вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" вересня 2025 р. Справа№910/5021/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Демидової А.М.
Ходаківської І.П.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 30.09.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025
у справі №910/5021/25 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажник»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення боргу, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову
Товариство з обмеженою відповідальністю ««Агромонтажник» (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 696 249, 08 грн, з яких: 554 152, 57 грн основного боргу, 33 234, 34 грн 3% річних, 108 862, 17 грн інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000, 00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №12801/01 від 27.12.2016 (далі за текстом - Договір), в частині повної оплати за відпущену електричну енергію, вироблену позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом. Крім того, за порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) 33 234, 34 грн 3% річних та 108 862, 17 грн інфляційних втрат.
Господарський суд міста Києва рішенням від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 провадження у справі в частині вимог про стягнення 8 807,16 грн боргу закрив. Позов в іншій частині задовольнив. Стягнув з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажник» 545 345,41 грн боргу, 108 862,17 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 33 234,34 грн три проценти річних з простроченої суми, 25 000, 00 грн витрат по оплаті послуг адвоката, 8 355, 00 грн витрат по оплаті судового збору.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позивачем позовних вимог. Оскільки заявлена до стягнення сума боргу у розмірі 8 807,16 грн відповідачем сплачена після звернення позивача в суд з вказаним позовом, суд встановив, що предмет спору в цій частині між сторонами відсутній та закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення 8 807,16 грн.
Також суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача про стягнення 33 234, 34 грн 3% річних та 108 862, 17 грн інфляційних втрат, розрахунок яких позивачем наведено арифметично правильно.
Враховуючи характер спору, обсяг наданих позивачу по справі послуг адвоката, суд вважав, що витрати по їх оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в розмірі 25 000, 00 грн.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відстрочити сплату судового збору за подання цієї апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі; поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 в частині задоволених позовних вимог; ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права. Відповідач зазначає, що до часу втрати чинності наказу Міненерго №206, законодавством України були встановлені обмеження щодо розміру коштів, що підлягали сплаті виробникам ВДЕ. Відтак, на думку відповідача, відсутні правові підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України до 01.05.2024, тобто до моменту втрати чинності Наказом №206. Оскільки НЕК «Укренерго» не сплатило послугу в повному обсязі, зобов?язання Гарантованого покупця перед Позивачем у розрахунковий період у розумінні частини 1 статті 530 ЦК України не виникло.
Крім того, апелянт наголошує на безпідставності нарахування 3% річних та інфляційних втрат та вказує на всі наявні підстави для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат.
Стосовно витрат на правничу допомогу апелянт зазначає, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2025 відмовив Державному підприємству «Гарантований покупець» у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25; апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання доказів сплати судового збору.
Після усунення відповідачем недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.08.2025 задовольнив клопотання та поновив Державному підприємству «Гарантований покупець» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25. Зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 на час апеляційного провадження. Розгляд апеляційної скарги призначив на 30.09.2025 на 12 год. 45 хв.
Згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача, позивач заперечує проти її задоволення, вказуючи, що саме лише посилання відповідача на наявність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 №206 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим» тарифом» не може слугувати беззаперечним доказом відсутності у відповідача заборгованості за Договором, оскільки останнім не наведено відповідних розрахунків та не надано належних доказів відсутності на поточному рахунку відповідача грошових коштів, які б дозволили оплатити повну вартість отриманої продукції.
Позивач зазначив, що 3% річних та інфляційні втрати не підлягають зменшенню у силу Закону.
На переконання позивача, витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та співмірними із обсягами роботи, складністю справи та часом, витраченим адвокатом на надання професійної правничої допомоги. Наголошено, що у даній справі заявлені вимоги про стягнення заборгованості за 33 розрахункових періоди, при цьому по кожному періоду мало місце часткове (інколи неодноразове) виконання зобов'язань, що зумовило необхідність аналізу та подачі суду значного обсягу доказової бази, складність розрахунків відсотків річних і втрат від інфляції, а також письмове викладення відповідних відомостей у тексті позовної заяви, який готувався з урахуванням здорового балансу між лаконічністю та необхідністю дотримання вимог, передбачених ст. 162 ГПК України.
У судовому засіданні 30.09.2025 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.
30.09.2025 у судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині задоволених позовних вимог оскаржених відповідачем, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановою НКРЕКП від 29.08.2016 №1461 позивачу встановлено «зелений» тариф на електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії, до 01.01.2030.
27.12.2016 між позивачем (далі - продавець за «зеленим» тарифом) та відповідачем (далі - гарантований покупець) укладено Договір №12801/01 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався продавати, а відповідач купувати електроенергію, вироблену позивачем, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору.
Додатковими угодами № 12802/01 від 27.12.2016, №426/01 від 10.07.2019, №649/01/20 від 23.03.2020, №2155/07/23 від 15.06.2023, №735/07/24 від 26.01.2024, 5377/07/24 від 04.09.2024, №8218/07/24 від 31.12.2024 сторони у справі вносили зміни в указаний договір.
За умовами пункту 1.1 Договору продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку № 641, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Згідно з пунктом 2.1 Договору сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком № 641, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконані цього Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ (пункт 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюється відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Згідно з пунктом 4.1 Договору продавець за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього Договору.
Відповідно до пункту 4.5 Договору гарантований покупець зобов'язаний: купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію; нараховувати розмір відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку № 641.
Відповідно до пункту 7.4 Договору якщо виробник за «зеленим» тарифом є суб'єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого» тарифу (до 01.01.2030).
На виконання умов Договору позивач продав, а відповідач купив відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, що підтверджується актами купівлі-продажу електричної енергії:
за жовтень 2021 року - Акт від 31.10.2021 на загальну суму 50 713,32 грн;
за лютий 2022 року - Акт від 28.02.2022 на загальну суму 25 964,80 грн;
за березень 2022 року - Акт від 31.03.2022 на загальну суму 44 408,16 грн.;
за квітень 2022 року - Акт від 30.04.2022 на загальну суму 65 741,90 грн;
за травень 2022 року - Акт від 31.05.2022 на загальну суму 109 519,31 грн;
за червень 2022 року - Акт від 30.06.2022 на загальну суму 118 778,22 грн;
за липень 2022 року - Акт від 31.07.2022 на суму 114 464,75 грн, з урахуванням Акту Коригування від 16.05.2024 на суму 751,43 грн, що разом становить 115 216,18 грн.;
за серпень 2022 року - Акт від 31.08.2022 на суму 91 893,61 грн, з урахуванням Акту Коригування від 17.05.2024 року на суму 603,27 грн, що разом становить 92 496,88 грн;
за вересень 2022 року - Акт від 30.09.2022 на суму 66 105,12 грн, з урахуванням Акту Коригування від 30.04.2024 на суму 433,97 грн, що разом становить 66 539,09 грн;
за жовтень 2022 року - Акт від 31.10.2022 на загальну суму 60 731,17 грн;
за листопад 2022 року - Акт від 30.11.2022 на загальну суму 22 642,19 грн;
за грудень 2022 року - Акт від 31.12.2022 на загальну суму 12 844,98 грн;
за лютий 2023 року - Акт від 28.02.2023 на загальну суму 34 314,89 грн;
за березень 2023 року - Акт від 31.03.2023 на загальну суму 72 596,08 грн;
за квітень 2023 року - Акт від 30.04.2023 на загальну суму 69 914,44 грн;
за травень 2023 року - Акт від 31.05.2023 на суму 130 975,38 грн, з урахуванням Акту Коригування від 18.08.2023 на суму -7,46 грн., що разом становить 130 967,92 грн;
за червень 2023 року - Акт від 30.06.2023 на загальну суму 145 790,21 грн;
за липень 2023 року - Акт від 31.07.2023 на загальну суму 150 897,18 грн;
за вересень 2023 року - Акт від 30.09.2023 на загальну суму 121 100,24 грн;
за січень 2024 року - Акт від 25.01.2024 на загальну суму 13 738,80 грн в поєднанні із Актом від 31.01.2024 року на загальну суму 5 995,91 грн, що разом становить 19 734,71 грн;
за лютий 2024 року - Акт від 29.02.2024 на загальну суму 46 238,83 грн;
за березень 2024 року - Акт від 31.03.2024 на загальну суму 89 367,96 грн;
за квітень 2024 року - Акт від 30.04.2024 на загальну суму 123 522,07 грн;
за травень 2024 року - Акт від 31.05.2024 на загальну суму 149 585,83 грн.;
за червень 2024 року - Акт від 30.06.2024 року на загальну суму 132 280,89 грн;
за липень 2024 року - Акт від 31.07.2024 з урахуванням Акту коригування від 19.08.2024 на загальну суму 139 282,43 грн;
за серпень 2024 року - Акт від 31.08.2024 року на загальну суму 147 260,72 грн;
за вересень 2024 року - Акт від 30.09.2024 на загальну суму 118 205,82 грн;
за жовтень 2024 року - Акт від 31.10.2024 року на загальну суму 73 738,61 грн;
за листопад 2024 року - Акт від 30.11.2024 на загальну суму 29 322,98 грн;
за грудень 2024 року - Акт від 31.12.2024 на загальну суму 7 155,42 грн;
за січень 2025 року - Акт від 31.01.2025 на загальну суму 20 424,47 грн;
за лютий 2025 року - Акт від 28.02.2025 на загальну суму 66 927,88 грн.
Відповідач в порушення умов Договору та Порядку свої зобов'язання перед позивачем за отриману електричну енергію протягом вказаного періоду оплатив не у повному обсязі та з простроченням, у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем становить 545 345, 41 грн.
За порушення взятих на себе грошових зобов'язань позивач нарахував відповідачу 33 234, 34 грн 3% річних, 108 862, 17 грн інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору та Порядку в частині повної оплати за відпущену електричну енергію позивачем, як продавцем за «зеленим» тарифом.
Правовідносини, що виникли між учасниками даного спору регулюються нормами ЦК України та ГК України, Закону України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними нормативними актами.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно із частиною 1 статті 275 ГК України (тут і далі, в редакції та чинності станом на час виникнення спірних правовідносин та на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (частини 6, 7 статті 276 ГК України).
Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 статті 691 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі за текстом - Закон) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону).
Згідно з частиною 1 статті 66 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) гарантований покупець зобов'язаний купувати у суб'єктів господарювання, яким встановлено "зелений" тариф, або у суб'єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об'єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм "зеленим" тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування "зеленого" тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб'єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця.
За умовами п. 3.3 Договору оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Пунктом 10.1 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок № 641), встановлено, що до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої адміністратором комерційного обліку (АКО), підписаної кваліфікованим електронним підписом (КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцю із забезпеченням йому пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Пунктом 10.3 Порядку №641 (у редакції чинній станом на момент виникнення заборгованості до 26.01.2024) закріплено, що після отримання від гарантованого покупця на електронну адресу акта купівлі-продажу продавець надає у триденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу гарантованому покупцю два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.
Державне підприємство "Гарантований покупець" у п'ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.
За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.
Відповідно до пункту 10.4 Порядку №641 (у редакції чинній станом на момент виникнення заборгованості до 26.01.2024) після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
З 26.01.2024 Порядок №641 діє у новій редакції відповідно до постанови НКРЕКП від 24.01.2024 № 178.
Відповідно до пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції чинній з 26.01.2024) гарантований покупець забезпечує проведення розрахунку та здійснення оплати за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію протягом п'яти робочих днів з дня оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
При визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за "зеленим" тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за "зеленим" тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Відповідно до частини 1 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Згідно із частиною 4 статті 4 ЦК України інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, у тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП). Таким чином, спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо остаточного розрахунку виникають не з моменту підписання між сторонами акта купівлі-продажу електроенергії, а саме з події, яка має неминуче настати - затвердження вартості послуги Регулятором. До затвердження рішення регулятора щодо розміру вартості послуги у відповідному місяці в гарантованого покупця не виникає зобов'язання з остаточного розрахунку за електроенергію.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк остаточного розрахунку для відповідача за відпущену електричну енергію наступив через 3 та 5 (після січня 2024 року) робочих днів з дати оприлюднення відповідної постанови.
Дати оприлюднення (публікації) постанов НКРЕКП у прив'язці до місяців, за які має здійснюватися розрахунок:
жовтень 2021 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, квітень 2022 року, травень 2022 року та червень 2022 року - Постанова № 1117 від 09.09.2022 оприлюднена 12.09.2022 року, відповідно останній день оплати припадає на 15.09.2022;
липень 2022 року - Постанова №1190 від 20.09.2022 оприлюднена 21.09.2022, відповідно останній день оплати припадає на 26.09.2022;
серпень 2022 року - Постанова № 473 від 14.03.2023 оприлюднена 15.03.2023, відповідно останній день оплати припадає на 20.03.2023;
вересень 2022 року, жовтень 2022 року та листопад 2022 року - Постанова №946 від 15.05.2024 оприлюднена 16.05.2024, відповідно останній день оплати припадає на 23.05.2024;
грудень 2022 року, березень 2023 року, квітень 2023 року, травень 2023 року та червень 2023 року - Постанова №896 від 08.05.2024 оприлюднена 10.05.2024, відповідно останній день оплати припадає на 17.05.2024;
лютий 2023 року, липень 2023 року та вересень 2023 року - Постанова №858 від 30.04.2024 оприлюднена 01.05.2024, відповідно останній день оплати припадає на 08.05.2024;
січень 2024 року, травень 2024 року, червень 2024 року та лютий 2025 року - Постанова №529 від 08.04.2025 оприлюднена 10.05.2025, відповідно останній день оплати припадає на 17.05.2025;
лютий 2024 року та березень 2024 року - Постанова №2146 від 18.12.2024 оприлюднена 20.12.2024, відповідно останній день оплати припадає на 27.12.2024;
квітень 2024 року та серпень 2024 року - Постанова №193 від 11.02.2025 оприлюднена 13.02.2025, відповідно останній день оплати припадає на 20.02.2025;
липень 2024 року - Постанова №76 від 21.01.2025 оприлюднена 23.01.2025, відповідно останній день оплати припадає на 30.01.2025;
вересень 2024 року - Постанова №2418 від 30.12.2024 оприлюднена 30.12.2024, відповідно останній день оплати припадає на 06.01.2025;
жовтень 2024 року та листопад 2024 року - Постанова №247 від 18.02.2025 оприлюднена 19.02.2025, відповідно останній день оплати припадає на 26.02.2025;
грудень 2024 року - Постанова №285 від 25.02.2025 оприлюднена 26.02.2025, відповідно останній день оплати припадає на 05.03.2025;
січень 2025 року - Постанова № 378 від 11.03.2025 оприлюднена 12.03.2025, відповідно останній день оплати припадає на 19.03.2025.
Доводи відповідача про те, що строк виконання зобов'язання щодо остаточного розрахунку є таким, що не настав через наявність заборгованості НАЕК «Укренерго» перед відповідачем за надані згідно умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 у розрахунковому місяці послуги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки відповідно до абзацу 2 пункту 11.4 Порядку №641 (у редакції з 26.01.2024) при визначенні суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію гарантованим покупцем, зокрема враховується сума коштів, сплачених такому продавцю за «зеленим» тарифом шляхом здійснення авансових платежів, та сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Отже, сума коштів, отриманих гарантованим покупцем від ОСП відповідно до Договору про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, є складовою суми коштів для здійснення остаточного місячного платежу за відпущену продавцем за «зеленим» тарифом у попередньому розрахунковому періоді (місяці) електричну енергію. При цьому вказаний пункт Порядку не містить положень про те, що у випадку неотримання коштів гарантованим покупцем від ОСП, строк виконання остаточного розрахунку гарантованого покупця з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження коштів, тобто є відкладальною умовою в силу приписів частини 1 статті 212 ЦК України.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною першою статті 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Отже, невиконання НАЕК «Укренерго» умов Договору №0414-09051/52/01 від 26.06.2019 перед відповідачем не звільняє останнього від відповідальності перед позивачем за неналежне виконання умов Договору.
Крім того, відповідач умови договору не виконав, отриману електричну енергію оплатив частково, посилаючись на положення наказів №140 та №206.
На виконання вимог частини 8 статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" Міненерго в межах, визначених йому повноважень, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України видало накази від 28.03.2022 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" №140 та від 15.06.2022 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом" №206.
Наказ №140 видано з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії та зобов'язано ДП "Гарантований покупець" забезпечити перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", з дотриманням Порядку №641.
Наказом встановлено розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець", в такому порядку:
- п.п. 1.1.1 Станом на 10 число розрахункового місяця сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозавантаженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії сонячного випромінювання;
- п.п. 1.3 За подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених, зокрема, підпунктом 1.1.1.
Таким чином, Міненерго встановило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу покладено саме на ДП "Гарантований покупець" та у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку і надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Отже, у наказі №140:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець";
- наказ не звільняє ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;
- наказ не змінює обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
З 05.07.2022 наказ №140 втратив чинність, натомість набув чинності наказ №206.
Метою наказу №206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за "зеленим" тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу покладено на ДП "Гарантований покупець" у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Зокрема, підпунктом 1 пункту 2 наказу установлено, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 10 число розрахункового місяця, здійснюється відповідно: сума, що дорівнює 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, - для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання.
За результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" (за винятком необхідних для забезпечення господарської діяльності ДП "Гарантований покупець") станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу (пункт 3).
Отже, у наказі №206:
- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець";
- наказ не звільняє ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;
- наказ не змінює обов'язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця), з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
За правовим висновком Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4439/23 Наказ №206, як і Наказ №140 жодним чином не обмежує права виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої договором, а також не змінює термінів виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.
Здійснюючи апеляційний перегляд у даній справі, суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, та за встановлених фактичних обставин справи дійшов висновку про наявність обов'язку у відповідача з повного виконання грошового зобов'язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом, який узгоджується з відповідними висновками Об'єднаної палати у вказаній справі.
Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Отже, 3% річних та інфляційні нарахування не є штрафними санкціями і до них не підлягає застосуванню положення частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання також було предметом розгляду об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19, за результатами розгляду якого об'єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов'язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений позивачем їх розрахунок є арифметично правильним.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника.
У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити (погоджений сторонами у договорі) загальний розмір процентів річних, встановлених як відповідальність за час прострочення грошового зобов'язання.
У справі, що наразі розглядається судом апеляційної інстанції, позивач нарахував відповідачу 3% річних, тобто у розмірі, визначеному частиною 2 статті 625 ЦК України, що спростовує доводи відповідача про наявність підстав для зменшення 3 %.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, на яку слушно послався позивач та суд першої інстанції, дійшла наступних висновків щодо застосування норм права «Про неможливість зменшення мінімального розміру 3 (трьох) процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а також особливостей обчислення позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних», конкретизувавши правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом».
Вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 спростовують доводи відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Конституцією України визначено, що кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59).
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
За приписами статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно положень ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно із статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.
У суді першої інстанції представництво інтересів позивача здійснював, зокрема, адвокат Садиленко Олексій Леонідович на підставі ордера Серії АЕ №1379728, виданого 21.04.2025.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру надання правової допомоги у сумі 25 000, 00 грн, позивачем надано суду: Договір про надання професійної правової (правничої) допомоги від 24.03.2025 №14/25, укладений між Адвокатським об'єднанням «Бі Поінт» (об'єднання) та позивачем (клієнт), предметом якого є надання Об?єднанням (адвокатами, що входять до складу Об?єднання), усіма законними методами та способами професійної правової (правничої) допомоги Клієнту у всіх справах і питаннях, які пов?язані чи можуть бути пов?язані із захистом та/або відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав, свобод та законних інтересів Клієнта, та/або реалізацією прав, свобод і законних інтересів Клієнта, на умовах і в порядку, визначених цим Договором, а Клієнт зобов?язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову (правничу) допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором; завдання №1 до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги від 24.03.2025 №14/25.
Згідно пункту 3 завдання №1 до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги від 24.03.2025 №14/25 сторони домовились, що вартість послуг об'єднання (гонорар) є фіксованою - 25 000, 00 грн за надання правової допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції.
У справі, що розглядається, заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним у зв'язку зі здійсненням розгляду цієї справи в суді першої інстанцій, розрахований виходячи з вартості послуг правничої допомоги, визначеної у завданні від 24.03.2025 №1 у розмірі 25 000,00 грн, та яка є фіксованим розміром гонорару.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом зазначила:
Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо".
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Перевіряючи правильність визначення позивачем заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції враховує, що, у даному випадку, клієнтом (позивачем) та адвокатським об'єднанням погоджено не погодинну оплату, а фіксований розмір гонорару, який відповідно не потребує обчислення фактичної кількості часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, та фактичного обсягу робіт, виконаних адвокатом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною акта прийому-передачі виконаних робіт, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Натомість відповідачем не було доведено неспівмірність судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, вказаних у позовній заяві на суму 25 000,00 грн.
При цьому, апеляційний суд не знайшов підстав для обмеження суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, зважаючи на недоведеність відповідачем неспівмірності суми фіксованого гонорару зі складністю справи, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, а саме складання позовної заяви із значним обсягом доказової бази та відповіді на відзив.
Суд апеляційної інстанції погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та саме цей розмір витрат на оплату адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 у справі №910/5021/25.
4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Гарантований покупець».
5. Матеріали справи №910/5021/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана суддями 07.10.2025.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді А.М. Демидова
І.П. Ходаківська