30 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/33147/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року (головуючий суддя Сластьон А.О.)
в адміністративній справі №160/33147/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 16.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідачів: Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якій просила:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №047050029533 від 19.11.2024 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п. 3 Рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 від 23.01.2020, та з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позову зазначено, що 13.11.2024 року позивачка звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Cписком №1. Вважає, що набуття нею права на призначення згаданої пенсії підтверджується Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020, яким зміни до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними. Проте, відповідач відмовив у призначенні пільгової пенсії, у зв'язку з недосягненням позивачем пенсійного віку, посилаючись на пункт 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №047050029533 від 19.11.2024 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.11.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка досягла необхідного пенсійного віку у 49 років з необхідних 45 років, а тому позивачка має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак у позивачки наявне право на призначення пільгової пенсії за Списком №1 після досягнення віку, який визначено положеннями пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Зазначив, що з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення позивачу пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (відповідач-1) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що вік заявниці 46 років 4 місяці 09 днів. Страховий стаж особи становить 45 років 3 місяці 29 днів за Списком №1-20 років 02 місяці 26 днів. До пільгового стажу зараховано всі періоди. Прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до ст.114 Закону України № 1058-IV оскільки заявниця не набула пенсійного віку. Зазначає, що рішення Конституційного суду від 23.01.2020 №1-р/2020 не відновлює дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин.
Позивачка подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах за Списком №1.
Розглянувши подані позивачкою документи, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 19.11.2024 прийняло рішення №047050029533 про відмову в призначенні позивачу пенсії.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії відповідач зазначив, що ОСОБА_1 набуде право на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини 2 стаття 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №1) після досягнення 50-річного віку.
Також відповідач в рішенні №047050029533 зазначив, що вік заявниці на момент звернення до органу пенсійного фонду становив - 46 років 04 місяці 09 днів; страховий стаж - 45 років 03 місяці 29 днів, з нього пільговий стаж (Список № 1) - 20 років 02 місяці 26 днів.
Позивачка вважає протиправним рішення відповідача №047050029533 про відмову у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ, вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із пунктом 1 частини другої якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Вказана норма застосовується з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватися одночасно двома законами, а саме:
пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015
та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме:
пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020,
та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивачки, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає:
45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року,
50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20.
У даному судовому рішенні Верховний Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах.
Верховний Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі Щокін проти України).
У цьому випадку, за висновками Верховного Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тобто, з урахуванням вищевказаного, позивачка досягла необхідного пенсійного віку (її вік - 49 років, необхідний вік для призначення пенсії на пільгових умовах - 45 років).
Як наслідок, позивачка має право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
На думку колегії суддів апеляційної інстанції аналіз вищезазначених норм та обставин справи дає підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивачки права на призначення пільгової пенсії за Списком №1 після досягнення віку, який визначено положеннями пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Ураховуючи те, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.04.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 30.09.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова