ун. № 759/8481/25
пр. № 2-о/759/415/25
18 вересня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Косінськї І.В.,
заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя,
І. Позиція сторін у справі
у квітні 2025 р. до суду надійшла вищезазначена заява про встановлення факту окремого проживання подружжя, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вимоги заяви обгрунтовані тим, що 31.10.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у період якого народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У березні 2022 р. у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну, дружина ОСОБА_2 та син виїхали за межі України. З 16.03.2022 і на даний час ОСОБА_2 та син проживають та зареєстровані у м. Монпольє, департамент Еро, на підставі наданого Французькою Республікою тимчасового захисту. Дружина та син повноцінно включені у місцеве життя, ОСОБА_3 навчається у школі, дружина ОСОБА_2 офіційно працевлаштована. 07.11.2024 ОСОБА_2 подано заяву про отримання статусу біженця, що унеможливлює її повернення в Україну. Заявник ОСОБА_1 проживає та зареєстрований в м. Києві, не має можливості та підстав для виїзду за кордон. Таким чином, з березня 2022 р. і дотепер подружжя разом не проживає, вони ведуть окреме господарство, кожен має власне особисте життя. Враховуючи бажання заявників не розривати шлюб, щоб не здійснювати тиск на неповнолітнього сина та повноцінно здійснювати його виховання, але не допустити майнових суперечок на майбутнє, заявники спільно вирішили встановити режим окремого проживання подружжя.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2025 визначено головуючого суддю Ул'яновську О.В. (а.с. 29-30).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24.04.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду (а.с. 32).
Заявник ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, повідомлялась належним чином, причини неявки суду не відомі.
Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви підтримав, посилаючись на обставини, викладені у заяві, вважає наведені підстави належним чином обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні подав до суду засвідчену апостилем та приватним нотаріусом заяву від ОСОБА_4 , відповідно до якої заявник підтвердила, що нею власноруч було підписано подану до суду заяву про встановлення режиму окремого проживання подружжя та підтверджує викладені у ній факти та вимоги, заяву просить задовольнити (а.с. 42-44).
Суд, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутність заявника ОСОБА_2 , всебічно з'ясувавши обставини, на які заявники посилаються як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
ІІІ. Фактичні обставини справи
cудом встановлено, що 31.10.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, про що зроблено актовий запис №1750. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис №1560 та підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9).
Відповідно до довідки про заселення орендаря від 10.03.2025, ОСОБА_4 орендує житло № 107400 за адресою: АДРЕСА_1 з 07.06.2024 (а.с. 12).
Довідкою про надання житла від 05.02.2024 зазначено, що пан ОСОБА_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , засвідчив, що пані ОСОБА_4 та її син ОСОБА_7 проживають у його помешканні з 15.03.2022, з часу отримання тимчасового захисту українськими громадянами (а.с. 19).
07.11.2024 ОСОБА_4 видано довідку про подачу заяви про надання притулку стандартна процедура. Довідка дійсна до 06.09.2025 (а.с. 24).
17.03.2025 ОСОБА_4 видано посвідку на тимчасове проживання статус тимчасового захисту, відповідно до якої заявнику дозволено тимчасово продовжити своє перебування у Франції до 16.09.2025 (а.с. 27).
Документи, що стосуються оренди житла ОСОБА_8 , проживання, надання притулку, тимчасове проживання перекладені з французької мови на українську мову ФОП ОСОБА_9 .
ОСОБА_1 є громадянином України, зареєстрований в АДРЕСА_3 (а.с. 3-5).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.
Інститут встановлення режиму окремого проживання подружжя врегульовано ст.ст. 119, 120 СК України.
Згідно з ч.1 ст.119 СК України суд може постановити рішення про встановлення режиму окремого проживання подружжя за заявою подружжя або позовом одного з них, передумовою встановлення такого режиму є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно.
Режим окремого проживання подружжя має строковий характер. Відповідно до частини другої статті 119 СК України режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені цим Кодексом і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором. У разі встановлення режиму окремого проживання: 1) майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі; 2) дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка. (ст. 120 СК України).
На відміну від розірвання шлюбу, встановлений судом режим окремого проживання подружжя може бути припинений, у тому числі, у разі поновлення сімейних відносин, зважаючи на припинення причин, які зумовили неможливість або небажання одного з подружжя чи обох з подружжя проживати спільно або зміну ставлення до них з боку подружжя.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні положень статей 119, 120 СК України судам необхідно враховувати, що інститути окремого проживання та розірвання шлюбу мають самостійний характер.
Рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження є неможливим, суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, у той час як підставою для встановлення режиму окремого проживання подружжя є неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаємної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одного з них має бути обґрунтованим.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Заявники у заяві зазначили, що встановлення режиму окремого проживання необхідно для не допущення майнових спорів у майбутньому, повноцінного виховання сина, а також вказали про наявність бажання кожного з подружжя не розривати шлюб.
Вирішуючи заяву в порядку статті 119 СК України, суд повинен встановити фактичні взаємини сторін і переконатися в доцільності сепарації для того, щоб узаконений спосіб окремого проживання не був формальним засобом вирішення спірних майнових питань.
Вказані обставини також викладені в Постанові Верховного Суду у справі № 760/10709/20 від 27.05.2022.
Аналіз даних норм дає суду підстави для висновку, що режим окремого проживання подружжя є правовим інститутом виключно перспективної дії та може встановлюватися й породжувати правові наслідки лише на майбутнє, за минулий період режим окремого проживання подружжя не може встановлюватись. Режим окремого проживання буде мати правові наслідки лише для майна, набутого після ухвалення судового рішення про режим окремого проживання.
Режим окремого проживання між сторонами до розірвання шлюбу у встановленому законом порядку не встановлювався.
Суд зазначає, що сам по собі факт не проживання дружини з чоловіком у зв'язку з її перебуванням з сином за кордоном, в силу ч.2 ст. 3 СК України, не свідчить про окреме проживання сторін як подружжя.
Також суд зазначає, що позивачем всупереч вимогам вищезазначеного закону не надано будь-яких даних, на підставі яких суд міг би встановити наявність зазначених заявниками обставин (фактів), якими обґрунтовуються їхні вимоги про встановлення режиму окремого проживання між подружжям. Крім того, заявники у заяві зазначають про наявність підстав для встановлення режиму окремого проживання за минулий період, а саме з березня 2022 р., проте режим окремого проживання подружжя за минулий період не може встановлюватись, а підстав для встановлення такого режиму, посилаючись на перебування дружини з сином за кордоном, на майбутній період, заявниками не доведено та не підтверджено, надані до суду документи щодо наявності правових підстав для перебування ОСОБА_2 за кордоном, є такими, строк який завершився на момент ухвалення рішення суду.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв'язку, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для встановлення режиму окремого проживання подружжя, у зв'язку із чим вимоги заяви не підлягають задоволенню.
V. Розподіл судових витрат
вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне судові витрати залишити за сторонами.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 183, 356, 358, 364, 367 ЦК України, ст.ст. 119, 120 СК України, ст.ст.12, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 315, 354, 355 ЦПК України,
у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення режиму окремого проживання подружжя відмовити.
Судові витрати залишити за сторонами.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В. Ул'яновська
Повний текст судового рішення складено 28.09.2025.