ЄУН: 336/6910/25
Провадження №: 3/336/4347/2025
7 жовтня 2025 року
Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Галущенко Ю.А., з участю особи,яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,
про скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП,-
встановила:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 386701 від 09.07.2025 року, складеного відносно ОСОБА_1 ,09.07.2025 р. о 22 годині 15 хвилини він керував автомобілем ЗАЗ Sens р.н. НОМЕР_1 по вул.Базовій 1к м.Запоріжжі,під час руху не був уважним,не стежив за дорожньою обстановкою,не відреагував на її зміну, здійснив наїзд на перешкоду бордюр ний тротуар ,внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження, завдано матеріальні збитки,чим порушив вимоги п.2.36 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.
При розгляді справи в суді ОСОБА_1 пояснив,що за вказаних вище обставин він дійсно керував власним автомобілем по трасі,по ходу руху його «підрізав» інший автомобіль,чим змусив маневрувати,внаслідок чого відбувся наїзд на бордюр ний камінь та пробиті колеса . Не згоден з тим,що ця подія є ДТП, доказів його винуватості та заподіянні збитків іншій особі матеріали справи не містять.
Всебічно вивчивши матеріали справи,з урахуванням досліджених доказів,суддя встановив, що винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення,яке ставиться йому за провину,за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» свого підтвердження не знайшла,з огляду на таке.
Як випливає із ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., кожна людина, звинувачена в скоєнні кримінального злочину, вважається невинуватою до тих пір, поки його провина не доведена відповідно до закону. Кожна людина при визначенні його громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і неупередженим судом.
Обов'язком суду є забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення,які мають ознаки злочину»,залежно від ступеня їх суспільної небезпеки(рішення у справі «Лутц проти Німеччини»,»Отцюрк проти Німеччини»,»Девеєр проти Бельгії»,»Адольф проти Австрії» та інші),отже,адміністративне обвинувачення має бути доведено державою ,в особі уповноважених на те посадових осіб,а тому особа,яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов'язана доводити свою невинуватість.
Правопорушення,за яке ОСОБА_1 притягується до відповідальності (ст. 124 КУпАП) ,з урахуванням практики Європейського суду з прав людини («тест Енгеля») є видом відповідальності,який відповідно до цілей Конвенції вважається кримінальним.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008 року, заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
У відповідності до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.(далі - Конвенція).
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
З наведеного витікає,що рішення суду буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою,суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом»,який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду,виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Подібне роз'яснення зазначеного принципу надає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини,зокрема,у п.54 рішення від 06.12.2007 р.у справі «Козинець проти України».
Згідно вимог ч. 1 ст. 245, ст. 280 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Склад адміністративного правопорушення по статті 124 КпАП України становить порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року, суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому, пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається,що він складений із залученням ОСОБА_1 ,без визначення потерпілої особи, зі свідком ОСОБА_2 ,первинне з'ясування обставин та складання схеми ДТП як додатку до протоколу відбувалося шляхом складання письмових документів.
На схемі,яка складена 09.07.2025 р.зазначено конфігурацію проїзної частини,розташування бордюрного каменя, позначкою «1» відзначено місце наїзду автомобіля на бордюр ний камінь .
Згідно схеми місця ДТП як додатку до протоколу(зворот), зафіксовано пошкодження на автомобілі ОСОБА_1 ,який є його власністю, будь-якими доказами факту пошкодження майна іншої особи та завдання матеріальної шкоди не підтверджено.
У п. 1.10 Правил Дорожнього руху України зазначено, що дорожньо-транспортна пригода (ДТП) подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Таким чином, умовою настання відповідальності за ст. 124 КУпАП є настання передбачених диспозицією статті наслідків: загибель або поранення людей чи пошкодження транспортних засобів, тобто порушення повинно бути настільки істотним, щоб наслідком його стало пошкодження як мінімум двох транспортних засобів, із завданням матеріальної шкоди , чи загибель або поранення людей.
Згідно з пунктом 2.3б ПДР України,який ставиться за провину ОСОБА_1 , для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України є не будь-яке порушення правил дорожнього руху, а саме те порушення, яке знаходиться у причинному зв'язку із настанням наслідків.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним доказом, а тому має оцінюватись у сукупності з усіма наявними матеріалами справи і не може бути єдиним доказом винуватості особи.
Потерпіла особа по справі не встановлена.
Свідок ОСОБА_2 ,опитана при первинному встановлені обставин справи,пояснила,що водій автомобіля НОМЕР_1 під час руху скоїв наїзд на бордюрний камінь та пробив 2 колеса.
Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.
Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності,та порушена процедура складання відповідного протоколу.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових принципах, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Така позиція КСУ відповідає і правовій позиції ЄСПЛ, який у своєму рішенні «Маліге проти Франції» від 23.09.1998 року визнав кримінально - правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом, що вимагає додержання процедурних гарантій, визначених Конвенцією і викладених у Рекомендації No R (91), зокрема: забезпечення права особи на захист, в тому числі: знати про можливість застосування адміністративної санкції та про факти, які ставляться їй у провину; мати достатньо часу для підготовки свого захисту; отримати інформацію про характер доказів, зібраних проти неї; обов'язок адміністративного органу нести тягар доказування є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.
Згідно з ст. 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а тому суд не може виконувати одночасно функцію дізнання, обвинувачення і правосуддя.
За змістом ст.ст. 279, 280 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення має суддею розглядатись у межах тих обставин, які зазначенні у протоколі про таке порушення.
З матеріалів адміністративної справи про ДТП та пояснень ОСОБА_1 як єдиного учасника події встановлено, що 09.07.2024 р. безпосередньо перед згадуваною вище подією він керував власним автомобілем,під час руху автомобіль наїхав на бордюр ний камінь та пробив 2 колеса.
Отже, порушенням,на думку працівника поліції , в цьому випадку є те, що водій під час руху не був уважним за кермом,не стежив за дорожньою обстановкою та не відреагував на її зміну,внаслідок чого наїхав на бордюрний камінь,потерпіла особа не встановлена,матеріальні збитки,якщо і завдані,то самому ОСОБА_1 .
Аналізуючи вищевказані норми права, суддя дійшов висновку, якщо в результаті неуважних дій водія транспортного засобу, яким він керував, не створена небезпека іншим учасникам руху, не завдано матеріальні збитки іншим особам,не заподіяно тілесні ушкодження,склад адміністративного правопорушення,передбачений ст.124 КУпАП ,у діях ОСОБА_1 відсутній.
Оскільки під час розгляду справи в суді встановлено, що докази, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення відсутні, а згідно зі ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст.247 КУпАП, тобто за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП,суддя -
постановила:
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, в зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови,а щодо постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі,-протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи,щодо якої винесено постанову,може бути поновлено органом(посадовою особою),правомочним розглядати скаргу.
Суддя Ю.А.Галущенко