Житомирський апеляційний суд
Справа №296/2509/17 Головуючий у 1-й інст. Галасюк Р.А.
Категорія 72 Доповідач Шевчук А. М.
01 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
за участі секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №296/2509/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради, про позбавлення батьківських прав
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою через адвоката Ткачук Тамілу Андріївну,
на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року, яке ухвалене під головуванням судді Галасюка Р.А. у м.Житомирі,
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовувала тим, що з 2011 по 2015 рік перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_3 . Згідно з рішенням суду із ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , але відповідач допустив заборгованість зі сплати аліментів на суму понад 14 000 грн. ОСОБА_2 абсолютно байдужий до морального, фізичного та духовного розвитку дитини. Вже понад два роки відповідач не виконує жодного батьківського обов'язку. ОСОБА_2 не бере участі у вихованні доньки, не провідує її, не цікавиться здоров'ям, морально та матеріально не підтримує, жодного разу не привітав дитину з Днем народження або з іншим святом. Наразі дитина свого батька не бачить та не відчуває жодного батьківського піклування та любові. Донька проживає із нею та спорів стосовно місця проживання дитини між ними із колишнім чоловіком не було. Натомість вона забезпечила доньці гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення. За таких обставин, ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Заочним рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 13 листопада 2017 року позов задоволений. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 30 січня 2025 року відповідачу ОСОБА_2 поновлений строк на подачу заяви про скасування заочного рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 13 листопада 2017 року, а у задоволенні заяви адвоката Ткачук Т.А. про перегляд заочного рішення відмовлено.
Не погодившись із заочним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 через адвоката Ткачук Т.А. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не цікавився життям дитини, не займався її вихованням та розвитком не відповідають дійсності. Насправді позивач чинила перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною та відповідач, постійно перебуваючи за кордоном, не мав можливості особисто відвідувати доньку. Крім того, відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а тому справа підсудна Володарсько-Волинському районному суду Житомирської області. За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом. В нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання. Фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання. Суд першої інстанції на день відкриття провадження у справі не встановив зареєстрованого місця проживання чи перебування відповідача та не взяв до уваги зазначене в заяві про перегляд заочного рішення від 14 березня 2024 року.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду заочного рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав та просить її залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.170-171). Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Відповідно до положень частини другої ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 02 липня 2014 року серія НОМЕР_1 (а.с.9).
Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 12 листопада 2015 року шлюб між батьками дитини розірваний та неповнолітня донька ОСОБА_4 залишена на подальше проживання з матір'ю, тобто позивачем у справі (а.с.8).
Із довідки-розрахунку Хорошівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Житомирській області від 16 лютого 2017 року вбачається, що за виконавчим листом №2/295/35/15 від 03 квітня 2015 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 650 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття та на ОСОБА_6 в розмірі 300 грн, щомісячно, до досягнення дочкою ОСОБА_4 трьох років (а.с.10). Заборгованість за аліментами складала 14 832,35 грн.
Відповідно до листа КУ «Центральна дитяча міська лікарня» від 02 березня 2017 року дитина ОСОБА_3 з народження наглядається медичними працівниками поліклініки №1 Корольовського району (а.с.11). ОСОБА_4 знаходиться на диспансерному обліку у невролога з приводу мінімальної церебральної дисфункції. Дівчинка з серпня 2016 року відвідує дитячий садок та з вересня 2016 року по січень 2017 року щомісяця хворіла на гостру респіраторну вірусну інфекцію. Згідно з доповідної дільничної медсестри та педіатра всі медичні призначення та рекомендації виконує мама дитини.
Із характеристики від 16 березня 2017 року №58, наданої Житомирським дошкільним навчальним закладом №57, прослідковується, що дитина ОСОБА_3 з серпня 2016 року відвідувала дошкільний навчальний заклад та проявила себе як добра і життєрадісна дитина, яка зауваження вихователя сприймала адекватно, а фізичний розвиток дитини відповідав її віку. Олександра проживала разом із мамою - ОСОБА_6 , була охайною та доглянутою дівчинкою і мала все необхідне для життя та відвідування дитячого садочка. Вихованням дитини займалася мама: приводила і забирала із садочка, оплачувала харчування, відвідувала батьківські збори та приймала активну участь у житті дитини і групи. Батько дитини її вихованням не займався та жодного разу в дошкільному закладі не з'являвся.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконкому Житомирської міської ради від 04 жовтня 2017 року №929, доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_3 , виходячи із того, що з часу розірвання шлюбу ОСОБА_2 фізичним розвитком та станом здоров'я дочки не цікавиться, матеріально дитину не забезпечує (заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини станом на 16 лютого 2017 року становить 14 832,35 грн), не бере участі у підготовці дочки до дорослого життя, не спілкується з дитиною, не відвідує ОСОБА_4 за місцем її проживання, фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків.
Позивач ОСОБА_6 25 січня 2020 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 та її прізвище після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 ».
Положення частини першої ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладають однакову відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини сьомої ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За положеннями пунктів 1 та 2 ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої ст.150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою ст.164 СК України.
Так, пунктом 2 частини першої ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст.165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , посилалася на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дочки ОСОБА_4 , оскільки не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною, не дбає про неї та має заборгованість зі сплати аліментів.
Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначила - ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, що передбачено, зокрема, пунктом 2 частини першої ст.164 СК України.
Тлумачення пункту 2 частини першої ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до частини першої ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголосив на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої чутливої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року в справі №686/16892/20, від 11 вересня 2020 року в справі №357/12295/18, від 29 квітня 2020 року в справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року в справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року в справі №638/16622/17, від 06 вересня 2023 року в справі №545/560/21, від 06 березня 2024 року в справі №150/137/23, від 20 березня 2024 року в справі № 405/5236/20).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі №402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі №180/1954/19, від 13 листопада 2020 року в справі №760/6835/18, від 09 листопада 2020 року в справі №753/9433/17, від 02 листопада 2020 року в справі №552/2947/19, від 24 квітня 2019 року в справі №300/908/17, від 12 вересня 2023 року в справі №213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі №753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Тлумачення частини шостої ст.19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі №317/2256/22).
У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року №3 судам роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, стороною відповідача надано довідку Хорошівського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області від 07 березня 2024 року №23.5/954 про те, що на виконанні в Хорошівському відділі ДВС перебуває виконавчий лист Богунського районного суду м.Житомира №2/295/35/15 від 03 квітня 2015 року, за яким стягуються з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_6 на малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.71). Боржник аліменти сплачує самостійно. Станом на 07 березня 2024 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Також до заяви про перегляд заочного рішення додана ксерокопія трудової книжки відповідача ОСОБА_2 , із якої прослідковується, що останній до 2021 року був працевлаштований за кордом та працював водієм (а.с.72-73).
Ці докази подані до суду першої інстанції під час звернення із заявою про перегляд заочного рішення та не могли були подані раніше у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 про знаходження справи у суді першої інстанції обізнаним не був, адже усі повістки, що надсилалися відповідачу судом першої інстанції за адресою, вказаною позивачем у її позовній заяві, повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти: за закінчення терміну зберігання (а.с.22,25-26,36-37).
Отже, всі докази, що знаходяться у справі, були подані до суду першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за всіма наявними в ній доказами та приймати їх (довідку Хорошівського відділу ДВС у Житомирському районі Житомирської області від 07 березня 2024 року №23.5/954 та ксерокопію трудової книжки), як додаткові у виняткових випадках, потреб немає.
Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить беззаперечних фактів, які б вказували на наявність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 . Вказаний висновок ґрунтується лише на довідці про заборгованість зі сплати аліментів та обставинах, які не підтвердженні належними доказами, а відомостей про те, чи запрошувався батько дитини та чи заслуховувався він з цього приводу відсутні, а тому відповідно до ст.19 СК України висновок є недостатньо обґрунтованим та апеляційний суд його оцінює у сукупності з іншими доказами у справі, виходячи з найкращих інтересів дитини, а не з прав чи інтересів батьків.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що наявність заборгованості зі сплати аліментів, саме по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька/матері до надання їй належного утримання (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2020 року (справа №420/1075/17).
Як вже наголошено вище, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.
Позивачем же не обґрунтовано та не доведено належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов'язки по вихованню малолітньої доньки, при цьому доказів того, що до останнього застосовувалися попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дитини, що він притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дитини, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано, а тому апеляційний суд доходить висновку, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування до відповідача такої виключної міри як позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 .
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, суперечать законним інтересам дитини, а тому апеляційний суд згідно зі ст.376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що справа не підсудна Корольовському районному суду м.Житомира та розглянута із порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), а тому її необхідно направити на розгляд до Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області, про що зазначалося у заяві про перегляд заочного рішення, є безпідставними.
Так, за приписами ст.109 ЦПК України, яка діяла у такій редакції на час прийняття судом першої інстанції заочного рішення у справі про позбавлення батьківських прав, позови до фізичної особи пред'являлися в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування (загальна підсудність).
Проте, матеріали справи не містять та стороною відповідача не надано апеляційному суду жодних допустимих доказів того, що на час прийняття судом першої інстанції заочного рішення місце проживання або місце перебування відповідача ОСОБА_2 було б зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, не доведено, що заочне рішення прийнято судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), а тому після скасування заочного рішення підстав направляти справу на новий розгляд до іншого суду першої інстанції немає.
Підсумовуючи викладене вище та оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно застосував до батька дитини, тобто відповідача ОСОБА_2 , такий винятковий (крайній) захід, як позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 .
Разом із тим, за доведеності винної поведінки батька відносно доньки колегія суддів вважає необхідним, попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання дочки, поклавши на Житомирську міську раду, як орган опіки та піклування, контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов'язків відносно малолітньої дочки.
Отже, апеляційний суд, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції, ухвалює нове, яким відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одночасно попереджаючи відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, а контроль за виконанням відповідачем батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_4 покладається на орган опіки та піклування відповідної ради.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану через адвоката Ткачук Тамілу Андріївну, задовольнити частково.
Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про необхідність змінити ставлення до виховання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покласти на орган опіки та піклування Житомирської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських обов'язків відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: