Справа № 175/9675/25
Провадження № 2/204/4184/25
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
відповідачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення коштів за надання освітніх послуг, -
18 липня 2025 року Дніпровський державний університет внутрішніх справ звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , із вимогою про стягнення коштів пов'язаних з наданням освітньої послуги у розмірі 13 404 гривні 87 копійок, яка складається із: загальної заборгованості у сумі 9 000 гривень, пені 2 934 гривні, 3 % річних - 2 40 гривень 88 копійок, інфляційні витрати - 1 229 гривень 99 копійок (а. с. 1-6).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачка є замовником освітніх послуг за договором, укладеним з позивачем в інтересах її сина ОСОБА_2 , який навчався в ДДУВС з 2023 року по 2024 рік. Вказано, що наказом ДДУВС від 16 серпня 2023 року №193 о/с відповідача було зараховано на 1 курс денної форми здобуття вищої освіти за спеціальністю 081 «Право». 16 серпня 2023 року на виконання вимог ч. 16 ст. 44 Закону України «Про вищу освіту» між відповідачем та ДДУВС було укладено договір про навчання у позивача від 16 серпня 2023 року № 482д/23 та договір про надання освітніх послуг від 16 серпня 2023 року № 482д/23. За яким термін навчання становить 3 роки 10 місяців. Вказано, що відповідачка, яка замовниця освітніх послуг, відповідно до вимог п. 4 вищевказаного договору зобов'язана своєчасно вносити на вказані в договорі розрахункові рахунки позивача плату за освітню послугу в розмірах та в порядку, які встановлені п. 9 та 10 цього договору. При цьому, зазначено, що наказом ДДУВС від 22 червня 2023 року № 551, затверджено розмір вартості платних освітніх послуг на 2023-2024 навчальний рік, яка становить 115 000 гривень, за весь період навчання (за 1-3 навчальні роки по 30 000 гривень, а за 4 навчальний рік - 25 000 гривень). Разом з цим, вказано на те, що пунктом 9 передбачено можливість обрати зручний спосіб оплати освітньої послуги (одноразово за весь строк навчання в розмірі загальної вартості освітньої послуги протягом 10 днів з моменту укладання договору; 1 раз на рік не пізніше 10 днів з моменту укладення цього договору (не пізніше 20 серпня при сплаті у наступні роки перед початком навчального року) в розмірі вартості послуги за навчальний рік; щосеместрово). Зазначено, що відповідачкою обрано порядок оплати за освітні послуги щосеместрово, тому оплата за 1 семестр повинна бути перерахована нею протягом 10 днів з моменту укладання цього договору; за інші непарні семестри - до 20 серпня кожного навчального року, а за парні семестри - до 20 січня кожного навчального року. Вказує, що 17 серпня 2023 року відповідачка звернулася до позивача з заявою про надання дозволу на оплату освітніх послуг протягом 2023-2024 навчального року, у сумі 30 000 гривень частинами, зважаючи на її статус ВПО, у зв'язку з чим сторонами була підписана додаткова угода від 01 вересня 2023 року № 1, якою визначено графік оплати відповідачкою освітніх послуг у сумі 3 000 гривень щомісячно з серпня 2023 року по травень 2024 року. При цьому вказано на те, що для подальшого отримання розстрочення сплати вартості освітніх послуг, відповідачці потрібно було кожного року, до початку навчального року та не пізніше 20 серпня, звертатися до позивача з відповідною заявою, про що їй неодноразово наголошувалося. Однак, в подальшому остання з вказаною заявою до позивача не зверталася, а освітню послугу за 2024-2025 навчальний рік (перші два місяці) продовжила сплачувати щомісячними платежами (всього 6 000 гривень), а потім оплату послуг припинила. Зазначено, що наказом ДДУВС від 31 грудня 2024 року № 987 о/с відповідача відраховано з 2 семестру 2024-2025 навчального року. Вказано, що заборгованість виникла у період оплати 15 000 гривень за непарний 1 семестр, яка повинна була бути перерахована до 20 серпня 2024 року, але станом на момент подання позову відповідачкою не сплачена, тому прохає суд стягнути з відповідачки 13 404 гривні 87 копійок, яка складається із: загальної заборгованості у сумі 9 000 гривень, пені 2 934 гривні, 3 % річних - 2 40 гривень 88 копійок, інфляційні витрати - 1 229 гривень 99 копійок, разом із судовими витратами по справі у сумі 3 028 гривень.
19 серпня 2025 року вказана справа надійшла на адресу Чечелівського районного суду міста Дніпра за підсудністю з Дніпровського районного суду Дніпропетровської області (а. с. 31).
Ухвалою суду від 22 серпня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 10 годину 30 хвилин 17 вересня 2025 року (а. с. 35), копія якої надіслана учасникам справи 22 серпня 2025 року за вихідним № 20067/25-вих/2/204/4184/25 (а. с. 36).
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 55 та на звороті), в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, прохав суд їх задовольнити.
У судовому засіданні відповідачка позовні вимоги не визнала, проти їх задоволення заперечувала. Пояснила, що борг вона оплатила (на підтвердження чого надала суду відповідну квитанцію), а про те, що заяву на розстрочку необхідно писати кожного року, вона не знала, позивач їй про це нічого не говорив, а в договорі чи додатковій угоді про це нічого не вказано. Додатково зазначила про те, що позивач достеменно знав про її статус ВПО, а також те, що вона не має постійного місця проживання, тому в усіх документах для контакту з нею вона зазначала свій номер телефону, але позивач жодного разу з нею не зв'язувався, а коли вона зверталася до нього щодо можливого вирішення питання оплати, той їй відмовив, посилаючись на те, що справа вже в суді і, всі питання з нею будуть вирішуватися в судовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи відповідачки, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 16 серпня 2023 року між позивачем та відповідачкою, в інтересах ОСОБА_2 , укладено договір № 482д/23 про надання освітніх послуг (а. с. 8 та на звороті).
Відповідно до вимог п. 1 та п. 1.1 предметом договору є надання освітньої послуги (підготовка здобувача вищої освіти) за ступенем вищої освіти «бакалавр», спеціальності 081 «Право», за очною формою навчання, за місцем надання освітньої послуги - ДДУВС.
Згідно з вимогами п. 1.2 цього договору термін навчання 3 роки 10 місяців.
У пункті 9 даного договору відповідачкою відмічено, що замовник вносить плату безготівково на розрахунковий рахунок виконавця (з відміткою навпроти) щосеместрово, в наступному порядку: оплата за перший семестр повинна бути перерахована протягом 10 днів з моменту укладання цього договору; оплата за інші непарні семестри повинна бути перерахована до 20 серпня кожного навчального року; оплата за парні семестри повинна бути перерахована до 20 січня кожного навчального року.
Відповідно до вимог п. 10 цього договору, загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 115 000 гривень; вартість послуги за І-ІІІ навчальні роки становить 30 000 гривень на рік, за ІV навчальний рік - 25 000 гривень.
Згідно з вимогами п. 10.1 за згодою сторін, оплата може вноситися в іншому порядку, ніж передбачено п. 10 даного договору.
Пунктом 12 цього договору визначено, що за несвоєчасну оплату освітніх послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день прострочення. Пеня нараховується протягом десятиденного терміну після встановленої дати оплати. Сплата пені здійснюється протягом 5 банківських днів дати отримання рахунку замовником.
Також, 16 серпня 2023 року між позивачем та відповідачкою, в інтересах ОСОБА_2 , укладено договір № 482д/23 про навчання у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (а. с. 9 та на звороті).
Наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 16 серпня 2023 року № 193 ос (а. с. 7), ОСОБА_2 зараховано з 01 вересня 2023 року студентом 1 курсу очної денної форми здобуття освіти за спеціальністю за кошти фізичних осіб та/або юридичних осіб згідно з додатком.
Наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ № 551 від 22 червня 2023 року (а. с. 10-13) затверджено вартість платних освітніх послуг на 2023-2024 навчальний рік.
З додатку № 5 до вказаного наказу (а. с. 13) вбачається, що кошторис вартості підготовки фахівця на 2023-2024 навчальний рік, за очною формою навчання, за спеціальністю 081 «Право», за весь період навчання становить 115 000 гривень.
17 серпня 2023 року відповідачка звернулася з письмовою заявою до позивача про надання розстрочки з оплати навчання протягом 2023-2024 навчальний рік (а. с. 14).
Відповідно до довідки 1251-7500680892 від 28 квітня 2022 року (а. с. 58), ОСОБА_1 , з 28 квітня 2022 року має статус переселенця та її фактичне місце проживання/перебування є: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою 1205-5002841542 від 30 червня 2023 року (а. с. 15), ОСОБА_2 (син відповідачки) з 30 червня 2023 року має статус переселенця та його фактичне місце проживання/перебування є: АДРЕСА_2 .
01 вересня 2023 року між позивачем та відповідачкою, укладено додаткову угоду № 1 до договору № 482д/23 від 16 серпня 2023 року про надання освітніх послуг (а. с. 16), за якою сторони домовилися доповнити п. 9 вказаного договору новим абзацом, яким в свою чергу, визначено графік 10 платежів (розстрочення) оплати за надання освітніх послуг у 2023-2024 навчальному році в розмірі по 3 000 гривень, кожен.
З копії витягу з наказу з Дніпровського державного університету внутрішніх справ 31 грудня 2024 року № 987ос (а. с. 17) вбачається, що ОСОБА_2 відраховано з Дніпровського державного університету внутрішніх справ здобувачів вищої освіти у зв'язку з невиконанням індивідуального навчального плану.
17 лютого 2025 року позивач звернувся до відповідачки ( АДРЕСА_3 ), з письмовою вимогою №1/649 про сплату заборгованості (а. с. 18 та на звороті).
З квитанції до платіжної інструкції № 51992677 від 17 вересня 2025 року (а. с. 60) вбачається, що ОСОБА_1 сплатила ДДУВС (ЄДРПОУ 08571446) 9000 гривень заборгованості.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання.
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Нормами ч. 1 ст. 623 ЦК України встановлено, що боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи випливає наступне.
Як вже судом встановлено, 16 серпня 2023 року наказом ректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ № 193 ос, ОСОБА_2 з 01 вересня 2023 року зараховано студентом ДДУВС, 1 курсу очної денної форми навчання за спеціальністю 081 «Прова» за кошти фізичних осіб (а. с. 7), а відповідачкою з позивачем було укладено договір № 482д/23 про надання освітніх послуг (а. с. 8 та на звороті) та договір № 482д/23 про навчання у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (а. с. 9 та на звороті), за якими вартість навчання її сина ОСОБА_2 за вказаною спеціальністю за весь період (3 роки 10 місяців) становить 115 000 гривень, які відповідачка зобов'язалася сплачувати позивачу щосеместрово.
01 вересня 2023 року між позивачем та відповідачкою, укладено додаткову угоду № 1 до договору № 482д/23 від 16 серпня 2023 року про надання освітніх послуг (а. с. 16), за якою сторони домовилися доповнити п. 9 вказаного договору новим абзацом, яким в свою чергу, визначено графік 10 платежів (розстрочення) оплати за надання освітніх послуг у 2023-2024 навчальному році в розмірі по 3 000 гривень, кожен, а всього 30 000 гривень.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач посилався на те, що відповідачка неправомірно здійснювала йому платежі за перші два місяці 2024-2025 навчального року щомісячними платежами, бо заяви на розстрочку, на цей період вона не подавала (а потрібно звертатися кожного року), а потім взагалі свої зобов'язання щодо оплати освітніх послуг виконувати перестала платити, у зв'язку з чим за нею рахується заборгованість у сумі 9 000 основного боргу, 2 934 гривні - пені, 2 40 гривень 88 копійок - 3 % річних, інфляційні витрати - 1 229 гривень 99 копійок, а всього 13 404 гривні 87 копійок. При цьому, позивач стверджував, що 17 лютого 2025 року він звернувся до відповідачки з письмовою вимогою № 1/649, якою останню було поінформовано про необхідність сплатити заборгованість, а у разі несплати, то звернення ним до суду (а. с. 18 та на звороті).
Однак суд не може погодитися з указаними доводами позивача, з огляну на наступне.
Так, по-перше, з укладених сторонами договорів та заяви на розстрочення виплат, судом встановлено, що місцезнаходженням/реквізитами замовника (відповідачки) є: АДРЕСА_4 , тоді як фактичне місце проживання останньої відповідно до довідки переселенця є: АДРЕСА_1 , натомість, вимога позивача до відповідачки про сплату заборгованості надіслана (як зазначеною у вимозі) їй за адресою: АДРЕСА_3 , а фактично - за адресою: АДРЕСА_3 ), що свідчить про відправлення позивачем вимоги за неналежною адресою відповідачки.
По-друге, пунктом 10.1 договору № 482д/23 від 16 серпня 2023 року про надання освітніх послуг, визначено, що за згодою сторін, оплата може вноситися і іншому порядку, ніж передбачено п. 10 цього договору, але сам порядок, такої оплати в договорі відсутній, а додатковою угодою № 1 до цього договору, вимога про щорічну подачу такої заяви відсутня, так само як і скріплення її (угоди) печаткою виконавця, що є обов'язковою умовою для набрання нею чинності (п. 6 угоди).
По-третє, позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів (первинних банківських/бухгалтерських документів) на підтвердження того, що у відповідачки взагалі існує перед ним заборгованість, та в якому розмірі.
Натомість, відповідачкою спростовано належними, достатніми та допустимими доказами, зокрема платіжною інструкцією № 51992677 від 17 вересня 2025 року (а. с. 60), заявлену позивачем вимогу щодо суми основного боргу у розмірі 9 000 гривень.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачем не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів наявності у відповідачки перед ним (основної) заборгованості у сумі 9 000 гривень, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині, не доведені, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних, інфляційного збільшення та пені відповідно до вимог, суду зазначає наступне.
Зважаючи на те, що вимоги позивача про стягнення інфляційного збільшення, 3 % річних та пені за прострочення виконання зобов'язання є по суті похідними вимогами від первісної вимоги, яка в судовому порядку під час розгляду справи не знайшла свого підтвердження та не була доведена стороною позивача належними, достатніми та допустимими доказами, натомість у повному обсязі спростована відповідачкою, суд дійшов переконливого висновку про те, що право позивача не є таким, що порушене відповідачкою, а відтак похідні вимоги також не підлягають задоволенню, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Дніпровського державного університету внутрішніх справ (49005, м. Дніпро, пр. Науки 26, ЄДРПОУ 08571446) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення коштів за надання освітніх послуг - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна