Справа № 357/6247/25
Провадження № 2/357/3482/25
( ЗАОЧНЕ )
01 жовтня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Кошель Б. І. ,
при секретарі - Кардаш О. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 6 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У квітні 2025 року представник позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» через систему «Електронний суд» звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №01458-09/2023 від 05.09.2023 в розмірі 32725,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
В обґрунтування позову вказано, що 05.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №01458-09/2023, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 7000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідно до п.п. 1.6 Кредитного договору кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору. У порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав свої зобов'язання, не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв'язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов Кредитного договору у відповідача утворилася заборгованість за Кредитним договором. Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 32725,00 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 7000,00 грн; заборгованість за відсотками - 25725,00 грн; заборгованість за штрафом - 0 грн. 29.01.2024 ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір факторингу № 29012024-1. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Стар Файненс Груп», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №01458-09/2023від 05.09.2023. Вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору між сторонами, відповідачу було направлено Досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2025, головуючим суддею визначено Кошеля Б. І. та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 05 травня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 09 червня 2025 року. Одночасно було витребувано із АТ КБ «ПриватБанк» запитувану інформацію.
Судом 05.06.2025р. за вх..№31679 отримано від АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали судді запитувану інформацію.
Розгляд справи тричі відкладалось у зв'язку з неявкою відповідача, останній раз до 01 жовтня 2025 року.
Позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в судове засідання свого представника не направило, через систему «Електронний суд» представник позивача Чічур І.В., яка діє на підставі довіреності, надіслала клопотання, яке було зареєстровано канцелярією суду 29.09.2025 р. за вх..№55561, в якому просила задовольнити позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують, розгляд справи здійснювати за відсутності представника ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Однак, на адресу суду повернулися поштові конверти, причина повернення працівниками пошти вказана, як за закінченням терміну зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою.
Так, кореспонденція з суду направлялася на адресу відповідача ОСОБА_1 за адресою її реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернулися поштові конверти, в яких причина повернення вказана працівниками пошти, як за закінченням терміну зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України, враховуючи позицію Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлено, що 05 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 01458-09/2023.
У відповідності до п. 1 п.п. 1.1 Договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 7000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
П.п. 1.2 п. 1 Договору, тип кредиту: кредит, Мета отримання кредиту: на власні потреби клієнта. Кредит надається строком на 360 днів. Дата надання кредиту 05.09.2023. Наданий кредит клієнт зобов'язаний погасити частинами відповідно до Графіку платежів. Кінцева дата погашення кредиту 29.08.2024.
За користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована (п.п. 1.4 Договору).
П.п. 1.4.1, процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку, вказаного в п.1.2 Договору.
П.п. 1.4.2, якщо клієнт 29.09.2023 сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежу, або здійснить часткове дострокове повернення Кредиту, Клієнт, як учасник програми лояльності, отримує від товариства індивідуальну знижку в розмірі 80,00 %на перший платіж відповідно до Графіку платежів. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання клієнтом права на отримання знижки (прострочення сплати першого платежу) він зобов'язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі, відповідно до Графіку платежів.
Відповідно до п.п. 1.6 Договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_6 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.
Згідно до п. 3 п.п. 3.1 Договору, сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною до цього Договору.
Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані траф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором (п.п. 3.2 Договору).
П.п. 3.3, нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п. 1.2 Договору, починаючи з дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.
Клієнт доручає Товариству, починаючи з першого дня прострочення, ініціювати списання коштів з відповідного рахунку клієнта з використанням реквізитів платіжних карток, що були самостійно зазначені клієнтом та були верифіковані Товариством та/або платіжною системою при отриманні/поверненні кредиту(ів), сплаті процентів за його користування, та направляти їх на оплату заборгованості за Договором. При цьому таке списання на користь Товариства здійснюється відповідно до порядку повернення кредиту сплати процентів за користування кредитом у вигляді Графіка платежів із визначеними кількістю платежів, їх розміром та періодичністю сплати (п.п. 3.8).
Товариство має право: вимагати від клієнта повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом, а також виконання всіх інших зобов'язань за цим Договором і додатками до нього. У разі затримання клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі відповідно до процедури встановленої чинним законодавством України. При цьому клієнт погоджується, що повідомлення про повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» направляється Товариством в Особистий кабінет клієнта або поштою (п. 4 п.п. 4.1 Договору).
Клієнт має право: достроково повернути кредит в повному обсязі, або частково, сплатити проценти за строк фактичного користування кредитом. Протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від Договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, Про намір відмовитися від Договору клієнт повідомляє Товариство у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладанням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) до закінчення строку передбаченого для відмови від Договору. Протягом 7 (семи) календарних днів з дати подання письмового повідомлення про відмову від Договору клієнт зобов'язаний повернути Товариству грошові кошти, одержані згідно з Договором, та сплатити проценти за період з дня одержання коштів до дня їх повернення (включно) за ставкою, встановленою Договором (п. 4 п.п. 4.3.3 Договору).
Також, відповідно до Паспорту споживчого кредиту вбачається, що сума/ліміт кредиту - 7000 грн, тип кредиту - кредит, строк кредитування - 360 днів, мета отримання кредиту - на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом (кредитні кошти надаються шляхом переказу на банківську картку споживача) протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Процентна ставка, відсотків річних - 2,5% в день, що становить 912,50% річних, тип процентної ставки - фіксована. Загальні витрати за кредитом - 63000,00 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 70000,00 грн. Реальна річна процентна ставка, відсотків річних - 133859,83%.
Споживач має право відмовитися від Договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про споживче кредитування».
Невід'ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» (нова редакція).
Доданий Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 01458-09/2023 (Графік платежів), з якого вбачається, що чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період - 70000,00 грн; сума кредиту за договором/погашення суми кредиту - 7000 грн; проценти за користування кредитом - 63000,00 грн; реальна річна процентна ставка - 133859,83%. Загальна вартість кредиту - 70000,00 грн.
Окрім того, в матеріалах справи наявна Заявка-анкета клієнта на отримання фінансового кредиту та Інформаційне повідомлення.
Також, в матеріалах справи міститься Довідка-лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», з якої вбачається, що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта, а саме: 05.09.2023 09:50:00 на суму 7000 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іРау.uа - 281015405, призначення платежу: зарахування 7000 грн на картку НОМЕР_1 .
В матеріалах справи міститься Довідка про ідентифікацію, з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з яким укладено Договір № 01458-09/2023 від 05.09.2023, ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): НОМЕР_7,час відправки ідентифікатору позичальнику 03.09.2023 11:22:03, на номер телефону НОМЕР_3 .
Відповідно до пункту 3 Кредитного договору - сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору.
Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нараховані штраф та/або пеня (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором.
Підписанням цього Договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства. Клієнт підтверджує, що отримав від Товариства до укладення цього Договору інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та інформацію відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Встановлено, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує з моменту отримання коштів, що підтверджується Розрахунком заборгованості за Договором № 01458-09/2023 про надання фінансового кредиту.
Відповідно до листа, який був направлений на адресу суду АТ КБ «ПриватБанк» відповідно до ухвали суду від 05 травня 2025 року, вбачається, що в банку на ім'я ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_4 (№ НОМЕР_5 ) на яку здійснено переказ коштів: дата платежу - 05.09.2023, сума - 7000 грн. Фінансовий номер телефону: НОМЕР_3 .
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша стаття З Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, приписами ст. 12 цього Закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг Кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрові підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути передані йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше і встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмо форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомого телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважаєте таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суддів Верховного Суду з питання «письмової форми» одностайна. Наприклад, у справі № 561/77/19 від 16.12.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19.
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07.10.2020, проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, можна дійти висновку, що кредитодавець вправі надати доказ підписання договору, що міститься у іншому документі (ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»), навіть у разі відсутності відображення підпису в договорі. Такі дії є законними та свідчать про волевиявлення сторін на укладення договору, тож за таких обставин у суду немає підстав для визнання електронного кредитного договору недійсним.
Відповідно до вище наведеного, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на Веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти відповідно не перераховані відповідачу.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі 127/33824/19.
Так, клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника, проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології BankID; (BankID - спосіб електронної автентифікації громадян за допомогою їхніх даних в банку, де вони обслуговуються); отримує рішення Кредитора щодо можливості надання кредиту; при позитивному рішенні щодо надання кредиту, Клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»; в «особистому кабінеті» Клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з Офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням, є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» та, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію», включає умови, викладені у Правилах надання споживчих кредитів, що є невід'ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту; Клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи Кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит; (відповідно по Правил надання споживчих кредитів Клієнт повинен володіти відкритим на власне ім'я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами на якому має змогу розпоряджатися; діяти від власного імені, за власним інтересом, не стримувати Кредит в якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи (вигодонабувача або бенефіціара).
Після прийняття клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання Кредитного договору.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що одноразовий ідентифікатор це - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Клієнт в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, підписує Кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора; після підписання Кредитного договору інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі направляє екземпляр Кредитного договору, Правила та інші супутні документи на e-mail вказаний клієнтом (також вони доступні 24/7 в особистому кабінеті клієнта); Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.
Відповідно Правил надання грошових коштів у позику, клієнт заповнює Заявку на отримання кредиту на Сайті, обов'язково вказуючи всі дані, відмічені в Заявці в якості обов'язкових для заповнення. У Заявці клієнт зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні дані про себе, які необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про подальше надання кредиту клієнту. Клієнт несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних, зазначених під час укладання Договору.
Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні Договору, відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення Договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення Договору було б неможливе.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін Договору.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в Договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визнанні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Отже, підписання Договору про надання фінансового кредиту № 01458-09/2023 від 05.09.2023, свідчить про те, що відповідачу всі умови даного Договору цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані їй позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За кредитним договором, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.
Отже, відповідач підписуючи Договір про надання фінансового кредиту №01458-09/2023 від 05.09.2023 прийняв та погодився з його умовами.
Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.
Отже, як зазначено та встановлено вище, дійсно між відповідачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» було укладено Договір про надання фінансового кредиту №01458-09/2023 від 05.09.2023, який підписаний електронним підписом за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, за умовами якого остання отримала кредит в розмірі 7000 грн.
Отже, підписання Договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого Договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 усправі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою Логіна особистого кабінету, Пароля особистого кабінету, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Як вбачається з матеріалів справ, ТОВ «Стар Файненс Груп» виконало взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним Договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту та відсотків, що передбачено умовами укладеного Договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Отже, за Договором про надання фінансового кредиту утворилась прострочена заборгованість у загальному розмірі 32725 грн, яка складається, із основного боргу (тіла кредиту) в розмірі 7000 грн; відсотків у розмірі 25725 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
29 січня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 73 ЦК України, уклали Договір факторингу № 29012024-1.
Згідно вищевказаного Договору, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна договору) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за Кредитними договорами (Портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим Договором, фактор заміняє клієнта у Кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими Кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за Кредитними договорами.
Відповідно до Витягу з реєстру боржників до Договору факторингу № 29012024-1 від 29 січня 2024 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 32725,00 грн, з яких: 7000,00 грн - сума основного боргу за кредитом; 25725,00 грн - сума заборгованості по відсоткам.
Також, в матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі письмового та електронного Реєстру боржників від 29 січня 2024 року до Договору факторингу № 29012024-1 від 24 січня 2024 року.
У зв'язку з відступленням прав вимоги, ОСОБА_1 направлялася Досудова вимога із повідомленням про відступлення права вимоги та вимогою про сплату заборгованості.
Встановлено, що станом на час розгляду справи, Досудова вимога не виконана, борг не повернутий.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Тому, враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, суд приходить до висновку, що останній дійсно має заборгованість, яка підтверджується наявним в матеріалах справи Розрахунком заборгованості.
В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості та нарахованих сум.
Окрім цього, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.
Водночас суд звертає увагу, що незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що право позивача на повернення фактично отриманої суми кредитних коштів підлягає захисту в судовому порядку.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання та не повернув отримані кошти, з урахуванням наданих доказів з боку позивача, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості за сумою кредиту (тіло кредиту) в розмірі 7000 грн є такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 25725,00 грн, то з цього приводу, суд зазначає про таке.
Так, дійсно умовами Договору про надання фінансового кредиту, позичальник сплачує кредитодавцю відсотки у розмірах, зазначених у Договорі та у Паспорті споживчого кредиту.
Згідно умов Договору про надання фінансового кредиту, нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування, зазначеного в п. 1.2 Договору, починаючи з дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня.
П.п. 1.4, за користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку, вказаного в п.1.2 Договору.
Враховуючи те, що позичальник (відповідач) не виконав умови Договору та не повернув у встановлений строк отримані кошти, продовжує ними користуватися, то з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 25725,00 грн, які передбачені умовами Договору про надання фінансового кредиту та Паспортом споживчого кредиту.
Отже, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодився відповідач підписуючи вказаний Договір (з усіма його умовами).
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання Договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов Договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 32725,00 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту - 7000 грн; заборгованості за відсотками - 25725,00 грн.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 грн.
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 у справі № 560/8629/21.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову в розмірі 2 422,40 гривень, понесення яких документально підтверджено, про що вищезазначено.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 89, 128, 130, 131, 133, 137, 141, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити.
Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту №01458-09/2023 від 05.09.2023 в розмірі 32725,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»; адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 3-й поверх, м. Львів, 79029; код ЄДРПОУ: 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Б. І. Кошель