Справа № 357/7804/25
Провадження № 2/357/3869/25
іменем України
30 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Чалій А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В травні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
20.04.2024 між «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Товариство надало фінансовий кредит на умовах строковості зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору.
У порушення вимог ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не виконав свої зобов'язання не вносив платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також процентів за користування кредитом. У зв'язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором.
Даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі.
Станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем становить 21 150,00 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн; заборгованість за відсотками - 10 650,00 грн, заборгованість за штрафом - 500,00 грн.
24.09.2024 між ТОВ «Стар Файнерс Груп» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України укладено Договір факторингу № 24092024.
Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Фінансова Компанія «Стар Файненс Груп», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 25717-04/2024 від 20.04.2024.
На поштову адресу боржника було відправлено ряд листів - повідомлень про заміну кредитора і повідомлень-вимог про погашення заборгованості за кредитним договором. Також відповідачу було направлено Досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості.
Просили суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 25717-04/2024 від 20.04.2024 в розмірі 21 1500,00 грн на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», сплачений судовий збір в розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн (а.с. 9-11).
Одночасно з позовом позивачем було подано клопотання про витребування доказів по справі з Монобанк емітент АТ «Універсал Банк», а саме чи належить банківська карта з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_2 ; чи була успішною транзакція здійснена 20.04.2024 о 15:20 на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 10 000 грн. Якщо так, то: чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 ; чи проводилась верифікація особи власника банківської карти № НОМЕР_1 . (а.с. 8-9).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 89-90) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді № 1423649 від 28.05.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, за параметрами ОСОБА_3 вказану особу не знайдено (а.с. 94).
28.05.2025 суддею, згідно ч. 6 ст. 187 ЦПК України, здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 95 ).
17.06.2025 за вх. № 34005 судом отримано з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 96).
З вказаної інформації вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінила прізвище на ОСОБА_5 , та з 10.09.2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 19 червня 2025 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 10 липня 2025 року. Витребувано у Монобанк емітент АТ «Універсал Банк» запитувану інформацію (а.с.97-99).
02 липня 2025 року судом за вх. № 37121 отримано з АТ «Універсал Банк» витребувану інформацію (а.с. 116-118).
10 липня 2025 року, в зв'язку з неявкою відповідача, розгляд справи було відкладено до 02 вересня 2025 року (а.с. 120).
14 липня 2025 року судом за вх. № 39373 отримано відзив на позовну заяву, в якому уповноважений представник відповідача - адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна вказувала на те, що позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості. У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також зробити висновок, що заборгованість виникла саме в наслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Вважає, що сума заборгованості по відсотках у розмірі 10 650,00 грн за кредитним договором, нарахована з порушенням вимог закону, оскільки, відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право стягувати заборгованість по нарахованим та несплаченим процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Також вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг у розмірі 7 000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову та наданим адвокатом обсягом часу. Просила відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог (а.с 124-128).
21.07.2025 судом за вх. № 40695 отримано відзив на позовну заяву (а.с. 131- 136).
28.07.2025 судом за вх. № 42257 отримано відповідь на відзив ( а.с. 145-148).
30.07.2025 судом за вх. № 42745 отримано додаткові пояснення від позивача (а.с. 150-154).
02.09.2025, в зв'язку з оголошенням повітряної тривоги на території Київської області, судове засідання по справі було відкладено до 30.09.2025 (а.с 161).
В судове засідання 30.09.2025 позивач свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 15.09.2025 судом за вх. № 52515 отримано заяву уповноваженого представника позивача - адвоката Усенко М.І., який просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, розгляд справи здійснювати у відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с. 163).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання 30.09.2025 не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. В матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_1 за вх. № 4942 від 22.08.2025, в якій остання просила справу розглядати без її участі, позовну заяву не підтримує та заперечує проти її задоволення (а.с. 159).
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).
В свою чергу, сторони по справі скористувалися своїм правом, визначеним в ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
20.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024 (далі - Кредитний договір) (а.с. 12-23).
Відповідно до п.п. 1.1. п. 1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 10 000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Тип кредиту: кредит. Мета отримання кредиту: на власні потреби Клієнта, не пов'язані з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 20.04.2024. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 17.08.2024 (п.п. 1.2 п. 1 Договору).
Клієнт має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або кінцевого строку виплати кредиту, установлених Договором, на підставі поданого до Товариства звернення із зазначеною датою в паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Ініціювання споживачем продовження (лонгації, пролонгації) строку кредитування/строку договору відбувається без змін умов попередньо укладеного договору в бік погіршення для споживача (п.п. 1.3 п. 1 Договору).
За користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка становить 1,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору. Загальні витрати , орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом та орієнтовна загальна вартість кредиту станом на день його оформлення вказуються в Графіку платежів до цього Договору. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору (п.п. 1.4, 1.5 п. 1 Договору).
Згідно п.п. 1.6 п. 1 Договору, кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами.
Відповідно до п.п. 2.3, 2.6 п. 2 Кредитного договору, для отримання кредиту Клієнт відвідує сайт Товариства та ознайомлюється з відповідною інформацією, а саме - Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; кредитними продуктами Товариства, документами щодо взаємодії з споживачами, Примірним договором про надання кредиту, інформацією про істотні характеристики послуги з надання мікрокредиту/споживчого кредиту та іншою інформацією про фінансову послугу, яка розміщується Товариством на сайті Товариства, відповідно до вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного Банку України (Інформація на сайті Товариства). Після входу (авторизації) до Особистого кабінету, Клієнт для отримання кредиту заповнює Заяву-Анкету.
За користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення Клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за цим Договором передбачено в п.5.3. цього Договору (п.п. 3.1 п. 3 Договору).
Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нарахована неустойка (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором. Нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування зазначеного в п.1.2. Договору, починаючи з дня надання кредиту Клієнту (перерахуванні грошових коштів на рахунок, вказаний Клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня (п.п.3.2-3.3 п. 3 Договору).
Клієнт доручає Товариству, починаючи з першого дня прострочення, ініціювати списання коштів з відповідного рахунку Клієнта з використанням реквізитів платіжних карток, що були самостійно зазначені Клієнтом та були верифіковані Товариством та/або платіжною системою при отриманні/поверненні кредиту (ів), сплаті процентів за його користування, та направляти їх на оплату заборгованості за Договором. При цьому таке списання коштів на користь Товариства здійснюється в розмірах платежів та в строки їх сплати, встановлені Договором, а Товариство розпочинає дії, спрямовані на реалізацію свого права вимагати повернення кредиту, строк повернення (виплати) якого настав, не пізніше дня, наступного за датою повернення (виплати) кредиту, визначено в Договорі При цьому клієнт розуміє та підтверджує, що кількість спроб списання є необмеженою до настання повного погашення заборгованості (п.п. 3.8 п. 3 Договору).
У разі затримання клієнтом сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, вимагати повернення кредиту, строк виплати якого не настав, в повному обсязі відповідно до процедури встановленої чинним законодавством України. При цьому клієнт погоджується, що повідомлення про повернення кредиту, строк виплати якого щн не настав, відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» направляється Товариством в Особистий кабінет клієнта або поштою Моментом повідомлення клієнта у разі його відправлення через Особистий кабінет є момент отримання Товариством електронного підтвердження такого направлення, а у разі його відправлення поштою - момент його відправлення через оператора поштового зв'язку (п.п. 4.1.2 п. 4 Договору).
У випадку прострочення Клієнтом сплати процентів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановлених в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку прострочення Клієнтом сплати тіла кредиту відповідно до терміну, встановленого в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежів, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту. У випадку коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань (п. п.5.3 п. 5 Договору).
Цей Договір вважається укладеним з моменту підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку вказаного в п. 1.2 цього Договору (п. п. 7.1 п. 7 Договору).
Підписанням Кредитного Договору, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства, розміщених на Веб-сайті Товариства (п.п. 7.6 п.7 Кредитного договору).
Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов'язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.
Відповідно до п.п. 7.7 п. 7 Договору, клієнт підтверджує, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в законодавстві про фінансові послуги та діяльність фінансових компаній та інформацію, яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Кредитний договір підписано електронним підписом Позичальника, відтвореним шляхом використання Позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер моб.телефону Відповідача, про що свідчить п. 8 Кредитного договору, адреса, реквізити та підпис сторін.
Вказана інформація відображена в Паспорті споживчого кредиту ( а.с. 32-36).
Додано Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024, який містить Графік платежів до Договору, з якого вбачається: реальна річна процента ставка становить 9 671,38%, загальна вартість кредиту - 28 000,00 грн ( а.с. 25), заявку-анкету Клієна на отримання фінансового кредиту (а.с. 27-29), довідку про ідентифікацію клієнта (а.с. 46).
Також матеріали справи містять Правила надання коштів у кредит ТОВ «Стар Файнерс Груп» ( а. с. 37-44 )
Позикодавець належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, надавши Позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору про надання споживчого кредиту, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», з якої вбачається, що було успішно прийнято платежі на користь ТОВ «Стар Файненс Груп»: 20.04.2024 о 15:20:07 на суму 10 000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - НОМЕР_2 , призначення платежу: зарахування 10 000,00 грн на картку НОМЕР_1 (а.с. 45).
Також, в матеріалах справи міститься довідка про ідентифікацію, з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_5 ( ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , з яким укладено договір № 25717-04/2024 від 20.04.2024, ідентифікований Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файнерс Груп». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): W1042 ( одноразовий ідентифікатор ), ідентифікатор введено позичальником 20.04.2024 15:16:00, номер, на який було відправлено ідентифікатор +380638930231 ( а. с. 46 ).
Крім того, з відповіді АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали судді від 19.06.2025 вбачається, що дійсно на ім'я ОСОБА_4 , було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 . 20.04.2024 на платіжну картку № НОМЕР_4 було зараховано платіж у сумі 10 000,00 грн. Верифікація ОСОБА_4 , власника банківської картки № НОМЕР_4 , була проведена згідно з регламентом банку (а.с. 11).
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується вищевказаними документами.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України та передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Також, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувана електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до ст. 8 вказаного Закону, юридична сила електронного документу не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За змістом ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документу з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документу.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частина перша стаття З Закону України «Про електронну комерцію»).
Також, приписами ст. 12 цього закону, передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг Кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрові підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути передані йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше і встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмо форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомого телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважаєте таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позиція суддів Верховного Суду з питання «письмової форми» одностайна. Наприклад, у справі № 561/77/19 від 16.12.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 у справі № 404/502/18, від 7 жовтня 2020 у справі № 127/33824/19.
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.
Також, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 524/5556/19 від 12.01.2021 дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Подібна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у справі № 127/33824/19 від 07.10.2020, проте у цій справі мова йшла про відсутність відображення електронного підпису на договорі та відсутність доказів отримання такого підпису позичальником: «Без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Проаналізувавши зазначені постанови Верховного Суду, можна дійти висновку, що кредитодавець вправі надати доказ підписання договору, що міститься у іншому документі (ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»), навіть у разі відсутності відображення підпису в договорі. Такі дії є законними та свідчать про волевиявлення сторін на укладення договору, тож за таких обставин у суду немає підстав для визнання електронного кредитного договору недійсним.
Відповідно до вище наведеного, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на вебсайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти відповідно не перераховані відповідачу.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі 127/33824/19.
Так, клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника, проходить перевірку та надає сканкопії документів (паспорту та ідентифікаційного коду) або верифікується за допомогою технології BankID; (BankID - спосіб електронної автентифікації громадян за допомогою їхніх даних в банку, де вони обслуговуються); отримує рішення Кредитора щодо можливості надання кредиту; при позитивному рішенні щодо надання кредиту, Клієнт отримує доступ до «особистого кабінету»; в «особистому кабінеті» Клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з Офертою щодо укладення договору. Оферта, що міститься за гіперпосиланням, є пропозицією у розумінні ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» та, відповідно до ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію», включає умови, викладені у Правилах надання споживчих кредитів, що є невід'ємною частиною договору, що пропонується до укладення клієнту; Клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи Кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит; (відповідно по Правил надання споживчих кредитів Клієнт повинен володіти відкритим на власне ім'я банківським рахунком в українському банку, грошовими коштами на якому має змогу розпоряджатися; діяти від власного імені, за власним інтересом, не стримувати Кредит в якості представника, агента третьої особи і не діяти на користь третьої особи (вигодонабувача або бенефіціара).
Після прийняття Клієнтом оферти, йому на телефонний номер (зазначений Клієнтом при реєстрації) надсилається одноразовий ідентифікатор для підписання Кредитного договору.
Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що одноразовий ідентифікатор це - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Клієнт в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, підписує Кредитний договір шляхом введення одноразового ідентифікатора; після підписання Кредитного договору інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі направляє екземпляр Кредитного договору, Правила та інші супутні документи на e-mail вказаний клієнтом (також вони доступні 24/7 в особистому кабінеті клієнта); Інформаційно-телекомунікаційна система кредитора, в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.
Відповідно Правил надання грошових коштів у позику, клієнт заповнює заявку на отримання кредиту на Сайті, обов'язково вказуючи всі дані, відмічені в Заявці в якості обов'язкових для заповнення. У Заявці клієнт зобов'язаний вказати повні, точні та достовірні дані про себе, які необхідні для прийняття кредитодавцем рішення про подальше надання Кредиту клієнту. Клієнт несе особисту відповідальність за правильність та достовірність даних, зазначених під час укладання Договору.
Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні зазначених договорів, відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про її свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договорів було б неможливе.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Отже, підписання Договору про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024 від 20.04.2024, свідчить про те, що відповідачу всі умови даного договору цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї.
Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.
Оскільки відповідач підтвердила свою згоду та погодився з усіма умовами вищевказаного договору, підписавши його, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.
Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Позичальник зобов'язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справ, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту, відсотками, що передбачено умовами укладеного договору.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
24.09.2024 між ТОВ «Стар Файнерс Груп» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», відповідно до чинного законодавства України, було укладено Договір факторингу № 24092024 ( а. с. 53-63).
Згідно вищевказаного договору, та у відповідності до ст. 73 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Стар Файнерс Груп», включно і до ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024 від 20.04.2024, про що свідчить Витяг з Реєстру боржників ( а. с. 64 ).
У зв'язку з відступленням прав вимоги, ОСОБА_1 направлялася досудова вимога із повідомленням про відступлення права вимоги та вимогою про сплату заборгованості (а.с. 52).
Встановлено, що станом на час розгляду справи, досудова вимога не виконана, борг не повернутий.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні, саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Аналогічної правової позиції дотримується і КЦС ВС в постанові від 06 лютого 2018 року у справі No 278/1679/13-ц.
В зазначеній постанові ВС зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, на що посилається ОСОБА_3, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора.
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
На підтвердження заборгованості відповідача за Договором про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024 від 20.04.2024, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надало розрахунок, за яким заборгованість останньої станом на дату звернення до суду становить 21 150,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10 000,00 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 10 650,00 грн; заборгованість за штрафом 50000 грн ( а.с. 49-50).
Вказана заборгованість виникла у відповідача у зв'язку з порушення умов Кредитних договорів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
В свою чергу, судом отримано відзив, в якому представник відповідача вимоги позивача не визнала (а.с. 124-128).
З наявного в матеріалах листа ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» вбачається, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Стар Файнерс укладено договір про переказ коштів ФК-П-2022/02-3 від 2022-02-22. Відповідно до зазначеного договору було успішно прийнято платежі на користь ТОВ «Стар Файненс Груп»: 20.04.2024 о 15:20:07 на суму 10 000,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 377564866, призначення платежу: зарахування 10 000,00 грн на картку
НОМЕР_5 відповіді АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали судді від 19.06.2025 вбачається, що на ім'я ОСОБА_4 , було емітовано платіжну картку № НОМЕР_4 . 20.04.2024 на платіжну картку № НОМЕР_4 було зараховано платіж у сумі 10 000,00 грн. Верифікація ОСОБА_4 , власника банківської картки № НОМЕР_4 , була проведена згідно з регламентом банку (а.с. 117).
Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується вищевказаними документами.
Зазначене спростовує доводи представника відповідача про відсутність в матеріалах справи первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості.
Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримала кошти у кредит, вказані кошти не повернула, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду, а тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача заборгованість за сумою кредиту ( тіло кредиту ) в розмірі 10 000,00 грн є такою, що підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в сумі 10 650,00 грн, то з цього приводу, суд зазначає про таке.
Згідно п.п. 1.2 п. 1 Договору про надання фінансового кредиту № 25717-04/2024 від 20.04.2024 кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 20.04.2024. Наданий кредит Клієнт зобов'язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 17.08.2024 (п.п. 1.2 п. 1 Договору).
За користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка становить 1,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору (п.п. 1.4 п. 1 Договору).
За користування кредитом Товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення Клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов'язань за цим Договором передбачено в п.5.3. цього Договору (п.п. 3.1 п. 3 Договору).
Сума кредиту, проценти за користування кредитом, нарахована неустойка (у разі наявності) складають заборгованість за Договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок Товариства у строк, встановлений Договором. Нарахування процентів за цим Договором здійснюється в межах строку кредитування зазначеного в п.1.2. Договору, починаючи з дня надання кредиту Клієнту (перерахуванні грошових коштів на рахунок, вказаний Клієнтом). При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом станом на початок кожного календарного дня (п.п.3.2-3.3 п. 3 Договору).
Згідно з ч. 1 ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абз. 2 ч. 1 ст.1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст.1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У пунктах 91-93 Постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, суд звертає увагу, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодилась відповідач підписуючи вказаний договір (з усіма його умовами).
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.
Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
З наданого позивачем розрахунку за Кредитним договором № 25717-04/2024 від 20.04.2024 вбачається, що заборгованість за відсотками в розмірі 10 650,00 грн нарахована первісним кредитором в межах строку кредитування зазначеного в п.1.2. Договору, тобто до 17.08.2024 включно (а.с. 49-50), а тому заперечення з боку представника відповідача щодо нарахування процентів поза межами цього строку є необгрунтованими та не заслуговують на увагу.
Водночас, представником відповідача не було надано ніяких доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.
Суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.
У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження ( незгода ) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Враховуючи те, що позичальник (відповідач) не виконала умови Договору та не повернула у встановлений строк отримані кошти, продовжує ними користуватися, то з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 10 650,00 грн, які передбачені умовами Договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту та Паспортом споживчого кредиту.
Крім того, відповідач має сплатити неустойку у вигляді штрафу у розмірі 500,00 грн, що відповідає умовам кредитного договору (п. п.5.3 п. 5 Договору), який підписано відповідачем, де остання погодилася, що у випадку прострочення Клієнтом сплати процентів відповідно до термінів, встановлених в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості - на наступний день після терміну сплати, встановлених в Графіку платежу, за відповідний розрахунковий (платіжний) період, та до дати погашення заборгованості, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку прострочення Клієнтом сплати тіла кредиту відповідно до терміну, встановленого в Графіку платежів, Товариство нараховує неустойку у вигляді штрафу: в розмірі 100% від суми простроченої заборгованості на наступний день після терміну сплати, встановленого в Графіку платежів, з урахуванням обмежень, встановленим чинним законодавством України. У випадку коли сума кредиту не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру подвійної суми кредиту. У випадку коли сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, неустойка не може перевищувати розміру половини суми кредиту. У випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон) на нарахування штрафних санкцій протягом періоду мораторію чи заборони не нараховується та відновлюється після їх скасувань (п. п.5.3 п. 5 Договору).
Волевиявлення сторони щодо підписання Договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти Договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов Договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню.
Окрім цього, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0103 від 01.03.2024 (а.с. 69); Замовлення до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0103 від 01.03.2024 від 15.04.2025 (а.с. 71); Детальний опис наданих послуг за Договором про надання правової (правничої) допомоги від 01.03.2024 від 09.05.2025 (а.с. 70); рахунок на оплату від 25.04.2025 в сумі 7 000,00 грн (а.с.72).
В Детальному описі наданих послуг за Договором про надання правової (правничої) допомоги від 01.03.2025 від 09.05.2025 зазначено, що на усну консультацію клієнта щодо перспектив стягнення заборгованості за кредитним договором адвокат витратив 0 год 30 хв.; на ознайомлення з матеріалами кредитної справи адвокат витратив 2 год. 00 хв.; на погодження правової позиції клієнта у справі адвокат витратив 0 год. 30 хв.; на складення позовної заяви з урахування правової позиції клієнта адвокат витратив в 3 год. 30 хв., загалом 6 год. 30 хв.
Згідно замовлення від 15.04.2025до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0103 від 01.03.2024 послуги з комплексного супроводу судової справи зі стягнення заборгованості за Кредитним договором стосовно боржника ОСОБА_3 становить 7 000,00 грн.
Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.
В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.
Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.
«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97).
Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» (Заява № 34725/08).
«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» (див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п. 106 ).
При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007.
Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.
Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад (принципів) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.
Звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву позивача, представником відповідача зазначалося про те, що на думку відповідача розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності, а їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
При цьому, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в загальному розмірі 7 000,00 грн не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).
Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова КГС ВС від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 30.01.2023 № 910/7032/17).
У додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 3 000,00 грн, оскільки суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для надання консультації та складання позовної заяви та інше, оскільки справа відносно боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором не є складною, вказана категорія є розповсюдженою та складання позовної заяви не потребувала значеного часу, що в свою чергу свідчить про те, що складання позову у даній справі не потребувало аналізу великої кількості документів, а також значного часу для подання до суду вквазаної позовної заяви, оскільки документ сформований в системі «Електронний суд».
Одночасно, суд звертає увагу, що у вільному доступі в Єдиному реєстрі судових рішень містять рішення, в яких ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» зверталося до суду з аналогічними позовами до інших боржників, де з боку адвоката надавалася правова допомога з тих самих питань.
Тому, ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» в рахунок компенсації понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» були понесені судові витрати у сумі 2 422,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи Платіжною інструкцією № 9404 від 16.05.2025 (а.с. 8).
Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 у справі № 560/8629/21.
Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/228/22 (п. 8.23).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 638, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 19, 76, 77, 81, 82, 89, 131, 133, 141, 187, 206, 211, 247, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України,Законом України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором позики № 25717-04/2024 від 20.04.2024 у розмірі 21 150,00 гривень, витрати понесені на правову допомогу в розмірі 3 000,00 гривень та судовий збір в сумі 2 422,40 гривень, загалом 26 572,40 гривень ( двадцять шість тисяч п'ятсот сімдесят дві гривні сорок копійок ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (адреса місцезнаходження: 79018, Львівська область, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького буд. 1, корп. 28, ЄДРПОУ: 35234236);
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов