3 000 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 12660,00 грн. (а.с. 7 зв.б.).
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення відповідачем отриманих коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором (пункт 1.1. договору про надання фінансового кредиту).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Як встановлено з матеріалів справи, строк кредитування за договором про надання фінансового кредиту №168768 від 25 грудня 2020 року був погоджений сторонами та становив 30 днів, тобто до 23 січня 2021 року.
Пунктом 3.3.3 договору про надання фінансового кредиту №168768 від 25 грудня 2020 року передбачено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного в графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.
Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.
Отже, розмір процентів відповідно до умов договору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1800 грн, виходячи з розрахунку: 3000 грн (тіло кредиту) х 2% (відсоткова ставка) х 30 днів (строк кредиту).
Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Зі змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що кредит надається строком на 30 днів до 23 січня 2021 року (строк кредитування).
Отже, позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Відтак, наданий позивачем розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом на підтвердження наявності заборгованості по відсоткам за договором про надання фінансового кредиту №168768 від 25 грудня 2020 року в сумі 12660,00грн (а.с. 49-54).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що за договором про надання фінансового кредиту №168768 від 25 грудня 2020 року з відповідача підлягає стягненню 4800 грн, а саме, 3000 грн - заборгованість за тілом кредиту, та 1800,00 грн - нараховані проценти.
Згідно частини 6 та 7 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Пунктом 3 частини 2 статті 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.
При подачі позовної заяви представник ТзОВ ««ФК «КЕШ ТУ ГОУ» просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10 500 грн.
На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав договір про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, акт про отримання правової допомоги робіт від 22 серпня 2025 року, який містить детальний опис робіт та їх вартість, додаткову угоду №1 від 27 грудня 2024 року до договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, платіжну інструкцію №39510 від 22 серпня 2025 року в розмірі 10500 грн (а.с. 9-10,69,72).
Враховуючи, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат, понесених ним на правову допомогу розмірі 10 500 грн, та надано докази сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 2 422, 40 грн, понесені витрати позивача слід стягнути з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме 3255 грн витрат, понесених ним на правову допомогу та 750,94 грн - витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 12,13, 76-78, 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,ст. ст. 526, 626, 628, 633, 638, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7, ЄДРПОУ: 42228158) заборгованість за кредитним договором № 168768 від 25 грудня 2020 року в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок, судовий збір в сумі 750 (сімсот п'ятдесят) гривень 94 копійки та витрати на правову допомогу в розмірі 3255 (три тисячі двісті п'ятдесят п'ять) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. Г. Вортоломей