Справа № 344/16033/24
Провадження № 2/344/795/25
01 жовтня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді Домбровської Г.В.,
при секретарі з/з: Катрич М.-Т.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, -
ОСОБА_1 (надалі - «Позивач») звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 (надалі - «Відповідач»), за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, у якому просить позбавити ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивує тим, що Відповідач, який є рідним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймає участі у її вихованні, не цікавиться її фізичним і духовним розвитком, не спілкується з нею, не надає жодної матеріальної допомоги. Дитина навіть не знає батька на вигляд. Для оздоровлення доньки Позивач неодноразово мала намір виїхати на відпочинок за кордон, де кращі умови відпочинку для дітей, однак Відповідач категорично відмовляв у наданні дозволу на виїзд доньки за кордон.
З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення батьківських прав Відповідача, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. В подальшому на адресу суду направили заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідач ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суду не сповістив, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі і шляхом публікації оголошення про виклик на сайті суду. Відзиву на позов від Відповідача до суду не надходило.
На електронну адресу суду 27.11.2024 року надійшла відсканована заява, підписана від імені ОСОБА_5 , про розгляд справи без його участі; позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення.
Оскільки дану заяву не підписано електронним цифровим підписом, Суд позбавлений можливості вважати,що її подано особисто Відповідачем, у зв'язку з цим така заява судом до уваги не приймається.
Органом опіки та піклування - Службою у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради - на адресу суду направлено висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав. В судовому засіданні представник органу опіки підтримала наданий висновок, в подальшому подала заяву про розгляд справи без її участі.
В судовому засіданні 02.09.2025 року судом з'ясовано думку дитини щодо позбавлення Відповідача батьківських прав щодо неї.
Оскільки Відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву на позов до суду не подав, а Позивач не заперечувала проти заочного розгляду справи, Суд на підставі ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України в разі неявки на судове засідання всіх учасників справи чи у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Проаналізувавши пояснення Позивача, з'ясувавши думку дитини, висновок органу опіки та піклування, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
Відповідно до Свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого Виконавчим комітетом Угорницької сільської ради 03.11.2011 року, батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (а.с.6).
Позивач та Відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19.02.2013 року у справі №0907/15705/2012, яке набрало законної сили 04.03.2013 року. Вказаним рішенням неповнолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено на проживання з матір'ю.
В подальшому у зв'язку з реєстрацією іншого шлюбу Позивачкою прізвище « ОСОБА_7 » було змінено на « ОСОБА_7 » (а.с.8), а після його розірвання (а.с.9) - 19.11.2022 року втретє зареєстровано шлюб з громадянином ОСОБА_9 та змінено прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с.13).
Згідно з Свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 03.11.2016 року (а.с.12) ОСОБА_2 змінив ім'я на « ОСОБА_2 ».
Згідно з Актом від 08.04.2024 року обстеження матеріально-побутових умов громадянки ОСОБА_1 вбачається, що Позивачка разом з дітьми та чоловіком проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Зі змісту позовної заяви та пояснень Позивача та її представника вбачається, що Відповідач на даний час проживає за межами України.
Як зазначено у позовній заяві та в судових засіданнях, з 2011 року Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитину не відвідує, не цікавиться ї життям та здоров'ям, безпекою, обов'язок з утримання дитини не виконує.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на те, що Відповідач не бере жодної участі у вихованні дитини, Позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом про позбавлення його батьківських прав.
Згідно із частиною 4 статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 Сімейного кодексу України).
Відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 28.03.2025 року №341 «Про розгляд питань органу опіки та піклування» Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради надав Висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За змістом статей 3,9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набрала чинності для України 27.09.1991 року, у всіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним з батьків, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св2) зазначено, що Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Так, як зазначила в судовому засіданні Позивач, Відповідач - батько дитини, - свідомо нехтує та ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо її виховання, тобто свідомо самоусунувся від виховання та утримання своєї доньки. Будь-які перешкоди у вихованні дитини у Відповідача відсутні.
Вважаючись належним чином повідомленим про дату та час судових засідань, Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з'явився, пояснень по суті спору не надав.
Надіслану на електронну адресу заяву про визнання позову Суд до уваги не приймає, оскільки її не подано у встановленому законом порядку.
Крім того, у будь-якому випадку, Суд наголошує, що відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
При цьому, Суд зауважує, що відповідно до правових висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17 (провадження № 61-12023св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17 (провадження № 61-11607св19), від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17 (провадження № 61-18550св19), від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18 (провадження № 61-22060св19), від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17 (провадження №61-4149св19), від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18 (провадження № 61-20399св19), від 13 жовтня 2021 року у справі № 359/8130/19 (провадження № 61-9758св21), позбавлення батьківських прав за пунктом 2 частини першої статті 164 СК України має такі особливості:
- ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками;
- позбавлення батьківських прав є виключною мірою, що тягне за собою правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини, передбачені статтею 166 СК України;
- розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який суди йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
В оцінці доводів касаційних скарг у справах про позбавлення батьківських прав Верховний Суд послідовно застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У даній цивільній справі ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що ОСОБА_5 не бере участі у вихованні дитини ОСОБА_4 , не цікавиться донькою, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що, на її думку, є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
При цьому, Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_5 щодо ухилення від участі у вихованні доньки ОСОБА_4 , умисне і свідоме нехтування ним обов'язками батька, які б, у свою чергу, свідчили про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав стосовно його неповнолітньої доньки.
Фактично позов ґрунтується лише на твердженнях представника Позивача про ухилення Відповідача від виконання батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини. При цьому Позивач ототожнює поняття «ухилення від виконання батьківських обов'язків» з негативним впливом, на її думку, Відповідача на доньку під час спілкування з нею.
Позивач не клопотала про допит свідків, які б могли підтвердити саме умисне невиконання батьком своїх батьківських обов'язків щодо дитини; не надала належних доказів на підтвердження умисної поведінки батька відносно невиконання обов'язків щодо дитини.
До матеріалів позовної заяви Позивачкою надано тільки Довідку в.о. директора Угорницького ліцею Івано-Франківської міської ради №72 від 18.07.2024 року (а.с.10), в якому директором навчального закладу вказано, що батько ОСОБА_4 - ОСОБА_2 - не приймає участі у вихованні доньки.
На підставі яких конкретних обставин зроблено такий висновок та в межах яких саме наданих директору навчального закладу законом повноважень - у вказаній довідці не зазначено.
Суд враховує ту обставину, яку повідомила Позивач та підтвердила в судовому засіданні дитина, що станом на даний час батько проживає за кордоном в Чехії. Однак, така обставина, яка в свою чергу об'єктивно впливає на спосіб та характер спілкування батька з донькою, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.
Суб'єктивне несприйняття матір'ю дитини характеру такого спілкування, її незгода з способами спілкування, які застосовує Відповідач, конкретним змістом такого спілкування - також не є підставою для позбавлення Відповідача батьківських прав.
В судовому засіданні дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтвердила Суду, що вона систематично протягом останніх років спілкується з батьком по телефону, іноді він на її прохання висилає їй кошти, нещодавно подарував ноутбук. Дитина вказала, що, телефонуючи, батько запитує її, як в неї справи, чи гарно вчиться у школі.
Проте, на запитання суду, чи погоджується вона на позбавлення біологічного батька батьківських прав щодо неї - не заперечила проти цього.
В даному контексті Суд зауважує, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.12.2024 року у справі №561/474/24, озвучена у судовому засіданні місцевого суду думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Не є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав і наявність у батька заборгованості по сплаті аліментів, на що покликалася Позивачка, однак належних доказів на підтвердження такої обставини суду не надала.
Надання батьком дозволу (відмови в дозволі) на виїзд дитини за кордон також не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки чинне законодавство надає батькові, аналогічно як і матері, право вирішувати доцільність виїзду дитини за межі України. До часу введення в державі воєнного стану матір не була позбавлена можливості звернутися до суду з відповідним позовом, а станом на сьогоднішній день такої згоди батька не вимагається.
Суд також зауважує, що зі змісту наявного в матеріалах справи Висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав також вбачається, що ОСОБА_12 на прохання ОСОБА_1 надавав нотаріальну згоду на позбавлення його батьківських прав та усиновлення теперішнім чоловіком Позивачки неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Разом з тим, Суд вже зауважував, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, порушує інтереси дитини, суперечить моральним засадам суспільства.
Крім того, учасники цивільних відносин не повинні використовувати відповідний цивільно-правовий інструментарій для досягнення інших цілей, аніж захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи, особливо у правовідносинах за участю дитини.
Крім того, в позовній заяві та в поясненнях в судовому засіданні представник Позивача не обґрунтувала тієї обставини, що позбавлення батьківських прав є доцільним в інтересах саме дитини, та в чому конкретно полягає така доцільність.
Судом в ході розгляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про те, що ухилення батька від виховання дитини є умисним, або що нехтування ним своїми обов'язками по відношенню до дитини є свідомим.
Також Судом не встановлено достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав з огляду на недоведеність Позивачем факту умисного ухилення Відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.
Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).
Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).
Враховуючи наведене, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши надані докази та пояснення представника Позивача, Суд дійшов висновку про те, що доказів, які б підтверджували винну та умисну поведінку батька ОСОБА_5 по відношенню до його обов'язків щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , а також доказів неможливості зміни поведінки батька в кращу сторону, Судом не здобуто, оскільки стороною Позивача таких обставин в ході розгляду справи не доведено. Органом опіки та піклування надано висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав Відповідача, і Суд вважає такий висновок обґрунтованим.
Суд зауважує, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див. постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та ін.).
Натомість, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дочки.
За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв'язків з сім'єю, в тому числі і з біологічним батьком, крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення Відповідача батьківських прав, оскільки судом не встановлено винної поведінки Відповідача.
З огляду на все викладене Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав Відповідача щодо неповнолітньої доньки є необґрунтованими, такими, що не відповідають інтересам дитини, та не підлягають задоволенню.
Підстав для розірвання зв'язку дитини ОСОБА_13 із рідним батьком Суд не вбачає.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
З огляду на зазначене суд вважає доцільним попередити Відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням контролю за виконанням Відповідачем свої батьківських обов'язків на орган опіки та піклування.
Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору покладаються на Позивача.
На підставі вищенаведеного відповідно до ст. ст. 19, 164, 165, 166, 180-182, 184, 191 Сімейного кодексу України, п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та позбавлення та поновлення батьківських прав» суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, - відмовити.
Попередити ОСОБА_5 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Покласти на Службу у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням батьківських обов'язків відповідачем ОСОБА_5 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.