Справа № 487/4071/24
Провадження № 2/487/253/25
(ЗАОЧНЕ)
30 вересня 2025 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді Гаврасієнка В.О., за участю секретаря Радченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним майном
06.05.2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним майном, у якій просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача звільнити від сторонніх предметів (сміття та бруду), приміщення квартири АДРЕСА_2 та двору будинку АДРЕСА_3 , привести квартири АДРЕСА_2 та двору будинку АДРЕСА_3 до відповідального санітарного стану.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . За відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Квартири розташовані в одноповерховому будинку із загальним двором в спільному користуванні для проходу в свої квартири. Відповідач використовує квартиру не за призначенням, в квартирі АДРЕСА_2 постійно знаходиться сміття, яке перетворюється на сміттезвалище, антисанітарія в усьому дворі. Вони звертались зі скаргою, але отримували пропозицію звернутися до суду. Позивач вважає, що відповідач та її мати обмежили права позивача та інших власників квартир будинку АДРЕСА_3 на використання власних квартир, які мають право користуватися квартирами з дотриманням всіх власних санітарних норм. На підставі викладеного просила позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 10.05.2025 року вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.09.2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті, задоволено клопотання учасників справи про виклик свідків.
Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підстав договору №501 купівлі-продажу нерухомого майна від 22.02.1997 року, належить квартира АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 26.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Пехлак О.В., що підтверджується довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 369257668 від 11.03.2024.
Також судом встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.11.2016 року, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади міста Миколаєва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 13.23-388165-2024 від 10.05.2024.
Таким чином, судом встановлено, що сторони є власниками сусідніх квартир.
У позовній заяві позивач посилається на те, що квартири розташовані в одноповерховому будинку із загальним двором в спільному користуванні для проходу в свої квартири. Відповідач використовує квартиру не за призначенням, в квартирі АДРЕСА_2 постійно знаходиться сміття, яке перетворюється на сміттезвалище, антисанітарія у дворі.
Так, як вбачається із наявних у матеріалах справи фотокарток, у подвір'ї будинку сторін та біля квартири відповідача знаходяться особисті речі та сміття, оскільки на зауваження позивача відповідач не реагувала, мешканці будинку по АДРЕСА_3 звернулися до Миколаївської міської ради зі скаргою.
Відтак, відповідно до повідомлення начальника управління сталого розвиту міста департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради Ніколайчука В.С. від 17.08.2023 на колективне звернення до міського голови від мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_3 зі скаргою на сусідку з кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_3 , яка збирає у квартирі та території двору сміття, побутові відходи та інше, зазначено наступне: адміністративна комісія при адміністрації Заводського району вже неодноразово складала адміністративні протоколи і на гр. ОСОБА_3 і на її доньку ОСОБА_2 , яка є власницею приміщення. Їм були надані приписи щодо очищення від сміття території загального користування. У телефонній розмові ОСОБА_4 визнала існуючу проблему та пообіцяла у найближчий термін вивезти сміття з території двору та з прилеглої території на вулиці. Повноважень органів місцевого самоврядування не достатньо аби очистити квартиру, яка знаходиться у приватній власності, від накопичень мешканців, навіть, якщо за загальноприйнятими нормами це сміття. Роз'яснено, що співвласники будинку мають право подати позов до суду на власника квартири.
Крім того, повідомленням першого заступника голови адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради Анатолія Яковина від 11.08.2023 року ОСОБА_5 повідомлено, що виходом на місце працівниками адміністрації району встановлено, що на момент перевірки, дійсно дворова територія за зазначеною адресою захаращена. При спілкуванні з сусідами з'ясовано, що мешканці двору неодноразово зверталися до гр. ОСОБА_3 не створювати захаращення території загального користування та квартиру, що спричиняє появі гризунів та створює неподобства сусідам. Гр. ОСОБА_3 черговий раз притягнуто до адміністративної відповідальності. Направлено листа власнику квартири, що власники приватного домоволодіння зобов'язані утримувати своє нерухоме майно у належному технічному і санітарному стані та обирати такий спосіб використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких, власникам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей та не допускати в подальшому незручності сусідам та вирішувати питання за взаємною згодою. Для вжиття заходів з порушеного питання, власнику квартири рекомендовано вжити заходів щодо прибирання сміття з території загального користування та привести квартиру до належного санітарного стану. На підставі викладеного, позивача проінформовано, що вона має право звернутись до суду.
Згідно з пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (рішення Європейського Суду з прав людини від 21.02.1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства»).
За загальним правилом, наведеним у ст. ст.15,16 ЦК України, кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, не завдаючи при цьому шкоди правам інших осіб і не порушуючи їхніх інтересів.
У відповідності до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У відповідності до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України встановлена можливість захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, а саме власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У свою чергу,статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням його права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Стаття 386 ЦК України яка встановлює засади захисту права власності, передбачає, що Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно із ч. 3 ст. 42 ЗК України, порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території визначається співвласниками.
Пункт 4 ч.1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачає обов'язком співвласників багатоквартирного будинку додержання вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території.
Частина 2 ст. 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» зазначає, що реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
Інститут земельних відносин добросусідства є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок.
Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року у справі № 761/5115/17 сформульований висновок про те, що одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права.
У пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" судам роз'яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.
Отож, аналіз даних норм цивільного законодавства та усталеної судової практики дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
За встановлених у судовому засіданні вищенаведених обставин справи та перевірки доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає, що самовільно зайнята речами відповідача територія двору, який знаходиться у спільному користуванні позивача, відповідача та інших жителів будинку АДРЕСА_3 , чинить перешкоди позивачу ОСОБА_1 у здійсненні її права користування та розпорядження територією двору загального користування.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спільним майном - двором, який перебуває у спільному користуванні підлягають задоволенню. Разом з тим, вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача звільнити від сторонніх предметів (сміття та бруду), приміщення квартири АДРЕСА_2 та привести квартиру АДРЕСА_2 та двору будинку АДРЕСА_3 до відповідального санітарного стану на переконання суду задоволенню не підлягають, оскільки квартира АДРЕСА_2 є приватною власністю відповідача, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно, до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачем ОСОБА_1 судового збору за пред'явлення позовної заяви до суду у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3588928193.1 у АТ КБ «Приватбанк» від 15.04.2024 року, у зв'язку із задоволенням його позовних вимог, слід стягнути з відповідача.
Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 141, 244, 245, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом звільнення від сторонніх предметів (сміття та бруду) двору будинку АДРЕСА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний тест рішення суду виготовлений 30.09.2025.
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя В.О. Гаврасієнко