65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"26" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1110/25
Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.
За участю секретаря судового засідання: Волкової Ю.О.
За участю представників сторін:
від прокуратури: Маркевич А.М. (довіреність від 16.09.2024)
від позивача: Дідух С.П. (в порядку самопредставництва)
від відповідача 1: Сябро Н.О. (довіреність від 25.03.2025)
від відповідача 2: не з'явився;
від третьої особи: не з'явився;
розглянувши матеріали справи
За позовом: Заступника керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, м. Одеса, вул. Незалежності, буд. 18, код ЄДРПОУ 38296363) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітряних Сил, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022)
до відповідачів: Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А, код ЄДРПОУ 33689922); Концерну «Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» (65012, м. Одеса, вул. Штабний, буд. 1, код ЄДРПОУ 35123222); Фізичної особи-підприємця Гріба Владислава Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ),
За участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, код ЄДРПОУ 43015722)
про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та зобов'язання вчинити певні дії,
24.03.2025 заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Концерну “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс», Концерну “Військторгсервіс», ФОП Гріба В.М. за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській області, в якому просив суд:
- усунути перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном, шляхом визнання недійсним Договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС- 1554, укладеного між Концерном “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс» та Фізичною особою-підприємцем Грібом Владиславом Миколайовичем
- усунути перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном, шляхом зобов'язання Фізичної особи - підприємця Гріба Владислава Миколайовича звільнити нежитлові приміщення № 8 в будівлі літ. “А» за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, 21-А.
Обґрунтувоючи позовні вимоги прокурор вказує, що Договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС- 1554 укладено сторонами з порушенням вимог чинного законодавства та він має ознаки прихованого договору оренди.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 31.03.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №916/1110/25, постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, розгляд справи призначив на 30.04.2025 о 10:00 год.
У зв'язку із неявкою учасників справи 30.04.2025 суд відклав розгляд справи до 14.05.2025 о 12:30, про що повідомив сторін ухвалою.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 13.05.2025 постановив задовольнити заяву керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, розгляд справи здійснювати у закритому судовому засіданні.
14.05.2025 суд задовольнив клопотання Південного регіонального управління концерну “Військторгсервіс» та відклав розгляд справи до 29.05.2025 о 14:30.
29.05.2025 до суду надійшов відзив Південного регіонального управління концерну “Військторгсервіс».
У підготовчому засіданні 29.05.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання до 16.06.2025 о 14:30, надавши сторонам строк для ознайомлення та підготовки процесуальних документів, про що вказано в протоколі судового засідання.
02.06.2025 до суду від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшла відповідь на відзив.
16.06.2025 до суду від Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс» надійшло Клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із реорганізацією Концерну “Військторгсервіс».
16.06.2025 суд відклав розгляд справи, надавши сторонам час для ознайомлення із клопотанням про зупинення провадження у справі та узгодження цих обставин. Підготовче засідання суд призначив на 25.06.2025 об 11:00.
19.06.2025 до суду надійшли заперечення від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
23.06.2025 до суду надійшла відповідь на відзив від Міністерства оборони України.
25.06.2025 суд відклав розгляд справи до 01.07.2025 12:30 у зв'язку із неявкою представника відповідача, про що повідомив сторони ухвалою.
30.06.2025 до суду надійшли заперечення Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс» разом із клопотанням про витребування доказів.
01.07.2025 до суду надійшли додаткові пояснення від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
У підготовчому засіданні 01.07.2025 представник Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс» зняв з розгляду клопотання про зупинення провадження у справі вд 16.06.2025.
У цьому ж засіданні суд задовольнив клопотання про витребування доказів, ухвалу про що оформлено окремим документом після закінчення судового засідання відповідно до частини п'ятої статті 233 ГПК України.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 01.07.2025 закрив підготовче провадження, призначив справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 30 липня 2025 року о 11:00 год. одночасно із наданням можливості учасникам судового процесу подати до першого засідання по суті додаткові пояснення та докази.
30.07.2025 від Гріба В.М. та Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» надійшли клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що в оспорюваному договорі Гріб В.М. значиться як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, у зв'язку із чим цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Також 30.07.2025 від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшли додаткові докази, а саме: копія Акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2025.
У зв'язку із поданими клопотаннями про закриття провадження у справі суд відклав розглдя справи до 13 серпня 2025 року 12:00, надавши сторонам час для ознайомлення з ними.
11.08.2025 до суду надійшов лист ГУ НП в Одеській області із копією Акту прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 01.01.2025.
12.08.2025 до суду надійшли заперечення прокуратури на клопотання про закриття провадження у справі.
Під час розгляду справи 13.08.2025 суд задовольнив клопотання представника Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» та відклав розгляд справи на 3 вересня 2025 року о 16:30 год.
03.09.2025 судове засідання не відбулося у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Демченко Т.І.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 10.09.2025 призначив судове засідання у цій справі на 17 вересня 2025 року о 15:00.
16.09.2025 до суду надійшло клопотання Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» про закриття провадження у справі в частині позовних вимог у порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
17.09.2025 суд відклав розгляд справи на 25 вересня 2025 року о 12:30 год для ознайомлення сторін із поданим клопотанням та наданням відповідних пояснень.
23.09.2025 до суду від Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшли додаткові пояснення по суті заявленого клопотання, у яких прокурор не заперечує проти закриття провадження в частині позовних вимог у зв'язку із добовільним виконанням цієї вимоги.
У судовому засіданні 25.09.2025 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання Концерну “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс», провадження у справі № 916/1110/25 в частині позовних вимог про усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України права користування та розпорядження державним нерухомим майном, шляхом зобов'язання Фізичної особи - підприємця Гріба Владислава Миколайовича звільнити нежитлове приміщення № 8 в будівлі літ. «А» за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, 21-А. - закрив.
Також у судовому засіданні 25.09.2025 Господарський суд Одеської області ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотань Гріба В.М. та Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» від 30.07.2025 про закриття провадження у справі, з тих підстав, що укладаючи оспорюваний договір Гріб В.М. діяв як фізична особа-підприємець, передані на зберігання товарно-матеріальні цінності використовує у своїй господарській діяльності.
Заступник керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити їх з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Позивач - позовні вимоги прокурора підтримує в повному обсязі, просить задовольнити їх з підстав, наведених у відповіді на відзив.
Третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, письмових заяв по суті спору до суду не надавала. У судових засіданнях представник третьої особи повністю підтримує позицію прокурора та позивача, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач - Концерн «Військторгсервіс», не скористався своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав. Ухвали суду по справі направлялись до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.
Відповідач - Концерн «Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» (Південне регіональне управління Концерну «Військторгсервіс»), проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідач - ФОП Гріб В.М. не скористалась своїм правом на судовий захист, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надала.
Ухвали по справі направлялись відповідачу на його поштову адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернулись з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 25.09.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та, відповідно до п.2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, оголосив дату та час його проголошення на 26.09.2025 о 14-00.
У судовому засіданні 26.09.2025 суд проголосив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду та повідомив, що повне рішення буде складено протягом десяти днів.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
За результатом з'ясування всіх фактичних обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічного та повного дослідження матеріалів справи, суд
Прокурор у справі зазначає, що під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023164110000059 від 21.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону встановлено, що 01.01.2025 між Концерном «Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну «Військторгсервіс» (Зберігач) та ФОП Грібом В.М. (Поклажодавець) укладено Договір № ВКС- 1554 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг, за яким Зберігач має надавати Поклажодавцю послуги зі зберігання товарно-матеріальних цінностей у нежитловому приміщенні №8 в будівлі літ. «А» за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, 21-А. Строк дії Договору встановлено з 01.01.2025 по 31.12.2025.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору, Поклажодавцю передано у користування 166,5 палето-місць (1 п/м = 1 кв.м.) у приміщенні загальною площею 166,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, 21-А.
Прокурор відмітив, що правовий статус переданого за Договором об'єкта нерухомого майна підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 413860763 від 18.02.2025, згідно з яким будівлі та споруди складського комплексу загальною площею 8 369,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, будинок 21-А перебувають у державній власності в особі Міністерства оборони України.
Як зазначає прокурор, Південне регіональне управління Концерну “Військторгсервіс» (код ЄДРПОУ 35123222) є відокремленим структурним підрозділом Концерну “Військторгсервіс» (код ЄДРПОУ 33689922).
Відповідно до п. 1.1 Статуту Концерну “Військторгсервіс», затвердженого наказом Міністра оборони України №574 від 15.11.2018, Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України.
Згідно з п. 4.2 Статуту майно, що перебуває у віданні Концерну, закріплюється за ним на праві господарського відання.
На думку прокурора, аналіз умов укладеного Договору свідчить про те, що під виглядом договору зберігання відповідачами фактично укладено договір оренди державного нерухомого майна в обхід процедур, встановлених Законом України “Про оренду державного та комунального майна», що призводить до суттєвого порушення майнових прав та законних інтересів держави в особі Міністерства оборони України як власника такого майна.
Прокурор посилаючись на умови Договору № ВКС- 1554, стверджує що специфікація майна, що нібито передається на зберігання, може бути відсутня, а передача здійснюватися у знеособленій упаковці, що суперечить ключовим умовам договору зберігання; реальним предметом договору є не зберігання конкретно визначеного майна, а надання у користування конкретно визначеної площі нерухомого майна, що є визначальною ознакою договору оренди; оплата здійснюється за збільшення площі, а не за надання додаткових послуг зі зберігання.
Також, проведений аналіз умов оспорюваного договору, на думку прокурора, свідчить про відсутність у ньому ключових ознак договору зберігання або їх суто формальну імплементацію. Особливо суттєвим недоліком є відсутність належної конкретизації відповідальності зберігача за збереження майна.
Крім того, на твердження прокурора, сторони усвідомлювали орендний характер відносин та фактичну передачу нерухомого державного майна в користування, оскільки передбачили необхідність припинення правовідносин у разі ініціювання Фондом державного майна України процедури передачі спірного нерухомого майна в оренду у встановленому законом порядку.
Прокурор зазначає, що враховуючи наявність у Договорі № ВКС- 1554 містить істотних ознак, характерних для договору оренди, а саме: оплату за одиницю площі (1 палето-місце = 1 м.кв.), а не за кількість чи обсяг товарів на зберіганні; фіксовану щомісячну плату незалежно від фактичного обсягу ТМЦ; надання у користування конкретної площі приміщення; положення про можливість оголошення конкурсу на оренду вказаного майна ФДМУ; зобов'язання “використовувати нерухоме майно» поклажодавцем, а не отримувати послуги зберігання; відсутність детального порядку приймання-передачі конкретних ТМЦ на зберігання та їх опису, наявні підстави вважати цей Договір удаваним правочином.
На думку прокурора, реальними намірами сторін було встановлення орендних відносин щодо державного майна в обхід встановлених законом процедур, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України із застосуванням правових наслідків, передбачених ст. 235 цього Кодексу.
Прокурор вважає, що сторонами Договору № ВКС- 1554 не додержано положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, зокрема щодо порядку його укладення та етапності передачі в оренду державного та комунального майна, а саме: отримання дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном; проведення оцінки об'єкта оренди з метою визначення його ринкової вартості та розрахунку стартової орендної плати; прийняття рішення балансоутримувачем щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до електронної торгової системи (далі - ЕТС); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків відповідно до ст. 6 Закону України “Про оренду державного та комунального майна»; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення електронного аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону у випадках, передбачених законом; укладення та публікація в ЕТС договору оренди з умовами про розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем відповідно до ст. 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Разом з тим, прокурор відмітив, що порушення полягає не лише у недоотриманні державою потенційних доходів (із розподіленням за відповідними бюджетами, як встановлено чинним законодавством), а насамперед - у незаконному розпорядженні державним майном без передбаченої законом процедури, що саме по собі становить порушення інтересів держави як суб'єкта права власності. У цьому контексті шкода полягає не лише у матеріальних втратах, а й у підриві засад законності, прозорості та публічності в управлінні об'єктами державної власності.
Щодо аргументації Зберігача стосовно охорони державної нерухомості, яка належить йому на праві господарського відання, та щодо факту залучення ним спеціалізованої охорони за оплатними договорами, прокурор зауважує, що сам факт охорони майнового комплексу, який перебуває у Зберігача на праві господарського відання, та частиною якого є майно, яке використовується Поклажодавцем, не може свідчити про наявність між сторонами правовідносин зберігання.
Прокурор також вважає, що ефективним способом захисту та відновлення порушених прав та інтересів держави в особі Міністерства оборони України, забезпечення реальної та безперешкодної можливості йому реалізувати усі правомочності власника спірного нерухомого майна, є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження ним шляхом визнання договору недійсним та зобов'язання ФОП Гріба В.М. звільнити займане приміщення та відкриту територію.
Крім того, прокурор надав обґрунтування наявності підстав для представництва та необхідності захисту інтересів держави.
Позивач - Міністерство оборони України, позовні вимоги прокурора підтримує та зазначає, що в оспорюваному договорі встановлено низку пунктів, які доводять, що спрямованість дій Зберігача та Поклажодавця за оспорюваним договором направлена на здійснення оренди.
Більш того, позивач зазначає, що у цьому випадку не тільки спрямованість дій є підтвердженою, але й наявне усвідомлення обома сторонами наслідків недодержання чинного законодавства в сфері оренди державного майна.
Так, п. 2.1.1 оспорюваного Договору допускає передачу товарно-матеріальних цінностей у знеособленій упаковці без конкретної індивідуалізації, що суперечить суті договору зберігання, який передбачає передачу індивідуально визначеного майна.
Пункти 2.1.2 та 2.1.3 оспорюваного Договору встановлюють лише загальний порядок доступу до майна, без будь-яких зобов'язань щодо спеціальних умов зберігання, що є необхідною ознакою послуги зберігання.
На думку позивача, ключовим є положення п. 2.1.5 оспорюваного Договору, згідно з яким Зберігач зобов'язаний надавати послуги відповідно до кількості палето-місць, при цьому 1 палето-місце дорівнює 1 квадратному метру, що фактично означає передачу у користування площі, а не зберігання майна. Це підтверджується також п. 2.1.6 Договору, який прямо містить формулювання про “займання площі», а також п. 2.1.7, який передбачає зміну кількості палето-місць залежно від потреб Поклажодавця.
Пункт 2.2.1 оспорюваного Договору прямо закріплює зобов'язання Поклажодавця “забронювати» площу на строк не менше 30 днів, що, на думку позивача, ще раз підтверджує, що оплата здійснюється не за фактичне зберігання майна, а за використання певної площі.
За п. 3.1 оспорюваного Договору розрахунок вартості послуг здійснюється на підставі заявленої площі, а за п. 3.2 Поклажодавець сплачує Зберігачу 100% передплату до 25 числа попереднього місяця, що характерно саме для орендних відносин правовідносин, а не для зберігання.
Черговим доказом, на думку позивача, є п. 8.1 оспорюваного договору, який прямо говорить про використання Поклажодавцем “нерухомого майна» виключно для зберігання ТМЦ, при цьому забороняючи інше використання, що підтверджує можливість використання нерухомості, що притаманне саме договорам оренди.
Як зазначає позивач, п. 2.2.13 оспорюваного договору передбачає припинення правовідносин у разі проведення Фондом державного майна України конкурсу на передачу приміщення в оренду, що прямо вказує на усвідомлення сторонами того, що між ними існують саме орендні правовідносини, які оформлені у вигляді договору зберігання.
На думку позивача, сукупність наведених ознак свідчить про удаваний характер Договору № ВКС- 1554, що використовується для обходу вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна» з метою неправомірного користування державним нерухомим майном.
Більш того, щодо посилань Зберігача на окремі пункти оспорюваного договору (зокрема пп. 1.1, 2.1, 2.1.1- 2.1.5, 2.2) та їх суб'єктивне тлумачення як доказів реальності цього договору, позивач зауважує, що саме по собі формальне використання певних термінів або положень, які зовні відповідають договору зберігання, не свідчить про справжній характер правочину. Навпаки - такі формулювання слугують інструментом маскування дійсних намірів сторін і є засобами приховання реальних орендних правовідносин щодо державного майна.
З огляду на викладене, на думку позивача, можна зробити обґрунтований висновок про спрямованість волі сторін на встановлення орендних правовідносин, а не зобов'язань зі зберігання, тобто про відсутність іншої мети, ніж приховання найму державного нерухомого майна. Використання у назві правочину термінології про “надання послуг», уникнення понять “Орендодавець» та “Орендар», завуальоване закріплення умови про площу майна в положеннях про вартість послуг, відсутність акта приймання-передачі об'єкта - все це свідчить про свідоме приховування справжньої природи правочину.
Позивач також зазначає, що відсутність акта приймання-передачі об'єкта не спростовує наявності між сторонами фактичних орендних відносин, а є одним із способів приховування справжньої мети передачі майна у володіння та користування.
Як зазначає позивач, внаслідок укладення оспорюваного Договору Поклажодавець отримав у володіння та користування частину нерухомого майна на конкретний строк за фіксовану плату, що розраховується залежно від площі. Це беззаперечно свідчить про виникнення між сторонами прав та обов'язків, характерних для договору оренди, а не зберігання.
Позивач також зауважив, що Міноборони України, як центральний орган виконавчої влади, у своїй діяльності суворо дотримується вимог діючого законодавства з питань використання об'єктів державної власності, а тому вживає відповідні заходи щодо виявлених Спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону фактів укладання удаваних правочинів регіональними підрозділами Концерну “Військторгсервіс» з метою ухилення від виконання вимог Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та постанови Кабінету Міністрів України “Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 03.06.2020р. № 483.
Позивач зазначає, що з приводу припинення дії укладених між Південним регіональним управлінням Концерну “Військторгсервіс» та підприємцями договорів з 01.04.2025р. шляхом укладання до них додаткових угод була зроблена доповідь до Головного управління військової юстиції і на підставі наданих пропозицій Департаментом юридичного забезпечення МОУ за рішенням заступника МО України була утворена комісія для перевірки фактичного виконання укладених додаткових угод про розірвання договорів, за результатами роботи якої встановлено, що вимоги про дотримання положень Закону щодо належного оформлення передачі в користування об'єктів нерухомого державного майна, що перебуває на балансі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс», виконано частково.
Відповідач - Концерн “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс», проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що позов прокурора не містить жодного доводу, який розкривав би питання стосовно того, яким чином здійснення відповідачем своєї господарської діяльності з раціонального використання ввіреного Міністерством оборони України державного майна, порушує саме інтереси держави.
Як відмічає відповідач, наказом ТВО Генерального директора Концерну “Військторгсервіс» від 20 грудня 2024 року за № 132-АГ було затверджено типовий договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послу, відповідно до п.1.1 якого предметом договору є надання зберігачем послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю.
Аналізуючи ознаки та зміст договорів оренди та зберігання, відповідач вважає, що правовою природою спірного Договору є саме зберігання матеріальних цінностей на платній основі на території Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс», а не,як стверджує позивач, оренда нежитлового приміщення.
Також, відповідач звертає увагу суду на те, що реальне виникнення правовідносин щодо зберігання підтверджується наявністю на території Зберігача спеціалізованої охорони, яку Південне регіональне управління Концерну “Військторгсервіс» залучає на підставі окремих оплатних договорів, що, на його думку, повністю нівелює висновок прокурора про те, що оскаржуваний договір є договором оренди, так як за договорами оренди всі ризики щодо охорони майна,зазвичай, покладаються на орендаря, а за договорами зберігання - на зберігача.
Відповідач зазначає, що Південне регіональне управління Концерну “Військторсервіс», як відокремлений підрозділ, здійснює вид діяльності - “ 52.10 Складське господарство».
Відповідно до Пояснень до пропозицій класифікації видів економічної діяльності (КВЕД - 2010), розміщених на веб - сайті Державної служби статистики України за посланням: https://www.ukrstat.gov.ua/, клас 52.10. включає діяльність із зберігання та складування всіх видів товарів.
Як зазначає відповідач, відповідно до п. 3.1 Договору № ВКС-1554 послуги зазначені в п. 1.1. цього Договору Поклажодавець зобов'язується оплатити Зберігачу в строки та на умовах передбачених цим Договором за вартістю визначеною у Додатку № 1 та площі заявленої у поданій заявці.
За змістом ст. 14.1.185 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
На думку відповідача, позивач на власну користь трактує норми чинного законодавства відмежовує послуги зберігання від оренди, що також є послугою, наводить висновки щодо присутності платного користування нерухомим майном у вигляді оренди, плату за послуги оренди та використання нерухомого майна за цільовим призначенням, при цьому не надає жодних доказів, керуючись вимогами ст. ст. 73, 74, 76 ГПК України, які підтверджують умисне оформлення одного правочину замість іншого.
Відповідач зауважив, що відповідно до п. 1.1. Статуту Концерну “Військторсервіс», що є додатком до наказу Міністерства оборони України від 25.06.2005 р. за № 358, Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Згідно з п. 2.3. Статуту Концерн здійснює види діяльності, які не суперечать меті та предмету діяльності Концерну, передбачені цим Статутом і не заборонені законодавством України, в тому числі, надання складських послуг.
Відповідно до положення, Південне регіональне управління Концерну “Військторсервіс» не обмежене на укладення будь - якого правочину, передбаченого чинним законодавством, зокрема, договору надання послуг зберігання.
На думку відповідача, засади неможливості втручання у мирне володіння майном, закріплені у Європейській конвенції з прав людини, в поєднанні з правом на свободу укладення договору й свободу підприємницької діяльності, є імперативними для сторін договору, а визнання недійсним правочину спричинить про порушення справедливого балансу та спричинить невідворотнє порушення прав конкретної особи.
Також, відповідач заперечує щодо підстав представництва Міністерства оборони України з боку Одеської спеціалізованої прокуратури, так як прокурор не зазначає, яка саме фінансова шкода (розмір недоотриманих грошових коштів) було спричинено Міністерству оборони України шляхом укладення Договору №ВКС-1554, враховуючи те, що наведений договір є відплатним, розрахунки між відповідачами проводилися безготівково, без порушення строків, тобто, наявне добросовісне виконання зобов'язань з боку сторін за договором.
Відповідачі - Концерн “Військторгсервіс» та Фізична особа-підприємець Гріб Владислав Миколайович своїм правом на судовий захист не скористалися, відзиву на позовну заяву до суду не надали.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов таких висновків:
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 3 статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
У позовній заяві прокурор вказав, що Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону було направлено на адресу Міністерства оборони України листи від 17.01.2025 (вих. № 39-5-6-451ВИХ-25) та від 05.02.2025 (вих. № 39-5-6-1392ВИХ-25), якими повідомлялось про порушення Південним регіональним управлінням Концерну “Військторгсервіс» щодо незаконної передачі в оренду державного військового нерухомого майна, що є підставою для захисту інтересів держави, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної діяльності.
У відповідь, листом від 17.03.2025, Міністерством оборони України проінформовано, що Концерном “Військторгсервіс» видано наказ від 26.02.2025 № 11-АГ, п. 1 якого передбачено вжити дієвих заходів щодо припинення правовідносин із контрагентами, які здійснюють використання нерухомого майна за договорами про надання послуг та/або зберігання ТМЦ, та, на виконання наказу, Південним регіональним управлінням Концерну “Військторгсервіс» 05.03.2025 (лист № 256) повідомлено про направлення листів контрагентам про припинення вказаних правовідносин. Інших відомостей про вжиті заходи захисту порушень інтересів держави вказана відповідь не містить.
Водночас, ще листами Управління корпоративного менеджменту Міністерства оборони України на вих. № 5670/з від 15.02.2024, № 01/161 від 07.02.2024, № 01/68 від 22.01.2024 повідомлялось про наявне доручення Державного секретаря Міноборони від 23.11.2023 № 220/73/3406 щодо уникнення прихованої оренди та необхідності Концерну “Військторгсервіс» вжити заходів щодо укладення договорів оренди державного майна, які використовується на умовах договорів зберігання, що свідчить по системність порушень інтересів держави та відсутністю належного захисту з боку Міністерства оборони України.
Отже, Міністерство оборони України не повідомило Одеську спеціалізовану прокуратуру про наміри органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, на самостійне звернення до суду.
З матеріалів справи вбачається, що Міністерством оборони України вчинялися заходи щодо припинення правовідносин, що склалися між Концерном “Військторгсервіс» та контрагентами за договорами про надання послуг зберігання, але, таких дій ббуло явно недостатньо, що свідчить про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі.
Суд установив, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №413860763 від 18.02.2025, будівлі та споруди складського комплексу, в тому числі нежитлове приміщення №8 в будівлі літ. “А», загальною площею 166,5 кв.м. за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, будинок 21-А, перебувають у державній власності в особі Міністерства оборони України.
01 січня 2025 року між Концерном “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс» (Зберігач) та ФОП Грібом Владиславом Миколайовичем (Поклажодавець) укладено Договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг № ВКС- 1554, згідно п. 1.1 якого предметом Договору є надання Зберігачем послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ), що належать Поклажодавцю.
Відповідно до п.5.1 цей Договір набуває чинності з 01.01.2025 і діє до 31.12.2025.
У розділі 2 Договору сторони погодили зобовязання сторін, Зберігач зобов'язаний, зокрема:
- прийняти від Поклажодавця товарно-матеріальні цінності на зберігання в кількості, одиницях виміру, вартості одиниці та загальної суми ТМЦ відповідно до акту приймання-передачі, забезпечити їх зберігання у цілісності та належному стані. Якщо специфіка ТМЦ не дозволяє точно визначити кількість одиниць ТМЦ, які передаються на зберігання, ТМЦ передаються в упакованій тарі (ящики, контейнери тощо) (п.2.1.1 Договору);
- надавати послуги із зберігання відповідно до заявлених Поклажодавцем і узгоджених із Зберігачем кількості палето-місць (відповідно до розрахунку 1 п/м = 1 кв.м) з урахуванням технологічних і пожежних проходів із розрахунку максимального використання площі (п.2.1.5 Договору);
- зменшувати прийняту до розрахунку заявлену Поклажодавцем кількість палето-місць згідно з письмовою заявкою Поклажодавця, яка надається не пізніше ніж за 30 днів до дня перерахунку займаної площі. У випадку, якщо заявка подається пізніше, ніж за 30 днів до моменту зменшення заявленої площі, то розрахунок плати ведеться за раніше узгодженою площею (п.2.1.6 Договору);
- у випадку, якщо заявлена та раніше узгоджена кількість палето-місць (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) буде недостатньою для належного зберігання ТМЦ Поклажодавця, Зберігач збільшує заявлену кількість палето-місць, письмово повідомивши про це Поклажодавця… (п.2.1.7 Договору).
Поклажодавець зобов'язаний, зокрема:
- заявити та узгодити зі Зберігачем необхідну кількість палето-місць (з урахуванням технологічних і пожежних проходів) для зберігання ТМЦ Поклажодавця на період не менше 30 днів (п.2.2.1 Договору);
- у разі, якщо на вказане нерухоме майно ФДМУ або його регіональним відділенням буде оголошено конкурс про наміри передати вказане майно в оренду та за результатами конкурсу оголошено переможця, Поклажодавець повинен звільнити приміщення у визначені Зберігачем строки (п.2.2.13 Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору послуги, зазначені в п.1.1 цього Договору, Поклажодавець зобов'язується оплатити Зберігачу у строки та на умовах, передбачених цим Договором, за вартістю, визначеною у додатку № 1, та площею, заявленою у поданій заявці. Остаточний розмір оплати за надані послуги може коригуватись на підставі п. 2.2.4. цього Договору.
Поклажодавець здійснює попередню оплату у розмірі 100% за наступний місяць надання послуг зберігання ТМЦ на займаній площі в термін до 25 числа поточного місяця (п.3.2 Договору).
Поклажодавець зобов'язаний використовувати нерухоме майно виключно для розміщення та зберігання товарно-матеріальних цінностей, як це визначено умовами цього Договору. Використання нерухомого майна в інших цілях, що суперечить вимогам цього Договору та чинного законодавства, заборонено. У разі виявлення порушень умов договору щодо використання нерухомого майна не для зберігання товарно-матеріальних цінностей, Зберігач залишає за собою право припинити договір в односторонньому порядку з обовязковим попередженням іншої Сторони не менше ніж за 14 днів.(п. 8.1 Договору).
Разом з тим, відповідно до додатку №1 до Договору Поклажодавцю передається у користування 166,5 палето-місць у нежитловому приміщенні №8 в будівлі літ. “А» (вартість послуг за 1 палето-місце в місяць з ПДВ - 91,00 грн.) за адресою: м. Одеса, провулок 4-Житомирський, 21-А.
Здійснивши кваліфікацію правової природи оспорюваного договору, господарський суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
У ч.1 ст.937 Цивільного кодексу України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Відповідно до ч.1 ст.942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 943 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.
За приписами ч.ч.1,2 ст.946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
В частині 1 ст.950 Цивільного кодексу України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Наведені норми свідчать про те, що договір зберігання має наступні ознаки: здійснення передачі речі поклажодавцем зберігачу; зберігання речі саме зберігачем особисто або ж передання її для цього іншій особі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду; наявність у зберігача обов'язку з повернення речі в схоронності за спливом строку зберігання або на першу вимогу поклажодавця; внесення плати за зберігання за оплатним договором; наявність відповідальності зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі.
Водночас, згідно з ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України,,Про оренду державного та комунального майна».
Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.1 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
З вищенаведеного убачається, що для кваліфікації правочину як договору оренди необхідним є встановлення передачі за його умовами від однієї сторони до іншої правомочностей володіння і користування майном. За відсутності передачі такої правомочності як володіння, тобто фактичного панування особи над річчю або ж юридично забезпеченої можливості такого панування, не відбувається й передача майна в оренду.
Як вже зазначалось вище, за умовами п.8.1 Договору ФОП Гріб В.М. зобов'язаний використовувати нерухоме майно виключно для розміщення та зберігання товарно-матеріальних цінностей, як це визначено умовами цього Договору, та встановлена йому заборона використовувати нерухоме майно в інших цілях, а за змістом п.2.2.13 Договору ФОП Гріб В.М. зобов'язаний звільнити приміщення у разі, якщо ФДМУ або його регіональним відділенням буде оголошено конкурс про наміри передати вказане майно в оренду та за результатами конкурсу оголошено переможця.
Отже, саме у такий спосіб за умовами Договору №ВКС-1554 Концерн “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління за плату передав ФОП Грібу В.М. нежитлове приміщення №8 в будівлі літ. “А» для розміщення та складування майна, і наведений спосіб використання нерухомості неможливий без фактичного володіння ним.
За таких обставин, за умовами оспорюваного Договору передано правомочності володіння і користування майном, що притаманно для орендних правовідносин.
Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Для визнання угоди недійсною необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Згідно з ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі.
Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Правова конструкція ст. 235 Цивільного кодексу України передбачає необхідність доведення: факту укладення правочину, що є удаваним; для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Варто особливо наголосити, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст. При оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам необхідна правова оцінка його умов, прав та обов'язків сторін для визначення спрямованості їх дій, правових наслідків, дійсних намірів сторін при укладенні оспорюваних договорів, встановлення фактичних правовідносин між сторонами і застосування до них відповідних норм матеріального права.
Аналогочна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07 липня 2022 року, cправа № 910/1801/21, від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.
Невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами для приховання суті правочину шляхом оформлення “про людське око» (напоказ) іншого правочину (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).
У випадку встановлення, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України визначається, який правочин насправді вчинили сторони, та здійснюється вирішення спору із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до постанов Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 26.06.2019 у справі № 910/12454/17, від 08.09.2021 у справі № 915/857/20, від 05.12.2018 у справі № 466/6298/16-ц, якщо правочин, який фактично був укладений, суперечить вимогам закону, суд ухвалює рішення або про встановлення нікчемності такого правочину, або про визнання його недійсним.
Підсумовуючи все наведене вище, провівши аналіз положень законодавства щодо змісту договору зберігання та оренди, господарський суд приходить до висновку, що Договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №ВКС-1554 від 01.01.2025 є прихованим договором оренди державного майна, а тому порядок його укладання регулюється Законом України,,Про оренду державного та комунального майна''.
Відповідно до ч.5 ст.2 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» оренда здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; врахування особливостей об'єктів державної та комунальної форм власності; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного, достовірного інформування про об'єкти оренди та порядок передачі їх в оренду; забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.
Згідно з ч.1 ст.3 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини).
Відповідно до п.п.,,а» та,,г» ч.2 ст.4 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин)…; балансоутримувачі - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна.
У ч.3 ст.17 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» визначено, що орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.
Згідно з ч.ч.4,5 ст.17 Закону України,,Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду.
Господарський суд погоджується з доводами прокурора та зазначає, що сторонами Договору №ВКС- 1554 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 не додержано норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та положень Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, зокрема щодо порядку його укладення та етапності передачі в оренду державного та комунального майна, а саме: отримання дозволу органу, уповноваженого управляти державним майном; проведення оцінки об'єкта оренди з метою визначення його ринкової вартості та розрахунку стартової орендної плати; прийняття рішення балансоутримувачем щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до електронної торгової системи (далі - ЕТС); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків відповідно до ст. 6 Закону України “Про оренду державного та комунального майна»; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення електронного аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону у випадках, передбачених законом; укладення та публікація в ЕТС договору оренди з умовами про розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем відповідно до ст. 16 Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Ураховуючи вище викладене у сукупності, господарський суд уважає, що зміст Договору №ВКС- 1554 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025, який передбачає передання в користування (оренду) нерухомого майна, що належить до державної форми власності, у зв'язку з порушенням законодавчо встановленої процедури, суперечить вищенаведеним нормам Закону України “Про оренду державного та комунального майна», а відтак наявні підстави для визнання цього правочину недійсними відповідно до норм ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Разом з тим, господарський суд зазначає, що правом оспорювати правочин законодавець наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, які не є сторонами правочину, визначаючи статус цих осіб як “заінтересовані особи».
У п. 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 міститься висновок, що вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
За таких обставин та правового регулювання, позовна вимога щодо усунення перешкоди у здійсненні Міністерством оборони права користування та розпорядження державним нерухомим майном шляхом визнання недійсним Договору № ВКС- 1554 про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025, укладеного між Концерном “Військторгсервіс» в особі Південного регіонального управління Концерну “Військторгсервіс» та ФОП Грібом Владиславом Миколайовичем підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі “Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів згідно ст. 123, 129 ГПК України.
Керуючись ст. 86, 129, 232, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2.Визнати недійсним договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг від 01.01.2025 № ВКС-1554, укладений між концерном “Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А; код ЄДРПОУ 33689922) в особі Південного регіонального управління концерну “Військторгсервіс» (65012, м. Одеса, вул. Штабний, 1; код ЄДРПОУ 35123222) та Фізичною особою-підприємцем Грібом Владиславом Миколайовичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
3. Стягнути з концерну “Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А; код ЄДРПОУ 33689922) в особі Південного регіонального управління концерну “Військторгсервіс» (65012, м. Одеса, вул. Штабний, 1; код ЄДРПОУ 35123222) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11; код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Гріба Владислава Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11; код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у розмірі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
5. Повернути з Державного бюджету України на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, буд. 11; код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.), сплачений згідно з платіжною інструкцією №248 від 18.03.2025.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного рішення суду.
Повне судове рішення складено та підписано 06.10.2025.
Суддя Т.І. Демченко