Справа № 761/29450/23
Провадження №1-кп/761/1823/2025
іменем України
30 вересня 2025 року місто Київ
Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Шевченківського районного суду міста Києва, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22023000000000652, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2023, відносно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Червонопартизанськ Луганської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
установив:
І. Історія провадження.
17.08.2023 до Шевченківського районного суду міста Києва від прокурора першого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 надійшов (вх. № 72084) обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023000000000652, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2023, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 761/29450/23 між суддями від 17.08.2023 визначено головуючого суддю Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_7 .
Ухвалою суду від 07.12.2023 призначено судовий розгляд та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду від 29.05.2025 № 01-08-1967 здійснено повторний автоматичний розподіл справи № 761/29450/23, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_7 у відставку.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2025 у справі № 761/29450/23 визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 05.06.2025 прийнято зазначене кримінальне провадження.
II. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Громадянин України ОСОБА_3 , не погоджуючись з політикою чинної влади в Україні та підтримуючи входження тимчасово окупованих територій України до складу РФ, у невстановлений досудовим розслідуванням час але не пізніше липня 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), з метою увійти в коло довіри представників окупаційної адміністрації для подальшого незаконного працевлаштування до митних органів т.зв. «ЛНР», перебуваючи на території Луганської області (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено), прийняв рішення сприяти окупаційній адміністрації з метою впровадження так званого «законодавства ЛНР» та виконання службових обов'язків, покладених окупаційною владою.
З цією метою, ОСОБА_3 , у період часу з липня 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), будучи обізнаним про факт ведення РФ агресивної війни проти України, невизнання вказаною державою поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території України, у тому числі Луганської області, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, впровадження так званого «законодавства ЛНР» та виконання службових обов'язків умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, які за результатом їх реалізації завдадуть шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи на території Луганської області (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено), вирішив добровільно зайняти посаду у незаконному правоохоронному органі - так званому «Державному митному комітеті ЛНР».
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_3 , у липні 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, але не пізніше 03 липня 2022 року), будучи громадянином України, перебуваючи у т.зв. «Луганському республіканському центрі додаткового професійного виховання» (Луганська обл., м. Луганськ, квартал Ватутіна, 15а), діючи зі своїх особистих мотивів та бажанням, умисно, добровільно зайняв посаду головного інспектора пункту пропуску «Мілове» у так званому «Державному митному комітеті ЛНР», пов'язану з впровадженням так званого «законодавства ЛНР» та виконання службових обов'язків, у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території Луганської області.
За таких обставин, ОСОБА_3 добровільно зайняв посаду головного інспектора пункту пропуску «Мілове» у так званому «Державному митному комітеті ЛНР» - незаконному правоохоронному органі, створеному окупаційною адміністрацією РФ на тимчасово окупованій території Луганської області, з метою виконання рішень окупаційної адміністрації, спрямованих на встановлення та утвердження тимчасової окупації державою-агресором частини території України, шляхом впровадження так званого «законодавства ЛНР».
Таким чином, ОСОБА_3 , громадянин України, добровільно зайняв посаду у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.7 ст.111-1 КК України.
III. Позиції учасників судового провадження.
Позиція сторони обвинувачення.
Прокурор ОСОБА_4 у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченого зазначив, що подані докази підтверджують протиправність злочинних дій ОСОБА_3 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_3 поза розумним сумнівом.
Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України на строк 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. Також прокурор просив залишити запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, до набрання вироком законної сили.
Позиція сторони захисту.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 просив виправдати ОСОБА_3 , зазначивши, що не мав конфіденційної зустрічі з останнім, тому захисник не знає чи обізнаний ОСОБА_3 про наявність відносно нього кримінального провадження.
IV. Щодо вчинення всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав обвинуваченого.
Судовий розгляд у межах цього кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_3 (in absentia), який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення.
Відповідно до ухвали суду від 07.12.2023, постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя, змагальності сторін та свободи в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань.
Так, стороною обвинувачення під час досудового розслідування вжито заходів для повідомлення ОСОБА_3 про здійснюване щодо нього кримінального провадження, шляхом публікування повідомлень на офіційному веб-сайті Офісу Генеральної прокуратури та у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме газеті «Урядовий кур'єр», та направлення всіх документів захиснику обвинуваченого.
Крім того, відповідно до рапорту слідчого від 22.06.2023 останнім з використанням особистого мобільного номеру у режимі телефонної конференції здійснено телефонний виклик на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , яким користувалася громадянин України ОСОБА_3 , з метою його запрошення для отримання письмового повідомлення про підозру, допиту та проведення інших процесуальних дій у кримінальному провадженні, водночас зв'язок із абонентом був відсутній.
Також з матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення відповідних повідомлень його захиснику, а також шляхом опублікування оголошень у засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме газеті «Урядовий кур'єр», а також на офіційному веб-сайті Шевченківського районного суду міста Києва.
З огляду на наявні матеріали кримінального провадження, суд не вбачає будь-яких інших можливостей, які могли б бути використані для повідомлення обвинуваченого ОСОБА_3 .
За час спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду обвинувачений ОСОБА_3 мав можливість визначитися з провадженням проти нього, та усвідомлюючи, що у нього виник юридичний обов'язок постати перед судом, не змінив свою процесуальну поведінку та продовжив подальше ухилення від виконання своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, суд вважає, що наявні у справі докази свідчать про відмову ОСОБА_3 від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
Водночас це кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у місті Києві (доручення від 23.06.2023 № 026-260006736).
Під час підготовчого судового засідання та проведення подальшого судового розгляду цього кримінального провадження, судом у повному обсязі забезпечено участь захисника обвинуваченого.
Захиснику обвинуваченого надано достатньо часу для належного забезпечення права на захист ОСОБА_3 , судовий розгляд відбувався тривалий час.
V. Докази та процесуальні документи на підтвердження встановлених обставин та їх оцінка судом.
На підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, стороною обвинувачення надано, зокрема такі докази та процесуальні документи, які досліджені судом:
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 29.06.2023 (кримінальне провадження № 22023000000000652 від 29.06.2023), який містить такий короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: громадяни України та інші невстановлені особи у період з 08.06.2022, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської області, добровільно зайняли посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території - так званому «Государственном таможенном комитете ЛНР» (том № 2 а.с. 1);
-рапорт старшого оперуповноваженого в ОВС 1 сектору 2 відділу 4 управління ГУ «Д» ДЗНД СБ України від 28.07.2022 про виявлення кримінального правопорушення, зокрема в діях громадянина України ОСОБА_3 , який добровільно влаштувався на роботу до псевдо «правоохоронного органу» створеного на тимчасово окупованій території так званого «Государственного таможенного комитета ЛНР» та прийняв участь в професійній підготовці працівників «ГТК» за адресою: АДРЕСА_2 , де здавав іспити щодо поводження із вогнепальною зброєю та отримав посвідчення співробітників незаконного збройного формування (том № 2 а.с. 10-12);
-протокол огляду від 03.08.2022, відповідно до якого проведено огляд відеозапису розміщеного 08.06.2022 на відеохостингу «YouTube» в мережі Інтернет, а саме: «ІНФОРМАЦІЯ_3», під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_4» зі знімками екрана та з додатком (том № 2, а.с. 25-40);
-протокол огляду від 19.12.2022, відповідно до якого проведено огляд соціальної мережі «Однокласники», а саме особистої сторінки ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2 ), де віднайдено фотознімки ОСОБА_3 ; до протоколу долучений додаток (том № 2, а.с. 41-45);
-протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 27.06.2023, відповідно до якого свідок впізнає особу під № 2 як ОСОБА_3 за рисами обличчя та кольором волосся; до протоколу долучено довідку (том № 2 а.с. 46-49);
-протокол огляду від 21.12.2022, яким, зокрема встановлено наявність у соціальній мережі «Вконтакте» (ІНФОРМАЦІЯ_5) новини з назвою та датою «ІНФОРМАЦІЯ_6» із закріпленою статтею під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_7», під текстом виявлено фото; протокол огляду містить скріншоти, зокрема на скріншоті № 16 зображено у тому числі ОСОБА_3 ; до протоколу долучено додаток ( том № 2 а.с. 50-62);
-лист начальника 4 управління Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою ДЗНД СБ України від 23.01.2023 № 5/6/4/2-1184, відповідно до якого отримано відомості щодо призначення громадян України, зокрема ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відповідну посаду до псевдо «правоохоронного органу» створеного на тимчасово окупованій території так званого «Государственного таможенного комитета ЛНР», а саме на посаду головного інспектора пункту пропуску «Мілове» митної служби ЛНР» (том № 2 а.с. 63-64);
-лист начальника 4 управління Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою ДЗНД СБ України від 25.01.2023 № 5/6/4/2-1297, відповідно до якого, зокрема ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приступив до виконання службових обов'язків за відповідною посадою у «Государственном таможенном комитете ЛНР» з 03.07.2022 (том № 2 а.с. 65);
-лист начальника Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 09.01.2023 щодо надання відомостей відносно ОСОБА_3 , зокрема відомостей про перетинання у тому числі останнім державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями з 01.01.2022 по 15:20 09.01.2023 в базі даних не виявлено (том № 2, а.с. 68);
-лист заступника голови правління з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Пенсійного фонду України від 10.01.2023 щодо надання відомостей у тому числі відносно ОСОБА_3 (том № 2 а.с. 69-72);
-протокол огляду від 10.07.2023, яким встановлено наявність у всесвітній електронній мережі Інтернет, зокрема на зазначеному у протоколі сайті «ІНФОРМАЦІЯ_8», яким затверджено «структура исполнительных органов государственной власти ЛНР», на другому аркуші цього документа міститься інформація про «Государственный таможенный комитет ЛНР». Також виявлено документ «Положение о Государственном таможенном комитете ЛНР», (том № 2 а.с. 73-94);
-висновок експерта від 09.06.2023 № СЕ-19/106-23/6670-ФП, відповідно до якого на наданому для проведення судової експертизи відеофайлі «ІНФОРМАЦІЯ_4» та на наданих порівняльних (вільних) зображеннях, зокрема ОСОБА_3 , зображені одні ті й ж самі особи чоловічої статті; до експертизи долучено довідку про витрати (том № 2 а.с. 98-170);
- лист начальника 4 управління Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою ДЗНД СБ України від 03.07.2023 № 5/6/4/2-13128, відповідно до якого ОСОБА_3 перебуває на тимчасово окупованій території, а саме в с. Розпасіївка Лугаснької області, за наявними даними ОСОБА_3 не планує повертатися на підконтрольну територію України, у разі звільнення окупованих територій Збройними Силами України, ОСОБА_3 має намір виїхати на територію Російської Федерації (том № 2 а.с. 203).
Перелічені вище джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі.
Жодної із передбачених законом обставин для визнання зазначених доказів недопустимими судом не констатовано та в ході кримінального провадження не встановлено, як і порушень фундаментальних прав і свобод обвинуваченого ОСОБА_3 , гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, при проведенні досудового розслідування та збиранні і оформленні доказів стороною обвинувачення.
Також досліджено інші процесуальні документи, які хоча не є доказами, але приймаються судом, як такі, що свідчать про дотримання вимог процесуального закону як щодо підстав розпочати досудове розслідування, так і дотримання вимог щодо його проведення, жодна із сторін не заявила про не дотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства при їх отриманні на стадії досудового розслідування, про їх недопустимість чи неналежність.
У судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст. ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами.
VI. Положення закону, якими керувався суд.
Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об'єктивну істину та на неї покладається обов'язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
Об'єктивними ознаками злочину є об'єкт і об'єктивна сторона, суб'єктивними суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.
Відповідно до ч. 7 ст. 111-1 КК України добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, - караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Також суд бере до уваги таке.
Згідно зі ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 17 Конституції України прямо зазначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява № 39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. The United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
VII. Мотиви суду.
Розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
Кримінальна відповідальність за дії, передбачені частиною 7 статті 111-1 КК України настає у разі добровільного зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
У складі цього правопорушення важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України.
Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребують доказуванню в межах цього провадження та викладені у обвинуваченні, факти про те, що РФ тимчасово окупувала частину території України у тому числі Луганську область м. Луганськ.
Громадянство України обвинуваченого підтверджено документами дослідженими судом, відповідно до яких ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, має РНОКПП НОМЕР_2 .
Слід зазначити, що відповідно до ст. 5 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, статей 2, 17 - 20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_3 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. У разі примусового автоматичного набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_3 у межах цього провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід із громадянства України.
У суду не виникає сумніву в тому, що ОСОБА_3 безумовно усвідомлював факт окупації та агресії з боку РФ та створення окупаційною владою незаконних органів. Так, маючи достатній рівень життєвого досвіду та знань, ОСОБА_3 не міг не розуміти незаконності вчинених ним дій та їх наслідків.
Аналізуючи, чи наявна у діях обвинуваченого ОСОБА_3 ознака добровільності, суд враховує постанову Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024 по справі № 638/5446/22, у якій зазначено, що у кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 примушували до зайняття посади у вищезазначеному незаконному органу, створеному на тимчасово окупованій території. Також відсутні докази того, що ОСОБА_3 перебував під фізичним та/або психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - РФ.
Так, письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджується саме добровільне зайняття ОСОБА_3 зазначеної посади за відсутності фізичного чи психічного примусу, суду не надано доказів того, що обвинувачений не мав можливості відмовитися від цієї посади.
Сукупність зазначених обставин дає підстави стверджувати про добровільність дій обвинуваченого, його свідомий вибір та власне волевиявлення щодо зайняття посади у незаконному правоохоронному органу, створеному на тимчасово окупованій території.
Важливо зазначити, що вибір ОСОБА_3 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані стороною обвинувачення, як підстава для кримінального переслідування.
Суд належно проаналізував наявні в матеріалах кримінального провадження докази на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження та приходить до обґрунтованого висновку, що наведене свідчить про те, що ОСОБА_3 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, у тому числі, на захист та доступ до правосуддя.
Держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) приймати участь в судових засіданнях та захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно.
За таких обставин, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого обвинувачення, суд, оцінивши кожний доказ та сукупність зібраних доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які виразилися у добровільному зайнятті громадянином України посади у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, вчинив злочин, передбачений ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Мотиви призначення покарання.
При призначенні ОСОБА_3 покарання за вчинене кримінальне правопорушення, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 61 Конституції України про те, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, та те, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Обставин, які б, відповідно до вимог ст.ст. 66-67 КК України, пом'якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_3 судом не встановлено.
Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, відомостей про перебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра у суду немає, мешкає на тимчасово окупованій території України.
З огляду на вчинення ОСОБА_3 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_3 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_3 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України на строк 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власністю.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України на строк 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності, суд враховує, що ОСОБА_3 вчинив злочин, об'єктом якого є основи національної безпеки України, тобто своїми діями обвинувачений допоміг агресору створити вертикаль незаконних органів влади, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність його дій.
Отже, саме визначене покарання стосовно ОСОБА_3 на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
Суд зазначає, що початок строку відбування покарання ОСОБА_3 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття її під варту.
При цьому строк відбування покарання у виді права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.
VIII. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
З огляду на відповідне клопотання прокурора, а також з урахуванням обставин кримінального провадження та висновків суду, щодо виду та розміру призначеного покарання, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України відносно ОСОБА_3 слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Відповідно до ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. А тому, процесуальні витрати, пов'язані із проведенням експертизи підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави, враховуючи, що судові витрати підлягають стягненню у дольовій частці відповідно до положень ч. 2 ст. 124 та п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України.
Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних органах України на строк 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності.
Строк відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання вироком законної сили - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати за проведення експертизи від 09.06.2023 № СЕ-19/106-23/6670-ФП, які складають 1 991 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто одна) гривня 67 копійок, на користь держави.
На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
Суддя ОСОБА_8