ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.10.2025Справа № 910/6299/25
За позовом Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни
до Державного підприємства "Завод 410 ЦА"
про стягнення коштів
Суддя Котков О.В.
без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулась Фізична особа-підприємець Макарова Юлія Сергіївна (далі - ФОП Макарова Ю.С., позивач) до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі - ДП "Завод 410 ЦА", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 47 950,01 грн. за договором купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-323/3 від 31.08.2021.
Позов обґрунтований тим, що відповідач порушив умови укладеного сторонами договору в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.
У позові ФОП Макарова Ю.С. просить стягнути з відповідача основну заборгованість в сумі 27 000,00 грн., пеню у сумі 2 536,52 грн., інфляційні втрати у сумі 15 528,56 грн., 3 % річних у сумі 2 884,93 грн., що разом становить 47 950,01 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
12.06.2025 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив, що оскільки договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-323/3 від 31.08.2021 був укладений з порушенням строку, визначеного Законом України «Про публічні закупівлі», а тому, на думку відповідача, цей договір є нікчемним. Як вказує відповідач, будь-яких зобов'язань за нікчемним договором у нього не виникло. Також просив зменшити розмір штрафних санкцій.
16.06.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній проти позову заперечив, вважав їх необгрунтованими, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
31.08.2021 між ФОП Макаровою Ю.С. (продавець) та ДП "Завод 410 ЦА" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-323/3 (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язується поставити покупцю товари, зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору, або в заявці у разі поставки товару до укладення цього договору. Найменування товару: частини повітряних літальних апаратів. Код ДК:021-2015-34731000-0 (п. 1.1).
Відповідно до п. 1.2 договору поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою покупця, переданою продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів, що поставляються за цим договором, передбачені у специфікаціях, або у заявці у разі поставки товару до укладення цього договору (п. 2.1 договору).
Загальна ціна договору на момент укладення складає 27 000,00 грн. без ПДВ (п. 3.1 договору).
Пунктом 3.2 договору визначено, що ціна одиниці товарів фіксується на момент укладання договору та передбачена в специфікації до договору або в заявці, у разі поставки товару до укладення цього договору, з урахуванням умов поставки, протягом строку дії цього договору зміні в односторонньому порядку не підлягає.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки провадяться наступним шляхом - продавець передає покупцю рахунок для оплати замовленої продукції; - покупець згідно рахунку в рамках специфікації (додатку) проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній специфікації або в заявці, у разі поставки товару до укладання цього договору, окремо.
Оплата по договору проводиться після проходження перевірки товаром ВТК та 615 Військового представництва Міноборони України в разі його залучення, якщо інше не передбачено умовами договору.
Згідно з п. 5.1, 5.2 та 5.3 договору строк, місце (передачі) та умови поставки партії товару буде вказано в кожній специфікації або заявці у разі поставки товару до укладення цього договору окремо. Продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар, зазначеної в пункті 2.2 договору (п. 5.4 договору).
Пунктом 6.1 договору сторони визначили, що покупець зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами. Сторони встановили, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, ч. 3 ст. 631 ЦК України (п. 10.1, 10.2 договору).
Згідно зі специфікацією № 1 сторони погодили: найменування та кількість товару сукупною вартістю 27 000,00 грн; умови оплати - 100 % оплати протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві покупця; умови та місце поставки - DDP - склад покупця: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 94, за рахунок продавця; якість товару; термін поставки: протягом 5 к.д з моменту отримання заявки від покупця та підписання договору.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем був поставлений товар за рахунком-фактурою № 0002357 від 31.08.2021 та згідно з видатковою накладною № 0000181 від 09.09.2021 на загальну суму 27 000,00 грн. без ПДВ.
Вказана видаткова накладна була підписана без зауважень уповноваженим представником покупця за довіреністю № 946 від 08.09.2021.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору поставки.
Проте відповідач, зі свого боку, 100 % вартості поставленого товару (відповідно до специфікації № 1) не сплатив.
За таких обставин судом встановлено, що у ДП "Завод 410 ЦА" виникла заборгованість в сумі 27 000,00 грн.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Заперечуючи проти задоволення позову, ДП "Завод 410 ЦА" вказувало, що вказаний правочин є нікчемним в силу положень частини 2 статті 215 ЦК України та пункту 4 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на момент укладення вказаного договору), оскільки спірний правочин було укладено пізніше, ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі №729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - "з початку"), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - "по закону", "у силу закону"). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - "на підставі своєї посади"), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 ЦК України.
Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 43 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції, чинній на монет укладення договору № УЗ-21-323/3 від 31.08.2023) договір про закупівлю є нікчемним у разі укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п'ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів (частина 6 статті 33 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно з інформацією про закупівлю UA-2021-06-08-008277-b, наявній на офіційній сторінці "Prozorro", повідомлення про намір укласти договір було опубліковано 25.06.2021.
Проте, договір № УЗ-21-323/3 від 31.08.2021 було укладено пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю.
Разом із цим, за положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" цей Закон застосовується до замовників, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 2 цього Закону, за умови що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень.
Замовники, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать: юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (пункт 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі").
Відповідно до положень договору та інформації про закупівлю UA-2021-06-08-008277-b вбачається, що вартість предмета закупівлі не перевищує 200 тисяч гривень.
Крім цього, зі змісту конкурсної документації на закупівлю ДК 021:2015 Код 34731000-0 (частини повітряних літальних апаратів) (UA-2021-06-08-008277-b) вбачається, що дана процедура не підпадає під дію Закону України "Про публічні закупівлі".
Отже, доводи ДП "Завод 410 ЦА" про нікчемність договору купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-323/3 від 31.08.2021 є необґрунтованими та відхиляються судом.
Оскільки доказів належної оплати вартості товару відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" основного боргу в сумі 27 000,00 грн. підлягають задоволенню.
Крім того позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 2 536,52 грн.
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до норм статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 7.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань по договору щодо оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного (простроченого) зобов'язання, вираженого в гривнях за кожен день прострочення, у встановленому законом порядку.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за заявлений період, суд встановив, що нарахована сума обчислена арифметично правильно, відтак, позовні вимоги ФОП Макарової Ю.С. про стягнення з відповідача пені в сумі 2 536,52 грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 15 528,56 грн. та 3 % річних у сумі 2 884,93 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3 % річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Із наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків інфляційних втрат у сумі 15 528,56 грн. та 3 % річних у сумі 2 884,93 грн. у межах заявлених позивачем періодів, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично правильними, а отже, і в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зі свого боку відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити йому розмір штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20).
Отже суд виходить з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
У той же час відповідач не довів наявність у спірних відносинах виключних обставин, з якими пов'язується можливість зменшення розміру штрафних санкцій.
Також суд зауважує, що в даному випадку, укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, обсяги, строки поставки, а також розмір штрафних санкцій. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився з передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Отже суд дійшов висновку, що відповідач не довів поважності причин неналежного виконання своїх зобов'язань з урахуванням інтересів обох сторін, наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій; не навів доводів щодо неспівмірності пені розмірам понесених збитків чи заінтересованості кредитора (позивача) у стягненні такої пені. При цьому і позивач, і відповідач є господарюючими суб'єктами, які несуть відповідний ризик понесення наслідків від здійснення своєї господарської діяльності.
З огляду на викладене суд вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для зменшення штрафних санкцій (пені) у визначеному судом розмірі, при встановленому та підтвердженому факті прострочення грошового зобов'язання.
Щодо зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем, суд зазначає наступне.
Так, обґрунтовуючи свої доводи, відповідач послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, в якій зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте слід зазначити, що викладена правова позиція у вказаній справі щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, у даному випадку не може бути застосована, оскільки у зазначеній постанові судом була надана оцінка правовідносинам, в яких сторони в договорі збільшили розмір відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У той же час у даній справі розмір відсотків річних сторонами у договорі не збільшувався, порівняно з розміром, визначеним у ст. 625 Цивільного кодексу України, застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3 % річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Також слід зазначити, що 3 % річних та інфляційні витрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України, з огляду на що у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Таким чином суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, що має своїм наслідком задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Позивачем також була подана заява про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи копію: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 864 від 27.04.2011, яке видане Жечевим С.О.; ордеру на надання правничої допомоги адвокатом Жечевим С.О. ФОП Макаровій Ю.С.; договору про надання правничої допомоги від 10.01.2022, укладеного між АБ «Сергія Жечева» та ФОП Макаровою Ю.С.; додаткових угод № 1 від 10.01.2022, № 2 від 21.12.2023, № 3 від 30.12.2024; розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн., рахунку-фактури № СФ-00000105 від 23.06.2025, акту приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-00000105 від 23.06.2025 на суму 10 000,00 грн.; платіжної інструкції № 69 від 23.06.2025 на суму 10 000,00 грн.
Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У той же час при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Як зауважили Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорія справи, яка належить до нескладних спорів; малозначність справи, виходячи з ціни позову; характер спірних відносин (надання послуг); розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи; обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки позовної заяви та відповіді на відзив, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Також суд враховує, що представнику позивача, як кваліфікованому юристу зі статусом адвоката, що передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у справах, об'єктивно потребувалось небагато часу на опрацювання матеріалів справи, аналіз чинного законодавства з урахуванням предмета спору і предмета доказування та підготовку процесуальних документів.
При цьому Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, з метою дотримання критерію розумності та співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом, та заявленими витратами, понесеними на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне зменшити розмір заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу та встановити їх в сумі 6 000,00 грн.
Таким чином судові витрати, які в цій справі складаються із судового збору в сумі 3 028,00 грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 6 000,00 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (03151, Україна, місто Київ, проспект Повітряних Сил, будинок 94, ідентифікаційний код 01128297) на користь Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг у сумі 27 000 (двадцять сім тисяч) грн. 00 коп., пеню у сумі 2 536 (дві тисячі п'ятсот тридцять шість) грн. 52 коп., інфляційні втрати у сумі 15 528 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять вісім) грн. 56 коп., 3 % річних у сумі 2 884 (дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн. 93 коп., судовий збір у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 07 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Котков