печерський районний суд міста києва
Справа № 757/42108/25-к
пр. 1-кс-35651/25
24 вересня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024100000000761 від 25.06.2024,-
01.09.2025 старший слідчий в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 звернувся з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024100000000761 від 25.06.2024.
Так, слідчий обґрунтовує клопотання тим, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024100000000761 від 25.06.2024 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 3 ст. 265 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, в період часу з 15.02.2022 по 21.02.2023, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці в межах територіальної одиниці Кіровоградської області, ОСОБА_4 , обіймаючи посаду директора ТОВ «ЛЕГІОН-АВТО 2000» (код ЄДРПОУ 41984099), вчинив кримінальне правопорушення, що виразився у незаконному поводженні з радіоактивними матеріалами, тобто у носінні, шляхом перевезення спеціалізованим автомобільним транспортом радіоактивних матеріалів, а саме уранової руди, спеціалізованим автомобільним транспортом з шахти Новокостянтинівська ДП «СхідГЗК» розташованої в с. Олексіївка, Новоукраїнського району, Кіровоградської області до шахти Інгульська ДП «СхідГЗК», що розташована в с. Неопалимівка, Кропивницького району, Кіровоградської області, без передбаченого законом дозволу та повторному його вчиненні.
27.08.2025 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Бобринець, Кіровоградської області, громадянину України, раніше не судимому, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючому в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , повідомлено про підозру, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1 та 3 ст. 265 КК України.
27.08.2025, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_5 , справа № 757/38576/25-к від 18.08.2025, проведено обшук будинку за адресою: земельна ділянка з кадастровим номером 3522587600:51:000:0304, АДРЕСА_3 , за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення розслідуваного кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінальних правопорушень та майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення інших осіб, причетних до кримінальних правопорушень, у ході якого, серед іншого, було виявлено та вилучено:
- мобільний телефон марки «iPhone 13» на 128 ГБ., imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 .
Вищевказаний мобільний телефон постановою слідчого ГСУ НП України від 28.08.2025 визнано речовим доказом.
З метою унеможливлення подальшого вчинення незаконних дій, а також з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане тимчасово вилучене майно.
Прокурор в судове засідання не з'явився, однак подав заяву про розгляд клопотання в якому підтримав клопотання та просив розглядати клопотання без його участі.
Представник власника майна в судове засідання з'явився, подав заяву про розгляд клопотання без фіксування технічними засобами та просив відмовити в його задоволенні.
Окрім цього, представник зазначив, що ухвалою про обшук було передбачено копіювання інформації з мобільних пристроїв, а тому вилучення мобільного телефону відбулось у порушення вимог ч. 2 ст. 168 КПК України.
Також, представник власника майна зазначив, що слідчий не надав до суду протокол огляду мобільного телефону.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до З врахуванням зазначеного, слідчий суддя заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріалі подані сторонами, прийшов до наступного висновку.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Абзацом 1 ч. 5 ст. 171 КПК України передбачено, що клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
Судовим розглядом встановлено, що обшук, під час якого було вилучено майно та на арешті якого на даний час наполягає сторона обвинувачення, був проведений 27.08.2025, а слідчий звернувся до суду 28.08.2025 за допомогою поштового зв'язку.
Вказане в сукупності свідчить про дотримання строку на звернення до суду з даним клопотання.
Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 98 КПК України визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Одночасно, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 172 КПК України, слідчий суддя не вирішує питання належності та допустимості доказів, отриманих в ході досудового розслідування, оскільки оцінка допустимості доказів має бути вирішена відповідно до вимог ст. 89 КК України під час ухвалення судового рішення при судовому розгляді кримінального провадження.
Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Статею 167 КПК України передбачено, що тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено. Забороняється вилучення (виїмка) матеріальних носіїв інформації, пов'язаних із веденням Центральним депозитарієм цінних паперів та депозитарними установами системи депозитарного обліку цінних паперів, облікової системи часток і внесенням змін до них.
У разі необхідності слідчий чи прокурор виготовляє за допомогою технічних, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів копії інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, електронних комунікаційних системах, інформаційно-комунікаційних системах, комп'ютерних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
На вимогу володільця особа, яка здійснює тимчасове вилучення комп'ютерних систем або їх частин, залишає йому копії інформації з таких комп'ютерних систем або їх частин (за наявності технічної можливості здійснення копіювання) з використанням матеріальних носіїв володільця комп'ютерних систем або їх частин. Копії інформації з комп'ютерних систем або їх частин, які вилучаються, виготовляються з використанням технічних засобів, програмно-технічних засобів, апаратно-програмних комплексів володільця із залученням спеціаліста.
Відтак, ця норма перед усім покликана обмежити свавільне вилучення комп'ютерної та іншої техніки під час проведення обшуків, що призводить до непомірного втручання у право власності осіб.
Окрім цього, з протоколу обшуку від 27.08.2025 вбачається, що мобільний телефон ОСОБА_4 було надано добровільно, що вказує на те, що сторона обвинувачення не була позбавлена можливості скопіювати інформацію, яка міститься у телефоні.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації", Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Так, дослідивши матеріалами клопотання, слідчий суддя вважає, що слідчим та прокурором не підтверджено та не доведено, що майно, на яке слідчий просить накласти арешт є предметом вчинення кримінального правопорушення або має відношення до нього, оскільки у клопотанні зазначено формальні посилання на необхідність у накладенні арешту на вилучене майно.
Окрім цього, сторона обвинувачення не надала суду підтверджень щодо того, чи відноситься переписка, яка міститься у мобільному телефоні до кримінального провадження та чи призначено експертизу, з метою доведення обставин, на які ж посилається слідчий.
У матеріалах клопотання наявний протокол огляду від 28.08.2025 мобільного телефону, в якому лише зазначено про наявність переписки у мобільному додатку з інформацією про обставини вчинення кримінального правопорушення.
Також, прокурором долучено доручення про проведення огляду вилучених мобільних пристроїв під час обушку та копіювання з них інформації.
Таким чином, суд вважає, що такі докази є непереконливими в частині того, що у мобільному телефоні наявна інформація щодо обставин кримінального провадження, оскільки докази, долучені стороною обвинувачення, є узагальненими та неконкретними.
Окрім цього, мобільний телефон був вилучений ще 27.08.2025, а тому у сторони обвинувачення було достатньо часу для вивчення інформації у ньому та наданні доказів суду в обгрунутвання своєї позиції.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу, що прокурором здійснено доручення про копіювання інформації з мобільного пристрою, а тому фактично, станом на день розгляду, органом досудового розслідування могло бути здійснено копіювання інформації, що і було передбачено ухвалою про обшук.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 КПК України, не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Відтак, на думку слідчого судді, таке вилучення свідчить про порушення прав особи, яка надала слідству повний доступ до своєї особитої інформації, а інших обставин доказів, які б вказували на беззаперечну необхідність у вилученні майна, на яке просить накласти арешт суду не надано.
Таким чином, твердження слідчого, що у разі незастосування заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна може призвести до втрати доказів по кримінальному провадженню, носить у собі абстрактний та неконкретизований характер, що не має під собою доказового обґрунтування.
З врахуванням зазначеного, клопотання не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12024100000000761 від 25.06.2024, - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_6