ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01.10.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/633/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Заступника керівника Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс"
про стягнення збитків в сумі 108 822,00 грн
за участю:
від прокуратури: Гоголь В.В.
установив: Заступник керівника Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом в інтересах держави в особі Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс" (далі - відповідач) про стягнення збитків завданих неналежним виконанням умов договору № 49т від 16.09.2020 в сумі 108 822,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим , що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс" завдало збитків Управлінню капітального будівництва в Івано-Франківській області неналежним виконанням умов Договору підряду №49т від 16.09.2020, а саме визначенням завищеної вартості прийнятих актами - виконаних робіт, що спричинило зайве перерахування бюджетних коштів. Звернення прокурора із позовом в інтересах держави мотивовано тим , що позивач не вживав будь-яких заходів цивільно-правового характеру для стягнення завданої шкоди.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд про їх задоволення.
Позивач в судове засідання повноважного представника не забезпечив, хоча про час, місце розгляду справи, з урахуванням приписів ст. 242 ГПК, повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на зворотньому боці оригіналу ухвали суду від 03.09.2025 долучена до матеріалів справи. Копії процесуальних документів повернуті Укрпоштою на адресу суду із відміткою “адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату, місце всіх судових засідань повідомлявся , а з урахуванням приписів ст. 242 ГПК, вважається повідомлений належним чином. Копія ухвали суду від 03.09.2025 направлена на адресу відповідача, яка зазначена у ЄДРЮОФО, однак ухвала повернулась на адресу суду з відміткою поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання". Відзив на позов та будь-яких клопотань по справі не подав.
Відповідно до ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника позивача та відповідача за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши прокурора, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку позовні вимоги задовольнити.
Фактичні обставини у справі вказують про те , що в ході проведення досудового розслідування кримінальних проваджень №12022091120000099 від 23.09.2022, №12021090120000023 від 11.02.2021 встановлено факт невідповідності обсягів та вартості виконаних та прийнятих актами виконаних робіт на підставі укладеного 16.09.2020 між замовником - Управлінням капітального будівництва в Івано-Франківській області (далі - УКБ в Івано-Франківській області) та підрядником - Товариством з обмеженою відповідальність «Лідер-Плюс» договору № 49т на виконання підрядних робіт по об'єкту «Амбулаторія монопрактики сімейної медицини в с. Старуня Богородчанського району - нове будівництво (ДСТУ Б.Д.1.1- 1:2013)», що спричинило понесення Управлінням капітального будівництва в Івано-Франківській області збитків на суму 108 822,00 грн, сплачених з державного бюджету.
Так, при проведенні досудового кримінального розслідування встановлено, що відповідно до п.п.2.1 та 3.1 Договору ТОВ «Лідер-Плюс» (підрядник) на замовлення УКБ в Івано-Франківській області (замовник) зобов'язалось до 30.12.2020 виконати будівельні роботи, відповідно до проектної документації та умов договору, а саме по об'єкту «Амбулаторія монопрактики сімейної медицини в с. Старуня Богородчанського району - нове будівництво». Договірна ціна робіт визначена на основі локального кошторису і складала 3 946 326,00 грн.
Під час виконання робіт директор ТзОВ «Лідер-Плюс», придбав частину обладнання, яке було зазначене в проектно-кошторисній документації, після цього склав Акт приймання виконаних будівельних робіт № 108-3 за жовтень 2020 року від 09.10.2020, у який вніс неточні дані про придбання медичного обладнання: молоточка неврологічного вартістю 242,00 грн, контейнерів вартістю 750,00 грн, двох сумок лікаря/медсестри вартістю 18 667,00 грн, набору цифрових «скопічних» систем із генератором світла (офтальмоскоп, отоскоп, назо-фарингоскоп, сінускоп, кольпоскоп) вартістю 89 163,00 грн на загальну суму 108 822,00 грн , хоча станом на 09.10.2020 таке обладнання не придбане та не поставлене.
Платіжним дорученням від 09.10.2020 № 67 на суму 362 620,00 грн проведеним банком 12.10.2020, із розрахункового рахунку УКБ в Івано-Франківській областіUA908201720344381009178055547на рахунок ТОВ «Лідер-Плюс» НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», перераховано грошові кошти в сумі 362 620,00 грн , як оплату за виконання робіт по договору №49т , в той час як фактична вартість виконаних робіт становила 253 798,00 грн.
Факт невідповідності об'ємів та вартості виконаних робіт та відповідно надлишкове перерахування коштів відповідно до звітної документації ТОВ “Лідер-Плюс» підтверджується отриманими у кримінальному провадженні №12022091120000099 від 23.09.2022 висновком експерта №СЕ-19/109-22/11879-БТ від 29.12.2022 та висновками експертів №1912/2410/22-28 від 22.08.2022 та №СЕ-19/109/22/9024-ЕК від 31.08.2022 у кримінальному провадженні №12021090120000023 від 11.02.2021.
Факт надлишкового перерахування позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс" коштів у сумі 108 822,00 грн за договором №49т від 16.09.2020 та підстави їх стягнення з останнього встановлено і в ухвалі Богородчанського районного суду від 21.05.2024 у справі №338/948/22.
Предметом спору є стягнення збитків в розмірі 108 822,00 грн за невідповідність внесення об'ємів та вартості виконаних будівельних робіт, при складанні акту приймання виконаних будівельних робіт здійснених на підставі Договору закупівлі підрядних робіт за державні кошти.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Згідно п.п. 4.1.5, 4.1.10 Договору № 49т від 16.09.2020 замовник, тобто управління має право: вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виникли внаслідок допущених Підрядником порушень або виправити їх своїми силами, якщо інше не передбачено договором підряду. У такому разі збитки, завдані Замовнику, відшкодовуються Підрядником, у тому числі за рахунок відповідного зниження договірної ціни; вимагати відшкодування завданих йому збитків, зумовлених порушенням договору підряду, якщо договором підряду або законом не передбачено інше. Разом з тим, згідно п.п. 4.4.1., 4.4.12 Договору, підрядник зобов'язаний виконати з використанням власних ресурсів та у встановлені строки роботи відповідно до проектної та кошторисної документації; відшкодувати відповідно до законодавства та договору підряду завдані замовнику збитки.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони.
Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Судом встановлено, що у діях допущених ТОВ “Лідер Плюс» під час виконання Договору №49т від 16.09.2020 наявний повний склад цивільного правопорушення, а спричинені неналежним виконанням умов договору підряду збитки у сумі 108 822,00 грн знаходяться у прямому причинному зв'язку із протиправною поведінкою підрядника.
Факт здійснення цивільного правопорушення ТОВ “Лідер-Плюс» та завдання відповідачу збитків на суму 108 822,00 грн, внаслідок неналежного виконання умов Договору №49т від 16.09.2020, зазначений в ухвалі Богородчанського районного суду від 21.05.2024 у справі №338/948/22 та підтверджується висновками експертів у досудовому розслідуванні кримінальних проваджень №СЕ-19/109-22/11879-БТ від 29.12.2022, №1912/2410/22-28 від 22.08.2022 та №СЕ-19/109/22/9024-ЕК від 31.08.2022.
Статтею 623 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання (боржник), має відшкодувати завдані порушенням збитки кредиторові. Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України обов'язок доказування розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, покладається на кредитора.
Частиною 1 ст. 858 Цивільного кодексу України визначено, що якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:- безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;- пропорційного зменшення ціни роботи;- відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.
З урахуванням ч. 2 ст. 883 ЦК України на підрядника покладено обов'язок відшкодувати в повному обсязі збитки, завдані замовнику внаслідок невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором будівельного підряду незалежно від того, чи передували (сприяли) вчиненню підрядником порушень своїх договірних зобов'язань неправомірні чи недобросовісні дії замовника або його посадових осіб, у тому числі такі дії замовника, що були спрямовані на умисне приховання допущених підрядником недоліків при виконанні робіт та їх реальних обсягів.
Такий за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 22.10.2024 у справі №905/18/23.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; - якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (подібні за правовим змістом висновки викладено у п. 38 - 40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Отже, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести, у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Так, Івано-Франківською окружною прокуратурою Листом №51/1-1099 вих-25 від 04.04.2025 повідомлено Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області про факт порушення економічних інтересів держави та поставлено питання про вжиття заходів щодо відшкодування шкоди завданої злочином.
У відповіді №740 від 28.04.2025 Управління капітального будівництва повідомило органи прокуратури про невжиття ним заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення завданої шкоди у розмірі 108 822,00 грн, у зв'язку із перебуванням управління в процесі ліквідації, у зв'язку із чим просить прокуратуру вжити відповідні заходи.
Враховуючи зазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, що свідчить про неналежний захист позивачем законних інтересів держави, суд приходить до висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави.
Відповідно до частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд надавши оцінку, як зібраним у справі доказам вцілому так і кожному зокрема приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог Заступника керівника Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю “Лідер-Плюс» збитків завданих неналежним виконанням умов договору №49т від 16.09.2020 в сумі 108 822,00 грн.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України та результату вирішення спору, судовий збір по справі слід відшкодувати Івано-Франківській обласній прокуратурі за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов Заступника керівника Івано-Франківської окружної прокуратури Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс" про стягнення збитків завданих неналежним виконанням умов договору № 49т від 16.09.2020 в сумі 108 822,00 грн - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс" (вул. Лази, 16А, с. Братківці, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77462, код 39628401) на користь Управління капітального будівництва в Івано-Франківській області (вул. М. Грушевського,21, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76004, код 42753445) 108822,00 грн збитків завданих неналежним виконанням умов договору №49т від 16.09.2020.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідер-Плюс" (вул. Лази, 16А, с. Братківці, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77462, код 39628401) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури (вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018; ідентифікаційний код 03530483; рахунок (ІВАN) UA668201720343120001000003924, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача - МФО 820172) 2 422,40 грн судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 07.10.2025.
Суддя С. М. Кобецька