ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2025Справа № 910/7889/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО"
до Лук'янова Олексія Петровича
про стягнення 9609,86 грн
без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст позовних вимог
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Лук'янова Олексія Петровича про стягнення 9609,86 грн, з яких: 5743,29 грн - основний борг, 3119,03 грн - інфляційні втрати, 747,54 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх грошових зобов'язань за договором на постачання теплової енергії № 240279-01 від 05.06.2019.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Господарський суд міста Києва ухвалою від 26.06.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 910/7889/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
02.07.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява, у якій позивач повідомив про зміну місця реєстрації відповідача ( АДРЕСА_1 ) та про те, що між сторонами вирішується питання щодо укладення мирової угоди.
31.07.2025 від сторін по справі надійшла спільна заява про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
Також у вказаній заяві сторони повідомили, що відповідач припинив діяльність як фізична особа-підприємець, однак у спірний період у цій справі мав статус фізичної особи-підприємця.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Лук'янова Олексія Петровича припинено. При цьому, правовідносини у цій справі виникли між сторонами з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, а тому відповідачем у цій справі є Лук'янов Олексій Петрович, без вказівки на статус фізичної особи-підприємця.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.09.2025 відмовив у задоволені спільної заяви сторін про затвердження мирової угоди.
05.09.2025 до відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Поряд з цим відповідач у вказаному клопотанні просив суд рахувати строк 15 днів для подання відзиву із дня отримання ним ухвали про відкриття провадження у справі - з 03.09.2025.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.09.2025 відмовив у задоволенні клопотання Лук'янова Олексія Петровича про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
18.09.2025 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності.
24.09.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами виникли зобов'язання на підставі договору на постачання теплової енергії № 240279-01 від 05.06.2019 відповідно до якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач в свою чергу зобов'язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
У період з листопада 2020 по лютий 2021 (включно) позивач поставляв відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 19, прим. 1 (особовий рахунок 240279-01).
Позивач зазначає, що у лютому 2021 було здійснено перерозподіл загального обсягу спожитої по будинку теплової енергії за жовтень, листопад та грудень 2020. Крім того, у квітні 2021 постачальником було здійснено перерахунок/повернення частково за лютий 2021, що відображено в актах приймання-передавання товарної продукції, довідці про нарахування за теплову енергію по договору, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5743,29 грн.
У зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані 3119,03 грн інфляційних втрат та 747,54 грн 3% річних.
У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами, викладеними у відзиві, з огляду на таке:
- 31.07.2025 до суду на затвердження подана Мирова угода, підписана сторонами 28.07.2025, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність судової справи;
- при підписанні мирової угоди відповідач визнавав наявність заборгованості;
- додаткова угода №4 до договору оренди від 15.02.2021 підтверджує факт припинення користування відповідачем/орендарем нежитловим приміщенням та відповідно факт припинення споживання теплової енергії;
- на підставі наданої саме відповідачем копії Додаткової угоди №4 до договору оренди від 15.02.2021, договір оренди припинено з 15.02.202, відповідно договір на постачання теплової енергії (тимчасовий на період оренди) припинено 15.02.2021;
- у квітні 2021 року постачальником було здійснено перерахунок/ повернення частково за лютий 2021;
- надані відповідачем рахунок на оплату і Акт надання послуг стосуються відшкодувань витрат по електроенергії за жовтень 2020 року, в той час як у даній справі заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію (опалення нежитлового приміщення).
Також у відповіді на відзив позивач заперечив проти спливу строків позовної давності.
Позиція відповідача
Відповідач 18.09.2025 подав відзив на позовну заяву.
Відзив подано у строки, встановлені ухвалою суду від 26.06.2025, враховуючи, що ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 03.09.2025 (відмітка відповідача про отримання на конверті).
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке:
- відповідачем припинена оренда приміщення, щодо якого укладався спірний договір, припинена діяльність ФОП, втрачені документи про минулу діяльність ФОП;
- за весь період діяльності та після припинення діяльності ФОП жодних претензій щодо невиконання зобов'язань не надходило;
- враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом 23.06.2025, строк позовної давності щодо вимог позивача про стягнення боргу, інфляційних та 3% річних сплив 15.02.2024;
- нарахування боргу відбулось вже за межами терміну дії договору № 240279-01 від 05.06.2019, з листопада 2020 та за межами дії основного договору оренди приміщення;
- договір на постачання теплової енергії № 240279-01 від 05.06.2019 мав тимчасовий характер і його дія не починалася з моменту початку оренди приміщення і не передбачалось договором припинення його дії актом прийому-передачі приміщення, а діяв він від дати укладення до дати завершення, без автоматичного продовження;
- між орендодавцем (ДП "Управління житловими будинками" Управління справами Апарату Верховної ради України) та орендарем (ФОП Лук'янов О.П.) діяв договір про оплату комунальних послуг шляхом відшкодування витрат орендарем, без обов'язку заключення прямих угод з постачальниками комунальних послуг, що підтверджується рахунком та актом за жовтень 2020 на оплату електроенергії. Такі рахунки виставлялись також за інші комунальні послуги;
- відповідач після завершення основного договору оренди і до моменту підписання акту приймання-передачі приміщення був поставлений в ситуацію невизначеності щодо зобов'язань з оплати комунальних послуг (подвійної оплати за одну послугу): перед орендодавцем та перед відповідачем, та виконував вимоги орендодавця щодо відшкодування комунальних послуг згідно з виставленими рахунками
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО".
Відповідно до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 26/10 від 30.10.2017, відповідач був користувачем (орендарем) нерухомого майна площею 60,9 кв.м., що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 19 на 1 поверсі.
Договір оренди № 26/10 від 30.10.2017 припинений за згодою сторін з 15.02.2021, що підтверджується додатковою угодою № 4 від 15.02.2021 до вказаного договору оренди.
05.06.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - теплопостачальна організація) та Фізичною особою-підприємцем Лук'яновим Олексієм Петровичем (далі - абонент) укладено договір на постачання теплової енергії № 240279-01 (далі - договір) (тимчасовий на період оренди) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором.
Згідно з п 2.2.1 договору теплопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.3.2 договору абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни які передбачені в Додатку № 4 до договору.
Цей договір набуває чинності з 01.05.2018 та діє до 30 жовтня 2019. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п. 8.1, 8.3 договору).
Відповідно до п. 2 Додатку № 4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Закону України "Про заставу", як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.
У п. 3 Додатку № 4 до договору встановлено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, буд. 42: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду; акт виконаних робіт.
Відповідно до Додатку № 8 до договору опалення здійснювалось від теплових мереж позивача до об'єкту: вул. Тимошенка, 19, приміщення 1, площа 60,9 кв.м.
Відповідно до листа вих № 30/1/14155 термін дії тимчасового договору продовжено до 29.10.2020.
Позивач зазначає, що у період з листопада 2020 по лютий 2021 (включно) поставляв відповідачу теплову енергію за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 19, прим. 1 (особовий рахунок 240279-01), на підтвердження чого надає:
- Акти приймання-передавання товарної продукції № 11/2020-240279-01 за листопад 2020 на суму 1444,88 грн, № 12/2020-240279-01 за грудень 2020 на суму 1493,08 грн, № 1/2021-240279-1 за січень 2021 на суму 1420,51 грн, № 2/2021-240279-01 за лютий 2021 на суму 2957,14 грн, відповідно до якого в тому числі здійснено перерахунок за жовтень, листопат та грудень 2021; № 4/2021-240279-01 за квітень 2021 на суму -1572,32 грн, відповідно до якого здійснено перерахунок за лютий 2021;
- облікові картки за листопад 2020 - лютий 2021, квітень 2021;
- корінці наряду на включення та відключення житлового будинку до опалення;
- Акт № 3/4-768 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи;
- Акт № 31/764 прийняття теплового вузла обліку.
Всього сума спожитої та е оплаченої теплової енергії на опалення, з урахуванням перерахунків, становить 5743,29 грн.
Посилаючись на неналежне виконання умов договору позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5743,29 грн, а також 3119,03 грн інфляційних втрат та 747,54 грн 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності врегульовані Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 275 Господарського кодексу України (чинний на момент виникнення спріних правовідносин) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частинами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Як встановив суд, між сторонами був ударений договір на постачання теплової енергії № 240279-01 від 05.06.2019.
Позивач стверджує, що ним на виконання своїх зобов'язань за договором було поставлено до орендованого відповідачем приміщення за адресою: м. Київ, вул. Тимошенка, 19, приміщення 1, площею 60,9 кв.м у період з листопада 2020 року по лютий 2021 року теплову енергію загальною вартістю 7571,57 грн.
На підтвердження вартості та обсягу поставленої теплової енергії позивачем надано суду акти приймання-передавання товарної продукції за листопад 2020, за грудень 2020, за січень 2021, за лютий 2021.
Як вбачається з Акту № 2/2021-240279-01 за лютий 2021 позивачем було здійснено перерахунок обсягу та вартості поставленої відповідачу у жовтні-листопаді 2020 року теплової енергії, а саме: за жовтень 2020 року донараховано теплову енергію на суму 203,10 грн (з ПДВ) , а за листопад 2020 року - зменшено нараховану за листопад 2020 року вартість теплової енергії на 225,67 грн (з ПДВ), та зменшено вартість нарахованої за грудень 2020 теплової енергії на суму 233,39 (з ПДВ) грн.
Крім того, у квітні 2021 позивачем здійснено перерахунок обсягу та вартості поставленої відповідачу у лютому 2021 теплової енергії та зменшено нараховану вартість на 1572,32 грн.
Таким чином, за розрахунками позивача заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з листопада 2020 по лютий 2021 становить 5743,29 грн (7571,57 грн + 203,10 - 225,67 - 233,39 - 1572,32).
На підтвердження факту постачання у спірний період теплової енергії відповідачу, а також її обсягу, позивачем долучено до позовної заяви акт про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи; корінці нарядів на включення та на відключення об'єкту теплоспоживання; облікові картки (помісячно), а також акти приймання-передавання товарної продукції та довідки про нарахування за теплову енергію.
Суд встановив, що акти приймання-передавання товарної продукції за період з листопада 2020 по лютий 2021 року не підписані представником відповідача.
Проте, акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Отже, постачальник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання споживача до підписання акта приймання-передавання товарної продукції, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.
При цьому, сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не є визначальним для висновку про невиконання позивачем своїх зобов'язань із постачання теплової енергії.
Суд зазначає, що договір на постачання теплової енергії № 240279-01 від 05.06.2019, з урахуванням листа вих № 30/1/14155, діяв до 29.10.2020.
Договором не передбачено автоматичної пролонгації.
В той же час, враховуючи, що договір оренди № 26/10 від 30.10.2017 припинений за згодою сторін з 15.02.2021, то відповідачем був користувачем приміщення, до якого здійснювалось постачання теплової енергії у період після закінчення договору постачання теплової енергії (з 30.10.2020) по 15.02.2021, та відповідно був фактичним споживачем теплової енергії.
Суд зазначає, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17.
В той же час, на переконання суду, надані позивачем докази підтверджують факт постачання відповідачу у період з листопада 2020 року по лютий 2021 року теплової енергії.
При цьому, саме відповідач був споживачем теплової енергії, що постачалась у приміщення за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 19, прим. 1, оскільки у спірний період (листопад 2020 - 15.02.2021) був орендарем спірного приміщення.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Керуючись наведеними нормами процесуального закону та встановленими обставинами, суд доходить висновку, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факту постачання теплової енергії відповідачу у період з листопада 2020 по лютий 2021 (15.02.2021).
Щодо заперечень відповідача про те, що останній здійснював оплату за теплову енергію орендодавцю, то суд зазначає, що вказані доводи не підтверджені жодними обставинами, а надані до відзиву докази підтверджують факт оплати орендодавцю електроенергії, а не теплової енергії (опалення).
Також заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що нарахування здійснювалось за межами дії основного договору оренди приміщення, тобто після 15.02.2021.
Позивач в свою чергу зазначає, що у квітні 2021 здійснено перерахунок спожитої теплової енергії за лютий 2021.
Щодо вказаних доводів сторін суд зазначає, що з Акту № 2/2021-240279-01 за лютий 2021, а також з Акту № 4/2021-240279-01 за квітень 2021 на суму -1572,32 грн, відповідно до якого здійснено перерахунок за лютий 2021, не вбачається, що нарахування відповідачу здійснено за 15 днів лютого. Крім того , перерахунок здійснено у зв'язку зі зміною ціни природнього газу, а не у зв'язку з споживанням теплової енергії лише 15 днів.
Крім того, враховуючи кількість споживання теплової енергії у попередні місяці (грудень, січень), очевидним є те, що в Акті за лютий 2021 (з урахуванням коригування) нараховано суму за весь місяць лютий 2021, а не за 15 днів.
З урахуванням викладених обставин, оскільки у лютому 2021 відповідач користувався приміщенням до 15.02.2021, заборгованість за лютий 2021 становить 878,99 грн (вартість теплової енергії за 28 днів лютого 2021 (з урахуванням перерахунку) - 1640,78 грн (3213,07 - 1572,32=1640,78); 1640,78*15/28=878,99 грн).
Отже, за висновком суду, заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію у період з листопада 2020 по лютий 2021 (15.02.2021) становить 4981,50 грн (1219,21 грн (за листопад 2020 з урахуванням здійсненого позивачем перерахунку) + 1259,69 грн (за грудень 2020 з урахуванням здійсненого позивачем перерахунку) +1420,51 грн за січень 2021+ 878,99 грн за лютий 2021 + 203,10 грн перерахунку за жовтень 2020, що відображено в акті за лютий 2021), а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 4981,50 грн.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення 3119,03 грн інфляційних втрат та 747,54 грн 3% річних.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України "Про теплопостачання").
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (абзац 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
Як встановив суд вище, у спірний період теплопостачання (листопад 2020 - 15.02.2021) договір на постачання теплової енергії № 240279-01 не діяв, у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
Частиною 1 статті 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до п.п. 18 яких розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Отже, відповідач повинен був розрахуватись не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (тобто в строки, визначені законом).
При цьому, суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач зобов'язаний був щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримувати облікову картку, акт виконаних робіт, оскільки у спірний період договір припинив свою дію, а тому такі положення не були обов'язками для відповідача.
Суд, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат вважає його необґрунтованим, оскільки, позивач здійснює нарахування на суму боргу у розмірі 2957,14 грн за лютий 2021 року хоча в подальшому позивач здійснив перерахунок вартості спожитої у лютому 2021 року в бік зменшення, чим фактично визнав необґрунтованість боргу в заявленій сумі. Отже, у відповідача був відсутній обов'язок з оплати за теплову енергію за лютий 2021 на суму 1572,32 грн. Крім того, як встановив суд вище, за лютий 2021 відповідач мав сплати 878,99 грн, а не 1640,78 грн.
Аналогічно необґрунтованим є нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми, які в подальшому були відкореговані в бік зменшення.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що обґрунтованими є такі розрахунки:
- з 21.12.2020 по 30.04.2025 (кінцева дата, визначена позивачем) на суму 1219,21 грн (за листопад 2020 з урахуванням здійсненого позивачем перерахунку);
- з 21.01.2021 по 30.04.2025 (кінцева дата, визначена позивачем) на суму 1259,69 грн (за грудень 2020 з урахуванням здійсненого позивачем перерахунку);
- з 21.02.2021 по 30.04.2025 (кінцева дата, визначена позивачем) на суму 1420,51 грн (за січень 2021);
- з 21.03.2021 по 30.04.2025 (кінцева дата, визначена позивачем) на суму 1082,09 грн (за лютий 2021 - 878,99 + 203,10 - перерахунок за жовтень 2020).
За перерахунком суду, розмір 3% річних становить 632,97 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
В той же час, за перерахунком суду, розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у сумі 3119,03 грн.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суд зазначає таке.
Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Загальний строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення основного боргу починає свій перебіг з 21.12.2020, 21.01.2021, 21.02.2021 та з 21.03.2021 і відповідно закінчується 21.12.2023, 21.01.2024, 21.02.2024 та 21.03.2024.
В той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, є продовженими відповідно до Закону № 540-ІХ у разі, якщо їх закінчення припадає на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Карантин діяв до 30.06.2023.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.
Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України.
Отже, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності з 04.09.2025, відновлено обчислення строків позовної давності.
З огляду на викладене, відповідно до п.12., п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позовні вимоги про стягнення заборгованості та відповідно похідні про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, є такими, що заявлені у межах строку позовної давності.
Отже, заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" до Лук'янова Олексія Петровича , а саме в частині стягнення 4981,50 грн основного боргу, 632,97 грн 3% річних та 3119,03 грн інфляційних втрат.
За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Лук'янова Олексія Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 4981,50 грн основного боргу, 632,97 грн 3% річних, 3119,03 грн інфляційних втрат та 2751,87 грн судового збору
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.10.2025.
Суддя С.О. Турчин