Рішення від 30.09.2025 по справі 357/7852/25

Справа № 357/7852/25

Провадження № 2/357/3900/25

ЗАОЧНЕРІШЕННЯ

іменем України

30 вересня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Чалій А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором, обґрунтовуючи наступним.

19.10.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач ОСОБА_1 уклали Договір кредитної лінії № 935313612 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від Товариства кредитні кошти у розмірі 24 775,00 грн.

Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов'язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковосгі, зворотності, платності, а Відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід'ємною частиною Договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжної картки вказаної Позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання Позичальником чергового траншу за Договором.

Так, на виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при укладанні Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору Позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на його власний рахунок.

Так, зобов'язання зі сторони кредитора за Договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідач в порушення умов Договору та Правил не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.

В подальшому, 17.12.2024 у відповідно до ст. 1077 ЦК України Товариство відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» за Договором Факторингу № МВ-ТП/13.

На виконання вимог ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» та у спосіб, узгоджений сторонами у Договорі, Товариство повідомило Позичальника про відступлення права вимоги шляхом відправлення електронного листа на електронну адресу, зазначену ним при укладанні Договору.

Заборгованість відповідача перед позивачем на дату звернення до суду становить 73 581,75 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачу від первісного кредитора ( з дати укладення Договору по дату відступлення права вимоги) та розрахунком заборгованості позивача. Проценти за Договором після розірвання Договору не нараховуються.

Проте, позивач, діючи в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. Виключне право на визначення позовних вимог належить позивачу. У зв'язку з цим, позивач просить стягнути частину заборгованості за Договором.

Загальна сума заборгованості за Кредитним договором заявлена до стягнення позивачем становить 61 194,25 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 24 775,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 36 419,25 грн; заборгованість по комісії за надання кредиту - 0,00 грн.

Розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості, однак позивач не включає їх до розміру позовних вимог.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суму заборгованості за Кредитним договором у розмірі 61 194,250 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн (а.с. 1-12).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2025, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 120) та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч. 8 ст. 187 ЦПК України).

Згідно відповіді № 1423406 від 28.05.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді для визначення підсудності, вбачається, що за вказаними параметрами ОСОБА_1 , особу не знайдено (а.с. 125).

28.05.2025 судом здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а. с. 126).

17.06.2025 за вх. № 33995 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а. с. 197).

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.04.2006 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 127).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 18.06.2025 прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання у справі на 10.07.2025 (а.с. 128-1129).

10.07.2025 розгляд справи, в зв'язку з неявкою відповідача та відсутністю в матеріалах справи відомостей про його належне сповіщення, було відкладено до 02.09.2025 (а.с. 136).

02.09.2025 справа була знята з розгляду в зв'язку з оголошенням на території Київської області повітряної тривоги та відкладено судове засідання до 30.09.2025 (а.с. 145).

В судове засідання 30.09.2025 позивач свого представника не направив. 30.09.2025 судом за вх. № 55690 отримано заяву представника позивача Дорошенко Оксани Володимирівни, яка діє на підставі довіреності, в якій остання просила розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги підтримують у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечують ( а.с. 148-149).

Відповідач ОСОБА_1 30.09.2025 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак на адресу суду 29.09.2025 повернувся поштовий конверт, причина повернення вказана працівниками пошти, за закінчення терміну зберігання ( а. с. 147 ).

Так, вся коресподенція з суду направлялася на адресу відповідача за адресою його реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).

Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернулися поштові конверти без вручення, з урахуванням позиції Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду, оскільки направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, представник позивача по справі скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

30.09.2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що 19.10.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач ОСОБА_1 уклали Договір кредитної лінії № 935313612 у формі електронного документа з використанням електронного підпису (а.с. 14-36).

Так, відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора CQYB.

Зокрема, 19.10.2024 14:48:32 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у формі Кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».

Відповідно до п. 2.2 Договору, загальний розмір кредиту за цим Договором становить 24 775,00 грн. Разом з тим позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим Договором, можуть бути надані додаткові кошти у кредит шляхом надання додаткових траншів.

Кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором в розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 19.10.2024. Другий та решта траншів з Договором можуть бути надані позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором. Надання кожного додаткового траншу за договором збільшує загальний розмір кредиту на суму такого траншу. Кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб позичальника (не цільовий кредит), окрім участі в азартних іграх (п.п. 2.3-2.5 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору, позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в рамках Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 28 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 Договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

На умовах цього пункту Договору строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 - (Х - Y), де: Z - кількість днів, на які продовжується Дисконтний період; Х - поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y - дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця).

При цьому Сторони узгоджують, що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період, дорівнює 30 днів (п. 3.2 Договору).

Для здійснення першої пролонгації за цим Договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані проценти за перші 28 днів Дисконтного періоду у розмірі 4 370,24 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій, позичальник інформується через Особистий кабінет. У разі якщо строк Дисконтного періоду закінчився, позичальник має можливість повернутись в Дисконтний період, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати його закінчення здійснить оплату всіх фактично нарахованих на дату повернення процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки). Після поновлення Дисконтного періоду, його тривалість складає 30 (тридцять) календарних днів та застосовуються умови його пролонгації Дисконтного періоду, описані в п. 3.2 Договору (п.п. 3.3 Договору).

Продовження строку Дисконтного періоду та поновлення Дисконтного періоду не призводить до зміни істотних умов в бік погіршення для позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії цього Договору зазначенні в цьому Договорі в момент його укладення. Оскільки ні пролонгація, ні поновлення Дисконтного періоду не є зміною істотних умов Договору, зокрема строку дії Договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до Договору, в тому числі пролонгація та поновлення Дисконтного періоду не потребують застосування електронного підпису Одноразовим ідентифікатором. Ініціювання позичальником пролонгації чи поновлення Дисконтного періоду є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим Договором умов користування кредитом без зміни строку дії Договору.

Кожен окремий Транш за цим Договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки НОМЕР_2 , що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківськиї днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором (п.п. 5.1 Договору).

Рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 16.11.2024, а саме протягом 28 днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення Дисконтного періоду, рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення Дисконтного періоду, визначену за правилами цього Договору (п.п. 7.1 Договору).

В обов'язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 3 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку передбаченому п. 11.1 Договору; ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії Договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2 або п. 9.1.1.7 Договору (п. 7.2 Договору).

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 18.11.2029 (п. 7.3 Договору).

Відповідно до Розділу 8 Договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника Договором не передбачено. Процентна ставка за користування кредитом є базовою процентною ставкою. Процентна ставка за Договором є фіксованою і не підлягає зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Разом з тим кредитодавець має право в односторонньому порядку зменшити загальну вартість кредиту для позичальника, що не є зміно. істотних умов цього Договору (п.п. 8.2 Договору).

Базова процентна ставка за Договором складає 1,00 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 365,00 відсотків річних (п.п. 8.3 Договору).

Для суми Кредиту отриманої за першим Траншем, що вказана в п. 2.3. Договору, за перші 28 днів Дисконтного періоду та без повного дострокового повернення всієї суми Кредиту протягом

Дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість Кредиту складе 31712,00 грн та буде включати в себе загальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 6937,00 грн та суму Кредиту у розмірі 24775,00 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка, розрахована згідно методики Національного банку України, з припущення користування Кредитом протягом Дисконтного періоду зі сплатою процентів за Базовою ставкою, розрахована згідно методики Національного банку України, складе 2397,81 відсотків річних. Денна процентна ставка, за методикою розрахунку передбаченою частиною 4 статті 8 Закону, розраховується наступним чином: (загальні витрати за користування сумою першого Траншу за весь строк кредитування: 452391,50 грн) /(сума першого Траншу за Договором: 24775,00 грн (строк кредитування: 1826 днів) * 100% = 1,00 відсотків в день (п.п. 8.4 Договору).

За умови повного дострокового погашення всієї суми Кредиту за всіма отриманими Траншами протягом 6 календарних днів після дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, Кредитодавець зобов'язаний зменшити зобов'язання Позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування Кредитом наступним чином: за період від 19.10.2024 р до 16.11.2024 р (включно) Кредитодавець надає Позичальнику знижку в розмірі 37,00% від розміру Базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за Кредитом може здійснюватися за Дисконтною процентною ставкою 0,63 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним, що становить 229,95 відсотків річних; у разі якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів або здійснить Поновлення Дисконтного періоду, на період після 16.11.2024 Кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 10,00 (десять) % від розміру Базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за Кредитом може здійснюватися за Індивідуальною процентною ставкою 0,90 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, що становить 328,50 відсотків річних. Кредитодавець має право зменшити розмір Індивідуальної процентної ставки у наступних періодах Пролонгації, зокрема у разі отримання Позичальником від Кредитодавця - введення в Особистому кабінеті спеціального набору символів (промокоду), які дають право на втримання додаткової знижки на Індивідуальну процентну ставку (п.п 8.5 Договору).

За умови повного дострокового погашення всієї суми Кредиту за всіма отриманими Траншами протягом 6 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, для суми Кредиту за першим Траншем, що вказана в п. 2.3. Договору, за перші 28 днів Дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість Кредиту складе 29145,24 грн та буде включати в себе ідеальні витрати за Кредитом у вигляді процентів за користування Кредитом у розмірі 4370,24 грн та суму Кредиту у розмірі 24775,00 грн (п.п 8.6 Договору).

Викладені в п. 8.4. Договору значення можуть змінюватись в сторону зменшення за умови дострокового повного чи часткового погашення Кредиту, а також у разі отримання додаткових Траншів в період після зміни граничного розміру денної процентної ставки на умовах описаних в пункті 8.3. Договору. Зменшення загальних витрат за Договором, внаслідок отримання Позичальником додаткових Траншів в період після зниження граничного розміру денної процентної ставки, па умовах описаних в пункті 8.3. Договору, відбувається на користь Позичальника внаслідок набрання чинності норм Закону, не залежить від волі Кредитодавця і є обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальною обставиною). Оскільки летания відкладальних обставин не є зміною істотних умов Договору, лише породжує правові наслідки, які пов'язуються з настанням цієї обставини, на умовах описаних в цьому Договорі, то зменшення загальних витрат за користування Кредитом на користь Позичальника (споживача) не потребує внесення змін до цього Договору, шляхом укладення додаткової угоди (п.п.8.7 Договору).

Проценти в розмірі визначеному за правилами цього Договору, нараховуються на фактичну суму залишку Кредиту за кожен день користування Кредитом починаючи з першого дня надання Траншу за Договором та до дня закінчення строку дії цього Договору. Проценти нараховуються щоденно у відсотках від суми Кредиту за кожний день користування ним, за ставкою визначеною в порядку зазначеному вище, із розрахунку наявності 365 днів у році не залежно від того високосний рік чи ні. Для зручності Позичальника в Особистому кабінеті та бухгалтерському обліку зобов'язання Позичальника по сплаті процентів обліковуються та відображається з припущення, що Позичальник отримає знижку на витрати по Договору, на умовах описаних в п. 8.5. Договору. Про розмір зобов'язань, без врахування знижки вказаної в п.8.5. Договору Позичальник інформується в Особистому кабінеті.

Відповідно до п. 9.1.1.1. Договору Товариство має право вимагати від Відповідача повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов'язань, передбачених цим Договором.

Пунктом 9.1.1.5 Договору сторони визначили, що Товариство має право в будь-який час, в тому числі після закінчення Дисконтного періоду, без згоди Позичальника відступити права грошової вимоги за Договором будь-якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу.

Відповідно до п. 9.1.1.7. Договору у разі затримання Відповідачем сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць новий кредитор має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення Відповідача про дострокове припинення Договору.

За порушення будь-якого з платежів передбачених цим Договором на 14 і більше календарних днів, Кредитодавець має право нарахувати, а Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Кредитодавця неустойку у вигляді штрафу, розмір якого залежить від Загального розміру Кредиту за цим Договоромь (п.п 12.3 Договору).

Якщо Загальний розмір Кредиту за цим Договором на момент виникнення права Кредитодавця нарахувати штраф перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати в Україні штраф нараховується в розмірі 5000% від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання, але не більше половини суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника па дату в яку платіж мав бути сплачений. Обмеження максимальної суми штрафу у такому випадку відбувається в наступному порядку: у разі порушення строку оплати будь-якого з платежів на 14 і більше календарних днів, загальний розмір штрафу не може перевищувати 25% від суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника па дату в яку платіж мав бути сплачений; у разі порушення строку оплати будь-якого з платежів па 21 і більше календарних днів, загальний розмір штрафу не може перевищувати 50% від суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника на дату в яку платіж мав бути сплачений (п.п 12.3.1 Договору).

Якщо Загальний розмір Кредиту за цим Договором на момент виникнення права Кредитодавця нарахувати неустойку не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати в Україні штраф нараховується в розмірі 20000% від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання, але не більше подвійної суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника на дату в яку платіж мав бути сплачений. Обмеження максимальної суми штрафу у такому випадку відбувається в наступному порядку: у разі порушення строку оплати будь-якого з платежів на 14 і більше календарних днів, загальний розмір штрафу не може перевищувати 50% від суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника на дату в яку платіж мав бути сплачений; у разі порушення строку оплати будь-якого з платежів на 21 і і більше календарний день, загальний розмір штрафу не може перевищувати 100% від суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника на дату в яку платіж мав бути сплачений; у разі порушення строку оплати будь-якого з платежів на 28 і більше календарних днів, загальний розмір штрафу не може перевищувати 200% від суми Кредиту, яка була в користуванні Позичальника на дату в яку платіж мав бути сплачений (п.п 12.3.2 Договору).

Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов'язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 365,00 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 сі. 625 Цивільного кодексу України (п.п 12.4 Договору).

Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті Позичальником за порушення виконання його зобов'язань на підставі Договору, зокрема процентів передбачених пунктом 12.4 Договору, не може перевищувати половини суми Кредиту, одержаної Позичальником за цим Договором (для кредитів Загальний розмір Кредиту яких на момент виникнення права Кредитодавця нарахувати неустойку та інші платежі перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати в Україні) або подвійної суми Кредиту одержаної Позичальником за цим Договором (для кредитів Загальний розмір Кредиту яких па момент виникнення права Кредитодавця нарахувати неустойку та інші платежі не перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати в Україні). Обмеження нарахування неустойки, встановлене цим пунктом Договору не може бути збільшене за домовленістю Сторін (п.п 12.5 Договору).

За порушення Кредитодавцем строків надання Позичальнику Кредиту, визначених Договором, Позичальник має право стягнути з Кредитодавця неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, але не більше ніж 15 % від суми простроченого платежу.

В матеріалах справи міститься Заявка на отримання грошових коштів в кредит від 19.10.2024, в якій наявна загальна інформація, персональні дані відповідача, його адреса та номер картки (а.с. 37).

Також, в матеріалах справи наявний Паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» до Договору № 935316312 від 19.10.2024 (а.с. 38-41), та Правила надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 42-49).

Так, після вчинених дій відповідача, 19.10.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти в сумі 24 775,00 грн на його банківську карту № НОМЕР_3 та є доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Отже, первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі.

Зокрема, на підтвердження даної інформації позивачем також долучено документ, виданий та підписаний електронним підписом ТА КБ «Приватбанк» про переказ грошових коштів (а.с. 50), з якого вбачається, що операція по перерахування коштів була успішною та кошти зараховані на картковий рахунок боржника (а.с. 50).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»

Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кошти, строки та умови користування ним, у Договорі передбачено умови та строки нарахування відсотків, що свідчить про ознайомлення позичальника зі всіма істотними умовами договору та про наявність волі відповідача для укладення Кредитного договору в електронній формі, на погоджених умовах, шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного Кредитного договору в електронній формі та підписання договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справ, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов'язання, відповідач в свою чергу, не виконує зобов'язання за вищевказаним договором у зв'язку з чим має заборгованість з повернення тіла кредиту та відсотків, що передбачено умовами укладеного Кредитного договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

17.12.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали Договір факторингу № МВ-ТП/13 (а.с. 60-64).

Пунктом 2.1. Розділу 2 (Предмет договору) Договору факторингу № МВ-ТП/5 від 22.10.2024, передбачено, що згідно умов Договору клієнт зобов'язується відступити фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги від 17.12.2024 до Договору факторингу № МВ-ТП/13 від 17.12.2024, ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 51 779,75 грн.

На виконання вимог ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» та у спосіб, узгоджений сторонами у Договорі, Товариство повідомило Позичальника про відступлення права вимоги та дострокове розірванняя договору шляхом відправлення електронного листа на електронну адресу, зазначену ним при укладанні Договору (а.с. 58).

Тобто, право вимоги за Кредитним договором № 935313612 від 19.10.2024 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

Всупереч умовам Кредитного договору, незважаючи на повідомлення, Відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення Позивачу права грошової вимоги до Відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Таліон», ні на рахунки попереднього кредитора.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, за Договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Так, загальна сума заборгованості, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором № 935313612 від 19.10.2024, становить 73 581,75 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 24 775,00 грн; заборгованості по відсотках у розмірі 36 419,25 грн; заборгованість по неустойці у розмірі 12 387,50 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 53-55).

Звертаючись до суду з вищевказаним позовом, позивач, діючи в межах своїх прав, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 частину заборгованості за Кредитним договором № 935313612 від 19.10.2024 у розмірі 61 194,25 грн, з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 24 775,00 грн та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 36 419,25 грн.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оскільки відповідач, як встановлено матеріалами справи отримав кредит, вказані кошти не повернув, позивач правомірно вимагає їх повернення, шляхом стягнення з відповідача за рішенням суду, тому вимоги позивача в цій частині є цілком обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Так, вказану заборгованість відповідач має у зв'язку із неповерненням обумовленої суми у встановлений договором строк.

В свою чергу, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стосовно стягнення з відповідача суми боргу за несплаченими відсотками за користування кредитом в розмірі 36 419,25 грн, з цього приводу суд зазначає про наступне.

Так, п. 7 Договору передбачено, що рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 16.11.2024, а саме протягом 28 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. У разі Пролонгації чи Поновлення Дисконтного періоду Рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту зміщується на відповідну дату закінчення Дисконтного періоду, зизначену за правилами цього Договору. В обов'язковому порядку сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. Договору. Кінцева дата повернення (виплати) Кредиту - 18.11.2029.

Проценти за Договором сплачуються в наступному порядку: протягом Дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня Дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування чи Поновлення Дисконтного періоду, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього Договору; після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно (п.п. 7.4 Договору).

Позичальник має право достроково повернути основну суму Кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти та інші платежі за Договором строк оплати яких настав в будь-який час. У разі часткового повернення суми Кредиту, сума до сплати за Договором перераховується. З актуальною сумою до сплати Позичальник мас можливість ознайомитись в Особистому кабінеті (п.п. 7.5 Договору).

Викладені в п. 8.4. Договору значення можуть змінюватись в сторону зменшення за умови дострокового повного чи часткового погашення Кредиту, а також у разі отримання додаткових Траншів в період після зміни граничного розміру денної процентної ставки на умовах описаних в пункті 8.3. Договору. Зменшення загальних витрат за Договором, внаслідок отримання Позичальником додаткових Траншів в період після зниження граничного розміру денної процентної ставки, на умовах описаних в пункті 8.3. Договору, відбувається на користь Позичальника внаслідок набрання чинності норм Закону, не залежить від волі Кредитодавця і є обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальною обставиною). Оскільки настання відкладальних обставин не є зміною істотних умов Договору, лише породжує правові наслідки які пов'язуються з настанням цієї обставини, на умовах описаних в цьому Договорі, то зменшення загальних ви грає за користування Кредитом на користь Позичальника (споживача) не погребує внесення змін до цього Договору, шляхом укладення додаткової угоди (п.п. 8.7 Договору).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 зазначила, що нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»), У разі сумніву слід застосовувати принцип contraproferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Оскільки відповідач кредит в розмірі 24 7775,00 грн, не повернув, а продовжував користуватися кредитними коштами, що не спростовано з боку останнього, то відповідно до умов Договору, з яким погодився відповідач, було нараховано проценти за користування кредитом, і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм ЦК України та умовам Договору.

Підтвердження законності нарахування заборгованості за відсотками позивачем до позовної заяви було долучено Розрахунок заборгованості за Договором кредитної лінії № 935313612 від 19.10.2024, яка сформована Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (а.с. 53-55).

Однак, з боку відповідача не надходило до суду жодних заперечень стосовно нарахованих відсотків та відповідного їхнього розміру.

Окрім цього, відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов'язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості.

Водночас суд звертає увагу, що не згода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій контррозрахунок.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд звертає увагу, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір, умовами якого передбачено та встановлено відсотки за користування кредитними коштами, з чим погодився відповідач підписуючи вказаний договір (з усіма його умовами).

До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», які укладені відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», що відображено в постановах від 12.01.2022 у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 у справі № 234/8079/20.

Враховуючи те, що позичальник (відповідач) не виконав умови договору та не повернув у строк встановлений в Договорі отримані кошти, продовжує ними користуватися, то з урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за відсотками в розмірі 36 419,00 грн, які передбачені умовами Договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розуміла розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що нею під сумнів не ставиться.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача частину заборгованості за кредитом в межах позовних вимог у загальному розмірі 61 194,25 гривень.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду: Договір про надання правової допомоги № 5 від 02.12.2024 (а.с. 99-107); Акт прийому-передачі наданих послуг від 30.12.2024 (а.с. 110), Додаткова угода № 561 від 30.12.2024 до Договору про надання правовї допомоги № 5 від 02.12.2024 (а.с. 108-109); платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 1461 від 30.12.2024 про оплату правової допомоги до Договору № 5 від 02.12.2024 та Додаткової угоди № 561 від 30.12.2024 (а.с. 112).

В Акті прийому-передачі наданих послуг від 30.12.2024 зазначено, що на складання позовної заяви адвокат витратив 10 години, вартість склала 3 500,00 грн; на підготовку до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів; аналії судової практики; надання юридичних консультацій, адвокат витратив 4 години, сума склала 1 000,00 грн; на підготовку та направлення повідомлення про оплату заборгованості (досудова вимога) адвокат витратив 2 години, сума склала 500,00 грн, а загалом 5 000,00 грн.

Так, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що дійсно між позивачем та адвокатом склалися договірні відносини стосовно надання правової допомоги.

В своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Такий же правовий висновок містяться і постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Такий підхід щодо визнання фактично здійсненими витрат за відсутності факту оплати впливає також із практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є обов'язковою для застосування в Україні як джерело права в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені.

«115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження в Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України», п. 97).

Такий висновок ЄСПЛ також викладений у вже зазначеному вище рішенні у справі «Савін проти України» (Заява № 34725/08).

«96. Суд зазначає, що хоча заявник ще не оплатив адвокатські послуги, він зобов'язаний оплатити їх відповідно до договірних зобов'язань. Як вбачається з матеріалів справи, пан Крістенко представляв заявника протягом усього провадження у Суді, а тому має право вимагати оплати його послуг за договором. Відповідно Суд вважає ці витрати «фактичними» (див. рішення від 08 жовтня 2009 року у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветіта та Ісрафілов проти Азербайджану», заява № 37083/03, п. 106 ).

При цьому на необхідності розгляду витрат, які підлягають оплаті, як фактичних для цілей компенсації наголошується і в Практичних рекомендаціях ЄСПЛ від 28.03.2007.

Тож фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов'язку. Відповідно, якщо договірний обов'язок щодо оплати наявний, то такого обов'язку достатньо для визнання витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації стороні.

Судові витрати є інститутом галузі цивільного процесуального права України, відшкодування судових витрат є однією із засад (принципів) цивільного судочинства, а тому розповсюджується на всіх учасників цивільного судочинства.

Під час розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тому, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача ТОВ «Таліон Плюс» в рахунок компенсації понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ «Таліон Плюс» були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422,40 гривень, які документально підтверджені (а.с. 13).

Зазначена сума судового збору була сплачена враховуючи те, що позовна заява позивачем була подана до суду в електронному вигляді з використанням підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», то у відповідності до ЗУ «Про судовий збір», застосовується понижуючий коефіцієнт 0,8, що узгоджується з правовою позицією, висловлену Верховним Судом в ухвалах від 14.12.2021 у справі № 9901/454/21, від 31.01.2022 у справі № 316/356/20, від 03.02.2022 у справі № 300/1617/21, від 14.02.2022 у справі № 560/4216/21, від 15.02.2022 у справі № 560/8629/21.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесені при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 288 ЦПК України позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 207, 512, 516, 526, 530, 610, 611, 612, 625-629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054, 1077, 1078 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 19, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 128, 130, 131, 141, 187, 211, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за Кредитним договором № 935313612 від 19.10.2024 в розмірі 61 194,25 гривень, витрати понесені на правову допомогу в розмірі 5 000,00 гривень та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень, загалом 68 616,65 гривень (шістдесят вісім тисяч шістсот шістнадцять гривень шістдесят п'ять копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (адреса місцезнаходження: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13, ЄДРПОУ: 39700642);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).

Повний текст судового заочного рішення виготовлено 06 жовтня 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов

Попередній документ

130784735

Наступний документ

130784737

Інформація про рішення:

№ рішення:	130784736
№ справи:	357/7852/25
Дата рішення:	30.09.2025
Дата публікації:	08.10.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Виконання рішення (30.09.2025)
Дата надходження:	27.05.2025
Предмет позову:	стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (3)

10.07.2025 14:00	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
02.09.2025 12:30	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
30.09.2025 11:30	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

головуючий суддя:

ОРЄХОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

суддя-доповідач:

ОРЄХОВ ОЛЕГ ІВАНОВИЧ

відповідач:

Олісевич Руслан Миколайович

позивач:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ТАЛІОН ПЛЮС"

представник позивача:

Шох Ілля Володимирович