вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4085/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.
та представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста Буд Груп" (м. Дніпро)
до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Авангард" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором № 07-М/23Р від 25.12.2023 у загальному розмірі 1 834 322 грн. 34 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Аста Буд Груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Авангард" (далі - відповідач) заборгованість за договором № 07-М/23Р від 25.12.2023 у загальному розмірі 1 834 322 грн. 34 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 1 751 040 грн. 00 коп. - основний борг (попередня оплата);
- 83 282 грн. 34 коп. - пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором №07-М/23Р від 25.12.2023 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 1 751 040 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 7.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.05.2025 по 17.07.2025 в сумі 83 282 грн. 34 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір у розмірі 27 514 грн. 84 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп.
Ухвалою суду від 28.07.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.08.2025.
У підготовче засідання 07.08.2025 з'явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив.
При цьому судом було здійснено відстеження поштового відправлення на юридичну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 28.07.2025, та з'ясовано, що відповідач не був належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання, оскільки ухвала суду від 28.07.2025 отримана відповідачем лише 07.08.2025, тобто в день призначеного підготовчого засідання (а.с. 30).
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.08.2025 підготовче засідання було відкладене на 09.09.2025.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів (вх. суду № 37169/25 від 27.08.2025), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи докази направлення та отримання відповідачем позовної заяви з додатками засобами поштового зв'язку.
Від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи (вх. суду № 39284/25 від 09.09.2025), в якому він просить суд призначити судову почеркознавчу експертизу та витребувати у позивача оригінал договору № 07-M/23Р від 25.12.2023 та додаткову угоду від 30.12.2024 до договору № 07-M/23Р від 25.12.2023. Також, відповідач просить суд доручити проведення експертизи експертам Національного наукового центру "Інститут судових експертиз імені М.С. Бокаріуса", або іншій експертній установі на розсуд суду, окрім експертних установ Дніпропетровської області, та поставити на вирішення експерта такі питання: 1) Чи виконано підпис у договорі № 07-М/23Р від 25.12.2023 особисто директором ТОВ "Аста Буд Груп" Мацюк Олександром Олександровичем, чи іншою особою? 2) Чи виконано підпис у додатковій угоді до договору № 07-М/23Р від 25.12.2023 від 30.12.2024? 3) Надати експерту: оригінал договору № 07-M/23Р від 25.12.2023 та оригінал додаткової угоди від 30.12.2024 до договору № 07-M/23Р від 25.12.2023; експериментальні зразки підписів, відібрані у судовому засіданні відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Крім того, позивач просить суд зупинити провадження у справі на час проведення експертизи. В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що в додатках до позовної заяви міститься договір № 07-M/23Р від 25.12.2023 та додаткова угода від 30.12.2024 до договору №07-M/23Р від 25.12.2023, справжність підпису на яких має істотне значення для вирішення спору по суті. Відповідач вважає, що підпис директора ТОВ "Аста Буд Груп" Мацюка Олександра Олександровича у договорі № 07-M/23Р від 25.12.2023 є підробленим, оскільки різниться з його підписами на інших документах, зокрема на додатковій угоді від 30.12.2024 до договору, тому зазначений договір вважається таким, що не погоджений між позивачем і відповідачем, а отже є таким, що не укладений.
У підготовче засідання 09.09.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
У вказаному засіданні, заслухавши правові позиція представників позивача та відповідача щодо клопотання про призначення у справі судової експертизи, судом зазначено таке.
Відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 у справі № 5015/45/11(914/1919/20) та від 22.03.2023 у справі № 904/7603/21).
Слід відзначити, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
За таких обставин суд зазначає, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Європейський суд з прав людини зауважив, що компетенцією національних судів є вирішення того, чи необхідно звертатися за зовнішньою порадою (див. рішення Суду у справі Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013).
Проаналізувавши зміст позовних вимог, а також наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що заявником не доведено, що обставини, задля підтвердження яких він просить суд призначити судову експертизу, не можуть бути встановлені за результатом аналізу наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності; що наявні в матеріалах справи докази є суперечливими чи наявні інші обставини, які свідчать про дійсну потребу у проведенні судової експертизи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що клопотання про призначення судової експертизи є необґрунтованим, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
З метою надання часу відповідачу для подачі до суду доказів по справі, у підготовчому засіданні 09.09.2025 судом протокольно було оголошено перерву до 23.09.2025.
У підготовче засідання 23.09.2025 з'явилися представники позивача та відповідача.
У вказаному засіданні з приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом зазначено таке.
Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою (фізичною особою - підприємцем) для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Доблесна, будинок 223, м. Дніпро, 49053, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.26).
Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Судом встановлено, що ухвалу суду від 28.07.2025 відповідач отримав поштовим зв'язком за своєю юридичною адресою (вулиця Доблесна, будинок 223, м. Дніпро, 49053) - 07.08.2025, що вбачається з поштового повідомлення про вручення поштового відправлення №0610271151325 (а.с.35).
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 28.07.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129148809) надіслано судом 28.07.2025, зареєстровано в реєстрі 29.07.2025 та забезпечено надання загального доступу - 30.07.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, ухвалою суду від 28.07.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Враховуючи встановлену судом дату отримання ухвали суду відповідачем - 07.08.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 22.08.2025 включно.
Судом також були враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв'язком.
Слід наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий один місяць господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.
Отже, станом на 23.09.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов'язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.
Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.
Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.
Також судом встановлено, що підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Слід зауважити, що відповідно до положень частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У даному випадку строк підготовчого провадження закінчується 26.09.2025.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
У підготовчому засіданні 23.09.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 23.09.2025 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.10.2025.
У судове засідання 07.10.2025 представники позивача та відповідача не з'явилися, причин нез'явлення суду не повідомили.
При цьому судом відзначено, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання, що підтверджується участю представників позивача та відповідача у засіданні 23.09.2025 (а.с.53), в якому судом було узгоджено дату наступного судового засідання, також зазначене вбачається з розписки (а.с.57).
Слід також відзначити, що ухвала суду від 23.09.2025 була доставлена позивачу до його Електронного кабінету в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, на підтвердження чого до матеріалів справи долучена Довідка про доставку електронного листа, згідно з якою ухвала суду від 23.09.2025 доставлена до Електронного кабінету позивача - 25.09.2025 о 04:00 (з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала вважається врученою позивачу 25.09.2025) (а.с. 58).
Також судом встановлено, що ухвалу суду від 23.09.2025 відповідач отримав поштовим зв'язком за своєю юридичною адресою (вулиця Доблесна, будинок 223, м. Дніпро, 49053) - 01.10.2025, що вбачається з поштового повідомлення про вручення поштового відправлення № 0610282614130 (а.с.59).
Судом враховано, що за змістом частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи вказане, судом встановлено, що позивач та відповідач були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Крім того, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 04.06.2020 у справі № 914/6968/16.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови оплати та поставки товару, факт здійснення попередньої оплати у встановленому договором розмірі, факт настання строку поставки товару, факт поставки товару, допущення прострочення поставки товару, наявність підстав для повернення попередньої оплати у заявленій до стягнення сумі, наявність підстав для стягнення пені у заявленій до стягнення сумі.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як убачається з матеріалів справи, 25.12.2023 між Приватним підприємством "Виробничо-комерційне підприємство "Авангард" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аста Буд Груп" (далі - покупець, позивач) було укладено договір № 07-М/23Р (далі - договір, а.с. 6-10), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується у термін, встановлений договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.
У пунктах 14.1., 14.2. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024, а в частині виконання грошових зобов'язань - до повного розрахунку між сторонами. У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не заявить про його припинення, то договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік.
У пункті 14.3. договору сторони також передбачили, що договір може бути змінений, розірваний за згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою доданого договору.
Так, 30.12.2024 між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода до договору (а.с.11), за умовами якої сторони погодили, зокрема, змінити пункт 14.1 договору та викласти його у наступній редакції: договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2025, а в частині виконання грошових зобов'язань - до повного розрахунку між сторонами (а.с.11).
Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з пунктом 1.2. договору ціна за одиницю товару, загальна кількість, асортимент, розгорнута номенклатура товару визначається у рахунках на оплату (далі - рахунки) постачальника або Специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору, при цьому кількість товару є орієнтованою, остаточна кількість товару зазначається у видаткових накладних.
Як зазначив позивач у позовній заяві, між позивачем та відповідачем Специфікації до договору не укладались.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку продавця за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Так, у розділі ІІІ договору сторонами були визначені умови щодо суми договору та порядку розрахунків, зокрема:
- всі розрахунки за договором відбуваються виключно в національній валюті України - гривні (пункт 3.1. договору);
- оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 3.2. договору);
- в платіжному документі покупець повинен вказати номер та дату договору або рахунок на оплату. У випадку надходження коштів без зазначених реквізитів, кошти вважаються невизначеними, постачальник відвантаження не здійснює, та передбаченої статтею 536 Цивільного кодексу України, відповідальності за використання коштів не несе (пункт 3.3. договору);
- порядок розрахунків: 100% попередня оплата, якщо інше не обумовлене у Специфікаціях (пункт 3.4. договору);
- строк оплати товару встановлено в рахунку, якщо інше не зазначено у Специфікаціях. Факт оплати товару є підтвердженням отримання покупцем рахунку. За згодою сторін (письмовою чи усною) товар може бути поставлено без попередньої оплати або погодження, відтермінування оплати, при цьому покупець повинен здійснити оплату протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання товару (пункт 3.5. договору).
Як убачається з матеріалів справи, у відповідності до вказаних умов відповідачем був виставлений позивачу рахунок на оплату № 80 від 30.04.2025 на суму 1 751 040 грн. 00 коп., в якому зазначено:
- підстава - договір № 07-М/23Р від 25.12.2023;
- оплата таких товарів: 1) арматура № 12; кл. А-400С/500С; 12 м; 2) арматура № 8; кл. А-400С/500С; 12 м (а.с.12).
В свою чергу позивачем вказаний рахунок був у повному обсязі оплачений, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 2343 від 08.05.2025 на суму 1 751 040 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "оплата за металопрокат згідно з рахунком № 80 від 30.04.2025" (а.с.13).
Отже, позивач свої зобов'язання щодо оплати товару виконав належним чином.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
У розділі ІІ договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, зокрема:
- поставка товару за договором здійснюється у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс 2010", на умовах EXW - склад постачальника, якщо інше не зазначено у рахунках або Специфікаціях. Постачальник має право надати покупцеві перелік складів, з яких буде здійснюватися самовивіз товару (пункт 2.2. договору);
- строк поставки товару за договором складає 30 календарних днів з дати отримання попередньої оплати за товар, якщо інший термін поставки не обумовлений сторонами в відповідних додаткових угодах до договору (пункт 2.3. договору);
- право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару покупцю/першому перевізнику. Датою отримання покупцем партії товару та супровідних документів є дата видаткової накладної (пункт 2.7. договору).
У подальшому, 30.12.2024 між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода до договору (а.с.11), за умовами якої сторони погодили, зокрема, змінити пункт 2.3 договору та викласти його у наступній редакції: строк поставки товару за договором складає 14 календарних днів з дати отримання попередньої оплати за товар, якщо інший термін поставки не обумовлений сторонами в відповідних додаткових угодах до договору (а.с.11).
Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором № 07-М/23Р від 25.12.2023 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати в сумі 1 751 040 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 7.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.05.2025 по 17.07.2025 в сумі 83 282 грн. 34 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Судом вище встановлено, що сторонами у пункті 3.4. договору було узгоджена 100% попередня оплата товару.
Також судом встановлено, що у відповідності до вказаних умов відповідачем був виставлений позивачу рахунок на оплату № 80 від 30.04.2025 на суму 1 751 040 грн. 00 коп., в якому зазначено:
- підстава - договір № 07-М/23Р від 25.12.2023;
- оплата таких товарів: 1) арматура № 12; кл. А-400С/500С; 12 м; 2) арматура № 8; кл. А-400С/500С; 12 м (а.с.12).
В свою чергу позивачем вказаний рахунок був у повному обсязі оплачений, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 2343 від 08.05.2025 на суму 1 751 040 грн. 00 коп. із призначенням платежу: "оплата за металопрокат згідно з рахунком № 80 від 30.04.2025" (а.с.13).
Отже, позивач свої зобов'язання щодо здійснення 100% попередньої оплати товару виконав належним чином.
Як було встановлено вище, у пункті 2.3. договору (в редакції Додаткової угоди від 30.12.2024) сторони визначили, що строк поставки товару за договором складає 14 календарних днів з дати отримання попередньої оплати за товар, якщо інший термін поставки не обумовлений сторонами в відповідних додаткових угодах до договору (а.с.11).
Враховуючи вказане, суд відзначає, що граничним строком для поставки товару на суму 1 751 040 грн. 00 коп., за який позивачем була здійснена попередня оплата, є 22.05.2025.
Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач зазначає, що відповідачем товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в розмірі 1 751 040 грн. 00 коп. поставлений не був.
В свою чергу, відповідач вказані доводи позивача не спростував та не оспорив.
Також відповідач не надав доказів поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в розмірі 1 751 040 грн. 00 коп.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
У даному випадку позивач посилається на те, що товар на суму здійсненої попередньої оплати в розмірі 1 751 040 грн. 00 коп. відповідачем поставлений не був, при цьому відповідач вказані обставини під час розгляду справи не оспорив та не спростував.
У той же час згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.
Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів на підтвердження поставки позивачу товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата, на суму 1 751 040 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати позивачу.
Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.
Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 1 751 040 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний повернути позивачу 1 751 040 грн. 00 коп. попередньої оплати.
Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 1 751 040 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Так, у пункті 7.2. договору передбачено, що у випадку порушення строку поставки товару покупцю, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю неустойку, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується неустойка, від вартості товару, який не постановлено, за кожний день порушення строку.
За прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, на підставі пункту 7.2 договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 23.05.2025 по 17.07.2025 в сумі 83 282 грн. 34 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивасем (а.с.3), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 83 282 грн. 34 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 22 011 грн. 87 коп. (позивачем було сплачено 27 514 грн. 84 коп. без застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Суд відзначає, що, у зв'язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (5 502 грн. 97 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 22 011 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста Буд Груп" до Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Авангард" про стягнення заборгованості за договором № 07-М/23Р від 25.12.2023 у загальному розмірі 1 834 322 грн. 34 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Авангард" (вулиця Доблесна, будинок 223, м. Дніпро, 49053; ідентифікаційний код 23943603) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аста Буд Груп" (вулиця Базова, будинок 8, м. Дніпро, 49127; ідентифікаційний код 42675598) - 1 751 040 грн. 00 коп. основного боргу, 83 282 грн. 34 коп. пені та 22 011 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складене та підписане 07.10.2025.
Суддя Ю.В. Фещенко