29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"25" вересня 2025 р. Справа №924/538/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., за участю секретаря судового засідання Люкової Л.С., розглянувши матеріали справи
за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра"
до фермерського господарства "Фортуна-Агро Д"
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1
про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки
за участю представники сторін:
позивача: Оніщук В.В. згідно з ордером
відповідача: не з'явився
третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з'явився
Рішення ухвалюється 25.09.2025, оскільки в судовому засіданні 01.09.2025, 18.09.2025 оголошувалась перерва.
В судовому засіданні оголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
встановив: сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Довіра" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом до фермерського господарства "Фортуна-Агро Д", в якому просить визнати недійсним з моменту укладення договір суборенди земельної ділянки від 07.04.2017 площею 0,8179 га з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092, укладений між сторонами.
Ухвалою суду від 02.06.2025 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 19.06.2025, яке в подальшому відкладалось на 03.07.2025, 30.07.2025, 20.08.2025
Ухвалою суду від 03.07.2025, занесеною до протоколу судового засідання, відповідно до ст. 177 ГПК України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 30.07.2025 заяву сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" (від 29.07.2025) про залучення до розгляду справи ОСОБА_1 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача задоволено та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 20.08.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 01.09.2025, в якому оголошувалась перерва до 18.09.2025, 25.09.2025.
Позивач в обґрунтування позову зазначив, що спірний договір укладено всупереч вимог ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" та п.8.2 договору оренди землі від 01.03.2008 укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ "Довіра", за відсутності письмової згоди орендодавця земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092. Як на правові підстави позову позивач посилається на положення ст. ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про оренду землі".
Відповідач у відзиві на позов (від 11.06.2025) вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства та звертає увагу, що спори з приводу відносин СТОВ "Довіра" та ФГ "Фортуна-Агро Д" стосовно суборенди земельних ділянок на території Гриценківської сільської ради Хмельницького району неодноразово були предметом розгляду в Господарському суді Хмельницької області.
Посилаючись на рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 у справі №924/158/21, рішення Господарського суду Хмельницької області від 31.10.2023 у справі №924/797/21, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, постанову Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №924/635/24, зазначає, що судами встановлено ряд обставин, які свідчать про взаємовідносини СТОВ "Довіра" та ФГ "Фортуна-Агро Д" з приводу суборенди земельних ділянок на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області, зокрема укладення договорів суборенди та повне виконання сторонами його умов; дійсність договору про співпрацю від 07.04.2017 та неправомірність дій СТОВ "Довіра" в частині розірвання договорів оренди, що призвело до припинення дії договорів суборенди, в тому числі і спірного договору суборенди.
Стверджує, що звертаючись з позовом про визнання недійсним договору суборенди, позивач переслідує як кінцеву мету ухилення від відповідальності, що настала за порушення умов договору про співпрацю від 07.04.2017 у вигляді штрафу, що заявлений до стягнення у справі №924/635/24 за позовом ФГ "Фортуна-Агро Д" до СТОВ "Довіра" про стягнення штрафу, оскільки позивачем всупереч досягнутим домовленостям розірвано договір оренди земельної ділянки, що призвело до припинення дії договору суборенди.
З огляду на положення ч.1 ст. 16 ЦК України, зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.
З врахуванням наведеного, акцентує увагу на правових висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, від 06.12.2023 у справі №925/114/22, в яких зазначено, що аналіз положень частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі", статей 15, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що відсутність письмової згоди орендодавця на передачу в суборенду земельної ділянки не може слугувати єдиною підставою для задоволення позову орендаря, поданого до суборендаря про визнання договору суборенди недійсним, з тих підстав, що він суперечить частині першій статті 8 Закону України "Про оренду землі", оскільки положення цієї норми в першу чергу спрямовані на захист прав орендодавця і їх недотримання орендарем не призводить до порушення прав орендаря, а в разі невиконання орендарем обов'язку з отримання зазначеного погодження та наступного подання позову про визнання правочину недійсним з цих підстав, наслідком задоволення такого позову може стати перекладання негативних наслідків недобросовісної поведінки орендаря на суборендаря і такий позов орендаря, поданий з підстав відсутності згоди орендодавця, не підлягає задоволенню як такий, що спрямований на одержання судового захисту права, яким зловживає саме позивач.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що позовна вимога СТОВ "Довіра" як орендаря до ФГ "Фортуна-Агро Д" як суборендаря про визнання договору недійсним з підстав неотримання письмової згоди орендодавця не підлягає задоволенню з причин зловживання СТОВ "Довіра" своїм правом.
Позивач у відповіді на відзив (від 01.07.2025) звертає увагу на зловмисну домовленість (недобросовісну поведінку) в діях орендаря та суборендаря, так як при укладенні спірного договору обом сторонам правочину було достеменно відомо, що відповідно до умов основного договору оренди земельної ділянки діють обмеження на її передачу у заставу або в користування третім особам, в тому числі без письмової згоди орендодавця. Стверджує, що на момент укладення договору суборенди сторони усвідомлювали його невідповідність ч.1 ст. 8 Закону України "Про оренду землі", договору оренди землі від 01.03.2008 р, ст. 232 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.
Вважає помилковим посилання відповідача на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №925/114/22, від 29.10.2019 у справі №904/355/19 та від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, оскільки не є релевантними.
Щодо укладення спірного правочину у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою повідомляє про перебування протягом певного проміжку часу Китайчука С.В. (заступник директора СТОВ "Довіра") у службовому підпорядкуванні Оцалюка А.В. (директор ФГ "Фортуна - Агро Д", до 03.10.2012 - директор СТОВ "Довіра"), у зв'язку з чим, на думку позивача, можна обґрунтовано стверджувати, що такі зв'язки стали підґрунтям для укладення спірного договору всупереч інтересам СТОВ "Довіра", орендодавця, з порушенням норм чинного законодавства та умов договору.
Посилаючись на положення ст.ст. 2, 80, 91, 92, 237, 241 ЦК України, статуту СТОВ "Довіра" 2016 року та контракту б/н від 01.02.2017, укладеним між вищим органом управління СТОВ "Довіра" ОСОБА_2 як директором товариства, вказує на укладення спірного договору суборенди керівником позивача з перевищенням повноважень, без попереднього погодження із загальними зборами, без достатніх правових підстав, що мало негативні наслідки для господарської діяльності товариства. Водночас наголошує, що постанова Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 904/355/19, на яку посилається відповідач, додатково підтверджує перевищення повноважень при укладенні спірного договору суборенди директором ОСОБА_2 .
Також стверджує, що факт внесення земельної ділянки до переліку у додатку № 1 до договору про співпрацю не свідчить ні про її законну передачу у суборенду, ні про надання орендодавцем письмової згоди на таку передачу, у зв'язку з чим посилання відповідача на даний договір як на правову підставу укладення договорів суборенди є юридично неспроможним, оскільки не спростовує аргументів позивача щодо незаконності передачі земельної ділянки в суборенду.
З приводу аргументів відповідача про зловживання позивачем правами, вважає їх безпідставними, оскільки передача в суборенду земельної ділянки було здійснено всупереч обмеженням встановленим договором оренди, без згоди орендодавця, що в свою чергу породжує право на судовий захист.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив (від 02.07.2025) щодо перевищення повноважень директора СТОВ "Довіра" вказує, що у відносинах з третіми особами слід виходити з презумпції наявності достатнього обсягу повноважень на здійснення дієздатності юридичної особи як у одноособового органу юридичної особи, так і керівника її колегіального органу. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.01.2020 року у справі №924/678/18 стверджує, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно, по-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання, водночас, в рішенні Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 року у справі №924/158/21 встановлено, що сторони не лише уклали спірні договори але й виконували їх до червня 2020 року. Вважає такими, що не відповідають дійсності твердження позивача про статутні обмеження повноважень керівника сільськогосподарського товариства на укладення договорів суборенди земельної ділянки, оскільки в статуті відсутні такі положення. Стверджує, що є усі підстави вважати, що спірний договір укладений без браку повноважень керівника СТОВ "Довіра", а подальші дії позивача направлені на виконання договору, що підтверджує наявність подальшого схвалення правочину.
Щодо зловмисної домовленості сторін при вчиненні правочину відповідач заперечуючи проти доводів позивача зазначає, що судами при розгляді справ №924/158/21, №924/797/21, №924/635/24 встановлено, що СТОВ "Довіра" умисно розірвало діючі договори оренди з метою припинити дію спірних договорів суборенди, уклавши в подальшому договори оренди з власниками спірних земельних ділянок та особою пов'язаною зі СТОВ "Довіра".
Звертає увагу на тому, що у даній справі відсутні докази, які б свідчили про зловмисну домовленість та про наявність негативних наслідків для сторін правочину, крім тих, що зумовлені протиправними діями СТОВ "Довіра", що виключає можливість визнання недійсним спірного договору.
В додаткових поясненнях (від 29.07.2025) позивач підтримав позицію, викладену у відповіді на відзив. Вважає посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, які прийняті в інших справах щодо наявності/відсутності підстав для визнання договору недійсним нерелевантними. Зазначає, що у даній справі зловмисна домовленість прослідковується у діях орендаря та суборендаря, в основу якої покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Стверджує про наявність всіх кваліфікуючих ознак, передбачених ст. 232 ЦК України, необхідних для визнання недійсним правочину, укладеного внаслідок зловмисної домовленості представників, а саме: правочин вчинено з перевищенням повноважень директора; сторони були обізнані про пряму заборону передачі земельної ділянки в суборенду; сторони не вчинили жодних дій щодо отримання письмової згоди Орендодавця; укладення правочину є наслідком негативних подій для СТОВ "Довіра"- втрату можливості користування земельною ділянкою, штрафні санкції; дії вчинено не в інтересах СТОВ "Довіра", а всупереч цим інтересам.
Третя особа, яка не завляє самостійних вимог на предмет спору у письмових поясненнях від 20.08.2025 повідомила, що згоди на укладення договору суборенди не надавала, звернень від орендаря з приводу отримання такої згоди та повідомлень про передачу земельної ділянки в суборенду не було. Зазначає, що такі дії орендаря і суборендаря порушили права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, оскільки земельна ділянка фактично вибула з її контролю (розпорядження) як власника/орендодавця, всупереч встановленим договірним умовам, позбавила можливості ефективно здійснювати право власноті та контролювати умови використання її землі. Стверджує, що укладення договору суборенди земельної ділянки позбавило можливоств орендодавця отримати належну вигоду або компенсацію у разі погодження суборенди. Вважає, що вказані дії орендаря та суборендаря суперечать умовам договору оренди землі від 01.03.2008.
Повідомляє, що після того як вказане порушення стало відомим орендодавцю, у 2020 році між Штиренко Н.І. та СТОВ "Довіра", було укладено угоду про розірвання цього договору оренди землі.
Окрім того, просить розгляд справи здійснювати за відсутності третьої особи.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав наведених в позові, відповіді на відзив.
Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору представників в засідання суду не направили.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ( довідка №350457983 від 16.10.2023) Штиренко Надії Іванівні на праві власноті належить земельна ділянка з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092, площею 0,8179 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку , серія ЯЕ №043285 (видавник -Управління земельних ресурсів у Красилівському районі Хмельницької області).
01.03.2008 між Штиренко Надією Іванівною, як орендодавцем, та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра", як орендарем, було укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Антонінської селищної ради Красилівського району.
У п. 3.1 договору передбачено, останній укладено на 15 років. Термін дії договору оренди з 01.01.2008 по 01.01.2023.
Земельна ділянка передається в оренду для товарного сільськогосподарського використання. Цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного с/г виробництва (п.п. 5.1, 5.2 договору).
Відповідно до п. 6.2 договору оренди передача орендної ділянки орендарю здійснюється у 10-денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі, що є невід'ємною частиною договору.
Після припинення дії договору оренди орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані придатному для використання за цільовим призначенням, але не гіршому (п. 7.1 договору).
В пункті 8.2 договору закріплено, що орендар не в праві передавати земельну ділянку в заставу і користування третім особам.
Згідно із п. 12.1 договору оренди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.
Договір оренди землі від 01.03.2008 підписано сторонами з відміткою про те, що договір зареєстровано у Красилівському районному відділі центру ДЗК, про що вчинено запис від 26.05.2008 за №040875600184.
15.07.2011 сторони договору оренди землі від 01.03.2008 підписали зміни та доповнення до останнього.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав про реєстрацію права оренди від 07.06.2017 №89007797, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №350457983 від 16.10.2023 державним реєстратором 31.05.2017 г на підставі вищенаведеного договру оренди землі , внесено запис про право оренди СТОВ "Довіра" на земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092 площею 0,8179 га.
07.04.2017 між СТОВ "Довіра" в особі директора Китайчука С.В., що діє на підставі статуту (сторона - 1) з однієї сторони, та ФГ "Фортуна-Агро Д" в особі директора Оцалюка А.В., що діє на підставі статуту (сторона - 2) з другої сторони, укладено договір про співпрацю предметом якого, згідно з п. 1 є відносини сторін з підтримання та розвитку територіальної громади села Якимівці Гриценківської сільської ради, Красилівського району, Хмельницької області, з метою впровадження високих стандартів життя через ефективне використання земельних ділянок, що знаходяться в масиві села Якимівці та у переважній більшості знаходяться у власності жителів села та перебувають у користуванні (оренді) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" а також взаємовідносини сторін стосовно унемжливлення антиконкурентних дій у Красилівському районі між сторонами в частині використання орендованих земель.
Пунктами 2.1.1, 2.1.4, 2.2.1 договору про співпрацю передбачено обов'язки СТОВ "Довіра" передати ФГ "Фортуна-Агро Д" у суборенду земельні ділянки, що зазначені у додатках до цього договору на підставі укладених та належним чином зареєстрованих в реєстрі речових прав на нерухоме майно, договорів суборенди земельних ділянок загальною площею не менше 989,9 га.; до закінчення терміну дії цього договору та/або договору оренди земельної ділянки переданої в суборенду, не вчиняти дії, що призводять чи можуть призвести до дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок, що передаються у суборенду та передбачені у додатках до цього договору; вимагати від сторони - 2 здійснення користування земельними ділянками, що передані в суборенду, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору суборенди.
У п. 2.4.1 договору про співпрацю визначено право ФГ "Фортуна Агро Д" використовувати земельні ділянки на умовах визначених договорами суборенди земельних ділянок.
Відповідно до п. 6.1 договору про співпрацю договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025.
У додатку №1 до договору про співпрацю від 07.04.2017 сторонами складено перелік земельних ділянок, що підялгають передачі за договром про співпрацю в кількості 384 одиниці, загальною площею 760,4909 га з відображенням ПІБ власника , кадастрового номера та площі земельної ділянки.
Зазначена обставина встановлена в рішенні Господарського суду Хмельницької області від 31.10.2023 у справі № 924/797/21
07.04.2017 між сільськогосподарським товариством "Довіра", як орендарем, та фермерським господарством "Фортуна-агро Д" було укладено договір суборенди земельної ділянки (далі - договір суборенди), відповідно до п. 1.1 якого, орендар передає, а суборендар приймає в довгострокове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Гриціневської сільської ради Красилівського району Хмельницької області.
Згідно з п. 1.2 договору суборенди об'єкт суборенди орендований орендарем на підставі договору оренди землі від 01.03.2008 укладений між СТОВ "Довіра" та ОСОБА_1 .
Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору в суборенду передається земельна ділянка кадастровий номер :6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га.
Договір суборенди діє до 26 травня 2023 року (п. 3.1 договору суборенди). Строк дії договору суборенди закінчується також в разі закінчення або припинення строку дії основного договору оренди (п. 3.2 договору суборенди)
Згідно з п.п. 5.1, 5.2 договору суборенди земельна ділянка передається в суборенду для ведення сільськогосподарського виробництва; цільове призначення земельної ділянки: ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п. 7.1 договору суборенди після припинення дії договору, протягом п'яти календарних днів, суборендар повертає орендарю земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в суборенду.
У п. 8.1 договору суборенди вказано, що на суборендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інших прав третіх осіб.
Дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено (п. 12.4.1); закінчення терміну дії основного договору (п. 12.4.2 договору суборенди).
07.04.2017р. між СТОВ "Довіра" (Орендар) та ФГ "Фортуна-Агро Д" (Суборендар) укладено Договір суборенди земельних ділянок згідно п. 1.1 якого Орендар передає, а Суборендар приймає в довгострокове платне користування земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зазначені у Додатку №1 до Договору, які знаходяться на території Гриценківської сільської ради Красилівського району Хмельницької області .згідно п. 1.2 договору об'єкт суборенди орендований орендарем на підставі договорів оренди землі.
Відповідно до п.2.1 договору в суборенду передаються земельні ділянки загальною площею 989,9 га.
Згідно із п. 2.3 договору кадастрові номера земельних ділянок зазначаються в Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього Договору.
У п. 3.1 договору зазначено, що строк дії договору суборенди закінчується в разі закінчення або припинення строку дії усіх основних договорів оренди.
Згідно з п.п. 5.1, .5.2 договору земельні ділянки передаються в суборенду для ведення сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельних ділянок: ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до п. 7.1 договору після припинення дії договору, протягом п'яти календарних днів, суборендар повертає орендарю земельні ділянки в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх в суборенду.
Як додаток №1 до договору суборенди земельних ділянок складено списком земельних ділянок в кількості 403 одиниці, які передаються в суборенду , із зазначенням орендодавця, кадастрового номера та площу земельної ділянки.
У додатку №1 під порядковим номером 383 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером
6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га, Штиренко Надія Іванівна.
Даний договір з додатком містить підписи представників сторін, скріплені відтисками печаток.
Відповідно до інформаційної довідки 350457983 від 16.10.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га
- 31.05.2017 на підставі договору суборенди від 07.04.2017 проведено державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га; суборендар -ФГ "Фортуна Агро Д", орендар -СТОВ "Довіра";
- 22.06.2020 проведено державну реєстрацію припинення права оренди, підстава - угода про розірвання договору оренди землі від 03.06.2020;
22.06.2020 проведено державну реєстрацію припинення права суборенди;
- 22.06.2020 проведено державну реєстрацію права оренди на підставі договору оренди землі б/н від 15.06.2020 , Орендар ТзОВ "Євразія Сервіс", Орендодавець - ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (від 02.07.2025) земельна ділянка з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га належить на праві власності ОСОБА_1 ) державна реєстрація права 31.05.2027) та перебуває на праві оренди у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Довіра» ( державна реєстрація права -23.10.2024).
В матеріалах справи наявні копія Статуту СТОВ "Довіра" 2016 рік (нова редакція), затверджений рішенням загальних зборів учасників, яке оформлене протоколом №29/11-16/Д від 29.11.2016, рішення учасників СТОВ "Довіра" №23/05-2025/ЛЕ від 23.05.2025, рішень Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 №924/158/21, від 31.10.2023 №924/797/21, постанови Верховного Суду від 23.04.2025 №924/635/24, наказу №20 СТОВ «Довіра» від 31.03.2011 про прийняття на роботу Китайчука С.В., наказу №88 СТОВ "Довіра" від 03.10.2012 про звільнення з роботи ОСОБА_3 , контракту з керівником підприємства від 01.02.2017, листа Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 26.10.2023 з додатком.
Так, у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 по справі №924/158/21 за позовом ФГ "Фортуна агро" до СТОВ "Довіра" про стягнення коштів ( на підставі договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017) встановлено, що директором СТОВ "Довіра" затверджено розрахунок суборендної плати згідно договору з ФГ "Фортуна-Агро" від 07.04.2017р. земельних ділянок с. Якимивці, площею 989,9 га, відповідно до якого плата за оренду паїв (10% + податки) становить 2967130,00 грн, орендна плата за землю 403700,00 грн, єдиний податок 4 групи - 298000,00 грн, ПДВ 20% - 733766,00 грн., а всього - 4402596,00 грн.
Відповідно до акта здачі-приймання робіт (надання послуг) №312 від 31.08.2018р., підписаного сторонами, сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра" були надані послуги з суборенди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2018 рік на суму 4402604,00 грн. Згідно платіжних доручень № 216 від 19.11.2018р. на суму 1402596,00 грн, № 209 від 13.11.2018р. на суму 3000000,00 грн фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" сплачено сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Довіра" кошти за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Директором сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" затверджено розрахунок суборендної плати згідно договору з фермерським господарством "Фортуна-Агро" від 07.04.2017р. земельних ділянок с. Якимивці, площею 989,9 га, відповідно до якого плата за оренду паїв (10% + податки) становить 2992300,00 грн, орендна плата за землю 472824,00 грн, єдиний податок 4 групи - 421500,00 грн, ПДВ 20% - 777324,80 грн., а всього - 4663948,80 грн.
Протоколом № 3/09-2018/д від 03.09.2018р. загальних зборів учасників сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Довіра" вирішено збільшити, починаючи з 2018 року, річний розмір орендної плати за користування земельною ділянкою (паєм) з 8% до 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 237 від 31.10.2019р., підписаного сторонами, сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Довіра" були надані послуги з суборенди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2019 рік на суму 4663949,48 грн.Згідно платіжного доручення № 363 від 26.11.2019р. фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" сплачено сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Довіра" 4663949,48 грн за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2019 рік.
Судом констатовано, що на виконання умов договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017р. сторонами у двосторонньому порядку підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 237 від 31.10.2019р. та № 312 від 31.08.2018р., якими погоджено кількість (площу) земельних ділянок, що передаються в суборенду, яка становить 989,9 га, та загальну ціну такої суборенди для фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" за 2018-2019 роки, а саме 9066553,48 грн..З врахуванням наведеного суд зазначив, що документами, які підтверджують надання відповідачем в суборенду земельних ділянок за договором і виникнення у позивача зобов'язання з оплати суборенди, є акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є первинними бухгалтерськими документами та засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість суборенди, згідно матеріалів справи ФГ "Фортуна-Агро Д" сплачено СТОВ "Довіра" 9066545,48 грн оплати за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2018-2019 роки, що підтверджується платіжними дорученнями.
Також, в рішенні відображено, що судом було встановлено і не заперечувалось сторонами, що грошові кошти за суборенду земельних ділянок за 2018-2019 роки були перераховані позивачем в розмірі, що був погоджений сторонами у актах здачі прийняття робіт (надання послуг), тобто на виконання договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017р.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги таке.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про поновлення порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом процесуальній формі. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення, підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (подібні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.12.2018 у справі №916/1813/16, від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 15.06.2022 у справі № 916/700/21, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 04.05.2023 у справі № 911/3656/20).
Верховний Суд у постанові від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 зазначив, що вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору від 07.04.2017 суборенди земельної ділянки площею 0,8179 га з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092, укладеного між СТОВ "Довіра" та ФГ "Фортуна-Агро Д". Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що оспорюваний договір укладено всупереч умовам договору оренди земельної ділянки, ч.1 ст.8 Закону України "Про оренду землі", укладено керівником СТОВ "Довіра" з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства та у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину.
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.
Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 року у справі № 903/849/17.
Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов'язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов'язків припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов'язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов'язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При цьому, при вирішені спору про визнання правочину недійсним має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі 921/311/17-г/7.
Так, позивач, як сторона (орендар) правочину оспорює договір суборенди земельної ділянки від 07.04.2017, зокрема з підстав невідповідності ст. 8 Закону України "Про оренду землі", а саме відсутності згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду .
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору суборенди) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
З приводу наведеної підстави недійсності оспорюваного правочинну, суд зазначає, що в даному випадку відсутність письмової згоди орендодавця на передачу земельної ділянки в суборенду відповідачу, не впливає на права позивача, за захистом яких він звернувся з позовом у цій справі, оскільки положення частини першої статті 8 Закону України "Про оренду землі" в першу чергу спрямовані на захист прав орендодавця і їх недотримання орендарем не призводить до порушення прав орендаря, а в разі невиконання орендарем обов'язку з отримання зазначеного погодження та наступного подання позову про визнання правочину недійсним з цих підстав, наслідком задоволення такого позову може стати перекладання негативних наслідків недобросовісної поведінки орендаря на суборендаря (такий правовий висновок викладено у постанови Верховного Суду по справі №904/355/19 від 29.10.2019).
Щодо доводів позивача про укладення договору суборенди з перевищенням повноважень визначених п.8.2 Статуту за відсутності рішення загальних зборів щодо надання згоди на укладення договору суборенди, суд зазначає, що частина перша статті 92 ЦК України визначає поняття цивільної дієздатності юридичної особи та передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Отже, цивільну дієздатність, тобто здатність власними діями і у власному інтересі створювати відповідні права та обов'язки, юридична особа реалізує через свої органи, які формуються та діють відповідно до установчих документів та вимог законодавства.
Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 ЦК України утворює правовідносини представництва, в яких орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами.
Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Водночас, згідно ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Тобто частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, на захист прав третіх осіб, які виступають у правовідносинах з юридичними особами, у тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Водночас, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч. 1). Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2).
З аналізу змісту частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України випливає, що законодавець не ставить схвалення правочину в обов'язкову залежність від наявності рішень окремих органів управління товариства, оскільки підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.
Верховний Суд у постановах від 16.05.2018 у справі №910/1163/17, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17, від 10.04.2018 у справі №910/11079/17, від 11.09.2018 у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 №910/19776/17, від 04.03.2021 у справі №905/1132/20 дійшов висновку, що зі змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).
Судом враховується, що в рішенні Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 у справі №924/158/21 встановлено, що позивачем вчинено дії, які підтверджують надання в суборенду земельних ділянок за договором суборенди, шляхом підписання актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), а фермерським господарством "Фортуна-Агро Д" проведено сплату СТОВ "Довіра" коштів за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2018-2019 роки, що підтверджується платіжними дорученнями.
Отже, факт прийняття оплати за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2018-2019 роки відповідачем, як юридичною особою, свідчить про подальше схвалення правочину відповідачем. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду вміщеними в постанові від 05.12.2023 у справі №924/92/23.
З приводу доводів позивача про укладення договору внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача із відповідачем, суд враховується таке.
Згідно із ч. 1 ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Верховний Суд, у постанові від 06.11. 2023 по справі №149/289/21 зазначив, що одночасно наведені позивачем підстави позову про визнання недійсним правочину внаслідок вчинення його з перевищенням повноважень (стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника (директора Товариства) з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів.
Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (така правова позиція .Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 22.10.2019 у справі №911/2129/17).
Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 ЦК України і лише за наявності всіх ознак має підстави для визнання договору недійсним ( аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 912/2771/19).
Однак, позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність обов'язкових ознак для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України (умислу в діях представників, домовленості представників сторін, несприятливі наслідки). Натомість отримання суборендної плати не можна вважатись несприятливими наслідками або збитками.
Щодо доводів позивача про порушення його прав шляхом притягнення до відповідальності у вигляді застосування штрафних санкцій, суд враховує, що підставою застосування штрафних санкцій є не оспорюваний договір суборенди, а договір про співпрацю від 07.04.2017 відповідно до якого штрафні санкції позивач повинен сплатити внаслідок розірвання договору суборенди, а не внаслідок його укладення.
Окрім того, судом звертається увага на існування укладеного між сторонами договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017, у додатку №1 якого під порядковим номером 383 зазначено земельну ділянку з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га, орендодавець - ОСОБА_1 .
При цьому, як уже зазначалось вище, у рішенні Господарського суду Хмельницької області від 17.05.2021 у справі №924/158/21 зазначено, що на виконання договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017 сторонами підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 237 від 31.10.2019р. та № 312 від 31.08.2018р., якими погоджено кількість (площу) земельних ділянок, що передаються в суборенду, яка становить 989,9 га, та загальну ціну такої суборенди для фермерського господарства "Фортуна-Агро Д" за 2018-2019 роки, а саме 9066553,48 грн., наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується оплата 9066545,48 грн за суборенду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за 2018-2019 роки. Також у рішенні відображено, що судом встановлено, і не заперечується сторонами, що грошові кошти за суборенду земельних ділянок за 2018-2019 роки були перераховані ФГ "Фортуна-Агро Д" в розмірі, що був погоджений сторонами у актах здачі прийняття робіт (надання послуг), тобто на виконання договору суборенди земельних ділянок від 07.04.2017.
Таким чином, з огляду на наявність двох договорів суборенди, один з яких стосується суборенди окремої земельної ділянки, а інший - цієї ж земельної ділянки, яка міститься в переліку земельних ділянок , які передаються в суборенду, обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання недійсним одного із цих договорів не є ефективним.
Також судом звертається увага, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів земельна ділянка з кадастровим номером 6822782500:04:006:0092 загальною площею 0,8179 га, власник - ОСОБА_1 перебуває на праві оренди у СТОВ "Довіра" з 23.11.2024.
Згідно із ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, позивачем не доведено наявність підстав для визнання оспорюваного договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017 , порушення прав СТОВ "Довіра" укладенням оспорюваного договору суборенди земельної ділянки від 07.04.2017.З огляду на зазначене суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Окремо судом зважається на те, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 06.10.2025.
Суддя В.В. Виноградова