"07" жовтня 2025 р. Справа № 363/5053/25
Іменем України
07 жовтня 2025 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Рукас О.В., розглянувши матеріали позовної заяви керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельних ділянок лісового фонду із чужого незаконного володіння, -
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.
Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.
Ухвалою суду від 22.09.2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку тривалістю 10 днів для усунення виявлених недоліків позовної заяви, а саме: уточнення ціни позову, сплати судового збору з урахуванням ціни позову та внесення на депозитний рахунок суду (депозитний рахунок ТУ ДСА України в Київські області, код ЄДРПОУ: 26268119, рахунок: UA768201720355259001000018661, банк: Державна казначейська служба України, м. Київ) відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошової оцінки земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному Законом України «Про оцінку земель», чинної на дату подання позовної заяви, і додання до позову вказаних документів.
29.09.2025 року на адресу суду від керівника Вишгородської окружної прокуратури надійшла заява, в якій останній надав пояснення та просив суд відкрити провадження по справі. При цьому посилався на те, що витребування майна не може здійснюватися лише у добросовісного набувача, яким в розумінні ст. 388 ЦК України є особа, яка не знала і не могла знати, що вона за відплатним договором придбала майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати. В даному випадку, на думку прокурора добросовісність відповідачів апріорі виключається тому, що відповідачі не придбавали спірні земельні ділянки за відплатними договорами, а набули їх вперше на підставі рішення Богданівської сільської ради. Крім того, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих характерних для лісу природних ознак спірних земельних ділянок відповідачі знали, або могли та зобов'язані були знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави в порушення вимог закону. Спірні земельні ділянки розташовані в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського ДЛМГ на підставі державного акту на право постійного користування землею від 26.07.2000 року та за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, розташована в 256 кварталі Овдієвонивського лісництва. Дані про те, що ділянки вкриті лісовою рослинністю є загальновідомими. Прокурор зазначав, що вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідачів у спірних правовідносинах здійснюється судом на стадії ухвалення рішення та суд не може відхиляти ці твердження на стадії розгляду справи. Невнесення прокурором вартості майна виключає можливість постановлення рішення про витребування майна від добросовісних набувачів, але не виключає можливість розгляду справи за позовом прокурора та ухвалення рішення про витребування майна у недобросовісних набувачів. Прокурор вказував на обізнаність відповідачів щодо незаконності набуття ними у приватну власність земельної ділянки та його недобросовісність у спірних правовідносинах, що виключає застосування ст. 388 ЦПК України.
З наведеного вбачається, що прокурор не вжив жодних заходів щодо усунення, визначених судовим рішенням (ухвалою суду від 10.09.2025 року) недоліків, обмежившись наведенням власного бачення відповідної правової ситуації. При цьому поза увагою прокурора, залишилось те, що Законом № 4292-ІХ ЦК України доповнено ч. 5 ст. 390 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Прикінцевими та перехідними положеннями передбачено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.
З системного аналізу вказаних норм закону, які мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, вбачається, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд виносить рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, приймаючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Отже, внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду є обов'язковою умовою для розгляду справи про витребування майна у добросовісного набувача. Невчинення таких дій унеможливлює винесення позитивного рішення у справі та, як наслідок, поновлення порушеного права держави або територіальної громади, за захистом якого звернувся прокурор.
Вказані норми є обов'язковими для застосування у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності Законом за №4292-ІХ.
Фактично, норми, що зобов'язують вносити вартість спірного нерухомого майна на депозитний рахунок суду, мають компенсаційний та забезпечувальний характер, оскільки їхньою метою є захист порушених прав усіх учасників спірних правовідносин, зокрема й добросовісного набувача.
Так, компенсація вартості витребуваного майна матиме місце у випадку задоволення позову та вилучення майна з володіння набувача, який є добросовісним, а позивач (держава або територіальна громада) отримує право зворотної вимоги до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника.
Водночас, з метою забезпечення захисту прав добросовісного набувача, закон передбачає, що грошові кошти у розмірі вартості спірного майна мають бути внесені на депозитний рахунок суду, що здійснює розгляд справи, що створює умови для справедливої компенсації при прийнятті судом рішення у справі про задоволення позову.
У рішенні ЄСПЛ у справі "МПП "Фортеця" проти України" зазначено, що необхідність виправити стару "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб. У контексті скасування помилково наданого права власності принцип належного урядування може не лише покладати на органи державної влади обов'язок діяти невідкладно при виправленні своєї помилки, але й може також вимагати виплати колишньому добросовісному власнику належної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування.
Відтак суд, відповідно до приписів Закону за №4292-ІХ, очікує від учасників справи, в тому числі й від прокурора, вчинення обов'язкових дій, спрямованих виключно на забезпечення дотримання порядку розгляду справи та захист прав інших учасників справи за наслідками її розгляду.
Суд також враховує, що ст. 1 Протоколу за №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ) встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 1 Першого протоколу містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми не є окремими, а є пов'язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, отже їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі" (див. рішення у справі "Ян та інші проти Німеччини" (JahnandOthers v. Germany).
У разі задоволення позову в цій справі право власності відповідачів, що набули спірне нерухоме майно у встановленому законом порядку, зазнає втручання, яке прирівнюється до "позбавлення" власності в розумінні другого речення 1 пункту ст. 1 Першого протоколу та призведе до порушення, передбачених ст. 14 Конституції України гарантій права власності на землю.
Водночас, принцип законності вимагає від держави створювати такі судові процедури, які б забезпечували необхідні процесуальні гарантії та, відповідно, дозволяли б національним судовим органам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. рішення у справі "Совтрансавто Холдінг проти України").
Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див. рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").
Враховуючи те, що судовий розгляд у даній справі стосується позовних вимог про витребування земельних ділянок, право на які зареєстровано за відповідачами у передбаченому законом порядку, а отже, у випадку прийняття судом рішення про витребування спірних земельних ділянок у набувачів, які можуть бути визнані судом добросовісними, суд буде зобов'язаний здійснити передбачені ч. 5 ст. 390 ЦК України дії щодо забезпечення права відповідачів на компенсацію.
Оцінюючи доводи прокурора, який зазначав, що у випадку підтвердження в ході судового розгляду недобросовісності набувачів суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України, а у разі спростування відповідних доводів прокурора і встановлення обставин добросовісності відповідачів відмовляє у задоволенні позову, застосовуючи ч. 5 ст. 390 ЦК України, з огляду на невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду, суд зазначає, що поза увагою прокурора залишилась відсутність у суду процесуальної можливості наперед встановити добросовісність, чи недобросовісність набувача, якими є відповідачі, а також те, що ч. 5 ст. 390 ЦК України є імперативною нормою, якою зокрема, встановлено, що суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Тобто ч. 5 ст. 390 ЦК України не встановлено альтернативу щодо внесення чи не внесення прокурором вартості спірного майна на депозитний рахунок суду, у тому числі і як підставу для відмови в позові з підстав невнесення прокурором вартості майна на депозитний рахунок суду, а є не інакше, як тлумаченням відповідних норм прокурором на власний розсуд.
При цьому належний висновок щодо добросовісності, чи недобросовісності відповідачів, суд має право викласти лише у судовому рішенні, постановленому за наслідками судового розгляду. Отже, суд має вжити всіх, передбачених законом заходів з метою захисту прав відповідачів, як потенційно добросовісних набувачів.
Відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.
Крім того, прокурором не усунуто недоліки щодо надання звіту про нормативно-грошову оцінку вартості земельних ділянок до позову, що позбавляє суд можливості правильно визначити розмір судового збору, який підлягає сплаті при поданні зазначеної позовної заяви за вимоги майнового характеру, визначення ціни позову при зверненні до суду із вказаним позовом, яка без належного обґрунтування визначена позивачем у розмірі 9093 грн. та додання до матеріалів позовної заяви платіжної інструкції про сплату судового збору у розмірі 3 028 грн.; щодо здійснення оцінки вартості майна та надання її суду, сплативши судовий збір, з урахуванням вартості оцінки майна або сплатити максимальний розмір судового збору, який повинен відповідати сумі вимог.
За таких обставин, суд визнає, що прокурор не усунув, визначених судом недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
В силу вимог ч. 1 ст. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Така позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України».
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 року за № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття «обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття «фіксація меж самої сутності прав і свобод шляхом застосування юридичних способів (прийомів)», визначаючи таку практику допустимою. При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року за №9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду в прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Отже, зазначені вимоги до заяв, передбачені ЦПК України, носять не формальний характер, а є обов'язковими для осіб, що звертаються до суду за захистом своїх порушених прав, недотримання яких, відповідно, тягне за собою її залишення без руху або повернення.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судового процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France" від 16.12.1992 року, заява за №12964/87).
У рішенні у справі «Bellet v. France" від 04.12.1955 року, заява за №23805/94, ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України" від 21.10.2010 року).
Суд наголошує, що у даному випадку повернення позову не є надмірним формалізмом та обмеженням доступу до правосуддя, а є проявом забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
На підставі зазначеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає поверненню позивачу, що в свою чергу жодним чином не є перешкодою у доступі до правосуддя, тобто повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для його повернення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Керуючись ст.ст. 175-176, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння вважати неподаною та повернути позивачу.
Повернення заяви не позбавляє права повторного звернення із заявою до суду в порядку, встановленого законом.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.В. Рукас