79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" жовтня 2025 р. Справа № 926/2622/24
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,
в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Добровольського Ігоря Віталійовича від 16 травня 2025 року
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15 квітня 2025 року (повний текст підписано 29.04.2025), суддя Миронюк С.О.
та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року (повний текст підписано 08.05.2025), суддя Миронюк С.О.
у справі № 926/2622/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Голівця Юрія Івановича, м. Чернігів
до відповідача Фізичної особи-підприємця Добровольського Ігоря Віталійовича, с. Рингач, Чернівецька область
про стягнення заборгованості в сумі 64 165,30 грн
встановив:
15 жовтня 2024 року Фізична особа-підприємець Голівець Юрій Іванович звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Добровольського Ігоря Віталійовича про стягнення заборгованості за договорами-заявками на перевезення вантажу в міжнародному сполученні № 280824 та № 281824 від 28.08.2024 в сумі 64 165,30 грн.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 15 квітня 2025 року у справі № 926/2622/24 позов задоволено: присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 64 165,30 грн. Здійснено розподіл судових витрат (судового збору).
Рішення суду мотивоване тим, що в порушення умов договору на перевезення вантажів в міжнародному сполученні відповідач не здійснив належної та повної оплати за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість. Суд встановив, що позивач виконав свої договірні зобов'язання у повному обсязі, що підтверджується транспортними документами та актами наданих послуг, водночас відповідач здійснив часткову оплату, чим фактично схвалив укладені договори та підтвердив їх дійсність. З огляду на викладене, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Додатковим рішенням Господарського суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року у справі № 926/2622/24 частково задоволено заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 15 000 грн витрат на професійну правову допомогу, відмовлено у задоволенні вимог про стягнення 4 000 грн витрат на правову допомогу.
Додаткове рішення суду про зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 19 000 грн до 15 000 грн мотивоване висновком про неспівмірність заявлених витрат. Суд погодився з запереченнями відповідача, встановив, що загальна сума є завищеною порівняно зі складністю справи, також врахував, що справа не була обтяжена великою кількістю доказів, експертизами чи значною кількістю учасників, відтак, застосувавши критерій розумності та пропорційності, дійшов висновку про необхідність зменшення суми, що підлягає стягненню з відповідача.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач - Фізична особа-підприємець Добровольський Ігор Віталійович звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 15 квітня 2025 року у справі № 926/2622/24 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі; також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року у справі № 926/2622/24 та ухвалити нове, яким у стягненні витрат позивача на професійну правничу допомогу відмовити в повному обсязі. Зокрема, зазначає, що жодних договорів з позивачем не укладав і нікого не уповноважував на укладання договору міжнародного перевезення. При цьому вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки платіжній інструкції № 1008 від 10 вересня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_3. переказала кошти Добровольському І. В. в розмірі 44 156 грн, як часткову оплату за договором № К010524 за заявкою від 28 серпня 2024 року. Відповідач стверджує, що ОСОБА_3. здійснила підроблення договорів на перевезення вантажу, у зв'язку з чим він звернувся із відповідною заявою до органу поліції. Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої істанції, зазначає, що витрати на правничу допомогу в сумі 15 000 грн є необгрунтованими та значно завищеними.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржувані рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що факт звернення відповідача до правоохоронних органів стосовно ОСОБА_3. не має преюдиційної сили для розгляду цієї справи. Звертає увагу на те, що недотримання письмової форми правочину (відсутність єдиного документу) не свідчить про неукладеність договору, оскільки факт наявності правовідносин між сторонами підтверджується виконанням послуги з перевезення вантажу позивачем, що підтвердується відповідними міжнародними товарно-транспортними накладними та діями, які вчиняв відповідач щодо оплати наданих послуг. Крім цього, просить стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі № 926/2622/24 за апеляційною скаргою ФОП Добровольського Ігоря Віталійовича на рішення Господарського суду Чернівецької області від 15 квітня 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року у справі № 926/2622/24; справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч.10 ст.270 ГПК України.
Заяв про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно з ч.1 ст.273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.
Поняття «розумного строку» не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).
Західний апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між Фізичною особою-підприємцем Добровольським Ігорем Віталійовичем (експедитор, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Голівцем Юрієм Івановичем (перевізник, позивач) укладено договори-заявки на перевезення вантажу в міжнародному сполученні, а саме: договір-заявку № 280824 від 28.08.2024 та договір-заявку № 281824 від 28.08.2024.
Відповідно до умов зазначених договорів позивач зобов'язався здійснити перевезення вантажу за маршрутом Оаржа (Румунія) - Корюківка (Україна), які ним були виконані у повному обсязі.
Зокрема, перевезення за договором № 280824 від 28.08.2024 виконувалося транспортним засобом тягачем RENAULT НОМЕР_1 з напівпричепом НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що підтверджується товарно-транспортною накладною (CMR).
Перевезення за договором № 281824 від 28.08.2024 здійснювалося транспортним засобом MERCEDES-BENZ НОМЕР_3 з напівпричепом СВ2260XF, під керуванням водія ОСОБА_2 , що також підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною (CMR).
Вартість перевезення за договором № 280824 становила 69 156,15 грн, а за договором № 281824 - 39 165,15 грн, з обов'язком оплати таких протягом 10 робочих днів після отримання сканованих копій підтвердних документів.
Як вбачається з матеріалів справи, сканкопії актів наданих послуг та супровідних документів були направлені відповідачу електронною поштою на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, зазначену в договорах.
Надалі, 19.09.2024 позивач поштовим відправленням на адресу: АДРЕСА_3, на ім'я ОСОБА_3 , відправив оригінали договорів-заявок, актів наданих послуг № 62 та № 63 від 10.09.2024, рахунків на оплату, а також оригінали та копії CMR, а саме: договір-заявка № 281824 від 28.08.24 р. в 2-х примірниках, договір-заявка № 280824 від 28.08.24 р. в 2-х примірниках, акт наданих послуг № 62 від 10.09.24 р. в 2-х примірниках, акт наданих послуг № 63 від 10.09.24 р. в 2-х примірниках, рахунок на оплату № 62 від 10.09.24 р. в 1-му примірнику, рахунок на оплату № 63 від 10.09.24 р. в 1-му примірнику, оригінал CMR від 28.08.24 р. авто НОМЕР_1 в 1-му примірнику, копія CMR від 28.08.24 р. авто НОМЕР_1 в 1-му примірнику, оригінал CMR від 28.08.24 р. авто НОМЕР_3 в 2-х примірниках, копія CMR від 28.08.24 р. авто НОМЕР_3 в 1-му примірнику.
Факт направлення документів підтверджується описом вкладення, поштовою накладною № 1400200025182 від 19.09.2024, фіскальним чеком та повідомленням про вручення від 24.09.2024. Також у матеріалах справи міститься роздруківка трекінгу відправлення з сайту АТ «Укрпошта», що підтверджує отримання листа адресатом.
Незважаючи на отримання документів, відповідач не повернув підписані примірники договорів та актів позивачу.
Разом з тим, за договором-заявкою № 280824 від 28.08.2024 відповідач здійснив часткову оплату в сумі 44 156 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 63 від 10.09.2024. Решта суми в розмірі 25 000,15 грн залишилась несплаченою. За договором № 281824 вартість перевезення у сумі 39 165,15 грн. відповідачем не була оплачена в повному обсязі.
Таким чином, на підставі наданих доказів, у відповідача утворилась заборгованість у загальному розмірі 64 165,30 грн, яка складається з непогашених сум за обома договорами.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами виникли правовідносини на підставі договору про перевезення в міжнародному сполученні.
Відповідно до ч.1 ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ст. 916 ЦК України).
Згідно з приписами ст.929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до абзацу 1 ст.11 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно з ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до договорів-заявок на перевезення вантажу в міжнародному сполученні № 280824 та № 281824 від 28.08.2024 оплата послуг перевізника здійснюється у безготівковій формі протягом 10 робочих днів після отримання сканів документів (акт виконаних робіт, CMR засвідчена перевізником, рахунок, заявка, договір, супровідні документи).
Послуги з перевезення за договорами-заявками № 280824 від 28.08.2024 та № 281824 від 28.08.2024 виконані позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (CMR) на транспортні засоби: RENAULT НОМЕР_1 (договір № 280824) та MERCEDES-BENZ СВ6466ВТ (договір № 281824).
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення, заявки, акти та рахунки отримано відповідачем 24.09.2024.
Попри отримання документів, відповідач не повернув позивачу підписані примірники документів. Водночас ним була здійснена часткова оплата за договором-заявкою № 280824 від 28.08.2024 у розмірі 44 156 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 63 від 10.09.2024. Однак, решта заборгованості за цим договором у сумі 25 000,15 грн залишилася непогашеною, а зобов'язання з оплати за договором-заявкою №281824 від 28.08.2024 у сумі 39 165,15 грн відповідачем взагалі не виконано.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договорів утворилась заборгованість в сумі 25 000,15 грн за договором № 280824 та 39 165,15 грн за договором № 281824. З урахуванням часткової сплати в сумі 44 156 грн, загальна сума боргу відповідача перед позивачем складає 64 165,30 грн, що свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Щодо доводів скаржника про те, що ним не укладався договір перевезення, колегія суддів зазначає таке.
Схвалення стороною правочину, укладеного від її імені з перевищенням повноважень або за відсутності таких повноважень, у розумінні статті 241 Цивільного кодексу України, має обов'язкове значення не лише для самої сторони, а й для інших заінтересованих осіб. Сторона, яка своїми діями виявила волю зберегти чинність правочину, надалі позбавляється права його оспорювати з тих підстав, про які їй було відомо або мало бути відомо на момент виявлення такої волі, що узгоджується із принципом добросовісності, закріпленим у частині третій статті 509 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 910/19179/17 наголосив, що наступне схвалення може відбуватися не лише у формі письмового підтвердження, а й у вигляді мовчазної згоди або певних конклюдентних дій (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за договором). Подібні правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 910/18812/17 та від 08 липня 2019 року у справі № 910/19776/17.
Таким чином, наступне схвалення юридичною особою правочину, укладеного її представником з перевищенням повноважень чи навіть особою без повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. У кожному випадку суд зобов'язаний дослідити обставини, що підтверджують факт такого схвалення, зокрема, письмові звернення уповноважених органів чи посадових осіб, а також дії, які свідчать про прийняття правочину до виконання, здійснення оплати, підписання супровідних документів тощо.
Згідно з усталеними правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 910/55/23, від 30.04.2024 у справі № 910/5729/21, від 11.07.2023 у справі № 905/1223/21, від 11.01.2022 у справі № 927/738/19, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам під час розгляду справ належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Отже, беручи до уваги наведені норми права та правові висновки Верховного Суду, а також дослідивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції зазначає, що здійснення відповідачем часткової оплати за договором-заявкою № 280824 від 28.08.2024 у розмірі 44 156 грн свідчить про наступне схвалення ним укладених договорів. Зазначена оплата є конклюдентною дією, яка підтверджує волю відповідача прийняти правочини до виконання, що унеможливлює їх подальше оспорювання на підставі відсутності або перевищення повноважень при їх укладенні. Таким чином, факт сплати коштів і наявність заборгованості у розмірі 64 165,30 грн підтверджують чинність укладених договорів і обґрунтованість вимог позивача про стягнення заборгованості.
Доводи апелянта, що судом першої інстанції не надано оцінки платіжній інструкції № 1008 від 10 вересня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_3. переказала кошти Добровольському І.В. в розмірі 44 156 грн як часткову оплату згідно договором К010524 за заявкою від 28 серпня 2024 року, оцінюються колегією суддів критично, оскільки предметом спору в даній справі є стягнення заборгованості за договорами перевезення в міжнародному сполученні згідно договорами-заявками № 280824 від 28.08.2024 та № 281824 від 28.08.2024, тому зазначена платіжна інструкція не спростовує встановленого судом факту існування договірних відносин між сторонами за вказаними договорами-заявками і не звільняє відповідача від обов'язку належного виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами, оскільки здійснена оплата підтверджує лише часткове виконання, а решта боргу залишається непогашеною.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо звернення останнього до правоохоронних органів з приводу дій ОСОБА_3., оскільки, вказане не створює для господарського суду преюдиційних наслідків та не має значення для правильного вирішення цього спору.
Щодо доводів апелянта про те, що витрати позивача на правову допомогу в суді першої інстанції є неспівмірними і завищеними, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Судом встановлено, що 10.10.2024 між ФОП Голівцем Ю. І. та адвокатом Тарабаньком Д. М. укладено договір № 10/10-1 про надання правничої допомоги, яким передбачено складання позовної заяви (вартістю 10 000 грн) та участь у судових засіданнях (по 3 000 грн за кожне).
Повноваження адвоката підтверджуються ордером серії СВ № 1103486 від 14.10.2024.
Згідно з актами приймання-передачі послуг від 14.10.2024, 14.01.2025, 05.03.2025 та 15.04.2025 адвокатом надано послуги на загальну суму 19 000 грн.
Оплата послуг підтверджується платіжними інструкціями № 400 від 14.10.2024, № 447 від 16.01.2025, № 469 від 05.03.2025, № 488 від 15.04.2025.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу положень ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.5 ст.126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.5-7, ч.9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
-не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
-при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
-суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
З матеріалів справи вбачається, що між ФОП Голівцем Ю. І. та адвокатом Тарабаньком Д. М. укладено договір про надання правничої допомоги №10/10-1 від 10.10.2024, на виконання якого складено акти приймання-передачі наданих послуг: від 14.10.2024 на суму 10 000 грн - складання позовної заяви; від 14.01.2025 на суму 3 000 грн - участь у судовому засіданні у справі №926/2622/24; від 05.03.2025 на суму 3 000 грн - участь у судовому засіданні у справі №926/2622/24; акт від 15.04.2025 на суму 3 000 грн - участь у судовому засіданні у справі №926/2622/24.
З огляду на все викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що витрати позивача на правничу допомогу документально підтверджені та є фактично понесеними, разом з тим, судом враховано принципи співмірності та розумності витрат у цій справі.
Апелянтом не спростовано висновків суду першої інстанції, викладених у додатковому рішенні.
Крім цього, у відзиві на апеляційну скаргу позивач повідомив, що поніс в суді апеляційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, що підтверджує договором №12_06-1 про надання правової допомоги від 12.06.2025, актом приймання-передачі наданих послуг від 12.06.2025, платіжною інструкцією № 516 від 12.06.2025 про оплату витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та просив суд стягнути такі з відповідача.
Так, проаналізувавши подані позивачем докази щодо понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 10 000 грн, беручи до уваги предмет спору, кількість документів, що знаходиться у матеріалах справи, незначну складність цієї справи, поведінку сторін, враховуючи надані адвокатом послуги - складення відзиву на апеляційну скаргу на 10 аркушах, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, пропорційності до предмета спору та обсягу наданих послуг, враховуючи, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, апеляційний господарський суд дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, колегія суддів, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, дійшла висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню відповідачем частково в сумі 5 000 грн (за складання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу).
З огляду на наведене, клопотання ФОП Голівець Ю. І., викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішень місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги відповідача - без задоволення.
Доводи скаржника про скасування рішень суду першої інстанції є безпідставними.
Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.
Враховуючи положення ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 5 000 грн - у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.
Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,
ухвалив:
Рішення Господарського суду Чернівецької області від 15 квітня 2025 року та додаткове рішення Господарського суду Чернівецької області від 06 травня 2025 року у справі № 926/2622/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Добровольського Ігоря Віталійовича - без задоволення.
Клопотання Фізичної особи-підприємця Голівця Юрія Івановича, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Добровольського Ігоря Віталійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Фізичної особи-підприємця Голівця Юрія Івановича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) 5 000 грн - у відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду справи Західним апеляційним господарським судом.
На виконання постанови видати наказ.
Матеріали справи № 926/2622/24 повернути до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку, у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Бонк Т.Б.