справа № 274/3826/25
провадження № 2/0274/1662/25
Рішення
Іменем України
07.10.2025 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участю секретаря судового засідання Рудич М.О., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про припинення іпотеки -
Позивач, в інтересах якого діє адвокат Матвєєва-Вац Н.В., звернувся в суд з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», згідно якого просить суд :
- припинити іпотеку, накладену відповідно до договору іпотеки ВЕО 083970-971 від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Пашковським Я.А. та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про іпотеку за реєстраційним номером 4829783, у зв'язку із закінченням строку дії іпотечного договору;
- припинити заборону нерухомого майна, накладену відповідно до договору іпотеки ВЕО 083970-971 від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського районного нотаріального округу Житомирської області Пашковським Я.А. та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запис про заборону за реєстраційним номером 4829859, у зв'язку із закінченням строку дії іпотечного договору.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що під час формування Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стало відомо, що його майно - трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності обтяжена іпотекою.
Так, із інформаційної довідки № 414461128 від 21.02.2025 вбачається, що трикімнатна квартира АДРЕСА_2 (РПВН 11324550), яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, обтяжена забороною на нерухоме майно, яка виникла на підставі договору іпотеки ВЕО 083970-971, від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашковським Я.А., заборона № 832. Крім того, у зазначеній вище довідці зазначено, що іпотекодержателем є ЗАТ КБ «ПриватБанк», розмір основного зобов'язання: 20 000 доларів, а строк виконання визначено 17.04.2017. Зазначений договір іпотеки ВЕО 083970-971, від 18.04.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашковським Я.А., був втрачений ОСОБА_1 .
У зв'язку із відсутністю у нього будь-якої додаткової інформації щодо виконання зобов'язань за основним договором та, як наслідок за іпотечним договором, та відсутність копії іпотечного договору, вважає, що у нього є всі правові підстави звернутись до суду на підставі наявної в нього інформації.
Вказує, що відповідачем не проводилось звернення стягнення на предмет іпотеки в судових процесах або за виконавчим написом нотаріуса за невиконання ним обов'язків, встановлених іпотечним договором та не було отримано рішення щодо стягнення грошових коштів з нього, як поручителя за відповідним іпотечним договором.
Зазначає, що строк виконання зобов'язання було визначено сторонами іпотечного договору та встановлено до 17.04.2017 року. Тобто, фактично строк виконання зобов'язання перед відповідачем вичерпний саме з 17.04.2017 року.
Станом на дату подання позовної заявив відповідач не вчиняв жодних дій, які б полягали у реалізації його права, передбачені умовами іпотечного договору та нормами Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, подальше існування іпотеки та відмова від реалізації іпотекодержателем своїх прав, порушує його права як власника на вільне розпорядження належним йому майном, гарантоване йому ст. 319 ЦК України, обмежуючи його право на розпорядження, необхідністю згоди на таке розпорядження іпотекодержателя, у відповідності до ст. 9 Закону України «Про іпотеку», а також зобов'язує іпотекодавця утримувати майно.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 04.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.22).
18.06.2025 представником АТ КБ «ПриватБанк» Адаменко Т.С. подано відзив на позовну заяву, в якому остання вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» не заперечує, що 18.04.2007 між сторонами укладено договір іпотеки №zrswga00000145 від 18.04.2007 року. Даний договір забезпечує зобов'язання за кредитним договором №zrswga00000145 від 18.04.2007 року, який укладено між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит в розмірі 20000 дол. США з кінцевим терміном повернення 17.04.2017 року.
Відповідно до п. 28 договору іпотеки - термін дії до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.
Станом на день подачі відзиву, заборгованість за кредитним договором, який забезпечено договором іпотеки складає - 53 976 дол. США. Відповідно до виписки по рахунку НОМЕР_1 останнє погашення здійснено клієнтом ще 25.05.2009.
З 2009 року коштів на виконання умов кредитного договору боржником не вносились. З урахуванням невиконаних зобов'язань за кредитним договором, договор іпотеки є діючим.
Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності у позичальника заборгованості по кредитному договору та існування інших правових підстав для припинення договору іпотеки, просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог за безпідставністю (а.с.27 -28).
23.06.2025 представником позивача - Матвеєєвою-Вац Н.В. подано відповідь на відзив, в якому вказує, що посилання на повне виконання основного зобов'язання не є подією, яка повинна неминуче настати, а швидше є подією, можливість настання якої є ймовірною, тобто не відповідає закріпленому в нормі критерію «неминучості». Тому в розумінні приписів ст. 252 ЦК України посилання на повне виконання зобов'язання в обґрунтування строку дії договору не є ні строком, ні терміном, а відтак, умова договору (в тому числі іпотечного) про його дію до повного виконання забезпеченого зобов'язання не є встановленням сторонами строку дії даного договору. Аналогічної правової позиції стосовно застосування приписів ст. 251, 252 ЦК України дотримується Верховний Суд України, що випливає з його постанов від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14, від 17.09.2014 року у справі №6-6цс14, від 21.05.2012 року у справі №6-68цс11, а також із постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року. Згідно з переліченими постановами посилання на виконання боржником своїх зобов'язань перед банком не є встановленням сторонами строку дії договору, оскільки не відповідає поняттю строку/терміну в розумінні 251, 252 ЦК України.
Крім того, саме відповідачем зазначено кінцевий термін повернення кредиту визначений 17.04.2017 року, а остання оплата за кредитним договором ОСОБА_2 (боржником) здійснено 25.05.2009 року. З зазначеного вбачається, що наступних та будь-яких інших оплат за кредитним договором не відбувалось, саме з цієї дати боржником - ОСОБА_2 порушено умови кредитного договору.
Тобто, порушення, яке полягає у невиконанні умов кредитного договору позичальником сталось 16 років тому, і протягом цього тривалого часу банком не вчинялось жодної дії для захисту своїх прав, як кредитора.
Таким чином, враховуючи твердження відповідача про останню здійснену позичальником оплату в травні 2009 року, можна зробити висновок, що відповідач пропустив строк позовної давності, а саме: банк мав звернутись до суду у межах строку загальної позовної давності, який становить 3 (три) роки - тобто до 25.05.2011 року, або, навіть якщо розглянути встановлений кінцевий термін повернення кредиту до 17.04.2017 року (як про це зазначає відповідач), то банк мав звернутись до суду у межах строку загальної позовної давності, який становить З (три) роки - тобто до 17.04.2020 року, що також виконано не було.
Саме із зазначеного свідчить, що твердження відповідача про продовження дії договору не заслуговує на увагу та є таким, що вводить суд в оману.
Вважає, що банк, продовжуючи утримувати майно позивача під обтяженням іпотекою, порушує майнові права позивача, як власника нерухомого майна (а.с.52-56).
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 17.07.2025 за клопотанням представника позивача витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» копію кредитного договору №zrswga00000145 від 18.04.2007 року та додаткові угоди до нього (а.с.25).
Також 22.08.2025 представником позивача - Матвеєєвою-Вац Н.В. подано додаткові пояснення. Вказує, що іпотекодавець, безпосередньо як боржник, не може бути зобов'язаною стороною по кредитному договору, який ним ані фактично, ані юридично ніколи не укладався. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав 17.04.2017 року, і саме у цю дату боржником мали бути виконані всі його зобов'язання за кредитним договором, а відтак, зазначена дата є фактично датою припинення основного зобов'язання.
Як наслідок, договір іпотеки є припиненим саме з 17.04.2017 року, а тому продовження утримання нерухомого майна під іпотечним обтяженням є порушенням майнових прав позивача (а.с.87-93).
Протокольною ухвалою суду від 26.08.2025 закрито підготовче засідання у справі (а.с.101 - 102).
В судове засідання представники сторін не з"явилися, на адресу суду скерували заяву та клопотання про розгляд справи за їх відсутності.
В судовому засіданні 18.09.2025 представник позивача Матвєєва-Вац Н.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник АТ КБ «ПриватБанк» Адаменко Т.С. в судовому засіданні 18.09.2025 заперечила проти задоволення позовних вимог.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснювалося.
Суд, враховуючи доводи сторін надані в судовому засіданні 18.09.2025 року, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Судом встановлено, що 18.04.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № zrswga00000145.
Відповідно до п.2.2.4. кредитного договору, визначено, що погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені п.7.1 та п. 2.3.3. цього договору.
В свою чергу, п. 7.1 кредитного договору банк зобов'язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 18 квітня 2007 по 17 квітня 2017 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії.
Пунктом 7.3 договору передбачено, що забезпечення виконання Позичальником зобов"язань за даним договором виступає іпотека трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п, надані банку з метою забезпечення зобов"язань за цим договором.
Як передбачено п. 5.1 кредитного договору - даний договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно п. 7.1 набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, а в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов"язань за цим договором (а.с. 81-83).
Згідно договору іпотеки від 18.04.2017 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою АДРЕСА_3 ( іпотекодавець), виступає майновим поручителем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що мешкає за адресою АДРЕСА_4 ( преамбула договору іпотеки квартири), однак в пункті 33.1 та 33.2 зазначено, що договір іпотеки квартири № zrswga00000145 від 18.04.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашковським Я.А. забезпечує зобов'язання за кредитним договором № zrswga00000145 від 18.04.2007 року, між ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк " .
Предметом договору є надання в іпотеку нерухомого майна - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ( п. 33.3 договору ).
Відповідно до п. 28 договору іпотеки - термін дії до повного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього (а.с.78-80).
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №414461128 від 21.05.2025, трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності обтяжена забороною на нерухоме майно, яка виникла на підставі договору іпотеки ВЕО 083970-971, від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Пашковським Я.А. Реєстраційний номер обтяження: 4829783. Строк виконання 17.04.2017 (а.с.8).
Як вбачається з Виписки по рахунку позичальника ОСОБА_2 за період з 18.04.2007 по 10.06.2025, останнє погашення заборгованості здійснено ОСОБА_2 25.05.2009 (а.с.29).
Згідно зп. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).
За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ч. 1 ст. 572 ЦК України).
Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України не передбачають.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.
Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.
За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).
У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України, установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.
ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо ( постанова Верховного Суду від 18.10.2021 року у справі № 331/133/19).
Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції Закону, чинній на дату укладення Іпотечного договору) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов'язання.
Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а іпотеки як окремого виду застави також статтею 17 Закону України «Про іпотеку».
Так, відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 593 ЦК України у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.
Частиною 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» регламентовано, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Фактичні підстави цього позову зводяться до того, що строк виконання зобов"язання було визначено сторонами іпотечного договору та встановлено до 17.04.2017 року. Таким чином сторона позивача прийшла до висновку, що строк виконання зобов"язання позивача перед відповідачем вичерпаний саме з 17.04.2017 року.
На даний момент ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконано, на чому наголошує відповідач.
Статтею 629 ЦК встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
Главою 50 ЦК визначено підстави припинення зобов'язання, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що основне зобов'язання за кредитним договором № zrswga00000145 від 18.04.2007 року є погашеним, тому відсутні правові підстави для припинення правовідносин, які виникли у сторін з метою забезпечення виконання вказаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в пунктах 32-35 постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловила правову позицію про те, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина 1 статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина 4 статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Отже твердження сторони позивача про те, що після закінчення строку кредитування/строку повернення кредиту, іпотека є припиненою незалежно від виконання основаного зобов'язання, на забезпечення якого укладеного договір іпотеки, є помилковими, оскільки законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Крім того суд зауважує, що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.
Таким чином, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) само по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
За таких підстав, оскільки ОСОБА_1 не доведено наявність підстав, передбачених чинним законодавством України для припинення іпотеки, то суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. 12 - 13,76-81,89,211,247,258,263-265,354 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про припинення іпотеки - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 07 жовтня 2025 року.
Суддя Т.М. Вдовиченко