ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2025Справа № 910/8294/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-Сервіс"
про стягнення 4 154,74 грн
Представники сторін: не викликалися
У липні 2025 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (далі - Комунальне підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-Сервіс" (далі - Товариство) 4 154,75 грн, з яких: 4 038,67 грн - основний борг, 10,23 грн - 3% річних, 105,84 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2382-1 від 16.06.2020 у частині своєчасного та в повному обсязі справляння плати за найм (оренду) майна у період з березня 2025 року по травень 2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.
16.07.2025 через загальний відділ діловодства суду Комунальне підприємство подало заяву про усунення недоліків позовної заяви, зазначивши, що ціна позову становить 4 154,74? грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/8294/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
04.09.2025 через загальний відділ діловодства суду Комунальне підприємство подало клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому викладено клопотання про поновлення строку для подання доказів.
Відповідно до частини 2 статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частиною 8 статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (частина 10 статті 80 ГПК України).
Відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, суд звертає увагу сторін на те, що за змістом статті 119 ГПК України поновлено може бути лише строк, який встановлено законом, тоді як встановлений судом строк продовжується судом, який встановив такий строк, і заява про його продовження може бути подана особою лише до закінчення такого строку.
Враховуючи вищевикладене, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов'язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, керуючись приписами частини 1 статті 119 ГПК України, суд дійшов висновку про поновлення Позивачу строку на подачу доказів.
Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд цієї справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.
При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).
Приймаючи до уваги те, що Товариство належним чином було повідомлене про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Комунального підприємства частково обґрунтованими.
16.06.2020 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (за текстом договору - Орендодавець), Товариством (за текстом договору - Орендар) та Комунальним підприємством (за текстом договору - Підприємство-балансоутримувач) було укладено договір №2382-1, за умовами якого:
- пункт 1.1: Орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності, від 19.05.2020 №18/204 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), далі - Об'єкт, який знаходиться за адресою: м. Київ, станції метро "Либідська", для розміщення на території метрополітену автомату з продажу газет;
- пункт 2.1: Об'єктом оренди є: частина переходу станції метро "Либідська", загальною площею 3,0 кв.м та зазначена в викопіюванні зі Схем, що складає невід'ємну частиною цього Договору;
- пункт 2.2: Вартість Об'єкта згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 31.12.2019 становить за 1 кв.м 69 333,33 грн, всього 208 000,00 грн (без ПДВ);
- пункт 3.1: Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, і становить без ПДВ: 586,47 грн за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 1 759,41 грн. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом із орендною платою. Якщо Договір укладено на строк, що перевищує три роки, розмір орендної плата за базовий місяць розрахунку переглядається кожні три роки і доводиться до Орендаря листом за підписом уповноваженої особи Орендодавця.
- пункт 3.2: Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про Індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України;
- пункт 3.4: Орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі;
- пункт 3.5: Орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря, щомісячно не пізніше 20 числа місяця за розрахунковим;
- пункт 3.7: Оплата витрат на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т. ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), компенсація витрат Підприємства-балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати;
- абзац 1 пункту 6.3: за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь Підприємства-балансоутримувача Орендар сплачує на користь Підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України;
- абзац 1 пункту 9.1: цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 16.06.2020 по 14.06.2023.
16.06.2020 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Орендодавець), Товариством (Орендар) та Комунальним підприємством (Підприємство-балансоутримувач) було підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким Орендодавець та Підприємство-балансоутримувач передали, а Орендар прийняв в орендне користування згідно з Договором №2382-1 від 16.06.2020 частину переходу, що перебуває на балансі Комунального підприємства, загальною площею 1,5 кв.м, розташовану за адресою: місто Київ, станція метро "Либідська".
Факт користування орендованим майном також підтверджується актами (надання послуг):
№1607 від 31.03.2025 на суму 2 738,42 грн (за березень 2025 року);
№2241 від 30.04.2025 на суму 940,18 грн (за квітень 2025 року);
№2929 від 31.05.2025 на суму 1 865,97 грн (за травень 2025 року).
Вищезазначені документи підписані уповноваженими представниками сторін справи та скріплені їх печатками без жодних претензій та/або зауважень.
При цьому, зі змісту розрахунку позивача вбачається, що на кінець лютого 2025 року у відповідача була переплата у розмірі 1 505,90 грн.
Інших доказів сплати спірної заборгованості, а також повернення орендованого майна матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем.
З метою досудового врегулювання спору, Комунальне підприємство звернулося до Товариства з претензією №452-УРЗУ від 22.05.2025 про сплату заборгованості за Договором та штрафні санкції. Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
У зв'язку із несплатою Товариством орендної плати за користування майном за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №2382-1 від 16.06.2020 у період з 20.03.2025 по 20.06.2025, Комунальне підприємство звернулося з даним позовом до суду.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне положення мітиться в частині 1 статті 526 ЦК України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договорами найму (оренди), за яким відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договору) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Таким чином, укладення Комунальним підприємством та Товариством договору оренди №2382-1 від 16.06.2020 було спрямоване на отримання останнім у користування майна та одночасного обов'язку останнього зі справляння плати за таке користування.
При цьому, суд зазначає, що абзацом 1 пункту 9.1. встановлено, що Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 16.06.2020 по 14.06.2023.
Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 3 статті 760 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
03.10.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Закон №157-IX від 03.10.2019).
У зазначеному Законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).
За положеннями преамбули вказаного нормативно-правового акта цей Закон регулює: правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим. Дія цього Закону не поширюється на відносини концесії державного та комунального майна.
Оскільки об'єктом оренди є майно, яке належить до комунальної власності, тому на спірні правовідносини поширюються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ.
Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" неодноразово продовжувався і станом на час розгляду цієї справи досі триває.
У зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 №2181-IX внесені зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №157-ІХ та доповнено пунктом 61, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.
У пункті 5 постанови №634 від 27.05.2022 (в редакції чинній станом на час закінчення строку дії договору) визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
У матеріалах справи відсутні докази повідомлення балансоутримувачем відповідача про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України №157-IX.
Враховуючи те, що строк дії договору, предметом якого є оренда комунального майна, завершувався у період воєнного стану, то відповідно такий договір вважається продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною 5 статті 762 ЦК України плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України №157-IX орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Як було раніше зазначено судом, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 №415/1280, і становить без ПДВ: 586,47 грн за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому складає 1 759,41 грн. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом із орендною платою. Якщо Договір укладено на строк, що перевищує три роки, розмір орендної плата за базовий місяць розрахунку переглядається кожні три роки і доводиться до Орендаря листом за підписом уповноваженої особи Орендодавця (пункт 3.1.).
Відповідно до пункту 3.4. Договору орендна плата сплачується Орендарем на рахунок Підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.
Орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря, щомісячно не пізніше 20 числа місяця за розрахунковим (пункт 3.5. Договору).
Факт володіння та користування Товариством предметом оренди у період з березня 2025 року по травень 2025 року підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 16.06.2020, за яким Орендодавець та Підприємство-балансоутримувач передали, а Орендар прийняв в орендне користування згідно з Договором №2382-1 від 16.06.2020 частину переходу, що перебуває на балансі Комунального підприємства, загальною площею 1,5 кв.м, розташовану за адресою: місто Київ, станція метро "Либідська", а також актами (надання послуг): №1607 від 31.03.2025 на суму 2 738,42 грн (за березень 2025 року), №2241 від 30.04.2025 на суму 940,18 грн (за квітень 2025 року), №2929 від 31.05.2025 на суму 1 865,97 грн (за травень 2025 року).
Вищезазначені акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками без жодних претензій та/або зауважень.
Доказів повернення орендованого майна та доказів сплати спірної заборгованості матеріали справи не містять та не були надані Відповідачем.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх обов'язків щодо сплати орендної плати за Договором оренди №2382-1 від 16.06.2020 у період з березня 2025 року по травень 2025 року у розмірі 4 038,67 грн (2 738,42 грн + 940,18 грн + 1 865,97 грн - 1 505,90 грн (переплата на кінець лютого 2022 року), строк внесення якої настав, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі, а тому позовна вимога про стягнення вказаної суми боргу підлягає задоволенню у повному обсязі.
Також, у зв'язку із несвоєчасним внесенням Товариством плати за найм, Комунальним підприємством нараховано до стягнення 10,23 грн 3% річних, з яких:
6,69 грн, нарахованих за період з 21.04.2025 по 25.06.2025 на суму боргу у розмірі 1232,52 грн (2 738,42 грн - 1 505,90 грн);
2,78 грн, нарахованих за період з 21.05.2025 по 25.06.2025 на суму боргу у розмірі 940,18 грн;
0,77 грн, нарахованих за період з 21.06.2025 по 25.06.2025 на суму боргу у розмірі 1865,97 грн.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Дослідивши розрахунок 3% річних, суд вважає його частково необґрунтованим, оскільки Комунальним підприємством не було враховано положення частини 5 статті 254 ЦК України, за якими, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, Позивачем неправильно визначено період нарахування на заборгованість за березень 2025 року, оскільки 20.04.2025 - це неділя, тому, останнім днем оплати вважалося 21.04.2025, відповідно, перший день прострочення - 22.04.2025.
З урахуванням викладеного, за розрахунком суду обґрунтований розрахунок 3% річних становить 10,13 грн.
Крім цього, у зв'язку із порушенням грошових зобов'язань за договором Комунальним підприємством нараховано до стягнення 105,84 грн, з яких:
69,14 грн, нарахованих за період з 21.04.2025 по 25.06.2025 на суму боргу у розмірі 1232,52 грн (2 738,42 грн - 1 505,90 грн);
28,77 грн, нарахованих за період з 21.05.2025 по 25.06.2025 на суму боргу у розмірі 940,18 грн;
7,93 грн, нарахованих за період з 21.06.2025 по 25.06.2025 на суму боргу у розмірі 1865,97 грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
У відповідності до положень абзацу 1 пункту 6.3. Договору за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь Підприємства-балансоутримувача Орендар сплачує на користь Підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
У силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також, у відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Зі змісту розрахунку вказаної штрафної санкції вбачається, що пеня нарахована за подвійною обліковою ставкою Національного банку України.
Однак, так як і в розрахунку 3% річних, неправильно визначено період прострочення за березень 2025 року.
З урахуванням викладеного, за розрахунком суду обґрунтований розрахунок пені становить 104,74? грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Комунального підприємства підлягає частковому задоволенню.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240-241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експерт-Сервіс" (03047, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 50; ідентифікаційний код 31863950) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 35; ідентифікаційний код 03328913) 4 038 (чотири тисячі тридцять вісім) грн 67 коп. основного боргу, 10 (десять) грн 13 коп. 3% річних, 104 (сто чотири) грн 74 коп. пені та 3 027 (три тисячі двадцять сім) грн 13 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ