вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/2056/25
381/4008/25
06 жовтня 2025 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Соловей Г.В.,
з участю секретаря Гапонюк І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Фастів Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
24.07.2025 року позивач ТзОВ «Споживчий центр» в особі представника Шабатин Н.А. через підсистему «Електронний суд» звернулися до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 21.11.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір №21.11.2024-100000152, за умовами якого відповідачу був наданий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок коштів у сумі 29000,00 грн, на строк 140 днів. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань із своєчасного їх повернення відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 88450,00 грн. та судові витрати по справі.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06.08.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.
25.08.2025 року, через підсистему «Електронний суд» представник відповідача надіслала відзив на позовну заяву в якому в задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію тим, що як зазначено в позовній заяві, відповідно до умов Кредитного договору № 21.11.2024-100000152 від 21.11.2024 ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 29 000,00 грн, строком на 140 днів. Процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1 % за один день користування кредитом, комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 4350,00 грн. На підтвердження перерахування коштів за договором, ТзОВ «Споживчий центр» надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 108-3005 від 30.05.2025 про перерахування 21.11.2024 03:20:08 коштів у сумі 29000,00 на платіжну карту клієнта НОМЕР_2, призначення платежу: видача за договором кредиту № 21.11.2024-100000152 від 21.11.2024. Отримувача переказу або власника платіжної карти в листі не зазначено. Звертає увагу, що платіжна карта НОМЕР_1 не закріплена за ОСОБА_1 . Між тим, нарахування позивачем комісії за договором № 21.11.2024-100000152 від 21.11.2024 є не правомірним, як і не підлягає вимога щодо стягнення з відповідача суми неустойки за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання у розмірі 14 500,00 грн. Наголошує на тому, що картковий рахунок на яких позивачем було перераховано кредитні кошти за договором не належить ОСОБА_1 , будь-яких кредитних договорів з ТОВ «Споживчий центр» останній не укладав, кредитні кошти не отримував, яким чином було видано кредит на його ім'я йому не відомо. З даного приводку, 21.11.2024 звернувся з заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення до Фастівського РУП ГУ НП Київської області та 31.12.2024 за даним фактом розпочато досудове розслідування, номер кримінального провадження № 12024111310001932, правова кваліфікація ч.4 ст. 190 КК України. За таких обставин вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
29.08.2025 року, через підсистему «Електронний суд» представник позивача надіслав відповідь на відзив в якій зазначив, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір №21.11.2024-100000152 від 21.11.2024 року у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який надсилався у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується листом ТОВ «УПР», з якого вбачається, що між нашими підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 2024-01-04. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 21.11.2024 03:20:08 на суму 29000,00 грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 572273094, призначення платежу: Видача за договором кредиту №21.11.2024-100000152. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - iPay. При цьому, зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, представник відповідача не надав до суду виписки по рахунках відповідача по рахунку НОМЕР_6, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Вважають, що TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 21.11.2024-100000152 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Разом з тим, відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. Між тим, викладені відповідачем у відзиві обставини підтверджують лише звернення до правоохоронного органу та не підтверджують те, що повідомлені останнім обставини знайшли своє підтвердження у ході досудового розслідування. Просять позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.09.2025 року, за клопотанням представника позивача, витребувано з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію, чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ); про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_2 за 21.11.2024; прізвище, ім'я, по-батькові отримувача грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_2 , видану АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на яку були 21.11.2024 перераховані грошові кошти в сумі - 29000,00 грн.
24.09.2025 року, через підсистему «Електронний суд» представник відповідача надіслала додаткові пояснення у справі в яких зазначила, що 22.09.2025 на виконання ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області, АТ «Універсал Банк» листом № БТ/Е-13791 надало наступну інформацію, про те, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) Банко не була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 . ОСОБА_2 є отримувачем грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_2 , видану АТ «Універсал Банк» на яку були 21.11.2024 перераховані грошові кошти в сумі 29000,00 грн». Зважаючи на вищевикладене, вважають, що позовні вимоги ТзОВ «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 , викладені в позовній заяві від 24.07.2025 не підлягають задоволенню.
В судове засідання представник позивача не з'явився, справу просили розглянути у відсутність їх представника.
В судове засідання відповідач та його представник не з'явилися, справу просили розглянути у відсутність сторони відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
При розгляді справи, судом встановлено, що 21.11.2024 між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та позичальник - ОСОБА_1 , укладено кредитний договір №21.11.2024-100000152. Договір підписано електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором - Е321. Сума кредиту становить 29000,00 грн.
Реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: НОМЕР_7.
Відповідно до довідки-розрахунку позивача про стан заборгованості за кредитним договором №21.11.2024-100000152 від 21.11.2024 , заборгованість становить 88450,00 грн, яка складається з: 29000,00 грн - основний борг, 40600,00 грн - проценти, 4350,00 грн - комісія, 14500,00 грн - неустойка.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За положеннями статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України «Про інформацію» та спеціальний Закон України «Про захист персональних даних».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором із відповідача, ТОВ «Споживчий центр» обґрунтовувало свої вимоги тим, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини з кредитного договору, який нібито укладений із відповідачем ОСОБА_1 у електронній формі та підписаний одноразовим ідентифікатором Е321, що надійшов смс повідомленням на фінансовий номер НОМЕР_8, зазначений позичальником.
Разом з тим, позивач не надав суду доказів, що зазначений у кредитному договорі фінансовий номер НОМЕР_8 належить саме відповідачу, та доказів того, що саме ОСОБА_1 отримав на власний фінансовий номер телефону смс з одноразовим ідентифікатором Е321, за допомогою якого 21.11.2024 підписав кредитний договір №21.11.2024-100000152, взявши на себе відповідні зобов'язання за договором.
Довідкою за вих. № 28.08/25-6 від 28.08.2025 року, ТОВ «СМ Універсал» підтверджує, що за даними їхньої системи, на номер абонента НОМЕР_4 21.11.2024 о 03:18:23 було доставлено SMS-повідомлення з текстом: «Код підтвердження: А321 для Паспорту Е321 для Договору».
Проте, власника вказаного абонентського номеру в довідці не зазначено.
Верховний Суд у справі № 757/22453/20 (постанова від 03.02.2023 р.) дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про недійсність кредитного договору внаслідок встановлення обставин про перерахування банком коштів не на рахунок особи, яка нібито укладала кредитний договір, а на рахунок іншої особи. Також Верховний Суд зазначив, що в такому випадку надавачем кредиту під час верифікації клієнта не до кінця проведена ідентифікація особи з якою укладається договір.
Також, позивачем на підтвердження того, що ОСОБА_1 було перераховано кошти на загальну суму 29000,00 грн. надано лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за вих. №108-3005 від 30.05.2025, про те, що кредитні кошти на суму 29000 грн перераховані 21.11.2024 на платіжну картку клієнта номер картки НОМЕР_5 , номер транзакції в системі iPay.ua - 572273094, призначення платежу: видача за договором кредиту №21.11.2024-100000152.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 334/3056/15 зроблено висновок, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Разом з тим, відповідно до довідки від 19.08.2025, що видана провідним фахівцем напрямку Хелп Деск monobank Universal Bank, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 має рахунки та платіжні карти відкриті в monobank Universal Bank. Проте, платіжна карта НОМЕР_1 не закріплена за ОСОБА_1 .
Крім того, на виконання ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.09.2025 року про витребування доказів, АТ «Універсал Банк» надіслано відповідь № 22.09.2025 № БТ/Е-13791 відповідно до якої зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) Банко не була емітована платіжна картка № НОМЕР_2 . ОСОБА_2 є отримувачем грошових коштів, перерахованих на карту № НОМЕР_2 , видану АТ «Універсал Банк» на яку були 21.11.2024 перераховані грошові кошти в сумі 29000,00 грн.
Так, згідно положень ст. 1046 цього Кодексу договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
З огляду на вказані положення закону, договір позики є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей. Навіть сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошових коштів не породжує обов'язку позичальника повернути грошові кошти. Якщо судом буде встановлено, що позикодавець не передав кошти позичальнику, договір позики вважається неукладеним.
Однак неукладеність і недійсність договору тягнуть за собою різні правові наслідки, оскільки договір є неукладеним, то і не потребує визнанню недійсним.
Так, в п. 8 постанови від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
За змістом ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц дійшла висновку про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Так, визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом; судам слід відмовляти у задоволенні позову з такою вимогою.
Однак, якщо в ході розгляду судового спору суд виявить ознаки, за якими договір можна визначити як неукладений, а, отже, таким, що не породжує правових наслідків (ухвала ВССУ від 30.09.2015 року у справі № 6-22599св15), і тому не потребує визнання недійсним, то суд має вказувати про це у мотивувальній частині судового рішення.
Встановлені судом обставини не є підставою для визнання договору недійсним, а можуть лише бути підставою для відмови в задоволення вимог щодо стягнення коштів як за неукладеним договором.
Велика Палата Верховного суду у справі №522/1528/15-ц від 26.01. 2021 р. вказує , що якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів (ст. 67 ЦПК України).
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Статтею 89 ЦПК України визначається принцип оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує й оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, і ця оцінка повинна спрямовуватись на встановлення обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення.
Згідно зі ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або належно засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Як передбачено ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У свою чергу, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач на підставі досягнутої угоди отримував кредитні кошти, в подальшому порушив обов'язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови договору.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
За відсутності належних та допустимих доказів того, що оспорюваний правочин укладено саме ОСОБА_1 , а не будь-якою іншою особою, та за відсутності його волевиявлення на укладання оспорюваного правочину і належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів або їх отримання іншою особою, проте за вказівкою останнього, та не спростування позивачем зазначених обставини, наявні підстави для відмови у стягненні із відповідача кредитної заборгованості за цим договором.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 4,11,12,13,76-81,89,141,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.526,610,611,1049,1054 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнах.: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ідент.номер - НОМЕР_3 , зареєстр.: АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення проголошено 06 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Г.В.Соловей