07.10.25
22-ц/812/1324/25
Провадження № 22-ц/812/1324/25 Головуючий суду першої інстанції Сябренко І.П.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
07 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 478/848/21
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Крамаренко Т.В., Локтіонова О.В,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою з урахуванням доповнень ОСОБА_1 , на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2025 року, повне судове рішення складено 22 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Сябренко І.П., в залі судового засідання в с-ще Казанка, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
06 липня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позов мотивований тим, що 06 липня 2018 року вона передала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50 000 грн, в якості оплати за оренду земельної ділянки площею 16 га за 2019 рік за договором оренди землі, укладеному в майбутньому. Ці обставини підтверджуються розпискою складеною ОСОБА_1 від 06 липня 2018 року.
Однак, з незалежних від неї причин договір оренди, так і не був укладений. ОСОБА_1 грошові кошти добровільно не повернуто, від укладення договору оренди землі відповідач ухиляється, а тому такі кошти є безпідставно отриманим майном, що зберігається у відповідача, та підлягає поверненню.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь 50 000 грн безпідставно збережених коштів.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 50 000 грн, а також 908 грн судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що 06 липня 2018 року ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000 грн, в якості платежу по орендній платі за оренду земельної ділянки площею 16 га за 2019 рік по укладеному на майбутнє договору оренди землі.
Проте, договір оренди землі між сторонами відповідно до вимог закону не укладався, тобто правова підстава передачі коштів відповідачу відсутня.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку доповнив в подальшому, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Також, просив переглянути разом із рішенням суду, яким вирішується справа по суті, відповідні заперечень на ухвалу Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2025 року про відмову у призначенні повторної почеркознавчої експертизи.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що гроші особисто від позивачки він не отримував, а отримував кошти від приватного підприємства «Дар Ланів» (далі - ПП «Дар Ланів») розписка наявна у матеріалах справи написана та підписана не ним. З висновком почеркознавчої експертизи не погоджується.
Судом першої інстанції не встановлено та не досліджено фактичні обставини справи, позивачкою не доведено безпідставне отримання відповідачем коштів, чи взагалі факт їх отримання, тому рішення суду прийнято передчасно.
Також посилався на ті обставини, що в задоволенні його клопотання про призначення повторної почеркознавчої експертизи суд першої інстанції безпідставно відмовив, оскільки не врахував його думки про зацікавленість експерта у наданому висновку не на його користь, вважаючи такий висновок сфальсифікованим, а ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи незаконною.
ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_3 , надала відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві позивачка просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до розписки про отримання грошових коштів у якості орендної плати за використання земельної ділянки від 06 липня 2018 року ОСОБА_1 , перебуваючи в здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50 000 грн в якості оплати за оренду земельної ділянки площею 16 га за 2019 рік, що знаходиться на території Казанківської селищної ради Казанківського району Миколаївської області. Дана розписка написана власноручно, претензій до сторони, яка сплатила 50 000 грн за земельну ділянку, яку здано в оренду немає ( т. 1 а.с.36).
ОСОБА_1 заперечував факт отримання 50 000 грн від позивача ОСОБА_2 в рахунок сплати орендної плати за оренду земельної ділянки площею 16 га за 2019 рік, не заперечував факт отримання таких коштів від ПП «Дар Ланів» в рахунок сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки площею 3,75 га кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, укладеного 19 вересня 2018 року з ПП «Дар Ланів», та земельної ділянки площею 29 га.
При цьому, відповідачем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 3,75 га кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, укладеного в письмовій формі 19 вересня 2018 року між ним та ПП «Дар Ланів», та договору оренди земельної ділянки площею 29 га, суду не надано та не підтверджено їх укладання.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року у справі № 478/959/19 та постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, які постановою Верховного Суду від 29 червня 2022 року залишені без змін, встановлено наступні обставини.
Зокрема, зі змісту рішення від 11 грудня 2019 року та постанови від 22 червня 2021 року вбачається, що ОСОБА_4 (брат відповідача) є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради з кадастровим номером 4823655100:27:000:0091, призначеної для ведення фермерського господарства, яку він отримав в порядку спадкування від батька - ОСОБА_5 , яка, в свою чергу належала останньому на підставі державного акту на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) господарства серії МК № 44 від 17 березня 1995 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 67.
10 вересня 2018 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на земельну ділянку для ведення фермерського господарства кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 27939933.
19 вересня 2018 року між ОСОБА_4 та ПП «Дар Ланів» у письмовій формі укладено договір оренди земельної ділянки площею 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради, для ведення фермерського господарства, строком на 10 років. 20 вересня 2018 року договір зареєстровано державним реєстратором Казанківської РДА Миколаївської області Слободанюком В.О. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 19 вересня 2018 року, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право за № 28304928.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року за позовом Фермерського господарства «Союз» (далі - ФГ «Союз») до ОСОБА_4 та ПП «Дар Ланів» визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 3.75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, укладений між ОСОБА_4 та ПП «Дар Ланів» 19 вересня 2018 року, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 20 вересня 2018 року за номером 28304928.
Зі статуту ФГ «Союз» (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів від 04 березня 2011 року № 1 та зареєстрованим державним реєстратором Казанківської РДА від 29 березня 2011 року за №15131050003000471 вбачається, що головою та засновником фермерського господарства є ОСОБА_1 , членами господарства є: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ( т. 1 а.с.132-135).
З 1996 року ФГ «Союз» використовує земельну ділянку площею 17,25 га на території Казанківської селищної ради на підставі Договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на правах оренди) від 02 лютого 1996 року, укладеного між Радою народних депутатів Казанківського району та ОСОБА_5 , зареєстрованого в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 02 лютого 1996 року за №12 (копія) ( т. 1 а.с.179).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №304967361 від 14 липня 2022 року у власності фізичної особи - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , відсутні земельні ділянки ( т 1 а.с.51-52).
Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи виконаного судовим експертом Дружиною Д.Ю. від 07 березня 2025 року № СЕ-19/115-24/24154-ПЧ: «Досліджений підпис знизу документа у Розписці про отримання грошових коштів у якості орендної плати за використання земельної ділянки, в розмірі 50 000 грн від 06 липня 2018 року (а.с. 36) виконаний ОСОБА_1 ».
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційній суд зауважує наступне.
Відповідно до частин 1, 5 статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частина 1 статті 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі статтею 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Суд встановив, що за розпискою від 06 липня 2018 року ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ОСОБА_2 у розмірі 50 000 грн у якості орендної плати за використання земельної ділянки площею 16 га за 2019 рік по договору оренди, укладеному в майбутньому.
Між тим, договір оренди земельної ділянки між сторонами не було укладено, у зв'язку з чим позивачка звернулась із зазначеним позовом.
Встановивши обставини справи, суд першої інстанції правильно визначив предмет доказування у справі, обґрунтовано виходив з того, що права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність доводів позову, не дослідження судом фактичних обставини справ щодо безпідставного отримання відповідачем коштів, чи взагалі факт їх отримання, апеляційний суд до уваги не приймає з огляду на таке.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.
Відповідач не надав доказів за правилами статей 76-80 ЦПК України на підтвердження того, що між сторонами у 2019 році було укладено договір оренди земельної ділянки та матеріали справи таких доказів не містять. Між тим, в розписці від 06 липня 2018 року передбачено передачу грошових коштів як орендної плата саме за укладення в майбутньому договору оренди земельної ділянки площею 16 га.
Також є неприйнятними аргументи апеляційної скарги відповідача про те, що він отримував 50 000 грн не від ОСОБА_2 , а від ПП «Дар Ланів», оскільки такі твердження суперечать змісту розписки від 06 липня 2018 року, а також не підтверджені відповідними доказами, що містяться у матеріалах справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не підписував надану позивачкою розписку від 06 липня 2018 року є безпідставними з огляду на таке.
Під час розгляду справи судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_1 10 грудня 2024 року була призначена судово-почеркознавча експертиза для визначення належності підпису на вказаній розписці саме відповідачу, проведення експертизи доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.
Відповідно до висновку експерта від 07 березня 2025 року № СЕ-19/115-24/24/24154-ПЧ проведення експертизи доручено судового експерту сектору почеркознавчих досліджень Дружині Д.Ю. За результатами проведення експертизи встановлено, що досліджений підпис в розписці про отримання грошових коштів у якості орендної плати за використання земельної ділянки, в розмірі 50 000 грн від 06 липня 2018 року виконаний ОСОБА_1 .
Отже, зазначений висновок суд першої інстанції правильно визнав належним та допустимим доказом та дав йому належну оцінку у сукупності з іншими доказами, зробивши висновок, що розписка від 06 липня 2018 року підписана відповідачем.
За такого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що він розписку про отримання коштів не підписував.
Щодо вирішення клопотання судом першої інстанції про призначення повторної експертизи.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Відповідно до частини 1 стаття 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи (постанова Верховного Суду у складі від 21 квітня 2021 року у справі № 201/15019/14-ц).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (постанова від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
24 квітня 2025 року ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення судом повторної експертизи. Своє клопотання мотивував тим, що експерт має недостатній професійний досвід експерта і не застосувала при проведені експертизи інші способи дослідження підпису, піддавши сумніву методи дослідження, які застосовував експерт.
Для з'ясування методології дослідження судом першої інстанції в судовому засіданні були вислухані пояснення експерта ОСОБА_9 , яка підтвердила правильність свого висновку та застосування відповідної методики дослідження підпису.
Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 2025 20 травня року відповідачу відмолено в призначенні повторної судової почеркознавчої експертизи. При цьому суд зазначив, що відсутні підстави для її призначення.
Аналіз змісту вказаної ухвали суду свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідно до частини 2 статті 113 ЦПК України щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.
Вибір методу залежить від об'єкта дослідження: експерт обирає методи, що відповідають конкретному зразку почерку, будь то рукописний текст, підпис або обмежений запис. Експерти керуються нормативними актами, що регламентують судово-експертну діяльність в Україні, визначаючи, як саме проводити дослідження.
Таким чином, ухвала суду про відмову у задоволенні клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги про зацікавленість експерта при проведенні первинної експертизи є надуманими та безпідставними.
Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового перерозподілу витрат по сплаті судового збору, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та розподілу судового збору у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 20 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Т.В. Крамаренко
О.В. Локтіонова
Повне судове рішення складено 07 жовтня 2025 року.