06 жовтня 2025 року
м. Київ
справа №460/5983/24
адміністративне провадження № К/990/33141/25
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Радишевської О.Р.,
суддів-Мацедонської В.Е., Уханенка С.А.,
перевіривши касаційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №460/5983/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор», в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01 січня 2021 року по 30 квітня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення:
за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на вiдповiдний тарифний коефiцiєнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, та множенням на вiдповiдний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
за період з 01 січня 2023 року по 30 квітня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення вiйськовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року залишено без руху. Установлено скаржнику строк для усунення виявлених недоліків апеляційної скарги у десять днів з моменту отримання ухвали шляхом подання до Суду вмотивованої заяви про поновлення строку апеляційного оскарження із наведенням інших поважних підстав його пропуску та наданням відповідних доказів.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року визнано неповажними наведені Державною установою «Рівненський слідчий ізолятор» причини пропуску строку на апеляційне оскарження; відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №460/5983/24 на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року касаційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №460/5983/24 повернуто особі, яка її подала.
05 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №460/5983/24.
Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2025 року визнано неповажними наведені Державною установою «Рівненський слідчий ізолятор» причини пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення; касаційну скаргу Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №460/5983/24 залишено без руху та надано скаржнику строк у десять днів із дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом: подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних підстав для його поновлення, а також відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин; документа про сплату судового збору.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 18 серпня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху скаржником подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги у цій праві, яке обґрунтовано відсутністю коштів на рахунках для його сплати.
Вирішуючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, Суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про судовий збір" платниками судового збору є зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що, ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою статті 8 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, оскільки скаржник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства з питань звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення його сплати чи зменшення його розміру, підстави для задоволення клопотання про звільнення його від сплати судового збору відсутні.
Обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутність у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.
Судом не встановлено законодавчо визначених підстав для звільнення суб'єкта владних повноважень від сплати судового збору.
Обґрунтовуючи причини пропуску строку на касаційне оскарження скаржник зазначає, що вже звертався до Верховного Суду з касаційною скарго, проте її було повернуто ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Указує на те, що станом на день звернення з первинною касаційною скаргою відповідач не мав достатніх коштів для сплати судового збору, тому звертався до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з потребою виділення коштів для його сплати, що підтверджується листом №15-3587 від 28 квітня 2025 року, однак станом на 05 серпня 2025 року кошти для сплати судового збору так і не надійшли. Оскільки ним порушується питання про звільнення від сплати судового збору, то скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Відповідач також уважає, що ним продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито всіх необхідних та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення попередньо поданої касаційної скарги.
Оцінюючи вказані обставини, Суд зазначає, що підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне подання касаційної скарги.
Частиною першою, другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд зазначає, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов'язків.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з касаційною скаргою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, самих посилань на обставини, пов'язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків, що також передбачає частина друга статті 49 КАС України.
Відсутність коштів на сплату судового збору не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на касаційне оскарження. Відповідна процедура виділення та погодження коштів на сплату судового збору була запроваджена і встановлена державою в особі законодавця, тому, виходячи з принципу «належного урядування», державний орган має дотримуватися такої процедури.
Усталеною також є судова практика щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє посилання скаржника на неможливість сплати судового збору за подання касаційної скарги, як на поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження, у зв'язку з їх безпідставністю.
З урахуванням наведеного, Суд не вбачає підстав визнавати поважними причини пропуску строку на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи, що скаржником не наведено інших поважних підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а також не надано належних доказів на їх підтвердження, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 44, 248, 332, 333 КАС України, Суд
Відмовити у задоволенні клопотання Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» про звільнення від сплати судового збору у справі №460/5983/24.
Визнати неповажними підстави пропуску строку Державною установою «Рівненський слідчий ізолятор» на касаційне оскарження ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №460/5983/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної установи «Рівненський слідчий ізолятор» на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року у справі №460/5983/24 .
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Посилаючись на право повторного звернення з касаційною скаргою після її повернення, відповідач просить поновити строк на касаційне оскарження.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська С.А. Уханенко