Рівненський апеляційний суд
Іменем України
02 жовтня 2025 року м. Рівне
Справа № 570/3476/25
Провадження № 11-кп/4815/685/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025181180000362 від 02.06.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, -
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року задоволено клопотання прокурора Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 13 листопада 2025 року. Одночасно визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840 грн. та в разі її внесення покладено на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 вказує, що ухвала суду першої інстанції містить формальний виклад обставин, мотивована лише тяжкістю злочину та наявністю ризиків, які на сьогоднішній день нічим не підтверджені. Зазначає, що судом не взято до уваги наявність в підозрюваного стійких соціальних зв'язків, те, що він має дружину, яка в разі зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт буде його підтримувати як морально, так і матеріально, надавати допомогу для належного виконання ним умов запобіжного заходу. Вважає, що ступінь соціальних зв'язків обвинуваченого здатен забезпечити його належну процесуальну поведінку та гарантувати дотримання ним своїх процесуальних обов'язків і запобігти вчиненню ним дій з метою переховування від суду, неявки на виклики слідчого чи в судові засідання.
Просить скасувати ухвалу суду від 15 вересня 2025 року та обрати щодо обвинуваченого більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, заборонивши залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , крім розумного фактичного часу, необхідного для прибуття за викликом суду, перебування в суді й участі в судових засіданнях, невідкладної медичної допомоги в закладах охорони здоров'я та інших випадках, пов'язаних з врятуванням життя чи здоров'я в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України, у зв'язку з відсутністю клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Положенням ст.370 КПК України передбачено, що судове рішення стосовно обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його обрання, продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з вимогами ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належним чином дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, з матеріалів справи вбачається, що обвинуваченому інкримінується те, що він, будучи військовослужбовцем ЗСУ, призваним під час мобілізації, порушуючи порядок, встановлений ст..ст.6, 7 ЗУ «Про наркотичні засобі, психотропні речовини і прекурсори», будучи особою, яка раніше вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч.ч.1, 2 ст.307, ч.ч.1, 2 ст.309 КК України, діючи повторно, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання з метою збуту особливо небезпечної речовини, з корисливих мотивів, за невстановлених досудовим слідством обставин незаконно придбав та зберігав при собі з метою збуту кристалоподібну речовину білого кольору у кількості 91 полімерних пакетиків, серед яких в ході огляду місця події було виявлено та вилучено 1 полімерний пакетик з особливо небезпечною речовиною PVP масою 8, 345 г, що є великим розміром, 90 полімерних пакетиків з особливо небезпечною речовиною PVP масою 55, 845 г, що є особливо великим розміром, а також 8 полімерних пакетиків з особливо небезпечною речовиною PVP масою 42, 286 г., що є особливо великим розміром. Крім того, ОСОБА_6 інкримінується 23 епізоди, пов'язані з незаконним придбанням та розповсюдженням шляхом виготовлення «закладок» та розміщення їх у ґрунті земельних ділянок у лісовій місцевості з межах с. Городок, м. Рівне та с. Бармаки протягом 28 травня - 01 червня 2025 року особливо небезпечної речовини PVP зі здійсненням фотофіксації місця розташувань та координат цих закладок, які зберігав у папці «Фото» власного мобільного телефону для подальшого збуту, за що мав отримати грошові винагороду.
Таким чином, ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину, за який, в разі доведення його вини, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років з конфіскацією майна. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того встановлено, що ОСОБА_6 раніше судимий за вчинення злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, також в Рівненському районному суді на розгляді перебувають обвинувальні акти щодо вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.307, ч.2 ст.307, а також ч.2 ст.309 КК України, на даний час йому інкримінується вчинення тяжких та особливо тяжкого злочинів, легальних доходів не має, що вказує на те, що зайняття злочинною діяльністю є основним джерелом прибутку для нього, та свідчить про можливість продовження ним злочинної діяльності.
Ці обставини в сукупності свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів не ігнорує аргументи, які наводяться стороною захисту на користь обвинуваченого, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі. Тому обставини, на які посилається захисник, жодним чином не зменшують тих ризиків, які встановив місцевий суд та не можуть на даному етапі бути підставою для застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Також при постановленні ухвали суд, з врахуванням вимог ч.3 ст.183 КПК України, визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який, на думку суду, достатньою мірою зможе гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, не встановлено, тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та вважає за необхідне залишити оскаржуване рішення суду без зміни.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12025181180000362 від 02.06.2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.3 ст.307 КК України,залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3