Справа №585/1017/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/207/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 95
Іменем України
01 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_3 ,
суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,
розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 585/1017/23 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_7 на вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.08.2023, за яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Кашпури Роменського району Сумської області, мешканець АДРЕСА_1 , раніше судимий
визнаний винним за ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка та мешканка АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК України раніше не судима
визнана винною за ч. 4 ст. 186, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка та мешканка АДРЕСА_3
визнана винною за ч. 4 ст. 186 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_11 ,
потерпілої - ОСОБА_12 ,
обвинувачених - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
законного представника неповнолітньої обвинуваченої - ОСОБА_16 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий вирок, яким: ОСОБА_13 визнати винним та призначити покарання: за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі строком 10 років з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 304 КК у виді позбавлення волі строком 3 роки; за ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі строком 1 рік; за ч. 3 ст. 357 КК у виді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 10 років з конфіскацією майна; ОСОБА_14 визнати винною та призначити покарання: за ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі строком 8 років з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 304 КК у виді позбавлення волі строком 3 роки; за ч. 1 ст. 357 КК у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн; за ч. 3 ст. 357 КК у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 8 років з конфіскацією майна; ОСОБА_15 визнати винною за ч. 4 ст. 187 КК та призначити їй покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі строком 4 роки. На підставі ст. 75, 76 КК звільнити ОСОБА_15 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на неї обов'язків: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи; виконувати заходи передбачені пробаційною програмою. Вимоги обгрунтовані тим, що суд дійшов необгрунтованого висновку про відсутність в діях обвинуваченого ознак розбою. Крім того, суд неправильно призначив покарання ОСОБА_14 за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК та безпідставно звільнив її від відбування покарання з випробуванням. Також суд призначив покарання ОСОБА_15 нижче від найнижчої межі за ч. 4 ст. 186 КК без посилання на ст. 69 КК.
Вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.08.2023 ОСОБА_13 визнаний винним і йому призначене покарання: за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі строком 7 років; за ч. 1 ст. 304 КК у виді позбавлення волі строком 3 роки; за ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі строком 1 рік; за ч. 3 ст. 357 КК у виді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 7 років. Стягнуто із ОСОБА_13 на користь держави витрати за проведення експертиз на загальну суму 1447,31 грн.
ОСОБА_14 визнана винною і їй призначене покарання: за ч. 4 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі строком 5 років; за ч. 1 ст. 304 КК у виді позбавлення волі строком 3 роки; за ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі строком 1 рік; за ч. 3 ст. 357 КК у виді обмеження волі строком 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі строком 5 років. На підставі ст. 75, 76 КК ОСОБА_14 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням на неї обов'язків: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи; виконувати заходи передбачені пробаційною програмою. Стягнуто із ОСОБА_14 на користь держави витрати за проведення експертиз на загальну суму 1447,31 грн.
ОСОБА_15 визнана винною за ч. 4 ст. 186 КК і їй призначене покарання із застосуванням ст. 102 КК у виді позбавлення волі строком 2 роки. На підставі ст. 75, 76 КК ОСОБА_15 звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням неї обов'язків: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи; виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.
Судові витрати за проведення судових експертиз на загальну суму 1447,31 грн, які припадають на долю неповнолітньої ОСОБА_15 , віднести за рахунок держави.
Згідно вироку, ОСОБА_13 , в період дії воєнного стану 07.01.2023 близько 23 год., перебуваючи поруч з будинком за адресою: АДРЕСА_4 разом ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , вступили в злочинну змову між собою для вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном з приміщення будинку за вказаною адресою. Реалізуючи свій злочинний намір ОСОБА_13 , розбив скло шибки вікна, розміщеного з правої сторони від вхідних дверей, після чого через утворений отвір проник до приміщення коридору будинку, та, відчинивши вхідні двері зсередини, впустив до приміщення коридору ОСОБА_14 і ОСОБА_15 . До приміщення коридору вийшла потерпіла ОСОБА_12 . З метою подолання опору потерпілої ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , розподіливши між собою ролі кожного, руками звалив останню на диван, після чого, погрожуючи останній позбавленням життя у випадку вчинення супротиву, які остання в силу свого віку сприймала реально, здавлюючи руками шию потерпілої почав утримувати останню у вказаному положенні лежачи на дивані. В свою чергу ОСОБА_14 і ОСОБА_15 проникли до приміщення будинку та почали пошук грошових коштів, речей, документів та цінностей потерпілої ОСОБА_12 . В подальшому до дій останніх приєднався ОСОБА_13 . Потерпіла ОСОБА_12 зайшла слідом за ОСОБА_13 та почала вимагати в останніх припинити свої протиправні дії та залишити її помешкання. З метою змусити потерпілу ОСОБА_12 не вчиняти опору, її залякування та добровільної передачі коштів та інших цінностей, ОСОБА_14 підійшла до потерпілої та нанесла останній декілька ляпасів по обличчю потерпілої. Обвинувачені заволоділи грошовими коштами потерпілої в сумі 1450 грн і мобільним телефоном вартістю 178,00 грн.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_11 , яка підтримала апеляційну скаргу, доводи обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , захисників ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , потерпілої ОСОБА_12 , які заперечили проти апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що суд безпідставно перекваліфікував дії обвинувачених ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 з ч. 4 ст. 187 КК на ч. 4 ст. 186 КК, то вони є слушними та підлягають задоволенню.
Так, визнавши ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 винуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, і призначивши їм покарання у виді та розмірі, встановленому законом, суд першої інстанції не встановив підстав для кваліфікації їх дій як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, з погрозою застосування такого насильства.
Обґрунтовуючи зазначений висновок, суд першої інстанції виходив із того, що потерпілій спричинені лише легкі тілесні ушкодження, відносно неї не було застосовано насильство, небезпечне для її життя та здоров'я, погрози застосування такого насильства також не було, оскільки висловлювання ОСОБА_13 про те, що він задушить потерпілу та демонстрація ножа ОСОБА_14 , потерпіла не сприймала реально та не боялась їх.
Разом з тим, наведені висновки суду першої інстанції не узгоджуються з фактичними обставинами кримінального провадження та дослідженими доказами, що зумовило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так, для встановлення наявності або відсутності в діях обвинувачених складу злочину, передбаченого ст. 187 КК, а також відмежування розбою від грабежу (ст. 186 КК) слід виходити із об'єктивної сторони цього злочину, кваліфікуючою та обов'язковою ознакою якого є напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства, що є окремим спеціальним різновидом суспільно небезпечного діяння проти власності та складається з 2-ох нерозривних і взаємозалежних дій: нападу і насильства.
Напад складається (може складатися) з одномоментного акту або системи поведінкових актів, за допомогою яких відбувається заволодіння чужим майном. Властивістю нападу є включення, «вплетення» в нього насильства - дії, що робить заволодіння майном нападом. Власне акт чи акти заволодіння майном через обов'язкове поєднання з насильством чи погрозою його застосування (фізичне або психічне насильство) наповнюються якісно іншим змістом - набувають ознак розбійного нападу.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, необхідно розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості, здушення шиї тощо).
Під час розбою напад завжди пов'язаний із насильством або погрозою його застосування. Зусилля нападника спрямовані насамперед проти особи потерпілого і застосовуються проти її волі та/або поза її. Метою такого насильства є намір відразу подавити опір потерпілого й упередити його протидію нападу. Нападник покладається й обирає форми (способи) насильства, які самі по собі становлять реальну небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого у разі їх негайного застосування чи впродовж тривання нападу. В уяві нападника таке насильство забезпечує безперешкодний перехід чужого майна на його користь або дозволяє уможливити його утримання, якщо воно вже у нього перебувало.
Насильство, як правило є інтенсивним. Особа, яка його застосовує або погрожує ним, перебуває в агресивно-насильницькому стані, тобто у стані готовності застосувати насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, на будь-якому етапі злочинної поведінки. Такий стан і характер дій нападника по суті є тими ознаками, які, навіть за відсутності реального застосування насильства, свідчать про розбій.
Зовнішні прояви нападу і насильства (погрози його застосування) можуть бути й іншими. Має значення місце, пора доби, обстановка, обставини, форма та порядок перебігу нападу і застосування насильства.
Насильство ж, яке застосовується під час відкритого заволодіння майном (грабежу) має іншу правову природу. В такому випадку особа має намір викрасти чуже майно і для цього застосовує відкриту форму заволодіння ним. Для досягнення своєї мети вона ігнорує небезпеку бути викритою у злочині і не зупиняється перед застосуванням насильства до особи, яка може перешкодити їй завершити задумане. Для здійснення злочинного наміру особа обирає способи і засоби посягання, які вважає прийнятними для цього. Головним у намірі грабіжника є бажання відкрито заволодіти майном. Стосовно цієї мети насильство має факультативне, другорядне, хоча обтяжуюче й кваліфікуюче, але побічне значення, в умислі винного воно не є переважаючим чинником. В одному випадку насильство може проступати як форма заволодіння майном (ривок), в іншому - як засіб (функція, знаряддя) подолання перешкоди у доступі до майна. У цьому сенсі насильство є не так способом заволодіння майном, як відображенням (свідченням) підвищеної суспільної небезпеки особи, яка його вчинила.
При грабежі неможливо заподіяти небезпечні для життя чи здоров'я тілесні ушкодження, оскільки форма, в якій реалізується злочинний умисел, не передбачає використання дій (прийомів, засобів), які можуть призвести до більш тяжчих наслідків. Інакше ці дії за певних обставин матимуть ознаки розбою. Особа, яка вчиняє грабіж, не вдається до демонстративної агресивно-насильницької поведінки і своїм станом та характером дій не виражає її, не використовує предметів із підвищеною травмувальною дією, не застосовує засобів впливу, які очевидно можуть призвести до наслідків, небезпечних для життя чи здоров'я, не погрожує застосуванням такого насильства, оскільки такі погрози при грабежі об'єктивно неможливі.
Відмінність між насильством при розбої і насильством при грабежі необхідно шукати в природі самого насильства, його спрямованості та характері дій особи, яка його застосовує. Якщо поведінка винної особи в конкретний час, місці, за обставин та в обстановці є підступною, несподіваною, раптовою і неспровокованою, спрямована проти волі або поза волею потерпілого, насильство є реальним, інтенсивним і небезпечним для життя чи здоров'я особи або ж воно не застосовується (є нереальним), але характер дій особи є агресивно-насильницьким, то такі ознаки свідчать про напад, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою його застосування, і мають розцінюватись як розбій. При цьому, визначальним є не тільки наслідки, що настали в результаті застосування насильства до потерпілого, але й час спосіб дії винної особи.
Згідно встановлених фактичних обставин злочину обвинувачений ОСОБА_13 шляхом розбиття шибки вікна спочатку першим проник у будинок потерпілої, після чого відчинив вхідні двері зсередини та впустив до приміщення коридору ОСОБА_14 і ОСОБА_15 , які чекали цього моменту. Надалі, реалізуючи спільний умисел, ОСОБА_13 , маючи намір подавити опір потерпілої і упередити можливу протидію нападу, з метою забезпечення безперешкодного переходу чужого майна, штовхнув потерпілу на диван і стиснув руками її шию, погрожуючи позбавити життя потерпілої. У цей час обвинувачені ОСОБА_14 і ОСОБА_15 цілеспрямовано почати шукати грошові кошти та цінні речі, до чого згодом приєднався ОСОБА_13 . Одразу після цього потерпіла прийшла до обвинувачених та почала вимагати припинити дії обвинувачених, але у відповідь на це ОСОБА_14 нанесла їй декілька ударів кулаками рук в обличчя, припиняючи тим самим опір потерпілої.
Аналіз характеру та послідовності дій обвинувачених вказує не на ситуативний чи спонтанний характер їх поведінки, а на попередню узгодженість їх дій та спланований напад, що в сукупності з природою застосованого насильства свідчить про те, що вони вчинили напад з метою заволодіння чужим майном саме із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілої, а також із погрозами застосування такого насильства.
Відсутність у матеріалах провадження даних про наявність у потерпілої легких тілесних ушкоджень, які б спричинили короткочасний розлад здоров'я, жодним чином не спростовує застосування до останньої насильства, небезпечного для життя та здоров'я, оскільки сам по собі факт здушення шиї вже є таким насильством. При цьому висновки суду першої інстанції про те, що потерпіла, знаючи обвинувачених, не сприймала їхні погрози серйозно, не узгоджуються з її ж показаннями як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Із цих показань убачається, що в момент нападу потерпіла перебувала у шоковому стані та цілком реально сприймала висловлені на її адресу погрози, побоюючись за власне життя.
Також об'єктивно підлягають врахуванню обставини, сукупність яких не могла не сформувати у потерпілої уявлення про реальність загрози для її життя та здоров'я, а саме: похилий вік потерпілої, її перебування в будинку на самоті, пізній час доби, неочікуваний, раптовий та агресивний характер дій обвинувачених, а також їх чисельна перевага.
Неврахування наведених вище обставин призвело до неправильного висновку про відсутність в діях обвинувачених ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК.
Оцінивши всі зібрані докази відповідно ст. 94 КПК з точки зору їх належності, достовірності й допустимості, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, здійснивши апеляційний перегляд судового рішення в межах пред'явленого обвинувачення (ст. 337, 405 КПК) і апеляційної скарги (ст. 404 КПК), колегія суддів дійшла висновку про доведеність винуватості ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованого їм правопорушення та кваліфікує їх дії за ч. 4 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння майном, поєднаний із насильством, небезпечного для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, з погрозою застосування такого насильства, з проникненням у житло, вчинений за попередньою змовою групою осіб та у період дії воєнного стану.
Крім того, є обгрунтованими і доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущене судом першої інстанції при призначенні обвинувачений ОСОБА_14 покарання за ч. 1 ст. 357 і ч. 3 ст. 357 КК, оскільки відповідно п. 2 ч. 1 ст. 65 КК, суд призначає покарання відповідно положень Загальної частини цього Кодексу, а згідно ст. 61 КК покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. При цьому обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю 1 і 2 групи.
Вказані вимоги закону не дотримані, оскільки незважаючи на те, що ОСОБА_14 має двох дітей віком до 14 років, що підтверджується наявними у матеріалах кримінального провадження копіями свідоцтв про народження (т. 1, а. к. п. 201, 202), суд призначив їй покарання за ч. 1 ст. 357 і ч. 3 ст. 357 КК у виді обмеження волі.
Відповідно п. 2, 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 винними за ч. 4 ст. 186 КК, а також в частині призначеного ОСОБА_14 покарання за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК та ухвалити в цій частині новий вирок.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_13 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, особу винного, який раніше судимий, посередньо характеризується, відсутність обставин, які пом'якшують покарання, та обставини, які покарання обтяжують (вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння та відносно особи похилого віку), та вважає за необхідне призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 8 років з конфіскацією майна, крім житла, що перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, будь-яких законних підстав для призначення ОСОБА_13 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, а саме призначення йому основного покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 187 КК, або ж переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції цієї норми закону, не встановлено.
Остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_13 необхідно призначити за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_14 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, особу винної, яка раніше несудима в силу ст. 89 КК, посередньо характеризується, обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди), та обставини, які покарання обтяжують (вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння та відносно особи похилого віку). При цьому, з огляду на те, що зазначені обставини, які пом'якшують покарання, перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з цілями вчиненого правопорушення, поведінкою обвинуваченої та іншими факторами, що впливають на ступінь суспільної небезпеки діяння і небезпечність особи, вони істотно знижують тяжкість вчиненого. У зв'язку з цим, з урахуванням даних про особу винної, колегія суддів вважає можливим застосувати положення ст. 69 КК України при призначенні покарання за ч. 4 ст. 187 КК.
Враховуючи вказані вище обставини кримінального провадження та вимоги ст. 50, 65 КК щодо призначення покарання, колегія суддів вважає за можливе призначити ОСОБА_14 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 187 КК, визначивши його у виді позбавлення волі строком 5 років з конфіскацією майна, крім житла, оскільки таке покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винної, буде необхідним й достатнім для її виправлення, попередження нових кримінальних правопорушень. Таке покарання підлягає реальному відбуттю, оскільки застосування положень ст. 75 КК, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину та конкретних обставин його скоєння, не може розцінюватися як достатній і виправданий захід у контексті цілей покарання, зокрема його загальної та спеціальної превенції.
Також, враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_14 покарання за ч. 1 ст. 357 і ч. 3 ст. 357 КК у виді штрафу в межах цих санкцій, а остаточне покарання - за сукупністю кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_15 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, особу винної, який раніше несудима, посередньо характеризується, обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданої шкоди), та обставини, які покарання обтяжують (вчинення кримінального правопорушення відносно особи похилого віку).
Беручи до уваги, що зазначені пом'якшуючі покарання обставини перебувають у безпосередньому причинному зв'язку з цілями вчиненого правопорушення, поведінкою обвинуваченої та іншими факторами, які визначають ступінь суспільної небезпеки діяння і небезпечність особи, колегія суддів дійшла висновку, що вони істотно знижують тяжкість вчиненого. Це, з урахуванням даних про особу винної, надає підстави для застосування положень ст. 69 КК при призначенні покарання за ч. 4 ст. 187 КК.
Крім того, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення ст. 75 КК дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Водночас законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, особу може звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням відносно неповнолітніх застосовується згідно ст. 75-78 КК з урахуванням положень, передбачених ст. 104 КК. При цьому необхідно зазначити, що переваги заходів, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства носять не тільки попереджувальний, але також виховний характер. Ефективність таких заходів ґрунтується на реалізації важливих психологічних властивостей людини - співчуття, довіри, сорому, відповідальності тощо. З погляду реалізації принципу гуманізму є можливість не тільки виправити неповнолітнього як дорослого, але також перевиховати, тому гуманне ставлення до неповнолітнього під час призначення, а особливо виконання покарання, має велике попереджувальне значення.
Міжнародні та європейські стандарти застосування покарання до неповнолітніх відображають тенденції до гуманізації системи і відповідних норм правового реагування на правопорушення, які вчиняються неповнолітніми, є сукупністю рекомендаційних (також морально-орієнтовних) та обов'язкових норм щодо як заборони, так і обов'язку застосування тих чи інших покарань або заходів впливу щодо неповнолітніх правопорушників.
Зокрема, відповідно п. 10 Зауважень загального порядку № 10 (2007) Комітету ООН з прав дитини «Права дітей у системі юстиції щодо дітей» у всіх рішеннях, які ухвалюються у контексті здійснення юстиції щодо дітей, головним міркуванням має бути якнайкраще забезпечення інтересів дитини, яке означає, наприклад, що традиційні цілі кримінального правосуддя, такі як покарання, повинні поступатися місцем реабілітаційним та відновним цілям правосуддя у справах дітей-правопорушників.
У керівних принципах ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) від 14.12.1990 зазначено, що попередження злочинності серед неповнолітніх є найважливішим аспектом попередження злочинності у суспільстві. Беручи участь у законній, соціально корисній діяльності та виробляючи гуманістичний погляд на суспільство та життя, молодь може бути вихована на принципах, які не допускають злочинну діяльність.
Згідно п. 23.2. Рекомендацій CM/Rec (2008) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про Європейські правила стосовно неповнолітніх правопорушників, щодо яких застосовуються санкції або заходи», перевагу необхідно надавати таким санкціям та заходам, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню збитків, завданих правопорушенням, яке вчинила неповнолітня особа.
Рекомендації № R (2008) 11 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи «Про Європейські правила по відношенню до неповнолітніх правопорушників, засуджених до покарань та заходів кримінально-правового характеру»: «на всіх стадіях кримінального судочинства необхідно застосовувати широкий спектр альтернативних покарань і заходів, які відповідають різним етапам розвитку неповнолітніх. Пріоритетними мають бути покарання і заходи, які можуть мати виховний вплив, а також сприяти відшкодуванню шкоди, заподіяної злочином, який вчинив неповнолітній» (правила 23.1, 23.2).
У Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні до неповнолітніх («Пекінські правила») від 29.11.1985 визначено, що «заходи впливу завжди повинні бути порівнянні не тільки з обставинами і тяжкістю правопорушення, але і зі становищем та потребами неповнолітнього, а також з потребами суспільства»; неповнолітнього правопорушника не слід позбавляти особистої свободи, якщо тільки його не визнано винним у вчиненні серйозного діяння із застосуванням насильства проти іншої особи або в неодноразовому вчиненні інших серйозних правопорушень, а також за відсутності інших відповідних заходів впливу» (п. «а», «b», «с» правила 17.1).
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченої, вчинення кримінального правопорушення у неповнолітньому віці та внаслідок її втягнення у таку протиправну діяльність обвинуваченими ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також беручи до уваги відомості досудової доповіді відділу пробації, згідно яких ризик вчинення повторного правопорушення є низьким і виправлення ОСОБА_15 можливе без реального позбавлення або обмеження волі, колегія суддів, зваживши на роль кари як мети покарання, приходить до висновку, що сукупність цих обставин дає достатні підстави про можливість виправлення ОСОБА_15 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою протягом іспитового строку тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб остання в умовах здійснення контролю за її поведінкою довела своє виправлення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 420 і ч. 15 ст. 615 КПК України, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.08.2023 скасувати в частині визнання ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 винними за ч. 4 ст. 186 КК України, а також в частині призначеного ОСОБА_20 покарання за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити в цій частині новий вирок.
ОСОБА_19 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком вісім років з конфіскацією майна, крім житла.
ОСОБА_22 вважати засудженим за ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України до призначеного судом першої інстанції покарання:
- за ч. 1 ст. 304 КК України у виді позбавлення волі строком три роки;
- за ч. 1 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком один рік;
- за ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком один рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_23 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком вісім років з конфіскацією майна, крім житла.
ОСОБА_24 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначити їй із застосуванням ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі строком п'ять років з конфіскацією майна, крім житла.
ОСОБА_24 вважати засудженою за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 357 КК України та призначити їй покарання:
- за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн;
- за ч. 3 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 510 грн.
ОСОБА_24 вважати засудженою за ч. 1 ст. 304 КК України до призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі строком три роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_25 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком п'ять років з конфіскацією майна, крім житла.
Строк відбування покарання ОСОБА_25 рахувати з моменту її фактичного затримання на виконання вироку суду.
ОСОБА_26 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначити їй покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком п'ять років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_27 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком п'ять років з випробуванням з іспитовим строком два роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_27 обов'язки:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та/або навчання;
- виконувати заходи передбачені пробаційною програмою.
В іншій частині вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09.08.2023 залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту отримання копії судового рішення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору і не пізніше наступного дня після його ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
Судді:
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5