ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2025Справа № 910/1032/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побудова" вул. Степана Рудницького 2, офіс 24, м. Київ 03195
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЙФОРТ ЛТД» вул. Вінстона Черчилля, 71 м. Київ, 02094
про стягнення 9 092 720,24 грн.
представники учасників справи:
від позивача : Пащенко О.О.
від відповідача: не з'явився.
Товариства з обмеженою відповідальністю "Побудова" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «CЕЙФОРТ ЛТД» про стягнення 9 092 720,24 грн., а саме 2 852 292,08 грн. передплати (авансу), 4 491 668,28 грн. неустойки, 1 748 759,88 грн. штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № КР-04/10 будівельного підряду від 09.10.2023 року в частині виконання робіт в обсязі, передбаченому умовами договору та згідно здійсненої передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість з повернення передплати у вказаній сумі, а також позивачем нараховані неустойка та штраф.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1032/25, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.03.2025 року.
У підготовчому засіданні 27.03.2025 року у зв'язку з неявкою представника відповідача та неподанням відзиву, протокольною ухвалою оголошено перерву до 30.04.2025 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2025 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, закрито підготовче провадження у справі № 910/1032/25 та призначено справу до судового розгляду по суті 29.05.2025 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.05.2025 протокольною ухвалою оголошено перерву на 26.06.2025 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 26.06.2025 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 29.05.2025 року та 26.06.2025 року з'явився представник позивача, представник відповідача - не з'явився.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа, а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сейфорт ЛТД" як на час відкриття провадження у справі № 910/1032/25, так і на час розгляду справи по суті 26.06.2025 року зареєстрованого електронного кабінету.
Оскільки всупереч наведеним приписам Кодексу відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про відкриття провадження у справі № 910/1032/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, а також про призначення розгляду справи по суті на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвали господарського суду від 24.02.2025 року та 29.05.2025 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Вінстона Черчилля, 71, м. Київ, 02094, а також ухвала від 29.05.2025 року додатково надсилалась судом на поштову адресу відповідача, зазначену у спірному договорі: 02094, м. Київ, вул. Гетьмана Полуботка, 52, оф. 612.
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Як вбачається з матеріалів справи, копії ухвал суду від 24.02.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/1032/25, а також від 29.05.2025 року, які були направлені відповідачу, були повернуті на адресу суду 15.03.2025 року, 19.06.2025 року та 20.06.2025 року з відмітками "за закінченням терміну зберігання" та «адресат відсутній за вказаною адресою».
В той же час, судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача ТОВ "СЕЙФОРТ ЛТД" зазначеній на конверті, що повернувся.
Електронні адреси та/або інші поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/1032/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали від 24.02.2025 року про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 27.03.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи по суті суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Сейфорт Лтд" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на час проведення судового засідання 26.06.2025 року до суду не надходило.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 29.05.2025 року та 26.06.2025 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.06.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 09.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОБУДОВА» (замовник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЙФОРТ ЛТД» (підрядник за договором, відповідач у справі) укладено Договір будівельного підряду №КР-04/10 (далі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Підрядник зобов'язується виконати наступні роботи: «капітальний ремонт (термомодернізація ) будівлі поліклініки, переходу та дитячого відділення комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради по вул. Нескучанська, 7 в м. Тростянець Сумської області», відповідно до вимог ДБН А.3.1 - 5:2016 «Організація будівельного виробництва», а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити належним чином виконані роботи в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені Договором.
Розділами 1-12 Договору сторони погодили предмет договору, порядок та строк виконання робіт, ціну договору, порядок розрахунків та фінансування робіт, гарантія якості робіт, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, приймання-передача виконаних робіт, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, строк дії договору тощо.
Згідно пункту 10.1 Договору сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 01.05.2024 року, а в частині гарантійних зобов'язань - до їхнього виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання прострочених на дату закінчення дії Договору зобов'язань, в тому числі гарантійних, а також не зупиняє нарахування штрафних санкцій до дати фактичного виконання зобов'язань.
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками виконавця і замовника та скріплений печатками обох сторін.
Cудом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 1.2 Договору склад та обсяг робіт, що зобов'язується виконати підрядник визначені у договірній ціні (Додаток № 1) та Локальному кошторисі (Додаток № 2 ), що є невід'ємними частинами цього договору.
Так, відповідно до Локальних Кошторисів на будівельні роботи, які є Додатками до Договору, сторони погодили перелік та вартість матеріалів і робіт, що виконуються підрядником на об'єкті: будівлі поліклініки, переходу та дитячого відділення комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради по вул. Нескучанська , 7 в м. Тростянець Сумської області»
За приписами частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно з пунктом 2.1 Договору підрядник зобов'язується розпочати виконання робіт не пізніше 3 (трьох) календарних днів з дати підписання Договору. Строк виконання робіт до « 04» квітня 2024 року, якщо інше не встановлено Календарним графіком (Додаток № 3), в якому визначаються дати початку та закінчення всіх робіт та об'єкта в цілому передбачених даним Договором. Календарний графік складає підрядник та передає його замовнику для узгодження під час підписання Договору.
Зокрема, в матеріалах справи наявний «Графік виконання будівельних робіт на об'єкті: «Капітальний ремонт (термомодернізація) будівлі поліклініки, переходу та дитячого відділення комунального некомерційного підприємства «Тростянецька міська лікарня» Тростянецької міської ради по вул. Нескучанська, 7 в м. Тростянець Сумської області» (Додаток № 3 до Договору), згідно якого сторонами погоджено строки виконання робіт з жовтня 2023 року по березень 2024 року включно.
Докази того, що сторони узгодили інший строк виконання робіт за Договором в матеріалах справи відсутні.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
За приписами частин 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна Договору складається з ціни робіт, що фактично виконані підрядником на підставі заявок Замовника.
Ціна договору становить 24 953 712,65 грн. з ПДВ у тому числі ПДВ 4 158 952,11 грн. (п. 3.2. Договору).
При цьому, пунктом 3.4. Договору передбачено, що замовник протягом 5 банківських днів здійснює передоплату на користь Підрядника у розмірі 2 100 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.
Згідно статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Пунктом 3.5. Договору сторони узгодили, що оплата за виконані роботи здійснюється протягом 5 банківських днів після підписання замовником відповідних актів виконаних робіт, за вирахуванням суми авансу, вказаного в п.3.4.
Розрахунок здійснюється на щомісячній основі за фактичний обсяг виконаних робіт, що підтверджується документами, визначеними у п. 7.1. Договору (п.6.1.Договору).
Згідно п.6.2. Договору оплата виконаних робіт за Договором здійснюється замовником у Національній валюті України на рахунок Підрядника, визначений у Договорі, протягом 30 робочих днів з дати підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) та виконаної документації.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати виконаних за Договором робіт матеріали справи не містять.
За матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що на виконання умов пункту 3.4 Договору позивачем - ТОВ «ПОБУДОВА» як замовником було перераховано підряднику - ТОВ «СЕЙФОРТ ЛТД» авансові платежі у загальному розмірі 4 040 854,45 грн., а саме: платіжною інструкцією № 182 від 11 жовтня 2023 року в сумі 300 000,00 грн., платіжною інструкцією №198 від 31 жовтня 2023 року в сумі 3 047 100,00 грн., платіжною інструкцією № 292 від 20 листопада 2023 року в сумі 643 754,45 грн., платіжною інструкцією № 133 від 20 лютого 2024 року в сумі 50 000,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Будь - яких заперечень щодо факту здійснення попередньої оплати, розміру перерахованих коштів та порядку їх зарахування відповідачем суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення попередньої оплати в сумі, що перевищує обумовлену сторонами в п. 3.4 передплату, факт перерахування позивачем грошових коштів за правочином належним чином підтверджено матеріалами справи.
При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання ТОВ «Побудова» як замовником умов Договору в частині внесення передоплати у розмірі 4 040 854,45 грн. (в розмірі, що перевищує передбачену умовами п.3.4. Договору передплату в сумі 2 100 000,00 грн.).
Суд зазначає, оскільки позивачем як замовником робіт здійснено виконання умов п.3.4 Договору в частині попередньої його оплати, зокрема, в частині, що перевищує визначену вказаним пунктом суму в розмірі 2 100 000,00 грн., виконавець повинен виконати свій обов'язок щодо виконання бцдвельних робіт згідно з Додатком № 2 до Договору.
В свою чергу в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язані свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов'язання, до яких відносяться і зобов'язання, які випливають із договору будівельного підряду.
За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до частини 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Суд зазначає, що обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника (генпідрядника).
Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.
В силу ч. 2 ст. ст. 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
За приписами ст. 882 Цивільного кодексу України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.
В силу частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником та прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.
Згідно з пунктом 2.2. Договору роботи вважаються виконаними з дати підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3в) та Акта приймання-передачі виконавчої документації.
Відповідно до п.7.2. Договору після прийняття належно виконаних робіт на підставі п. 7.1 Договору замовник зобов'язаний підписати надані Підрядником Акт приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), що підтверджують виконання робіт, або надати зауваження з обґрунтованими причинами відмови від їхнього підписання протягом 10 (десяти) робочих днів з наступного дня після їхнього одержання.
Як свідчать матеріали справи, зазначено позивачем та відповідачем не спростовано, станом на дату звернення до суду з позовною заявою відповідач лише частково виконав передбачені Договором будівельні роботи на загальну суму 1 188 562,37 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями підписаного між позивачем та відповідачем Актом приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) за березень 2024 року від 25.03.2024 року на вказану суму та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3) за березень 2024 року від 25.03.2024 року.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем виконано прийняті на себе як підрядником зобов'язання по виконанню будівельних робіт згідно Договору в обсягах, зазначених в Акті приймання виконаних будівельних робіт КБ2-В та Довідці про вартість виконаних будівельних робітта витрати форми КБ-3 за березень 2024 року, а позивачем як замовником, у свою чергу, прийнято виконання цих будівельних робіт у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Доказів підписання сторонами Договору інших Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) щодо решти суми попередньої оплати (2 852 292,08 грн.) матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.
Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну передплату, у ТОВ «Реватт Україна» виникли зобов'язання з постачання обладнання та виконання робіт у відповідному обсязі, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про виконаних будівельних робіт, а саме актом приймання виконаних будівельних робіт та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, підрядником було допущено порушення умов Договору в частині виконання робіт в передбачені Календарним графком строки, позаяк доказів виконання повного обсягу робіт, передбачених кошторисом, матеріали справи не містять та відповідачем до суду не надано.
Як свідчать матеріали справи, всупереч умовам пункту 3.2 Договору, яким передбачено загальну вартість підрядних робіт за Договором у розмірі 24 953 712,65 грн. та, не зважаючи на здійснення позивачем оплати авансових платежів у сумі 4 040 854,45 грн., станом на дату звернення до суду з позовом, відповідачем виконано підрядні роботи частково на суму 1 188 562,37 грн., тобто в обсягах, що на суму 23 765 150,28 грн. є меншими за договірні та на 2 852 292,08 грн. менше здійсненої передплати.
Враховуючи, що відповідно до пункту 2.2 Договору строк виконання робіт до « 04» квітня 2024 року, якщо інше не встановлено Календарним графіком (Додаток № 3), в якому визначаються дати початку та закінчення всіх робіт та об'єкта в цілому передбачених даним Договором, станом на дату звернення з даним позовом 28.01.2025 року, відповідачем часткового виконанні будівельні роботи, отже ним порушено умови укладеного між сторонами Договору в частині дотримання строків виконання робіт.
Поряд із цим доказів наявності будь - яких обставин, що зумовили неможливість виконання решти підрядних робіт на суму 2 852 292,08 грн. згідно затвердженого Календарного графіку та внесеної замовником передплати, зокрема, обставин непереборної сили, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно визначень частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, у зв'язку з невиконанням підрядником своїх зобов'язань з виконання будівельних робіт позивач звертався до відповідача з вимогою №27/12 від 27.12.2024 року щодо часткового виконання договірних зобов'язань, відповідно до якої у зв'язку з закінченням строку дії Договору 01.05.2024 року ,частковим виконання робіт та порушенням строків вимагав від відповідача повернути суму отриманого авансу у сумі 2 852 292,08 грн. у семиденний строк від для пред'явлення цієї вимоги. Копія вказаної вимоги наявна в матеріалах справи.
Факт надсилання вимоги на адресу відповідача підтверджується наданими позивачем копіями опису вкладення в цінний лист від 27.12.2024 року та накладної № 0311511026607 від 27.12.2024 року.
Проте, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідач свої зобов'язання щодо повернення коштів передплаченого авансового платежу позивачу в розмірі 2 852 292,08 грн. або виконання будівельних робіт в обсязі, передбаченому Кошторисом та відповідно здійсненої передплати, у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договоруне виконав, в результаті чого у відповідача станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним правочином у заявленому вище розмірі 2 852 292,08 грн. передплати, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.
Окрім цього, позивачем на підставі статей 216-218, 231 Господарського кодексу України та п. 8.2. Договору нарахована відповідачеві пеня у розмірі 0,1% за кожен день прострочення в сумі 4 491 668,28 грн. період 05.04.2024 року - 24.12.204 року та штраф у розмірі 7% від ціни робіт разом з ПДВ, а саме 1 748 759,88 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку згідно відповідного розрахунку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження в частині повного та своєчасного здійснення будівельних робіт, передбачених умовами Договору або повернення авансу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № КР-04/10 будівельного підряду від 09.10.2023 року та/або його окремих положень суду не надано.
Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Судом враховано, що строк дії договору (виконання зобов'язання) є істотною умовою договору і встановлюється за загальними правилами, визначеними у статтях 251-255, 530-531, 631 ЦК України та в статті 180 ГК України.
Із наведених норм слідує, що строк дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Суд зазначає, що фактично договір вважається припиненим/закінченим з припиненням зобов'язань, котрі входять до змісту договору. Інакше кажучи, він припиняється саме внаслідок вичерпаності його умов.
При цьому суд наголошує, що припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов'язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов'язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх зобов'язальних обов'язків, які у свою чергу не обмежується таким строком. Тому у даному випадку строк дії договору не може бути менший за строк виконання зобов'язання, адже на сторін розповсюджуються права і обов'язки, визначені таким договором.
Як зазначалось судом вище, за умовами пункту 10.1 Договору цей Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 01.05.2024 року, а в частині гарантійних зобов'язань - до їхнього виконання. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від виконання прострочених на дату закінчення дії Договору зобов'язань, в тому числі гарантійних, а також не зупиняє нарахування штрафних санкцій до дати фактичного виконання зобов'язань.
Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до п. 10.2 Договору зміни до Договору вносяться шляхом підписання сторонами додаткових угод до Договору. Додаткові угоди до Договору є невід'ємною частиною Договору.
При цьому, фактичні обставини справи свідчать, що строк дії спірного Договору закінчився 01.05.2024 року та пролонгованим у відповідності до статті 654 ЦК України та умов п. 10.2 Договору шляхом укладення додаткових угод не був.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.02.2021 у справі №908/288/20, закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
Як зазначено в постанові Верховного Суду у постанові від 03.03.2021 у справі №521/6903/17, однією з характеристик договору підряду є те, що за ним підрядник виконує роботи на свій ризик. Тому він не має права на винагороду, якщо предмет підряду загинув чи коли через непередбачувані обставини неможливо закінчити роботу. Негативні наслідки для підрядника можуть виникнути і при неочікуваній затримці виконання робіт, випадковому їх погіршенні чи подорожчанні.
Враховуючи дату перерахування позивачем на рахунок відповідача суми попередньої оплати в загальному розмірі 4 040 854,45 грн. та фактичне виконання робіт в на суму 1 188 562,37 грн., кошти, перераховані як попередню оплату підрядник мав використати у строк до 01.05.2024 року, а у випадку невикористання - повернути замовнику.
Суд наголошує на тому, що в раніше ухвалених постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/13832/17, від 07.12.2018 у справі №910/23196/17, від 22.01.2019 у справі №922/1119/18, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 05.06.2024 у справі №908/659/23, від 28.01.2025 у справі №916/506/23, від 24.04.2025 у справі №904/1306/24 зі спорів, що виникли зі схожих правовідносин, сформувалася усталена правова позиція Верховного Суду, згідно з якою належними і допустимими доказами використання підрядником одержаного авансу є підписані сторонами акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) і довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми КБ-3).
Визначальним є підтвердження цільового використання авансу в обумовлений договором період, документами, погодженими сторонами у договорі (акт приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3). Відсутність такого підтвердження має наслідком повернення суми невикористаного авансу (у непідтвердженій відповідними документами частині) з нарахуванням штрафних санкцій у разі погодження такої умови сторонами договору (справи №922/1119/18, №910/23196/17, №917/194/18).
Наразі, як встановлено судом, сторонами погоджені та підписані без зауважень відповідно до умов Договору документи на підтвердження обсягів та вартості виконаних будівельних робіт, а саме Акт приймання виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в та Довідка про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 тільки на загальну суму 1 188 562,37 грн., що не підтверджують використання відповідачем повної суми авансу, а саме решти суми 2 852 292,08 грн.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт часткового виконання відповідачем зобов'язань з виконання будівельних робіт за Договором у встановлений строк та згідно отриманого авансу, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення судом доказів виконання робіт і надання замовнику Акту приймання виконаних будівельних робіт по формі КБ-2в та Довідки про вартість виконаних робіт та витрат по формі КБ-3 на підтвердження використання всієї суми авансу або повернення суми попередньої оплати в сумі 2 852 292,08 грн. відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 2 852 292,08 грн. грн. перерахованих коштів (передплати) за невиконані за вказаним Договором будівельні роботи підлягає задоволенню.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі (частина 2 статті 883 ЦК України).
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).
Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 у справі № 904/4156/18, необхідною умовою застосування договірної господарсько-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено умовами пункту 8.2. Договору, за порушення строків виконання робіт, у тому числі гарантійних зобов'язань, підрядник зобов'язується сплатити замовнику неустойку у розмірі 0,1 % від ціни робіт разом з ПДВ за кожен день прострочення, а за порушення строків виконання робіт/гарантійних зобов'язань понад 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково зобов'язується сплатити замовнику штраф у розмірі 7 % від ціни робіт разом з ПДВ.
При цьому, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з виконання будівельних робіт, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд доходить висновку, що передбачений умовами Договору розмір штрафних санкцій узгоджується з приписами чинного законодавства України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої пунктом 8.2 Договору пені і штрафу та наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕЙФОРТ ЛТД» виконання договірних зобов'язань.
Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.
Як зазначено в позовній заяві, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем як підрядником своїх зобов'язань за спірним Договором в частині повного та своєчасного виконання будівельних робіт у термін, передбачений умовами Договору, Календарним графіком виконання робіт та згідно здійненої передплати, позивачем на підставі п. 8.2. Договору нарахована відповідачеві пеня у розмірі 0,1% за кожен день прострочення в сумі 4 491 668,28 грн. за період 05.04.2024 року - 24.12.204 року та штраф у розмірі 7% від ціни робіт разом з ПДВ, а саме 1 748 759,88 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення сум або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Наразі, як встановлено судом, з урахуванням приписів статті 253 Цивільного кодексу України та умов пункту 2.2 та Календарного графіку виконання робіт, який є Додатком №3 до Договору, граничним строком виконання підрядних робіт є 04.04.2024 року, а отже початком періоду прострочення є 05.04.2024 року.
При цьому позивачем заявлено до стягнення пеню та штраф, нараховані на ціну Договору в розмірі 25 953 712,65 грн., що не відповідає приписам чинного законодавства та умовам Договору, позаяк згідно п. 8.2 Договору нарахування здійснюється за кожен день прострочення виконання робіт та порушення більше 30 календарних днів та відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) зобов'язання з виконання будівельних робіт, отже з урахуванням вартості не виконаних підрядником робіт в розмірі 23 765 150,28 грн. (враховуючи фактичне виконання на суму 1 188 562,37 грн.), розмір пені та штрафу має визначатись виходячи з вартості невиконаних робіт - 23 765 150,28 грн.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеної судом суми простроченого виконання (вартості невиконаних робіт) становить 4 277 727,05 грн. пені та 7 1 663 560,52 грн. % штрафу, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафу підлягають частковому задоволенню в сумах, визначених судом, а саме 4 277 727,05 грн. пені та 1 663 560,52 грн. 7 % штрафу.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.
Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕЙФОРТ ЛТД" (вул. Вінстона Черчилля, 71, м.Київ, 02094, код ЄДРПОУ 42203568) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Побудова» (вул. Степана Рудницького, 2, оф. 24, м. Київ, 03195, код ЄДРПОУ 41967780) 2 852 292,08 грн. боргу, 4 277 727,05 грн. неустойки, 1 663 560,52 грн. штрафу та витрат по сплаті судового збору в розмірі 105 522,95 грн.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 06 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон