Справа № 296/6860/25
2/296/2799/25
(заочне)
"01" жовтня 2025 р. м.Житомир
Корольовський районний суд м. Житомира в складі
головуючої судді- Пилипюк Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Клименко Е. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
23 червня 2025 року до Корольовського районного суду міста Житомира надійшла позовна заява ТзОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтовано тим, що 26 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір № 5034962, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 10 000 гривень зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 570 гривень, які нараховуються за ставкою 0,38 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Позичальник зобов'язався повернути кредит, проценти за користування ним, однак не виконав своїх зобов'язань належним чином.
26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір № 26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5034962.
Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 5034962.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 належним чином не виконує свої зобов'язання за Договором № 5034962, у зв'язку з чим має заборгованість, розмір якої станом на день звернення до суду становить 15 826,7 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 6 926 гривень; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 8 600,70 гривень; заборгованість за комісією - 300 гривень.
На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» 15 826,70 гривень заборгованості за кредитним договором, 2 422,40 гривень судового збору та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 9 000 гривень.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м. Житомира від 03 липня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.
Представник позивача ТзОВ «Факторинг Партнерс» у судове засідання не з'явився, одночасно з поданням позовної заяви просить розгляд справи здійснювати за його відсутності та надав згоду на заочний розгляд справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. Установлено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Матеріали справи містять відомості про те, що позивачем належно виконано вимоги ч. 7 ст. 43 ЦПК України та надіслано відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання копію позовної заяви з додатками. Крім того, відповідачу копія ухвали про відкриття провадження, а також судова повістка надіслані рекомендованим листом на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України. Однак, відповідне поштове відправлення повернуте на адресу суду неврученим відповідачу з відміткою пошти про причину повернення «адресат відсутній за вказаною адресою». А тому, відповідно до змісту п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається таким, що отримав судову повістку.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України).
Ураховуючи, що представник позивача та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак не з'явились до суду та не повідомили про причини своєї неявки, а також, беручи до уваги строки розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.
За наявності всіх умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд установив, що 26 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 5034962.
Згідно з умовами договору № 5034962 сума кредиту складає 10 000 гривень (п.1.2); строк кредиту - 15 днів з 26 листопада 2021 (строк кредитування) (п.1.3); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів користування кредитом (дата платежу): 11 грудня 2021 (п.1.4); проценти за користування кредитом - 570 гривень, які нараховуються за ставкою 0,38 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 Договору); комісія за надання кредиту - 300 гривень, яка нараховується за ставкою 3 % від суми кредиту одноразово.
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок ( п. 2.1 Договору).
Відповідно до п. 6.1. Договору № 5034962 цей договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний зокрема через сайт кредитодавця таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Також ОСОБА_1 ознайомився та підписав Графік платежів за договором про споживчий кредит, Паспорт споживчого кредиту, що містить основні умови кредитування.
26 липня 2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу № 26-07/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступає за плату своє право грошової вимоги до боржників, строк виконання зобов'язань за якою настав, або яке виникне у майбутньому в сумі 287 052 895,25 гривень, а фактор, здійснивши фінансування в порядку, передбаченому цим договором, приймає право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між клієнтом і боржниками.
Відповідно до п. 7.1 договору факторингу розмір фінансування за цим договором згідно Реєстру боржників складає 3 310 395,81 гривень.
Копією платіжного доручення від 26 липня 2024 року підтверджено, що ТОВ «Факторинг Партнерс» на виконання договору факторингу № 26-07/2024 сплатило на користь ТОВ «Мілоан» 3 310 395,81 гривень.
Відповідно до Реєстру боржників до договору факторингу № 26-07/2024 від 26 липня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 5034962.
Отже, позивач наданими суду письмовими доказами підтвердив своє право вимоги за Договором про споживчий кредит № 5034962, який укладений між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує таке.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Частиною 1 ст. 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ч. 2 ст. 1078 ЦК України майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Досліджені судом договори відступлення (купівлі - продажу) прав вимоги з доданими до них актами прийому-передачі та витягами з реєстрів боржників свідчать про наявність у позивача права грошової вимоги до ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Статтями 526, 527 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У відповідності до ст. 639 ЦК України Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Пунктом 5 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Щодо заборгованості за договором про споживчий кредит № 5034962 та її складових (Кредитний договір).
Суд установив, що ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 10 000 гривень, у встановлені Кредитним договором строки кредит у повному обсязі не повернув та не сплатив проценти за користування кредитом.
Суд дослідив розрахунок заборгованості, який здійснений первісним кредитором ТОВ «Мілоан». З вказаного розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач здійснював платежі на виконання кредитного договору, зокрема, 09 грудня 2021 року відповідач сплатив 238,00 гривень процентів за користування кредитом, 1000 гривень тіла кредиту, а також 1 000 гривень комісії за обслуговування кредиту. 23 грудня 2021 року відповідач сплатив 900 гривень тіла кредиту, 310 гривень процентів та 900 гривень комісії за управління та обслуговування кредиту. Також 09 січня 2022 року відповідач сплатив 249 гривень процентів, 405 гривень тіла кредиту та 405 гривень комісії за обслуговування кредиту. 13 січня 2022 року відповідач сплатив 769 гривень комісії за обслуговування кредиту, 769 гривень тіла кредиту та 334 гривні процентів за користування кредитом. Таким чином, на виконання умов Кредитного договору ОСОБА_1 всього сплатив: 3 074 гривні, які були зараховані кредитором на погашення заборгованості за тілом кредиту; 1 131 гривню - на погашення процентів; 3 074 гривні, які були зараховані кредитором на погашення комісії за управління та обслуговування кредиту.
З вказаного розрахунку заборгованості також встановлено, що ТОВ «Мілоан» нараховувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитом з 26 листопада 2021 року до 24 лютого 2022 року включно.
Суд відхиляє наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки відображений у ньому порядок нарахування процентів не відповідає умовам Кредитного договору.
Кредитор має право нараховувати проценти за користування кредитом лише в період погодженого сторонами строку кредитування, а не як міру відповідальності позичальника за невиконання чи неналежне виконання умов договору.
У спірних правовідносинах суд ураховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним.
Умовами Кредитного договору визначено, що строк кредитування становить 15 днів, а загальний розмір процентів за користування кредитом - 570 гривень. Після 11 грудня 2021 року (дата остаточного платежу) кредитор не мав права продовжувати нараховувати відсотки за користування кредитними коштами.
Позивач документально не довів, що ОСОБА_1 продовжував строк дії Кредитного договору та на яких саме умовах.
Нарахування ОСОБА_1 комісії за управління та обслуговування кредиту, а саме: за дії, які банк здійснює на власну користь (електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо), або за дії, які позичальник здійснює на користь банку, чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин, протирічить ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Зазначене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 (справа № 363/1834/17) та постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 (справа № 496/3134/19). Зокрема, у справі № 496/3134/19 суд касаційної інстанції констатував, що «умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинностіЗаконом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування» (п. 31.33).
Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22) зроблений висновок, що оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію, зокрема за надання кредиту.
З Кредитного договору вбачається, що кредитором встановлена одноразова комісія в розмірі 300 гривень саме за надання кредиту, а не за його обслуговування. А тому, нарахування відповідачу комісії за обслуговування кредиту є безпідставним та неправомірним. Сплачені відповідачем кошти, які були зараховані кредитором на погашення комісії за обслуговування кредиту підлягають зарахуванню на погашення заборгованості по процентах та тіла кредиту.
Отже, відповідно до умов Кредитного договору позичальник ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредитору 10 000 гривень тіла кредиту, 570 гривень процентів за користування кредитом та 300 гривень комісії за видачу кредиту.
Відповідно до представленого позивачем розрахунку заборгованості відповідач сплатив 3 074 гривні, які були зараховані кредитором на погашення комісії за управління та обслуговування кредиту, а також 3 074 гривні тіла кредиту, 1 131 гривню процентів.
Наведене свідчить, що відповідач в повному обсязі погасив заборгованість за проценти за користування кредитом, а тому решту коштів, які сплатив ОСОБА_1 на виконання умов Кредитного договору слід зарахувати на погашення тіла кредиту.
Здійснивши відповідний розрахунок, суд установив, що заборгованість відповідача за Кредитним договором становить 3 591 гривень, з яких 3 291 гривня - тіло кредиту, 300 гривень - одноразова комісія за видачу кредиту.
Розрахунок: (10 000 (тіло кредиту) + 570 (проценти)) - (3 074 (сплачене тіло)+ 3074 (сплачена комісія) + 1 131 (сплачені проценти)) = 3 291.
З наведених мотивів суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ ««Факторинг партнерс» заборгованість у розмірі 3 591 гривень.
Розподіл судових витрат.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову -на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Ураховуючи висновок суду про часткове задоволення позову (на 22,69 % від ціни позову), з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 549,64 гривень.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Факторинг партнерс» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 в свою користь 9 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Оскільки розгляд справи за клопотанням представника позивача проводився без його участі, розгляд справи проводився у порядку спрощеного позовного провадження, позовна заява є типовою для такого роду справ, а також враховуючи незначну ціну позову, сума витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 2000,00 гривень
Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280, 281 ЦПК України, ст. ст. 3, 207, 509, 526, 626, 628, 633, 634,638,1046,1049,1054 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 5034962 від 26 листопада 2021 року в розмірі 3 591 (три тисячі п'ятсот дев'яносто одна) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 549 (п'ятсот сорок дев'ять) гривень 64 копійки, а також 2 000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс», місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, буд. 6, оф. 521, ЄДРПОУ 42640371.
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Дата складення повного рішення 06 жовтня 2025 року.
Суддя Корольовського районного суду
міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК