ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.09.2025Справа № 910/14782/23
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів:
1. Київської обласної (військової) державної адміністрації,
2. Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області"
про визнання недійсним протоколу, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію
Суддя: Людмила ШКУРДОВА.
Секретар с/з (помічник судді): Дмитро БОЖКО.
Представники сторін: згідно з протоколом судового засідання.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної (військової) державної адміністрації та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" про визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію.
Рух справи відображено у процесуальних документах суду та заявах по суті спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 р. відкрито провадження у справі № 910/14782/23 за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.
29.04.2025 р. до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просить суд:
- визнати недійсним протокол № 1 Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області від 28.07.2022 р.;
- визнати недійсним статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" у новій редакції, зареєстрований розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації від 13.12.2022 р. № 939 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій»;
- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Київської обласної (військової) державної адміністрації від 13.12.2022 р. № 939 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій», яким зареєстровано статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (нова редакція);
- скасувати запис про державну реєстрацію № 1003461070004000669 від 14.02.2023 р. 11:22:45 змін до відомостей про Релігійну організацію "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (код 22209077), які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він не згодний із рішенням загальних зборів членів Релігійної громади, на яких було прийнято нову редакцію статуту, реєстрацію якого здійснено розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації № 939 від 13.12.2022 р. Рішення, яким змінено канонічну підлеглість (з Української Православної Церкви на Православну Церкву України), прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати. Позивач вважає збори нечинними та неправомочними, і як наслідок, нову редакцію статуту недійсною, реєстрація якої проведена всупереч нормам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Настоятелем не скликалися та не проводилися (в порядку визначеному статутом Релігійної організації «Українська Православна Церква Свято-Успенська парафія» м. Сквира Київської області) парафіяльні збори щодо зміни канонічного підпорядкування. Спірне розпорядження про реєстрацію статуту у новій редакції прийнято з порушенням положень законодавства, а саме п. 1 ч. 4 ст. 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (відповідачем-1 було прийнято спірне розпорядження не зважаючи на те що, для його прийняття заявником були подані документи не у повному обсязі, відомості зазначені у заяві про державну реєстрацію не відповідали відомостям, зазначеним у документах, документи подані неповноважною особою).
У судовому засіданні 29.04.2025 р. суд прийняв заяву позивача, у зв'язку з чим розгляд справи № 910/14782/23 здійснюється за вимогами ОСОБА_1 до Київської обласної (військової) державної адміністрації та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" про визнання недійсним протоколу, визнання недійсним статуту, визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію.
Заперечуючи проти позову, Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" зазначає, що:
- вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження, скасування запису про державну реєстрацію № 1003461070004000669 не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові;
- статут Свято-Успенської парафії Української Православної Церкви в редакції станом на 28.07.2022 р. (дата проведення загальних зборів релігійної громади, що прийняли рішення про зміну підлеглості) не передбачав фіксованого членства в релігійній громаді (у ньому відсутні будь-який врегульований порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади);
- твердження позивача про те, що кількість населення м. Сквира Київської області становить 15 165 осіб не може слугувати обґрунтуванням кількості членів Релігійної громади УПЦ м. Сквира, оскільки мешканці м. Сквира можуть сповідувати іншу релігію або взагалі не належати до жодної конфесії, такі особи мають самостійно визнавати себе членом Релігійної громади УПЦ м. Сквира (реалізація принципу вільного волевиявлення), такі особи мають відповідати вимогам статуту Релігійної громади УПЦ м. Сквира;
- ОСОБА_1 не надає доказів того, що загальні збори Свято-Успенської парафії Української Православної Церкви 28.07.2022 р. скликали та в них приймали участь особи, які не досягли 18 років та/або не проживали в місцевості, де діє релігійна громада;
- із заявою про реєстрацію нової редакції статуту релігійної громади може звертатися не лише керівник релігійної громади, а й уповноважений від самої релігійної громади представник.;
- положення ч.ч. 3-8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не вимагають обов'язкової участі настоятеля під час проведення загальних зборів релігійної громади з вирішення питання про зміну підлеглості;
- дійсність рішення загальних зборів Свято-Успенської парафії Української Православної Церкви від 28.07.2022 р. про зміну підлеглості як не залежить від участі в них керівника парафії (настоятеля), так і не залежить від згоди (схвалення) з ними керівника єпархії (ієрарха).
Київська обласна (військова) державна адміністрація просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 01.07.2025 р. суд відмовив у задоволенні заяв про залучення третіх осіб до участі у розгляді даної справи, оскільки рішення у справі не вплине на права та обов'язки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а буде стосуватися порушеного права виключно позивача - ОСОБА_1 . Якщо вказані особи, вважають, що рішення загальних зборів релігійної громади, які оформлені протоколом № 1 від 28.07.2022 р., порушують їх право на віросповідання, то вони наділені правом на оскарження в судовому порядку цього рішення, і можуть подати до суду позовну заяву про захист свого права та інтересів.
Крім того, членство в релігійній громаді безпосередньо пов'язане з місцем проживання особи, яка вважає себе членом релігійної громади, відтак вищевказані особи мали б разом із заявами про вступ у справу в якості третіх осіб надати докази місця свого проживання в м. Сквира Київської області, чого останніми зроблено не було.
Поряд з цим, до заяв вказаних осіб не додано жодного документа, який посвідчує їхню особу, а тому суд позбавлений можливості встановити особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки відсутні документи, що посвідчують їх особи (копія паспорту або інших відповідних документів).
01.07.2025 р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу № 910/14782/23 до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 30.09.2025 р. проголошено скорочене рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Парафіяльними зборами Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області 20.01.1992 р. прийнято статут Релігійної громади Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області, який зареєстровано розпорядженням представника Президента України у Київській області № 263 від 23.07.1992 р.
Відповідно до п. 4 розділу 1 статуту Свято-Успенської парафії Київської єпархії парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства, статуту Української Православної Церкви, статуту Київської єпархії, а також цього статуту.
Згідно з п.п. 6, 7 розділу 1 статуту парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим статутом, статутом Української Православної Церкви та статутом Київської єпархії.
Органами парафіяльного управління є парафіяльні збори, очолювані настоятелем та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю (п. 8 розділу 2 статуту).
За змістом п. 9 розділу 2 статуту парафіяльні збори складаються з парафіяльних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов'язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Парафіяльні збори скликаються настоятелем, парафіяльною радою (або за благословенням єпархіального архієрея благочинним) не рідше ніж один раз на рік.
Згідно з п. 14 розділу 2 статуту парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.
Відповідно до п.п. 37, 38 розділу 5 статуту останній підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Київської єпархії Української Православної Церкви, зміни та доповнення цього статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.
З позову слідує, що указом Архієпископа Білоцерківського і Богуславського Митрофана № 14 від 24.06.2010 р. протоієрея ОСОБА_7 призначено настоятелем Свято-Успенського храму м. Сквира. та виконуючим обов'язки Голови Парафіяльної Ради.
28.07.2022 р. відбулися загальні збори Релігійної громади Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області, на розгляд яких були винесені такі питання:
1. Обрання голови і секретаря загальних зборів.
2. Обрання складу лічильної комісії парафіяльних зборів Релігійної громади.
3. Встановлення списку членів загальних зборів Релігійної громади.
4. Зміна підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної церкви України.
5. Зміна найменування Релігійної громади.
6. Погодження змін до статуту Релігійної громади єпархіальним архієреєм Релігійної громади.
7. Внесення змін та прийняття статуту Релігійної громади шляхом викладення його в новій редакції.
8. Зміни у поминаннях під час здійснення богослужінь.
9. Припинення повноважень керівника Релігійної громади.
10. Обрання складу парафіяльної ради Релігійної громади.
11. Обрання складу ревізійної комісії Релігійної громади.
12. Уповноваження на підписання протоколу загальних зборів.
13. Проведення реєстрації статуту Релігійної громади в новій редакції та державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Рішення, що ухвалені цими зборами, оформлені протоколом № 1.
Додатком № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів парафіяльних зборів Релігійної громади Свято-Успенської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області у кількості 333 особи.
Згідно з протоколом всього до складу зборів входять 364 особи, на зборах були присутніми 333 особи, які ідентифікують себе як члени цієї релігійної громади, головою зборів обрано ОСОБА_8 , а секретарем - ОСОБА_9 , які підписали протокол (справжність підписів цих осіб посвідчено нотаріусом 08.02.2023 р.).
З усіх питань збори прийняли позитивні (проголосували 299 осіб «за», 4 особи «проти») рішення, зокрема і з таких:
- змінено підлеглість Релігійної громади у канонічних та оганізаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об'єднання - Православної Церкви України, а також визначено, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);
- змінено офіційне найменування релігійної громади та визначено нове - Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області";
- викладено та прийнято статут Релігійної громади в новій редакції;
- припинено повноваження керівника Релігійної громади ОСОБА_1;
- обрано головою парафіяльної ради Релігійної громади Редюк Олену Олександрівну, помічником голови - Гузя Сергія Володимировича та скарбника - ОСОБА_10 , строком на три роки;
- вирішено провести державну реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, уповноважено ОСОБА_11 на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади.
30.08.2022 р. уповноважений загальними зборами ОСОБА_11 на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади, звернувся із заявою до Київської обласної (військової) державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації в новій редакції.
13.12.2022 р. розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації № 939 «Про реєстрацію статутів релігійних організацій» прийнято рішення зареєструвати статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області" (нова редакція).
14.02.2023 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу " (код 22209077), номер запису 1003461070004000669.
Звертаючись до суду, позивач зазначає, що підставою позову є незгода з рішенням загальних зборів членів релігійної організації, на яких було прийнято нову редакцію статуту, реєстрацію якого здійснено розпорядженням голови Київської обласної (військової) державної адміністрації № 939 від 13.12.2022 р. Позивач вважає, що збори були проведені з порушенням процедури, визначеної статутом і Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», внаслідок прийнятих на цих зборах незаконних рішень, що стосувалися статутної діяльності, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, тому протокол № 1 від 28.07.2022 р. та нова редакція статуту мають бути визнані недійсними, а розпорядження голови Київської обласної (військової) державної адміністрації № 939 від 13.12.2022 р. та запис від 14.02.2023 р. про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу " (код 22209077), номер запису 1003461070004000669, мають бути скасовані.
Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у ст. 16 Цивільного кодексу України.
В силу ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 35 Конституції України).
Подібна норма закріплена також у ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Частина 3 ст. 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов'язана додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України (ч.ч. 2, 4 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).
Частинами 3-9 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.
У позовній заяві (в редакції заяви про зміну предмета позову) позивач просив суд визнати недійсним протокол № 1 Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області від 28.07.2022 р., як такий, що прийнятий неуповноваженими особами.
Разом із тим, у судовому порядку може бути визнано недійсним рішення загальних зборів учасників, а не протокол, оскільки протокол є лише документом, який фіксує факт прийняття рішення загальними зборами.
У той же час, виходячи зі змісту положень ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про те, що у даному випадку встановленню підлягають обставини порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача рішенням загальних зборів, що дозволило б здійснити захист таких порушених прав (у разі встановлення такого факту) шляхом визнання недійсними рішень парафіяльних зборів релігійної громади, який є ефективним способом захисту.
Надаючи оцінку доводам позивача, суд виходить із наступного.
Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.
17.01.2019 р. Верховна Рада України прийняла Закон № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи".
Цей закон був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проекту Закону від 23.02.2016 р. № 4128).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 р. в справі № 906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зробила такі висновки:
"Законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.
1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;
2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;
3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення;
4) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону;
5) зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст. 18 цього Закону;
6) частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:
- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;
- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням)".
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Згідно із ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ст. 98 Цивільного кодексу України).
Суд зауважує, що ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у редакції від 15.03.2022 р. жодним чином не обмежувала чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління.
З точки зору ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосованої разом зі ст. 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об'єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб чи підпадають під обмеження, встановлені п.п. 2 ст. 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов'язати легально існуюче приватно-правове об'єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об'єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пп. 146, 150 рішення Європейського суду з прав людини від 14.07.2007 р. у справі "Свято-Михайлівська Парафія" проти України").
У зазначеному вище рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об'єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.
У пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 р. зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов'язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що п.п. 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21.04.2000 р., що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватноправового об'єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.
У той же час, дотримання принципу вільного волевиявлення, визначеного в ч. 2 ст. 8 Закону, здійснюється шляхом реалізації права на свободу совісті, закріпленого в ст. 3 Закону, а правом на прийняття рішення про включення нових та виключення існуючих членів релігійної громади володіє виключно релігійна громада, яка приймає таке рішення в порядку визначеному статутом (положенням).
Однак, статутом у редакції 1992 р. не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, а також не містить поняття фіксованого членства, процедури прийняття в члени релігійної громади. Не визначено такого порядку і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".
З огляду на викладене, а також враховуючи, що ані законодавство України, ані статут релігійної організації (у редакції 1992 р.) не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, суд відхиляє посилання позивача на те, що рішення парафіяльних зборів релігійної громади від 28.07.2022 р., оформлене протоколом № 1, було прийняте не уповноваженими на те особами.
Поряд з цим, позивач не надав суду доказів на спростування членства в релігійній громаді м. Сквира Київської області осіб, які брали участь у парафіяльних зборах цієї релігійної громади 28.07.2022 р.
Суд зауважує, що відсутність врегульованого порядку прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав релігійної громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 р. в справі № 906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".
Велика Палата Верховного Суду також виходила з того, що: "законодавець у ч. 8 ст. 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".
Велика Палата Верховного Суду вказала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.
Судом враховано, що при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у парафіяльних зборах громади та прийняли оспорюване позивачем рішення, слід враховувати встановлені у п. 9 розділу 2 статуту (у редакції 1992 р.) релігійної громади критерії членів парафіяльних зборів, до яких належить досягнення 18-річного віку, визнання обов'язковості статуту про управління УПЦ, регулярна участь у богослужінні, сповідування, перебування у канонічному послухові до настоятеля, не перебування такої особи під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.04.2024 р. в справі № 906/1330/21 щодо визначення критеріїв, яким мають відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах релігійної громади, що приймали оспорювані рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях та прийняття в новій редакції статуту, при відсутності визначеного у статуті релігійної громади в редакції на момент проведення оспорюваних загальних зборів, порядку прийняття до членів релігійної громади, фіксованого членства.
Такими критеріями, відповідність яким може бути об'єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння.
З наявного у матеріалах реєстраційної справи протоколу № 1 від 28.07.2022 р. та додатку № 1 до нього вбачається, що на зборах були присутні 333 особи.
Враховуючи відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, варто враховувати критерій територіального зв'язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.
Відповідно до інформації, що внесена за результатами зборів до додатку № 1 до протоколу № 1 від 28.07.2022 р., вбачається відповідність учасників спірних зборів критерію територіального зв'язку, а також досягнення вказаними особами 18-річного віку. Доказів на спростування наведеного позивачем суду не надано.
При цьому, позивачем не наданого жодного доказу на підтвердження того, що особи, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржувані рішення, зокрема про зміну канонічного підпорядкування, про прийняття нової редакції статуту та керівника релігійної громади, були не парафіянами релігійної громади.
Твердження позивача про те, що кількість населення м. Сквира Київської області становить 15 165 осіб не може слугувати обґрунтуванням кількості членів релігійної громади, оскільки мешканці м. Сквира можуть сповідувати іншу релігію або взагалі не належати до жодної конфесії, такі особи мають самостійно визнавати себе членом релігійної громади (реалізація принципу вільного волевиявлення), такі особи мають відповідати вимогам статуту релігійної громади.
Крім того, позивач, стверджуючи, що актова зала Сквирської школи мистецтв у місті Сквира фактично не могла вмістити 333 особи, які взяли участь у загальних зборах релігійної громади 28.07.2022 р., не надає жодного доказу на підтвердження даного твердження.
За змістом спірного рішення частина жителів м. Сквира Київської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.
За встановлених вище обставин, рішення прийняте загальними (парафіяльними) зборами відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (п.п. 2, 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення").
Судом не встановлено жодних порушень чинного законодавства чи статуту, які б знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи. У свою чергу, позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст.ст. 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві.
Враховуючи викладене у сукупності та зважаючи на те, що діючим законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту, обрання керівника релігійної громади, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.04.2024 р. в справі № 906/1330/21, у суду відсутні правові підстави вважати, що оскаржуване рішення загальних зборів релігійної громади прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.
У свою чергу, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та вказує, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права (аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 р. в справі № 990/150/23).
Позивач на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами щодо предмета спору, що відповідає принципу диспозитивності у господарському процесі, закріпленому у ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи приписи статей 15, 16 Цивільного кодексу України правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зауважує, що рішення загальних (парафіяльних) зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт.
Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.
Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.
Позивач, з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог, звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв'язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі, а тому визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.
Відповідно до п. 8 ч. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).
Відтак, позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві, не позбавлений можливості зберігати живий зв'язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним протоколом № 1 від 28.07.2022 р. загальних зборів Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області, а також прийняття вказаного протоколу не уповноваженими особами, у зв'язку з чим суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним протоколу № 1 від 28.07.2022 р. загальних зборів Релігійної громади Свято-Успенської парафії Білоцерківської єпархії Української Православної Церкви м. Сквира Київської області, як такого, що прийнятий неуповноваженими особами з порушенням статуту (у редакції 1992 р.) та законодавства.
Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст. 14 цього Закону.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:
1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;
2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.
До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:
1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;
2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).
Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.
За змістом п.п. 2, 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" встановлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.
У відповідності з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Суд звертає увагу, що підставами для визнання акту, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Дослідивши умови спірного статуту, судом встановлено, що його умови не суперечать вимогам чинного законодавства. Навпаки, він був прийнятий на загальних (парафіяльних) зборах від 28.07.2022 р. та приведений у відповідність до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" згідно з розділом II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи".
Також судом встановлено, що для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу парафіяльних зборів № 1 від 28.07.2022 р. представник релігійної організації, ОСОБА_11 , дотримався вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею.
Враховуючи висновок суду про недоведеність позивачем як порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів громади, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення позивачем положень статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, у суду відсутні підстави для визнання такого статуту недійсним, у зв'язку з чим у задоволенні відповідної позовної вимоги про визнання недійсним статуту релігійної громади у новій редакції також слід відмовити.
За встановлених вище обставин необґрунтованості аргументів позивача щодо порушень при проведенні державної реєстрації нової редакції статуту, оскільки чинним законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту, судом не встановлено порушення Київської обласної (військової) державної адміністрації положень ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" при прийнятті розпорядження № 939 від 13.12.2022 р. «Про реєстрацію статутів релігійних організацій», яким зареєстровано нову редакцію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області", у зв'язку із чим у позові в цій частині належить відмовити.
Враховуючи чинність спірного рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області", а також прийнятого на таких зборах статуту релігійної організації в новій редакції, як наслідок, законність підстав для вчинення державним реєстратором на підставі останніх реєстраційного запису № 1003461070004000669 від 14.02.2023 р. 11:22:45 змін до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Успенська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної церкви України) м. Сквира Київської області", суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позивача в частині скасування запису про державну реєстрацію № 1003461070004000669 від 14.02.2023 р.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 р. в справі № 910/10011/19 за позовом релігійної організації до обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження зазначила, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішеннями загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.
Зважаючи на характер спірних відносин, Велика Палата Верховного Суду вказала, що належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб'єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження голови Київської обласної (військової) державної адміністрації № 939 від 13.12.2022 р. «Про реєстрацію статутів релігійних організацій», яким зареєстровано статут відповідача-2 у новій редакції, та скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі, є неналежним способом захисту, відтак суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Решта долучених до матеріалів справи документів та висловлених учасниками процесу пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відмови у задоволенні позову не спростовує.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили через 20 днів з моменту виготовлення повного рішення в разі не оскарження його в установленому порядку. Рішення може бути оскаржене в 20-денний строк до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя Людмила ШКУРДОВА
Повне рішення складено та підписано 07.10.2025 р.