Справа № 279/6308/21
07 жовтня 2025 року місто Коростень
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі :
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 (дистанційно)
захисника ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду матеріали об'днаного кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 за ст. 186 ч. 2, 307 ч. 2, 321 ч. 3 КК України,-
В провадженні суду перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 за ст. 186 ч. 2, 307 ч. 2, 321 ч. 3 КК України.
Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Прокурор подав письмове клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 тримання під вартою, оскільки такий закінчується 12.10.2025 року, обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України є надалі, а більш м'який запобіжний захід не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Прокурор в судовому засідання підтримав клопотання, просив його задовольнити.
Адвокат ОСОБА_5 заперечив щодо продовження запобіжного заходу тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , просив обрати більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту. Обвинувачений такожзаперечив проти клопотання, просив обрати більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту, вказавши, що від досудового слідства не переховувався, просто хворів на той час, тому не з'являвся.
Заслухавши позиції сторін, оцінивши їх доводи, суд виходить з наступного:
Відповідно до вимог ст.331 ч.3 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За практикою Європейського Суду з прав людини, визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Тримання під вартою в певній справі може бути виправданим тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога захисту публічних інтересів важить більше попри презумпцію не винуватості, ніж правило поваги до особистої свободи.
У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
За змістом ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та в судовому засіданні не доведені.
При цьому, суд, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, відповідно до ст.178 КПК України, враховує тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, а саме позбавлення волі строком від шести до десяти років з конфіскацією майна, та відповідно наявність передбачених ст.177 КПК ризиків може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, а тому приходить до переконливого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останньому та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 3 ст.199 КПК України при продовженні строку тримання під вартою, суд враховує наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися.
На даний час ризики, які служили підставою для обрання та продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, своєї актуальності не втратили.
Обвинувачений може незаконно впливати на свідків та інших учасників у цьому кримінальному провадженні, що зможе призвести до зміни їх показань або відмови від давання показань, може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Будь-яких підстав, які б унеможливлювали застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено та сторонами не наведено.
Крім того, суд вважає, що не втратив актуальності ризик того, що обвинувачений може переховуватися від суду.
Стаття 183 КПК України визначає, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Як встановлено в судовому засіданні, ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшились.
Враховуючи, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (ст.307 ч.2 КК України), що відповідно до ст.183,ч.2,п.4 дає можливість застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою, не припинили існувати та не зменшились ризики того, що він може переховуватись від суду та змінювати місце проживання, вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки притягувався до кримінальної відповідльності за вчинення корисливих злочинів, перебував у розшуку у зв'язку з ухиленням від суду, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого доцільним є продовження застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відтак, виключно у сукупності з усіма наведеними вище обставинами, для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання спробам останнього переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, за відсутності доказів щодо неможливості тримання обвинуваченого під вартою, в тому числі за станом здоров'я, із врахуванням вимог щодо наявності наведених вище ризиків в їх сукупності, передбачених ст. 177 КПК України, а також того, що судовий розгляд не може бути закінченим до спливу строку дії попередньої ухвали суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, тому клопотання підлягає задоволенню, а запобіжний захід продовженню.
Відповідно до положень ст.182,ч.5,п.2; 183,ч.3 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначає заставу, в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатний осіб, що становить 121120 грн..
Керуючись ст. 177, 178, 314-317, 372 КПК України, суд,
Клопотання про продовження строку запобіжного заходу задовольнити.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжити на 60 днів до 04 грудня 2025 року включно.
Ухвала діє до 04 грудня 2025 року.
Визначений розмір застави залишити попереднім.
Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, направити уповноваженій особі місця попереднього ув'язнення.
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим - в той же строк з дня отримання копії ухвали, що не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1