вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" вересня 2025 р. Справа№ 911/2138/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача 1: Писаренко О.О.;
від позивача 2: не з'явився ;
від відповідача 1: Кальна О.П.;
від відповідача 2: Кальна О.П.;
від третьої особи: Кальна О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025
(повний текст рішення суду складено 14.03.2025)
у справі № 911/2138/24 (суддя Черногуз А.Ф.)
за позовом 1. ОСОБА_1 ,
2. ОСОБА_2
До 1. ОСОБА_3
2. Приватного підприємства «Натан»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4
про визнання недійсним правочину та рішень учасника, скасування реєстраційних записів, визначення розміру статутного капіталу підприємства та часток спадкоємців у ньому в порядку спадкування
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Господарського суду Київської області із позовом до ОСОБА_3 та Приватного підприємства "Натан" у якому просили суд:
1. Визнати недійсним правочин з виходу ОСОБА_5 із складу засновників приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951) та передачі ним права власності на це підприємство та 100 (сто) відсотків частки статутного капіталу цього підприємства в розмірі 300,00 гривень ОСОБА_3 , оформлений заявою щодо виходу із засновників від 26.08.2022 року, посвідченою державним нотаріусом Тищенко Н.В. за номером в реєстрі 546, та актом приймання-передачі від 26.08.2022 року, посвідченим державним нотаріусом Тищенко Н.В. за номерами в реєстрі 548, 549, і скасувати запис №1003521070016000094 в Єдиному державному реєстрі, вчинений 08.09.2022 р. об 11:16:46 годин державним реєстратором Бриковим О.С., з державної реєстрації змін до відомостей про приватне підприємство "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), яким ОСОБА_3 зареєстровано як засновника (учасника) та кінцевого бенефіціарного власника цієї юридичної особи;
2. Застосувати наслідок недійсності вказаного правочину у виді повернення ОСОБА_3 частки у розмірі 300,00 гривень, що становить 100 % статутного капіталу приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), у спадщину ОСОБА_5 ;
3. Визначити статутний капітал приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951) в розмірі 300,00 гривень та в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 визнати право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на частки у статутному капіталі в розмірі 100,00 грн. кожного;
4. Визнати недійсними рішення засновника приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951) від 18.01.2024 року, посвідчене державним нотаріусом Тищенко Н.В. на нотаріальному бланку НТА 459229, та рішення №2 від 02.02.2024 року про збільшення статутного фонду цього підприємства до 30000 грн. і скасувати запис у Єдиному державному реєстрі з державної реєстрації змін до відомостей про приватне підприємство "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), вчинений на підставі рішення, а саме №1003521070017000094 від 18.01.2024 р. об 14:41:30 год., яким ОСОБА_3 зареєстровано як керівника.
Рішенням Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2138/24 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 19.05.2025 ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову. Так, апелянт стверджує, що позивачки є рідними доньками, а відповідач-1 є рідним сином ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 було заведено спадкову справу №29/2024 нотаріусом ОСОБА_6 Березанської державної нотаріальної контори за місцем проживання ОСОБА_5 на день його смерті, у зв'язку із чим заяви про прийняття спадщини подали позивачки (08.02.2024) та відповідач-1, як спадкоємці першої черги, а інших спадкоємців, які б прийняли спадщину немає.
ОСОБА_5 був власником частки в розмірі 300 грн, що становить 100% статутного капіталу приватного підприємства "НАТАН" (відповідач-2) і був його керівником, проте передав частку в 100% статутного капіталу відповідачеві-1 згідно з заявою та актом приймання-передачі від 26.08.2022, на підставі яких 08.09.2022 вчинено реєстраційний запис зі зміни складу засновників (учасників) та кінцевого бенефіціарного власника підприємства, яким відповідача-1 зареєстровано єдиним засновником та бенефіціарним власником відповідача-2, при тому що письмовий договір відчуження прав на 100% частки у статутному капіталі між ОСОБА_5 та відповідачем-1 не укладався.
Заяву щодо державної реєстрації зміни власника юридичної особи від 08.09.2022 підписав та подав відповідач-1, який 18.01.2024, діючи вже як єдиний засновник відповідача-2 ухвалив рішення у зв'язку зі смертю ОСОБА_5 прийняти на себе виконання обов'язків керівника відповідача-2, у зв'язку з чим 18.01.2024 був вчинений відповідний реєстраційний запис. Згодом, 02.02.2024, відповідач-1 ухвалив рішення про збільшення статутного фонду підприємства із 300 грн до 30000 грн, у зв'язку з чим також був вчинений відповідний реєстраційний запис.
На думку апелянта, правочин з виходу ОСОБА_5 з учасників відповідача-1 з передачею частки в 100% статутного капіталу відповідачу-1 на підставі заяви та акту приймання-передачі від 26.08.2022 є недійсним з моменту його вчинення, наслідком чого є повернення частки в 100% статутного капіталу відповідача-2 у спадщину ОСОБА_5 та скасування реєстраційних дій, позаяк той не мав відповідних на це повноважень, що у свою чергу, має мати наслідком передачу позивачу-1 та позивачу-2, як спадкоємицям першої черги за законом по 1/3 частки від загального розміру статутного капіталу, який становить 300 грн, проте на заяву позивачок про видачу їм свідоцтв про спадщину на частки у розмірі 100 грн в статутному капіталі державний нотаріус відповідала про неможливість видачі їм таких свідоцтв. Вказана обставина стала підставою подання позову до місцевого господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2138/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.08.2025.
У судовому засіданні 13.08.2025 була оголошена перерва до 17.09.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів відзначає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторін вважається визнання правочину недійсним. За статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У частинах 2, 3, 5 статті 203 ЦК України наведено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У матеріалах спадкової справи №29/2024, заведеної 08.02.2024, щодо спадщини ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , міститься заява ОСОБА_5 про вихід зі складу засновників приватного підприємства "НАТАН" від 26.08.2022, відповідно до якої останній передав відповідачу-1 безоплатно у розмірі 100 (сто) відсотків право власності на підприємство, а також акт приймання-передачі від 26.08.2022, відповідно до якого ОСОБА_5 передав, а відповідач-1 прийняв 100 (сто) відсотків частки статутного капіталу відповідача-2. Вказані заява та акт 26.08.2022 засвідчені державним нотаріусом Березанської державної нотаріальної контори Тищенко Н.В. та зареєстровані у реєстрі під відповідними номерами, при цьому нотаріус засвідчив справжність підписів у них та те, що вони зроблені в присутності нотаріуса.
Колегія суддів відзначає, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 зі справи № 916/546/21, зокрема, зазначила про те, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Висновок з цього приводу, у разі його необхідності для вирішення справи, повинен робити суд у межах кожної окремої справи.
Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
З огляду на різні обставини справ суди доходять різних висновків щодо правової природи акта приймання-передачі. Такі висновки можуть відрізнятись один від одного, однак, зважаючи на різний контекст справ, у яких відповідні висновки зроблені, це не свідчить про їх суперечність один одному.
За приписами частини 1 статті 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини 3 статті 719 ЦК України, договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.
При цьому згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Принцип свободи договору дійсно не є безумовним, межі його дії визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
Так, виходячи зі змісту наведених вище заяви ОСОБА_5 про вихід зі складу засновників приватного підприємства "НАТАН" від 26.08.2022 та акту приймання-передачі від 26.08.2022, що оспорюються позивачами, вони по своїй правовій природі являють собою договір дарування майнових прав, за наслідками якого ОСОБА_5 безоплатно передав відповідачу-1 частку в розмірі 100 (сто) відсотків статутного капіталу відповідача-2. При цьому означені заява та акт були посвідчені державним нотаріусом із проведенням перевірки підписів ОСОБА_5 та відповідача-1, а також засвідченням власноручності вчинення ними підписів.
Приписами статті 719 ЦК України не передбачено обов'язковість нотаріального посвідчення договору дарування майнового права (яким є спірний правочин), а частина 2 цієї статті, на яку вказав представник позивачів, встановлює таку вимогу до договору дарування нерухомої речі, яким за своєю правовою природою спірний правочин не є.
Щодо твердження апелянта про відсутність волевиявлення ОСОБА_5 при укладенні оспорюваних заяви та акту, про що свідчить несправжність підписів останнього, колегія суддів відзначає наступне.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів відзначає, що позивачами не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження його доводів про несправжність підписів. Також суду не було надано доказів на підтвердження того факту, що цивільна дієздатність ОСОБА_5 станом на 26.08.2022 була обмежена у встановленому законом порядку, зокрема не надано відповідного рішення суду, яким би була встановлена ця обставина.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги доводи представника позивачів про відсутність вільного волевиявлення ОСОБА_5 при складанні оспорюваних заяви та акту, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Не підтверджуються також і зловмисність відчуження частки статутного капіталу відповідачем-1, на яку вказує представник позивачів. Той факт, що відповідач-1 не зареєстрував у встановленому законом порядку нову редакцію статуту відповідача-2 - не свідчить про недобросовісність відповідача-1 та є припущенням представника позивачів.
Безпідставним є твердження апелянта про те, що вихід ОСОБА_5 є виходом його, як учасника, зі складу підприємства, внаслідок якого у підприємстві не залишиться жодного учасника, з посиланням на частину 5 статті 24 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", оскільки наслідком правочину не було залишення підприємства (відповідача-2) без жодного учасника, а відбулася заміна одного учасника ( ОСОБА_5 ) іншим (відповідачем-1) внаслідок безоплатної передачі частки.
Також колегія суддів відзначає, що не доведеними є твердження апелянта з приводу того, що ОСОБА_5 не була оплачена його 100-відсоткова частка в статутному капіталі відповідача-2 в розмірі 300 грн, а тому її передача відповідачу-1 суперечить приписам частини 3 статті 21 означеного Закону України.
Судом береться до уваги те, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тагаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вирогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Верховний Суд підкреслив, що такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини , який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей" …Суд повинен вирішити, чи з'являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Колегія суддів відзначає, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того факту, що 100-відсоткова частка в статутному капіталі відповідача-2 в розмірі 300 грн не була оплачена ОСОБА_5 за його життя, при тому що як вбачається з реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу від 30.06.2006, що міститься в матеріалах реєстраційної справи відповідача-2, розмір сплаченого внеску до статутного або складеного капіталу становить 300 грн.
Отже, оскільки позивачами не було доведено наявності підстав для визнання недійсним правочину передачі ОСОБА_5 права власності на 100 відсотків частки статутного капіталу на підприємство в розмірі 300,00 гривень ОСОБА_3 з виходом ОСОБА_5 із складу засновників приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), що оформлений актом приймання-передачі від 26.08.2022 року, посвідченим державним нотаріусом Тищенко Н.В та заявою щодо виходу із засновників від 26.08.2022 року, посвідченою державним нотаріусом Тищенко Н.В. за номером в реєстрі 546, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Так само як не підлягає задоволенню вимога про скасування запису №1003521070016000094 в Єдиному державному реєстрі, вчинений 08.09.2022 р. об 11:16:46 годин державним реєстратором Бриковим О.С., з державної реєстрації змін до відомостей про приватне підприємство "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), яким ОСОБА_3 зареєстровано як засновника (учасника) та кінцевого бенефіціарного власника цієї юридичної особи.
З огляду та викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові в частині застосування наслідків недійсності вказаного правочину шляхом повернення ОСОБА_3 частки у розмірі 300,00 гривень, що становить 100% статутного капіталу приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), у спадщину ОСОБА_5 , визнання статутного капіталу приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951) в розмірі 300,00 гривень та в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 визнати право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на частки у статутному капіталі в розмірі 100,00 грн. кожного, а також визнання недійсним рішення засновника приватного підприємства "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951) від 18.01.2024 року, посвідчене державним нотаріусом Тищенко Н.В. на нотаріальному бланку НТА 459229, та рішення №2 від 02.02.2024 року про збільшення статутного фонду цього підприємства до 30000 грн. і скасування запису у Єдиному державному реєстрі з державної реєстрації змін до відомостей про приватне підприємство "НАТАН" (код ЄДРПОУ 24880951), вчинений на підставі рішення, а саме №1003521070017000094 від 18.01.2024 р. об 14:41:30 год., яким ОСОБА_3 зареєстровано як керівника, оскільки ці вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину, в задоволенні яких судом відмовлено.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2138/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2138/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.02.2025 у справі № 911/2138/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.10.2025
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран