07.10.2025 м. Дніпро Справа № 908/2396/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Альберг Тетяни Вікторівни на рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2024 у справі № 908/2396/24 (суддя Науменко А.О.), повний текст рішення складено 06.12.2024
за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк», м. Дніпро
до відповідача фізичної особи-підприємця Альберг Тетяна Вікторівна, м. Бердянськ, Запорізької області
про стягнення 295 467,08 грн, -
1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.
06.09.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Акцент-Банк» щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Альберг Тетяни Вікторівни заборгованості за Кредитним договором № 20.81.0000000558 від 01.09.2021 у сумі 295 467,08 грн станом на 30.08.2024, зокрема: 176 607,36 грн - загальний залишок заборгованості за тілом кредиту, 60 535,76 грн - заборгованість за процентами, 47 323,96 грн - заборгованість за винагородою, 1 000,00 грн - штраф (фіксована складова) та 10 000,00 грн - штраф (змінна складова).
Позов обґрунтовано тим, що позичальником порушено зобов'язання за договором, і на момент 30.08.2024 існує несплачений борг у розмірі 176 607,36 грн за тілом кредиту та 60 535,76 грн за процентами. На підставі п. 5.8. Кредитного договору № 20.81.0000000558 відповідачеві були нараховані штрафні санкції.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Альберг Тетяна Вікторівна на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» 176 607,36 грн заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 60535,76 грн заборгованості за процентами; 47 323,96 грн заборгованості за винагородою та 4 267,01 грн судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржує його в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду і просить скасувати оскаржуване рішення по справі та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Акцент-Банк» до ФОП Альберг Тетяни Вікторівни про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована ухваленням рішення судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ФОП Альберг Т.В. зводяться до наступного:
По-перше, суд першої інстанції порушив принципи повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, не надав належної оцінки доводам і доказам сторін, чим порушив вимоги ст. 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо законності та обґрунтованості судового рішення. Зокрема, суд проігнорував обставини, пов'язані з дією форс-мажорних обставин - тимчасовою окупацією м. Бердянськ з 25.02.2022, де мешкає та здійснювала підприємницьку діяльність відповідачка. Через це вона була фактично позбавлена можливості виконувати свої зобов'язання, що виключає її вину у простроченні виконання договору.
По-друге, апелянт наголошує на нікчемності кредитного договору в контексті ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до якої правочини, сторона яких проживає або зареєстрована на тимчасово окупованій території, визнаються нікчемними. З моменту окупації території - м. Бердянськ, на думку апелянта, договір втратив чинність, а тому правові підстави для його виконання або стягнення будь-яких сум - відсутні.
Третім суттєвим порушенням є стягнення банком так званої «винагороди» у сумі понад 47 тис. грн, яку суд визнав комісією, однак не надав належної правової оцінки її правомірності. Встановлення таких платежів суперечить ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка прямо забороняє включення до вартості кредиту комісій, що не є платою за фактично надані послуги. Відповідно, ці умови є нікчемними, а вимоги банку про їх стягнення - необґрунтованими. Верховний Суд неодноразово підтверджував цю позицію у своїй практиці, зокрема у постанові ВП ВС від 13.07.2022 по справі № 496/3134/19.
Крім того, суд не дотримався принципів добросовісності, справедливості та розумності, які є складовими публічного порядку, допустивши стягнення на користь банку платежів, що призводять до істотного дисбалансу прав і обов'язків сторін на шкоду споживача, чим порушено вимоги ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів».
Також суд не забезпечив реалізацію права відповідача на захист, адже банк не надав деталізованого розрахунку заборгованості, що унеможливило підготовку повноцінного заперечення і контррозрахунку. Це порушує принцип змагальності, закріплений у статтях 13 та 74 ГПК України.
Нарешті, суд, хоч і обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог щодо штрафних санкцій відповідно до п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), однак не поширив цю правову позицію на інші нарахування, зокрема комісію (винагороду), яка також не підлягає стягненню в період дії воєнного стану. До того ж, суд перевищив свої повноваження, фактично перекваліфікувавши зміст договору, що суперечить позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові об'єднаної палати КГС ВС від 15.11.2024 у справі № 904/1553/23.
У зв'язку з наведеним, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити нове рішення про відмову в позові повністю.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Позивачем пропущено строк на подання відзиву на апеляційну скаргу, встановлений ухвалою суду апеляційної інстанції від 28.02.2025, якою визначено п'ятиденний строк з дня вручення копії зазначеної ухвали. Відзив подано з пропуском встановленого процесуального строку - 17.03.2025, без подання клопотання про його поновлення. У зв'язку з цим колегія суддів залишає відзив без розгляду та не бере до уваги його доводи при вирішенні спору в апеляційній інстанції.
4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
01.09.2021 між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» (Банк, кредитор) та фізичною особою-підприємцем Альберг Тетяною Володимирівною (Позичальник) укладено кредитний договір № 20.81.0000000558 (далі - кредитний договір), предметом якого є надання кредиту Позичальниці (встановлення кредитного ліміту).
Відповідно до п. А2 та п. А3 кредитного договору, встановлюється ліміт договору 200 000,00 грн на наступні цілі: у розмірі 200 000,00 грн на фінансування поточної діяльності. Позичальник здійснює погашення кредиту та процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі та в строки згідно з Графіком платежів (додаток № 1 цього договору).
Згідно з п. А6, п. А9, п. А10, п. А11 кредитного договору, за користування кредитом Позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90 % річних. Також позичальник сплачує банку винагороду за відкриття позичкового рахунку у розмірі 0 (нуль) гривень, щомісячну винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79 % від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів та винагороду за управління фінансовим інструментом у розмірі 0,00 % від суми зазначеного у п. А2 цього договору ліміту у поточну дату сплати процентів.
Пунктом А7 кредитного договору визначено, що у випадку порушення позичальником будь-якого із грошових зобов'язань та при реалізації права банку, передбаченого п. А 3 цього договору ліміту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.
Згідно із п. п. 2.2.2. - 2.2.3. кредитного договору, позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п. 4.1., 4.2., 4.3. кредитного договору та повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2., 2.2.14., 2.3.2. цього договору.
Відповідно до п. 5.8. кредитного договору, у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів. Позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 грн + 5% від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Згідно із п. А3 кредитного договору, зазначено, що відповідно до ст. 212, 651 ЦК України, у випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених цим договором, банк на свій розсуд, починаючи з 31-го дня порушення будь-якого із зобов'язань, має право змінити умови цього договору, встановивши інший термін повернення кредиту. При цьому, банк направляє позичальнику письмове повідомлення із зазначенням дати терміну повернення кредиту. У випадку непогашення позичальником заборгованості за цим договором у термін, зазначений у повідомленні, уся заборгованість, почиваючи з наступного дня дати, зазначеної у повідомленні, вважається простроченою.
Місцевим господарським судом встановлено, що Банк свій обов'язок виконав повністю, надав позичальнику кредит відповідно до умов кредитного договору, що підтверджується меморіальним ордером від 01.09.2021 (а. с. 26).
Термін повернення кредиту закінчився до подання позову, і відповідач знав про свій обов'язок щодо повернення коштів до зазначеної дати, але у зазначений строк взятого на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів не виконав.
У зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань щодо сплати платежів за кредитним договором у погоджений в договорі строк, Банк звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором.
Станом на 30.08.2024 позивачем заявлено до стягнення в судовому порядку 176 607,36 грн - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 60 535,76 грн - загальний залишок заборгованості за процентами; 47 323,96 грн - загальний залишок заборгованості за винагородою; 1 000,00 грн - штраф (фіксована складова); 10 000,00 грн - штраф (змінна складова).
Вищевказані обставини є предметом виникнення спору між сторонами.
5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526, 530, 1048, 1049, 1054, 629 ЦК України, кредитний договір, укладений між сторонами, є чинним і обов'язковим для виконання, а отже, відповідач зобов'язаний належним чином виконати взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту, сплати процентів і нарахованих штрафних санкцій у визначені договором строки, оскільки належних і допустимих доказів недійсності договору чи неправомірності нарахувань відповідач не надав.
Суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції, розглянувши справу про стягнення заборгованості за кредитним договором, надав належну правову оцінку встановленим фактичним обставинам справи та положенням законодавства, що регулює відповідні правовідносини. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції як щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, так і щодо обґрунтованої відмови у стягненні штрафу.
Суд обґрунтовано встановив факт укладення між сторонами Кредитного договору № 20.81.0000000558 від 01.09.2021, відповідно до якого позичальнику було надано кредит у розмірі 200 000,00 грн на фінансування поточної діяльності з умовами щомісячного ануїтетного погашення кредиту, сплати фіксованих процентів у розмірі 20,90% річних, а також щомісячної винагороди за обслуговування кредиту. Матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів та винагороди. Відповідач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про належне виконання взятих на себе фінансових зобов'язань, що повністю узгоджується з положеннями статей 610- 612 ЦК України.
У зв'язку з вищевикладеним, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов у частині стягнення заборгованості: тіла кредиту у розмірі 176 607,36 грн, процентів - 60 535,76 грн та винагороди - 47 323,96 грн. Таке рішення відповідає нормам матеріального права, зокрема статтям 11, 509, 525, 526, 610, 611 ЦК України, а також вимогам процесуального законодавства щодо обов'язку сторін доводити обставини, на які вони посилаються (статті 73, 74 ГПК України).
Оцінюючи вимоги про стягнення штрафу в розмірі 26 000,00 грн (згідно з п. 5.8. кредитного договору), суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні цих вимог. Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, де вказано, що з 24.02.2022 і до завершення дії воєнного стану (який наразі триває), боржники за кредитними договорами звільняються від відповідальності у вигляді неустойки (штрафів і пені), нарахованої за прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на це, вимоги позивача про стягнення штрафу виявилися безпідставними.
Також колегія суддів погоджується з правовою оцінкою суду щодо доводів відповідача про нікчемність кредитного договору. Посилання на ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є безпідставними, оскільки на дату укладення договору (01.09.2021) місто Бердянськ, де був підписаний договір, не входило до переліку тимчасово окупованих територій. Крім того, відповідач на момент розгляду справи була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у Закарпатській області, що додатково підтверджує можливість належного укладення правочину в межах чинного правового поля.
Посилання відповідача на практику Верховного Суду, зокрема у справах № 913/527/21 та № 910/9680/23, суд першої інстанції правильно не прийняв як релевантні, оскільки зазначені справи стосуються інших юридичних обставин. У справі № 913/527/21 розглядалася правова ситуація щодо правочину, укладеного вже після окупації території, а у справі № 910/9680/23 йшлося не про кредитні правовідносини, а про постачання електроенергії. Таким чином, наведені рішення не можуть бути застосовані до даної справи за аналогією права.
Обґрунтованою є й правова позиція суду щодо відхилення посилань відповідача на дію форс-мажорних обставин. Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, господарсько-правова відповідальність не настає у разі, якщо зобов'язання не могло бути виконано внаслідок дії непереборної сили. Проте відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що виконання основного зобов'язання за кредитом стало об'єктивно неможливим унаслідок обставин воєнного стану. Слід також враховувати, що законодавством передбачено звільнення лише від неустойки, але не від обов'язку сплатити суму основного боргу та відсотків за користування кредитом.
Судова колегія Центрального апеляційного господарського суду, розглянувши апеляційну скаргу ФОП Альберг Т.В., не вбачає підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, оскільки викладені в апеляційній скарзі доводи є необґрунтованими та не спростовують висновків, зроблених судом першої інстанції.
Так, довід апелянта про те, що тимчасова окупація м. Бердянськ з 25.02.2022 виключала можливість виконання зобов'язань, колегія суддів вважає непідтвердженим належними доказами. Стаття 218 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкт господарювання звільняється від відповідальності лише за умови доведення, що належне виконання зобов'язання стало об'єктивно неможливим внаслідок дії непереборної сили.
У даному випадку апелянт не надав жодного документального підтвердження наявності юридичних чи фактичних перешкод, які б об'єктивно унеможливлювали повернення кредиту або інше виконання зобов'язань - зокрема, докази блокування рахунків, відсутності доступу до банківських сервісів тощо. Навпаки, відповідач була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у Закарпатській області, тобто перебувала на території, підконтрольній державі, де могла виконувати договір.
Відповідно, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», як юридично хибні у цій справі.
Правочин - кредитний договір був укладений 01.09.2021, тобто до початку тимчасової окупації м. Бердянськ, яка, за визнаними датами, розпочалася 25.02.2022. Відтак, оціночна дія на предмет нікчемності правочину має здійснюватися з урахуванням дати його укладення, а не пізніших змін місця проживання чи контролю над територією. Таким чином, підстави для визнання правочину нікчемним - відсутні.
Твердження апелянта про те, що винагорода банку є прихованою комісією, яка підлягає визнанню нікчемною відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», є безпідставними.
Колегія суддів зазначає, що сторони добровільно погодили в договорі умови щодо плати за обслуговування кредиту (винагороди), її розмір та періодичність. Такі умови відповідають положенням ст. 6 ЦК України щодо свободи договору, і не суперечать законодавству, оскільки: умовами договору передбачено чіткий розрахунок винагороди; винагорода не є прихованою - вона прямо зазначена в п. А6, А9 договору та додатку до нього; суд першої інстанції надав цим умовам належну правову оцінку.
Крім того, у даній справі відсутні правові підстави для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач - ФОП Альберг Т.В. діяла не як споживач, а як суб'єкт господарювання.
Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону, споживачем є фізична особа, яка придбаває товари чи послуги виключно для особистих (побутових) потреб, не пов'язаних із підприємницькою діяльністю. Натомість у кредитному договорі прямо визначено, що кошти надавались для фінансування поточної підприємницької діяльності, що прямо виключає споживчий характер договору, а отже, правовідносини виникли у межах господарських правовідносин.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що кредит використовувався для особистих потреб відповідача. Отже, вказані правовідносини не мають споживчого характеру, а норми споживчого законодавства, зокрема щодо заборони комісій чи несправедливих умов договору, не підлягають застосуванню до цієї справи.
Що стосується посилання на постанову ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, судова колегія зауважує, що у тій справі розглядалося питання щодо включення комісій до ефективної ставки кредиту у споживчому кредитуванні. Однак дана справа стосується господарських правовідносин з ФОП, які не підпадають під дію Закону України «Про споживче кредитування» в аспекті захисту прав фізичних осіб-споживачів.
Щодо нібито відсутності деталізованого розрахунку заборгованості, колегія суддів вважає цей довід безпідставним, оскільки матеріали справи містять: копію кредитного договору з додатками (зокрема, графік платежів); розрахунок заборгованості за тілом кредиту, процентами та винагородою станом на дату звернення з позовом; банківські виписки та супровідні документи.
Відповідач не скористалася правом подати обґрунтовані заперечення або власний контррозрахунок. Відповідно до ст. 13 та 74 ГПК України саме сторона, яка заперечує проти позову, зобов'язана надати докази на підтвердження своїх заперечень. Відсутність активної процесуальної поведінки не може бути поставлена в провину позивачу або суду.
Суд першої інстанції обґрунтовано застосував п. 18 розділу «Прикінцеві положення» ЦК України лише до неустойки (штрафу), оскільки саме так сформульована норма. Закон чітко звільняє боржника від відповідальності у вигляді штрафів, пені, процентів річних згідно зі ст. 625 ЦК України, але не передбачає анулювання основного боргу чи винагороди, передбачених договором як плата за наданий фінансовий ресурс.
Що стосується доводу про «перекваліфікацію договору» судом, він є безпідставним, оскільки суд не змінював зміст правочину, а лише надав йому юридичну оцінку у межах наданих повноважень, не втручаючись у волевиявлення сторін. Посилання на постанову у справі № 904/1553/23 є нерелевантним, оскільки правовідносини у тій справі та характер спору мають іншу правову природу.
Таким чином, жоден з доводів апеляційної скарги не підтверджує порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, прийнятим з урахуванням всіх суттєвих обставин справи, належним чином мотивованим а тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення у даній справі.
6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних вище обставин, з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
7. Здійснення апеляційним судом розподілу судових витрат.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Альберг Тетяни Вікторівни - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2024 у справі № 908/2396/24 - залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на фізичну особу-підприємця Альберг Тетяну Вікторівну.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков
Судді: Т.А. Верхогляд
О.Г. Іванов