номер провадження справи 6/128/25
07.10.2025 Справа № 908/2421/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федько Олександри Анатоліївни, розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін справу № 908/2421/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ПІВДЕНЬ 2007» (69600, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 152-В)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОПРИВОД» (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 77-А)
про стягнення грошових коштів.
Процесуальні дії по справі.
07.08.2025 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 2648/08-07/25) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ПІВДЕНЬ 2007» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОПРИВОД» про стягнення 253 545,14 грн, які складаються з: 199 792,44 грн - основного боргу з орендної плати, 21 389,69 грн - пені, 25 053,29 грн - 35% річних та 7309,72 грн - інфляційних втрат.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 07.08.2025, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2421/25 та визначено до розгляду судді Федько О.А.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2421/25, присвоєно справі номер провадження 6/128/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали, заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін - в строк для подання відзиву.
Зазначену ухвалу відповідно до вимог ст. 122 ГПК України офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копії відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено позивачу до його електронного кабінету в підсистемі «Електронний Суд» ЄСІКС та відповідачу - ТОВ «ЕЛЕКТРОПРИВОД» у зв'язку з відсутністю у нього зареєстрованого електронного кабінету в паперовому вигляді листом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за місцезнаходженням, вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0610273382413, відповідач копію ухвали суду від 11.08.2025 по справі №908/2421/25 отримав 19.08.2025.
З огляду на викладене сторони належним чином повідомленні про відкриття провадження у справі №908/2421/25.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 10.09.2025 сплив тридцятиденний строк наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, а тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд визнав надані документи достатніми для всебічного та об'єктивного розгляду спору.
Ураховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує повне рішення без його проголошення - 07.10.2025.
Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилось.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
В якості підстави для звернення з позовом позивач зазначив наявність укладеного між сторонами договору від 01.01.2024 №4/24 оренди складського приміщення, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, Південне шосе, 77-а. Позивач доводить, що зобов'язання за вказаним правочином виконав, а саме передав відповідачу в строкове платне користування складське приміщення загальною площею 1098,2 кв.м. (літ М). Відповідач зобов'язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів за вказаним правочином у період січень-липень 2025 року не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач, керуючись положеннями ст. 611, 625 ЦК України та п. 4.1 договору, нарахував та заявив до стягнення пеню та 35% річних за період прострочення з 11.01.2025 по 31.07.2025, інфляційні втрати за період прострочення з січня 2025 по червень 2025 включно.
02.09.2025 до суду від відповідача надійшов відзив (документ сформований в системі Електронний суд 02.09.2025), відповідно до якого заперечив проти заявлених позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на введення на території України воєнного стану, що в свою чергу унеможливлює повноцінно займатися підприємницькою діяльністю, тобто на наявність форс-мажорних обставин. Зазначив, що намагався вирішити питання з позивачем щодо відстрочення орендних платежів. Зауважував на недотриманні позивачем п. 5.6 договору щодо досудового врегулювання спору. Вважає, що неналежне виконання договору не є наслідком неправомірних дій орендаря і виключає наявність вини, що є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором внаслідок дії непереборної сили. Заперечив проти вимоги про стягнення 35% річних, вважає це подвійним стягненням штрафних санкцій.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 04.09.2025 (вх. № 17882/08-08/25, документ сформований в системі Електронний суд), позивач зауважує, що договором оренди №4/22 від 01.01.2022 встановлений розмір процентів річних 35%, які не можуть вважатися пенею.
Відповідач не скористався наданим законом правом на подання заперечень на відповідь на відзив.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ПІВДЕНЬ 2007» (орендодавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОПРИВОД» (орендар, відповідач у справі) укладено договір оренди №4/24 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування приміщенням (замощення), що належить орендодавцю на праві власності, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, Південне шосе, 77-а, а саме: складське приміщення загальною площею 1098,2 кв.м. (літ. М). Вартість майна, що передається в оренду складає Літ. М - 124418,25 грн, в тому числі ПДВ (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.2 договору (в редакції додаткової угоди від 27.12.2024) сторони погодили, що договір набирає чинності з дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передачі приміщення (замощення) і діє до 31.12.2025 включно, а в частині оплати наданих послуг - до повного виконання зобов'язань орендарем.
Відповідно до п. 2.2.6 договору орендар зобов'язаний своєчасно сплачувати орендну плату, згідно розділу 3 цього договору та відшкодовувати орендодавцю фактичні витрати за комунальні послуги (холодна вода, каналізація тощо) на розрахунковий рахунок орендодавця, а також обов'язково приймати часткову (пропорційно орендованій площі) участь у додаткових витратах орендодавця, пов'язаних із утриманням і обслуговуванням промислової бази орендодавця, на території якої знаходиться орендоване приміщення (замощення). Користування телефоном та іншими засобами оплачується орендарем самостійно. Оплата за електроенергію здійснюється орендарем відповідно до показників лічильника, який орендар встановлює самостійно, або згідно затвердженому орендодавцем розрахунку.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, яка підлягає нарахуванню з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі приміщення в оренду у розмірі 32 946,00 грн, в тому числі ПДВ 5491,00 грн.
Орендар самостійно сплачує орендну плату, вказану в п. 3.1 цього договору за поточний місяць користування об'єктом оренди на розрахунковий рахунок орендодавця до 10-го числа поточного місяця. … Щомісячно, протягом трьох календарних днів з моменту отримання орендар підписує акт здачі-приймання наданих послуг за надання об'єкта в оренду. Якщо протягом трьох днів з моменту отримання акту здачі-приймання орендар не надасть орендодавцю підписаний акт або не надасть письмові заперечення щодо змісту акта, то даний акт здачі-приймання наданих послуг вважається підписаним, а послуги прийнятими (п. 3.2 договору).
У пункті 4.1 договору сторони узгодили, у випадку невнесення Орендарем платежів в терміни, встановлені цим договором, він сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також 35 відсотків річних від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
01.01.2024 об'єкт оренди (складське приміщення загальною площею 1098,2 кв.м) передано в користування ТОВ «ЕЛЕКТРОПРИВОД», про що сторонами підписаний Акт приймання-передачі в оренду, який є невід'ємною частиною договору оренди №4/24 від 01.01.2024.
Факт користування орендарем об'єктом оренди за вказаними правочином у період з січня 2024 р. по червень 2025 р. підтверджується Актами здачі-приймання робіт (наданих послуг).
Відповідач зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів за договором оренди №4/24 від 01.01.2024 у період січень - червень 2025 р. належним чином не виконував.
Доказів погашення суми заборгованості відповідач на час розгляду справи суду не надав.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди №4/24 від 01.01.2024 в частині своєчасної оплати за користування об'єктом оренди в період січень-червень 2025 р. стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Правовідносини сторін у даній справі є господарськими та виникли на підставі договору оренди №4/24 від 01.01.2024.
Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
У відповідності до частин 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За змістом ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Позивачем на виконання умов договору було передано в користування приміщення (замощення), розташоване за адресою: м. Запоріжжя, Південне шосе, 77-а, що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 01.01.2024, копія якого містяться в матеріалах справи.
Як установлено судом, розмір орендної плати за користування об'єктом оренди узгоджено сторонами правочину в п. 3.1 договору №4/24 від 01.01.2024 та визначено, що її розмір становить 32 946,00 грн. В пункті 3.2 договору сторонами погоджений строк оплати орендарем орендних платежів - до 10 числа поточного місяця.
З урахуванням наведеного, оскільки об'єкт оренди протягом спірного періоду перебував у користуванні відповідача, останній мав обов'язок у встановлений договором строк сплачувати орендну плату за користування об'єктом оренди.
Укладаючи договір, кожна зі сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач покладений на нього обов'язок щодо своєчасної оплати платежів у встановлений договором строк не виконав.
Як свідчать матеріали справи, позивачем були складені акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період січень 2024 - червень 2025 на загальну суму 636 095,36 грн. Відповідач частково виконав зобов'язання щодо внесення платежів у сумі 436302,92 грн.
У зв'язку з наведеним, за розрахунком позивача заборгованість відповідача за користування об'єктом оренди відповідно до договору №4/24 від 01.01.2024 за період січень 2025 р. - червень 2025 р. складає 199792,44 грн.
Відповідач не заперечив факту користування об'єктом оренди в зазначений період, контррозрахунку суми заборгованості з орендних платежів, заявлених до стягнення, суду не надав.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку про недоведеність позивачем розміру орендного платежу за січень 2025 в сумі 35114,53 грн. Так, умовами договору (п. 3.1) сторонами погоджений розмір щомісячної орендної плати в сумі 32946,00 грн. Будь-яких доказів на підтвердження правомірності включення до суми орендної плати суми в розмірі 2168,53 грн позивачем не надано.
Варто зауважити, що в розрахунку заявленої до стягнення орендної плати позивачем зазначена сума 32946,00 грн орендної плати за липень 2025. Втім, до матеріалів справи не надано доказів в обґрунтування підстав для стягнення орендного платежу за липень 2025 року, а саме акту здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунку за вказаний місяць із зазначення суми до сплати та складової цієї суми тощо. Крім того, перевіривши розрахунок заборгованості з орендної плати, заявленої до стягнення з відповідача, суд зауважує, що сума орендних платежів за липень 2025 р. не включена до розрахунку суми заборгованості, оскільки сума в розмірі 199 792,44 грн складається з суми орендної плати за січень - червень 2025 р. (за розрахунок позивача: 35114,53 + 32893,91 + 32946,00 + 32946,00 + 32946,00 +32946,00 = 199 792,44 грн).
За таких обставин, суд вважає правомірним стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період січень-червень (включно) 2025 року, з урахуванням, що орендний платіж за січень 2025 року складає 32946,00 грн, як узгоджено сторонами за умовами договору оренди.
Ураховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.ст. 74, 76, 77-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за оренду приміщення (замощення) за договором №4/24 від 01.01.2024 підлягають частковому задоволенню у розмірі 197623,91 грн. В іншій частині вимог про стягнення вартості наданих послуг (за січень 2025 року) в сумі 2168,53 грн суд відмовляє.
Оцінюючи доводи відповідача щодо недотримання позивачем визначеного угодою досудового порядку врегулювання спору та, як наслідок порушення ним умов пункту 5.6 договору господарський суд зазначає таке.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 зазначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
У даному випадку орендодавець (позивач у справі) наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини першої статті 762 ЦК України на отримання від орендаря за користування об'єктом оренди певної грошової суми, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і шляхом безпосереднього звернення до суду з відповідним позовом.
Позивач скористався своїм правом вимоги щодо оплати орендної плати шляхом звернення з відповідним позовом до господарського суду.
При цьому суд, засвідчує, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Відтак, не направлення позивачем претензії відповідачу з метою досудового врегулювання спору до звернення позивача до суду за захистом його прав та законних інтересів, не є підставою для відмови у позові, з огляду на відсутність встановленого законом обов'язкового досудового врегулювання спору.
Щодо посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) у зв'язку з введенням на території України воєнного стану, суд зауважує, що при наявності обставин, на які посилається сторона у зобов'язанні як на підставу неможливості виконання зобов'язання, їй належить довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але і причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Належних та допустимих доказів наявності підстав для звільнення орендаря від відповідальності за порушення зобов'язання відповідач суду не надав.
Сам факт збройної агресії російської федерації проти України та введення воєнного стану не доводить наявність причинно-наслідкового зв'язку між відповідними обставинами та неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди.
При цьому наслідки військової агресії російської федерації проти України негативно відображуються на всіх без виключення сферах господарської діяльності та впливають на діяльність суб'єктів господарювання, у тому числі позивача, який так само здійснює господарську діяльність в аналогічних умовах.
За неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 21389,69 грн та 35% річних у розмірі 25053,29 грн за період прострочення з 11.01.2025 по 31.07.2025, інфляційні втрати у розмірі 7309,72 грн за період прострочення січень - червень 2025 року.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний, в тому числі, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання такого зобов'язання.
Суд також зазначає, що невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність.
У пункті 4.1 договору сторонами погоджено, що у випадку не внесення орендарем платежів в терміни, встановлені цим договором, він сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який стягується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення, а також 35 відсотків річних від неоплаченої суми за кожен день прострочення.
Тобто, в даному випадку сторони, користуючись свободою договору, визначили інший розмір процентів річних, які підлягають нарахуванню за невиконання зобов'язання за договором на рівні 35 %.
Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо своєчасної оплати орендних платежів за договором підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ст. 611, ч. 2 ст. 625 ЦК України та пункту 4.1 укладеного між сторонами договору.
Позивач нараховує відповідачеві пеню, 35% річних та інфляційні втрати за порушення останнім строку виконання грошового зобов'язань (сплата орендних платежів) на загальну суму 199792,44 грн з 11.01.2025, оскільки умовами п. 3.2 договору був погоджений термін внесення орендних платіжних до 10-го числа поточного місяця.
У той же час, як зазначалось вище, суд дійшов висновку, що сума заборгованості з орендних платежів за період з січні 2025 по червень 2025 року (доведений період заборгованості) складає 197623,91 грн.
Відповідно до розрахунків, здійснених судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», до стягнення з відповідача підлягає пеня за період прострочення з 11.01.2025 по 31.07.2025 у розмірі 20478,59 грн та інфляційні втрати за період прострочення з січня 2025 по червень 2025 включно у розмірі 7169,80 грн.
В іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 911,10 грн та інфляційних втрат в сумі 139,92 грн суд відмовляє, оскільки такі вимоги заявлені безпідставно.
Наданий позивачем розрахунок 35% річних за вказаний у позові період прострочення суд також визнає виконаним неправильним у зв'язку з нарахуванням таких відсотків на суму заборгованості за січень 2025 р. в розмірі, відмінному від визначеної договором, та нарахуванням на суму орендної плати за липень 2025, яка не підтверджена матеріалами справи.
Відповідно до розрахунків, здійснених судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», 35 процентів річних за період прострочення з 11.01.2025 по 31.07.2025 складають у розмірі 23 959,73 грн.
У відзиві на позов відповідач заперечив проти стягнення 35% річних, оскільки з умов договору не зрозуміло правову природу цієї суми. Вважає, що нарахування пені та 35% річних є подвійним стягненням. Крім того зауважує на скрутному фінансовому становищі відповідача, що підтверджує довідкою ПАТ «Банк Восток» від 26.08.2025 про відсутність оборотів по рахунку.
Щодо доводів відповідача про подвійне стягнення штрафних санкцій, суд вважає їх безпідставними, оскільки, по-перше розмір процентів річних узгоджений сторонами під час укладення договору.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. По-друге, позивач у позові обґрунтовуючи вимогу про стягнення річних та інфляційних втрат посилався на положення ст. 625 ЦК України, яка в свою чергу містить застереження про можливість учасниками правочину встановити інший розмір процентів, ніж встановлений законом. Тобто, позивачем заявлені вимоги про стягнення компенсаційних втрат з боржника за прострочення грошового зобов'язання, яке врегульоване положеннями ст. 625 ЦК України.
Втім, суд бере до уваги, що за приписами частини 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Таким чином, Верховний Суд зробив висновок про можливість зменшення відповідальності за порушення грошових зобов'язань, зокрема, процентів річних, за наявності виняткових, надзвичайних обставин.
За приписом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тож суд враховує висновки Великої Палати, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Ураховуючи те, що майнова сфера позивача у випадку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання забезпечена в силу закону за рахунок відшкодування інфляційних втрат, а крім того відповідно до умов укладеного договору шляхом стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, то застосування процентів річних у збільшеному розмірі, порівняно зі встановленим у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, не переконання суду, становитиме надмірний тягар для відповідача та перетворює характер указаного спеціального виду цивільно-правової відповідальності з компенсаційного на штрафний.
Застосовані позивачем при розрахунку 35% річних хоча й передбачені договором, однак у такому розмірі не обґрунтовані об'єктивною необхідністю ні в договорі, ні в поясненнях позивача, зокрема, можливими збитками внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання, що ставить під сумнів відповідність такого зобов'язання принципам добросовісності, розумності, справедливості, встановленим частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України.
Ураховуючи викладене, з метою дотримання балансу інтересів сторін, суд ухвалив зменшити розмір 35% річних, передбачених договором, установленим законом розміром у три проценти річних, що за розрахунком суду, здійсненим за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», за період з 11.01.2025 по 31.07.2025 складає 2054,55 грн, та в цій частині задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів річних.
В іншій частині вимог про стягнення процентів річних в сумі 22 998,74 грн суд відмовляє з наведених вище підстав.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ураховуючи встановлені обставини у даній справі, предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства, віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За результатами вирішення спору судові витрати щодо судового збору у справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно дост. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-248,240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОПРИВОД» (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 77-А, ідентифікацій код юридичної особи 24512839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНД ПІВДЕНЬ 2007» (69600, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 152-В, ідентифікаційний код юридичної особи 35366406) 197623,91 грн (сто дев'яносто сім тисяч шістсот двадцять три гривні 91 коп.) заборгованості з орендної плати, 20478,59 грн (двадцять тисяч чотириста сімдесят вісім гривень 59 коп.) пені, 2054,55 грн (дві тисячі п'ятдесят чотири гривні 55 коп.) процентів річних, 7169,80 грн (сім тисяч сто шістдесят дев'ять гривень 80 коп.) інфляційних втрат та 2727,92 грн (дві тисячі сімсот двадцять сім гривень 92 коп.) судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано -07.10.2025.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.А. Федько