03 жовтня 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7
захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12024262140000411 від 29 грудня 2024 року, за апеляційними скаргами: прокурора Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_10 , захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвоката ОСОБА_9 на вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 03 липня 2025 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бузовиця Кельменецького району Чернівецької області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, військовозобов'язаного, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Бузовиця, Кельменецького району Чернівецької області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, військовозобов'язаного, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, -
Вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 03 липня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, і за його вчинення із застосуванням ст. 69 КК України призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права обіймати певні
ЄУНСС: 722/332/25 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_11
НП: 11-кп/822/285/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
посади чи займатися певною діяльністю на строк 3 (три) роки без конфіскації майна.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід стосовно ОСОБА_6 залишено обраний - тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 визначено відраховувати з дня його затримання, тобто з 30.12.2024 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання, призначеного за даним вироком, період його попереднього ув'язнення в ДУ «Чернівецький слідчий ізолятор», а саме з 30.12.2024 року по день набрання даним вироком суду законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Також цим вироком, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України, і за його вчинення призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п?ять) років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3-річного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 залишено обраний - у вигляді застави.
Внесену згідно квитанції від 10.02.2025 року заставу за ОСОБА_7 в розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) грн на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Чернівецькій області визначено повернути після набрання вироком законної сили заставодавцю - ОСОБА_12 .
Скасовано арешт майна, який накладений ухвалою слідчого судді Сокирянського районного суду Чернівецької області від 31.12.2024 року.
Вирішено долю речових доказів.
Як було встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-1X, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв. 24.02.2022 року, який в подальшому неодноразово продовжувався, у зв'язку з чим введено обмеження на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою з ОСОБА_7 вчинив злочин, пов'язаний із незаконним переправленням осіб через державний кордон України.
Так, з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на сприяння незаконному переправленню особи через державний кордон України, а також на виконання раніше розробленого невстановленою органом досудового розслідування особою плану, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_7 29.12.2024 року, точний час органом досудового розслідування не встановлено, діючи за обумовлену ОСОБА_6 невстановленою органом досудового розслідування особою винагороду у розмірі 800 доларів США, перебуваючи в с. Михайлівка Дністровського району Чернівецької області, зустріли раніше підшуканого чоловіка з числа громадян України, якому достеменно було відомо про вищевказані тимчасові обмеження щодо виїзду чоловіків віком від 18 до 60 років з України та який бажав незаконно перетнути державний кордон України, а саме ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителя с. Недобоївці Дністровського району Чернівецької області, який за вказівкою невстановленої органом досудового розслідування особи заздалегідь перерахував грошові кошти за послуги щодо його незаконного переправлення через кордон в сумі 5 000 євро на вказаний невстановленою органом досудового розслідування особою рахунок.
Надалі ОСОБА_6 , діючи спільно з ОСОБА_7 на виконання раніше розробленого невстановленою органом досудового розслідування особою плану, організували посадку ОСОБА_13 до автомобіля марки «ВА3-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у користуванні ОСОБА_7 , та під керуванням останнім вказаним транспортним засобом розпочали рух в напрямку лінії розмежування державного кордону України та Республіки Молдова, а саме в напрямку с. Грубна Дністровського району Чернівецької області.
Під час руху в напрямку с. Грубна Дністровського району Чернівецької області до лінії розмежування державного кордону України та Республіки Молдова ОСОБА_6 провів ОСОБА_13 інструктаж щодо порядку подальшого перетину державного кордону України, надавши відповідні поради та вказівки щодо порядку переходу безпосередньо через державний кордон України, а також вказавши на карті напрямок, в якому йому потрібно буде рухатись після зупинки транспортного засобу.
Після цього, ОСОБА_7 зупинив керований ним автомобіль у заздалегідь визначеному місці, а ОСОБА_13 , вийшовши з автомобіля, розпочав рух у пішому порядку в напрямку, вказаному ОСОБА_6 .
У подальшому, ОСОБА_13 було затримано працівниками ДПС України на напрямку 0068 прикордонного знаку при спробі незаконного перетину кордону України та Республіки Молдова, а автомобіль марки «ВА3-2107», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 , у якому в якості пасажира перебував ОСОБА_6 , було зупинено працівниками ДПСУ на напрямку 0068 прикордонного знаку на відстані 1 000 метрів до лінії державного кордону України та Республіки Молдова.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, прокурор Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_10 та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвокат ОСОБА_9 , кожен окремо, подали апеляційні скарги.
Зі змісту апеляційної скарги прокурора ОСОБА_10 вбачається, що вона не заперечуючи правової кваліфікації дій ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , доведеності їхньої вини у скоєнні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, просить оскаржуваний вирок скасувати в частині призначених їм покарань. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України і за його вчинення призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян у прикордонних районах України на строк 3 (три) роки без конфіскації майна. Визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України і за його вчинення призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян у прикордонних районах України на строк 3 (три) роки. В іншій частині вирок залишити без змін.
Вважає, що призначаючи ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 332 КК України основне покарання у виді позбавлення волі на 3 роки, а ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 332 КК України у виді позбавлення волі на 5 років, із врахування конкретних обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та ступінь участі кожного обвинуваченого, суд першої інстанції, на думку сторони обвинувачення, допустив порушення вимог ч. 5 ст. 68 КК України. Строк призначеного ОСОБА_7 основного покарання не відповідає характеру та ступеню його участі у вчиненні кримінального правопорушення, яке є більшим по строку, ніж покарання призначене іншому співучаснику ОСОБА_6 із застосуванням вимог ст. 69 КК України, тобто є не співрозмірним.
Стверджує, що встановлені районним судом пом'якшуючі обставини, а також дані про особу обвинуваченого, його роль у вчиненні кримінального правопорушення істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дають можливість застосувати до останнього покарання, нижче від найнижчої межі встановленою санкцією ч. 2 с. 332 КК України у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Вказує, що суд приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю, не конкретизував вид діяльності, якої він позбавляє засуджених, що суперечить висновкам постанови колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 02.02.2022 (справа № 344/16025/18).
Зі змісту апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвоката ОСОБА_9 , вбачається, що вона просить оскаржуваний вирок по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 332, змінити. Дії ОСОБА_6 , перекваліфікувати з ч. 3 ст. 332 КК України на ч. 2 ст. 332 КК України. Визнати ОСОБА_6 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України. Призначити ОСОБА_6 покарання за скоєне ним кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 332 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки із звільненням від відбування покарання строком на 3 роки.
Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ухвалюючи оскаржуваний вирок про засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 332 КК України, суд безпідставно та необґрунтовано проігнорував доводи сторони захисту про відсутність такої важливої кваліфікуючої ознаки, як «корисливі умови». Стороною обвинувачення, на думку апелянта, не надано жодного належного та допустимого доказу про отримання обвинуваченим ОСОБА_6 коштів за надані послуги, тобто послуги «водія, таксиста, перевізника», а відтак безпідставно не перекваліфікував дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 332 КК України.
Стверджує, що суд порушив загальні засади призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов необґрунтованого висновку про не можливість призначення ОСОБА_6 покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, та зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України.
Від інших учасників судового розгляду апеляційних скарг не надходило.
Однак надійшло заперечення від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 , - адвоката ОСОБА_8 на апеляційну скаргу прокурора Дністровської окружної прокуратури Чернівецької області ОСОБА_10 в якому він, просить оскаржуваний вирок відносно ОСОБА_7 , залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційних скарг, думку обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисників ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвоката ОСОБА_9 та просили її задовольнити з підстав зазначених у ній, а апеляційну скаргу прокурора, як необґрунтовану, просили залишити без задоволення, позицію прокурора ОСОБА_5 , який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав, у ній зазначених, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, як необґрунтовану - без задоволення, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченим і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційних скаргах та обговоривши наведені у них доводи, колегія суддів доходить такого.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 332 КК України в апеляційних скаргах прокурора та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвоката ОСОБА_9 не заперечуються, таким чином колегія суддів не переглядає та не наводить доводів на їх підтвердження.
Захисником обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвокатом ОСОБА_9 оскаржується правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 та призначене йому реальне покарання.
Згідно вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а саме, що він вчинив сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками та наданням засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
На спростування доводів сторони захисту, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у діях ОСОБА_6 наявна така кваліфікуюча ознака об'єктивної сторони цього складу злочину - з корисливих мотивів, що було підтверджено поясненнями обвинуваченого ОСОБА_6 , який стверджував, що за вказану послугу дівчина пообіцяла йому грошову винагороду у сумі 800 доларів США.
Окрім цього, вина ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 3 ст. 332 КК України підтверджується і письмовими доказами, які було безпосередньо досліджено судом, зокрема:
- показаннями свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які є працівниками ОРВ ДПСУ та які під час їх допиту в судовому засіданні повідомили обставини, за яких ними було виявлено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 ;
- рапортом з чергової частини ВП № 1 (м. Сокиряни) про отримання повідомлення від працівників ДПСУ про виявлення 29.12.2024 року в межах прикордонно-контрольованого району в с. Грубна Дністровського району Чернівецької області трьох осіб, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 ;
- повідомленням працівників ОРВ ДПСУ про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України;
- протоколом огляду місця події від 29.12.2024 року, згідно якого в адміністративних межах с. Грубна Дністровського району Чернівецької області виявлено автомобіль марки ВАЗ-2107 р. н. НОМЕР_1 та три мобільні телефони, належні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 ;
- протоколом обшуку від 17.01.2025 року, згідно якого по місцю проживання ОСОБА_7 були виявлені та вилучені мобільні телефони із сім-картами;
- протоколами огляду мобільних телефонів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_13 ;
- постановою суду про притягнення ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП;
- протоколами пред'явлення ОСОБА_13 осіб для впізнання за фотознімками, згідно яких свідок впізнав ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як осіб, які сприяли його незаконному перетину державного кордону;
- допитом свідка ОСОБА_13 в порядку ст. 225 КПК України, в ході якого останній повідомив обставини, за яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснювались дії, пов'язані з його незаконним переправленням через державний кордон України.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, прийшов до правильного висновку щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Так, дії обвинуваченого правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 332 КК України, оскільки він вчинив сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками та наданням засобів, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
При цьому, суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України підлягають доказуванню, а також навів оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймав ці докази, а тому доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо невірної кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 є безпідставними.
Підстав для зміни вироку в цій частині апеляційний суд не вбачає.
Також стороною захисту та стороною обвинувачення оскаржується, зокрема правильність призначеного покарання обвинуваченим.
Аналізуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів вважає, що воно обрано згідно загальних принципів призначення покарання та у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65-67 КК України та роз'яснень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме: з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд призначив обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, і відповідатиме меті покарання, передбаченій ст. 50 КК України, з яким погоджується і колегія суддів.
Твердження сторони захисту про можливість пом'якшення призначеного ОСОБА_6 покарання та виправлення останнього без реального відбування покарання, є неспроможними та такими, що не заслуговують на увагу.
Так, суд виходячи із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України, врахував тяжкість злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до тяжких кримінальних правопорушень у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, має позитивну характеристику за місцем проживання, його молодий вік, спосіб життя. Визнання вини, щире каяття та позитивну характеристику з місця проживання, суд визнав обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_6 , при наявності обставини, що обтяжуює покарання - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, ОСОБА_6 , суд призначив обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 3 (три) роки, яке належить відбувати реально, вважаючи таке покарання співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів та змусить додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Також погоджується судова колегія апеляційного суду із позицією районного суду щодо відсутності законних підстав для застосування в даному провадженні положень ст. 75 КК України, з огляду на вищевказані обставини та суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення.
Підстав вважати, що призначене ОСОБА_6 реальне покарання є явно несправедливим через суворість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, апеляційний суд не вбачає.
На переконання апеляційного суду, доводи сторони захисту про те, що суд першої інстанції не повно врахував те, що останній позитивно характеризується за місцем фактичного проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, те, що ОСОБА_6 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його посткримінальну поведінку, є помилковими, оскільки вказане було взято до уваги районним судом, як при дослідженні особи обвинуваченого, так і при призначенні останньому покарання із застосуванням ст. 69 КК України.
Інших обставин, ніж ті з урахуванням яких суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання, до апеляційного суду не надано, а тому підстав для зміни вироку і в цій частині апеляційний суд не вбачає.
Аналізуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів погоджується з позицією прокурора, який стверджував, що строк призначеного ОСОБА_7 основного покарання не відповідає характеру та ступеню його участі у вчиненні кримінального правопорушення, яке є більшим по строку, ніж покарання призначене іншому співучаснику ОСОБА_6 із застосуванням вимог ст. 69 КК України, тобто є не співрозмірним, та що встановлені по справі обставини дають підстави для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 вимог ст. 69 КК України.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції, в основному врахувавши вимоги ст.ст. 65-67 КК України, а також ст. 12 КК України, призначив обвинуваченому міру покарання, у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Однак з такою мірою покарання колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Так, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання не в достатній мірі було враховано особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше не судимий, повністю визнав свою вину в інкримінованому йому злочині, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Крім цього, судом першої інстанції не було враховано і те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання за яким характеризується виключно позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває.
При цьому, апеляційний суд також приймає до уваги поведінку ОСОБА_7 до і після вчинення кримінального правопорушення, який діяв на прохання ОСОБА_6 і жодної винагороди за це отримати не мав, його протиправні дії полягали виключно у наданні транспортного засобу та перевезенні особи, яка мала намір в незаконний спосіб перетнути державний кордон України, а також те, що обвинувачений з самого початку досудового слідства давав чіткі показання та співпрацював з органами досудового слідства, зробив належні висновки, шкодує про вчинене та пообіцяв про недопущення аналогічного в майбутньому, що свідчить про те, що він стає на шлях виправлення.
Вказані обставини колегія суддів визнає такими, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину та, з урахуванням особи винного, дають підстави для призначення йому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом.
Саме таке покарання у виді позбавлення волі зі застосуванням ст. 69 КК України та без ізоляції його від суспільства, буде необхідним й достатнім для досягнення цілей покарання, а саме виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів, як самими обвинуваченим, так і іншими особами, та за своїм видом та розміром відповідає вимогами ст.ст. 50, 65 КК України.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок районного суду слід змінити в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
Одночасно, при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, відповідно до вимог зазначеної статті, крім зазначених вище обставин, судом першої інстанції було вірно враховано його молодий вік, вчинення ним злочину вперше, добровільне перерахування на рахунок ЗСУ грошових коштів у сумі 20 000 грн, загибель його батька під час захисту України від воєнної агресії рф, а також його роль серед співучасників.
З урахуванням наведених обставин, а саме даних про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд дійшов правильного висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку та покладенням на нього обов'язків відповідно до ст. 76 КК України.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що судом безпідставно застосовані положення ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_7 від основного покарання, то вони, на переконання колегії суддів є безпідставними та такими, які спростовуються вищенаведеним.
Також апеляційний суд бере до уваги те, що у обвинуваченого відсутній нахил на вчинення кримінальних правопорушень, враховуючи вищевказані обставини.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що звільнення від відбування покарання з випробуванням передбачає покладення на особу, звільнену від відбування такого покарання, певних обов'язків, виконання яких свідчить про виправлення засудженого. У протилежному випадку, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 78 КК України, направляє засудженого для відбування призначеного покарання. Тобто звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання є його шансом на виправлення без поміщення до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Поміж тим, покладення на останнього обов'язків, визначених ст. 76 КК України, є тим засобом, що дозволить перевірити ОСОБА_7 на його здатність виправитись без ізоляції від суспільства.
За таких обставин, оскільки в апеляційній скарзі прокурора не наведено об'єктивних доводів чому виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 неможливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, то покликання в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом кримінального закону, що потягло невиправдану м'якість призначеного обвинуваченому покарання, на думку апеляційного суду, є необґрунтованим.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) та у справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Таким чином, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України є обґрунтованим та вмотивованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для скасування оскаржуваного вироку в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання та ухвалення в цій частині нового вироку, як про те зазначає в апеляційній скарзі прокурор.
Разом з тим, твердження прокурора про неправильне застосування районним судом закону України про кримінальну відповідальність при вирішенні питання про призначення додаткового покарання є слушним.
Санкцією ч. 2, ч. 3 ст. 332 КК України передбачені обов'язкові додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та конфіскація майна.
Відповідно до постанови Об'єднаної Палати Верховного Суду від 04.09.2023 року у справі № 404/2081/22, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду чи займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.
Районний суд призначив обвинуваченим додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, проте не вказав, які саме посади або яким саме видом діяльності їм заборонено займатися, тобто призначив не конкретне покарання.
Судова колегія вважає, що за таких обставин вирок суду необхідно змінити і в частині призначення додаткового покарання відповідно до вимог ст.ст. 407, 413 КПК України (оскільки районним судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність) та конкретизувати, що обвинуваченим заборонено займатись діяльністю, пов'язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян у прикордонних районах України.
При цьому передбачених ст. 420 КПК України підстав для ухвалення нового вироку, як про те просить прокурор, немає, оскільки вищевказане не погіршує становище осіб, призначення апеляційним судом конкретного виду заборони порівняно із тим, що суд заборонив обвинуваченим займатися фактично будь-якою діяльністю та займати будь-які посади.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, апеляційним судом не встановлено.
Керуючись ч. 2 ст. 376, ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Дністровської окружної прокуратури ОСОБА_10 , задовольнити частково, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , - адвоката ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Сокирянського районного суду Чернівецької області від 03 липня 2025 року, щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч. 3 ст. 332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян у прикордонних районах України на строк 3 (три) роки без конфіскації майна.
Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , покарання за ч. 2 ст. 332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки з позбавленням права займатись діяльністю, пов'язаною з наданням логістичних послуг та перевезенням громадян у прикордонних районах України на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3-річного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_7 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок районного суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя доповідач: Судді
____________ _______________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3