Справа № 127/9035/25
нп 2/490/2614/2025
Центральний районний суд м. Миколаєва
07 жовтня 2025 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання - Рябой Д.В., позивачки ОСОБА_1 та її представниці - адвоката Часник О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав,
21.03.2025 року до Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Вінницької міської ради про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що з грудня 2019 року по грудень 2023 року разом з відповідачем ОСОБА_2 , перебувала в шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу та проживали в місті Вроцлав республіці Польща. Від цих шлюбних відносин в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після народження сина відповідач повністю усунувся від утримання дитини і забезпечення його життєдіяльності, а також не мав бажання піклуватися про дитину фізично.
Позивачка самостійно намагалася і працювати, і доглядати за дитиною. Але поєднувати піклування про дитину і заробляти кошти на проживання для себе і дитини було тяжко, тому в грудні 2023 року позивачка була вимушена повернутися в Вінницю до своїх батьків. На жодні прохання допомогти матеріально утримувати дитину відповідач категорично відмовляв.
12.03.2024 року позивачка звернулась до суду з позовною заявою про стягнення аліментів. Відповідно до Рішення Вінницького міського суду від 03.06.2024 року, по справі №127/8263/24, стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 4000,00 грн щомісячно, та 09.07.2024 року видано відповідний виконавчий лист.
Як зазначає позивачка, аліменти на утримання дитини, вже майже рік відповідач не сплачує. Ніякої іншої матеріальної допомоги та підтримки на утримання дитини батько не надає. Син не отримує жодних подарунків від батька на дні народження та на свята. Також відповідач, проживаючи в Польщі, зовсім не цікавиться життям дитини, а навпаки ховається, припинивши будь-яке спілкування з позивачкою. Вже майже два роки батько жодного разу не бачив дитину і не намагався побачити чи почути сина.
Дитина вже більше двох років проживає з позивачкою та її батьками у квартирі, яка належить батькам позивачки. Дитина знаходиться на повному утриманні і вихованні матері. Батько не підтримує з сином родинні відносини, не цікавиться його життям та розвитком, виявляє байдужість до власної дитини та щодо своїх батьківських прав.
Враховуючи вищевикладене, позивачка змушена звернутися до суду з питанням позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.04.2025 року вищезазначену позовну заяву було передано на розгляд за підсудністю до Центрального районного суду м. Миколаєва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
28.04.2025 року матеріали справи передано на розгляд судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 02.05.2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Рогляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.06.2025 року. Зобов'язано Службу у справах дітей Вінницької міської ради, як орган опіки та піклування надати суду відповідний висновок, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
30.06.2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокат Часник О.Д. подала до суду заяву, в якій просила витребувати у Головного центру обробки Спеціальної інформації Державної прикордонної Служби України інформацію про те, чи перетинав кордон України, з України та в Україну громадянин ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 2020 року по теперішній час, якщо так , то в який саме час.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.07.2025 року було задоволено клопотання представниці ОСОБА_1 - адвоката Часник О.Д. та витребувано докази, також було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
21.07.2025 року від Служба у справах дітей Вінницької міської ради, на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.05.2025 року до суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08.07.2025 року за №01/00/011/42715.
25.07.2025 року Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на виконання ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.07.2025 року надав витребувану інформацію.
28.08.2025 року до суду надійшли нотаріально завірені пояснення від свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
В судове засідання 04.09.2025 року сторони не з'явилися, у зв'язку з чим судове засідання було відкладено на 07.10.2025 року.
В судове засідання відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Вінницької міської ради не з'явились. 08.07.2025 року представниця Служби у справах дітей Вінницької міської ради надала до суду заяву про розгляд справи за їївідсутності, підтримала висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради від 08.07.2025 року за №01/00/011/42715.
В судовому засіданні позивачка та її представниця позов підтримали повністю з підстав наведених у ньому, та просили позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 , стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 .
Суд, заслухавши думку учасників справи, взявши до уваги покази свідків, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до повної копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , у м. Вроцлав, республіка Польща, про що 07.11.2022 року складено відповідний акт 0264011/00/AU/2022/916020, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану у м. Вроцлав. В відомостях про батьків в графі батько вказано - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в графі мати - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно до довідки про реєстрацію особи громадянином України від 23 грудня 2022 року №61330/536-2285/Н, виданої Генеральним консульством України у Вроцлаві, підтверджується що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований громадянином України.
Факт спільного проживання позивачки з сином підтверджується довідкою за вих. №1371 від 12.03.2025 року, виданою ТОВ «Житлово-Експлуатаційним Об'єднанням» у м. Вінниця, з якої вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.03.2024 року проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстрована та проживає і його мати - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 15.02.2024 року, виданого Департаментом адміністративних послуг Винницької міської ради.
Відповідно до копії рішення Вінницького міського суду від 03.06.2024 року, по справі №127/8263/24, з ОСОБА_2 стягнено аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 4000,00 грн щомісячно, починаючи з 12.03.2024 року та до досягнення дитиною повноліття та 09.07.2024 року видано Виконавчий лист, що підтверджується відповідною копією, яка наявна в матеріалах справи.
03.02.2025 року, Центральним відділом державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), позивачку було повідомлено, що станом на 31.01.2025 року з боку відповідача є заборгованість зі сплати аліментів по виконавчому провадженню НОМЕР_4 від 16.07.2024 року, що підтверджується копією розрахунку заборгованості зі сплати аліментів виданої Центральним відділом ДВС у місті Миколаєві №8333, від 03.02.2025 року, відповідно до якого заборгованість зі сплати аліментів, станом на 31.01.2025 року становить - 44000,00 грн.
Відповідно до копії довідки, виданої КЗ «Заклад дошкільної освіти №37 Вінницької міської ради» від 25.02.2025 №01-16/07, біологічний батько дитини не підтримує контакт з дошкільним закладом, жодного разу не з'явився в садочку та життям дитини не цікавився.
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, виданої ТОВ «Моє здоров'я - сімейна медицина» від 28.02.2025, на амбулаторних прийомах з дитиною завжди була лише мати (батька дитини жодного разу не було на огляді).
З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.07.2025 року №01/00/011/42715, вбачається, що орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківськиї прав батька, ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В нотаріально посвідчених поясненнях свідок ОСОБА_5 зазначила, що під час відвидин та спільних зустрічей вона ніколи не бачила батька ОСОБА_10 , знає,що батько сина ОСОБА_11 , взагалі не цікавиться життям та розвитком дитини, не надає жодної матеріальної чи фінансової допомоги.
В нотаріально посвідчених поясненнях свідок ОСОБА_6 зазначила, що з часу проживання ОСОБА_12 разом із сином ОСОБА_10 , вона ніколи не бачила батька ОСОБА_10 , в квартирі не має речей, пов'язаних з батьком дитини. Ніколи не чула, що батько дитини, або хтось з його родини цікавилися життям ОСОБА_10 , допомогали фінансово чи матеріально, телефонували чи писали.
В нотаріально посвідчених поясненнях свідок ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_12 з ОСОБА_10 переїхали жити в Україну в кінці 2023 року, і від тоді вона не чула жодного разу, щоб батько ОСОБА_10 чи його родина цікавилися життям хлопчика. Із родини батька дитини, ніхто ніколи не приїжджав, не телефонував, жодним чином не спілкувалися з ОСОБА_10 та його матір'ю, не надавали матеріальну допомогу, не передавали подарунків чи вітань.
Як вбачається з інформації викладеної в листі Головного центру обробки Спеціальної інформації Державної прикордонної Служби України, від 24.07.2025 року за №19/59879-25-Вих, громадянин ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в останнє 01.11.2021 року виїхав з України через пункт пропуску Шегині.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною 7 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, зокрема, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України.
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2018 року у справі №404/6391/16-ц (провадження №61-40224св18), від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява №31111/04, наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, зокрема вказане висловлено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі №545/560/21), від 29.11.2023 у справі №607/15704/22, від 22.11.2023 у справі №214/5134/22, від 07.02.2024 у справі №401/1944/22.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі №213/2822/21.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява №31111/04).
У рішенні від 16.07.2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини с надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка ОСОБА_1 , як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , зазначила те, що відповідач повністю усунувся від утримання дитини і забезпечення його життєдіяльності, зовсім не цікавиться життям дитини, а також не має бажання піклуватися про дитину фізично.
Суд вирішуючи цей спір, на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини» оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними прийняття рішення.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі №459/3411/18, провадження №61-10531св21, Верховний Суд дійшов висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, й навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено ст. 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Крім того, Постановою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №520/8264/19, визначено, поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків у розумінні статті 164 СК України і може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав щодо дитини.
За правилами частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд погоджується та бере до уваги висновок Служби у справах дітей Вінницької міської ради, оскільки він достатньо аргументований, при його складанні було обстежено умови проживання дитини, а також проведено відповідні перевірки. На думку суду висновок Служби у справах дітей Вінницької міської ради відповідає інтересам малолітньої дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що при розгляді справи, знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї малолітньої дитини, без поважних причин залишивши її без батьківської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачкою доведено, що поведінка відповідача відносно його сина є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Враховуючи наведене вище, поведінка відповідача з ухилення у виконанні ним батьківських обов'язків щодо виховання його малолітньої дитини є доведеною та такою, що не може бути змінена, крім того, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивачки про ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню своєї малолітньої дитини, а відтак наявні підстави для задоволення позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За умовами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позовної заяви позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією №1462999314 від 04.03.2025 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі вищенаведеного, керуючись 12, 13, 89, 141, 206, 263-265, 268 ЦПК, суд,
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Служба у справах дітей Вінницької міської ради (код ЄДРПОУ: 44566028, адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 50), про позбавлення батьківських прав, задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Відповідно до ч. 6 ст. 164 СК України, рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.
Роз'яснити відповідачу у справі зміст статті 169 СК України, що мати, батько позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.В. Саламатін