30 вересня 2025 року м. Дніпросправа № 160/6991/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року (головуючий суддя Кучма К.С.)
в адміністративній справі №160/6991/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 05.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просила:
- рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області від 07.01.2025 року, яким не зараховано період 10.10.1994 року - 13.07.1995 року, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав держав - учасників Співдружності Незалежних Країн в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, стосовно неї визнати неправомірним та скасувати;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до її страхового стажу увесь період роботи в Хабаровській філії МНТК "Мікрохірургія ока", нині Хабаровська філія державної установи "Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Мікрохірургія ока" імені академіка С.Н. Федорова", на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення з 05.11.1991 року по 13.07.1995 року (включно).
В обґрунтування позову зазначено, що 04.01.2025 року, з метою підтвердження свого страхового стажу, позивачка звернулася до відповідача через свій електронний кабінет на Веб-порталі Пенсійного Фонду України, та надіслала сканкопії документів, які підтверджують трудову діяльність, у встановленому ПФУ для подачі таких документів в електронному вигляді. 07.01.2025 року у своєму електронному кабінеті на Веб-порталі ПФУ вона побачила, що на електронне звернення відповідач відреагував шляхом зарахування до її загального страхового стажу періодів роботи, підтверджених поданими нею документами. Водночас, у графі «Повідомлення» був запис наступного змісту: «Не зараховано період 10.10.1994 - 13.07.1995, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав держав - учасників Співдружності Незалежних Країн в області пенсійного забезпечення від 13.03.92». З таким рішенням відповідача щодо неврахування частини її страхового стажу до загального страхового стажу вона не погоджується, у зв'язку із чим вимушена була звернутися до суду з позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 10.10.1994 року по 13.07.1995 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в Хабаровській філії МНТК "Мікрохірургія ока", нині Хабаровська філія державної установи "Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Мікрохірургія ока" імені академіка С.Н. Федорова", на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення з 05.11.1991 року по 13.07.1995 року.
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, право позивача на обрахунок стажу при призначенні пенсії, набутого на території країни-учасниці Угоди, не може пов'язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з такою країною, оскільки у період роботи позивача в рф вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи на території рф до стажу, що надає право на пенсійне забезпечення. Дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи в Хабаровській філії МНТК "Мікрохірургія ока", нині Хабаровська філія державної установи "Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Мікрохірургія ока" імені академіка С.Н. Федорова", на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення з 05.11.1991 року по 13.07.1995 року.
Разом з тим, позивачка просила визнати неправомірним рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, однак в цій справі рішення відповідачем не приймалось, відтак відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині та вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача, якими позивачу протиправно не зараховано страховий стаж.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що на час звернення позивача до відповідача (04.01.2025) Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація, не була чинною.
В частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.01.2025 року, з метою підтвердження свого страхового стажу, який відповідає періодам трудової діяльності позивача до 2004 року, остання звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області через електронний кабінет на Веб-порталі Пенсійного Фонду України, надіславши сканкопії документів, які підтверджують її трудову діяльність, встановленому ПФУ для подачі таких документів в електронному вигляді.
07.01.2025 року у електронному кабінеті позивача на Веб-порталі Пенсійного Фонду України відповідач відреагував на електронне звернення від 04.01.2025 року шляхом зарахування у загальний страховий стаж періодів роботи позивача.
Водночас, у графі «Повідомлення» наявний запис наступного змісту: «Не зараховано період 10.10.1994 - 13.07.1995, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав держав - учасників Співдружності Незалежних Країн в області пенсійного забезпечення від 13.03.92». Позивачка вважає протиправним рішення відповідача від 07.01.2025 року, яким не зараховано до страхового стажу період роботи з 05.11.1991 року по 13.07.1995 року в Хабаровській філії МНТК "Мікрохірургія ока", нині Хабаровська філія державної установи "Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Мікрохірургія ока" імені академіка С.Н. Федорова", на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV.
Згідно з ч.1 ст.4 № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, в Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII зазначено, що стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, спірним у межах цієї справи є питання пов'язані із зарахуванням до стажу роботи позивачки періодів роботи в рф (з 10.10.1994 року по 13.07.1995 року).
З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Для підтвердження трудового стажу у спірний період позивачкою надано до пенсійного фонду наступні документи.
Довідку №751 від 05.09.2003 року, про те що ОСОБА_2 працювала в Хабаровській філії державної установи «Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Мікрохірургія ока» з 05.11.1991 по 13.07.1995 на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення.
Супровідний лист №01-10/573 від 24.05.2022 року Хабаровської філії державної установи Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Мікрохірургія ока» імені академіка С.Н. Федорових до довідки про заробітну плату та довідки про позивача стаж роботи у цьому закладі.
Довідку №621 від 17.05.2023 року Хабаровської філії державної установи Міжгалузевий науково-технічний «Мікрохірургія ока» імені академіка С. М. Федорова про заробітну плату, отриману ОСОБА_2 у період роботи в цьому закладі з 05.11.1991 по 13.07.1995 на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення, та про те, що страхові внески пенсійного фонду перераховані за встановленими тарифами.
Довідку №01-10/572 від 24.05.2023 року Хабаровської філії державної установи Міжгалузевий науково-технічний «Мікрохірургія ока» імені академіка С. М. Федорова про те, що ОСОБА_2 працювала у цьому закладі на умовах повного робочого дня з 05.11.1991 по 13.07.1995 на посаді медсестри амбулаторно-реабілітаційного відділення на період декретної відпустки та відпустки по догляду за дитиною (наказ №196-к від 11.11.1991 р.):
- 10.10.1994 р. - переведена у цій же посаді на період відпустки по догляду за дитиною (Наказ №57-д від 10.10.1994 р.);
- 01.11.1994 р. - переведена на постійну роботу у цій же посаді (Наказ №111-к від 01.11.1994 p.).
- звільнена зі згоди Профспілкового Комітету (протокол 168 від 06.07.1995 р.) у зв?язку із скороченням штату працівників та відмовою від працевлаштування за п.1 ст.33 К3пП рф (Наказ №103-к від 13.07.1995 р.).
Частиною 4 статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема, стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.
Відповідно до ч.2 ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., укладеною між Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Білорусь, Республіки Вірменії, Республіки Казахстан, Республіки Киргизстан, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Республіки Узбекистан та України, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і російської федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 р. трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність, стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Згідно зі ст.56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із вимогами статті 62 Закону № 1788-ХІІ, постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Слід зазначити, що статтею 48 КЗпП України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Отже, зі змісту вказаних вище норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка та позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.
Окрім цього, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник.
Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання.
Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Відтак період роботи позивача з 10.10.1994 року - 13.07.1995 року підтверджений довідкою №751 від 05.09.2003 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 працювала в Хабаровській філії державної установи «Міжгалузевий науково-технічний комплекс «Мікрохірургія ока» з 05.11.1991 по 13.07.1995 на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення, довідкою №621 від 17.05.2023 року Хабаровської філії державної установи Міжгалузевий науково-технічний «Мікрохірургія ока» імені академіка С.М. Федорова про заробітну плату, отриману ОСОБА_2 у період роботи в цьому закладі з 05.11.1991 по 13.07.1995 на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення, та про те, що страхові внески пенсійного фонду перераховані за встановленими тарифами, довідкою №01-10/572 від 24.05.2023 року Хабаровської філії державної установи Міжгалузевий науково-технічний «Мікрохірургія ока» імені академіка С. М. Федорова про те, що ОСОБА_2 працювала у цьому закладі на умовах повного робочого дня з 05.11.1991 по 13.07.1995 на посаді медсестри амбулаторно-реабілітаційного відділення на період декретної відпустки та відпустки по догляду за дитиною (наказ №196-к від 11.11.1991 р.), та має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів матеріали справи не містять (відповідачем суду не надано).
Фактично підставою для неврахування до страхового стажу позивачки відповідних періодів роботи у рф є те, що з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Інших підстав у повідомленні не зазначено.
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивачки, та припинала свою дію лише з 01.01.2023 року, тому спростовуються доводи відповідача про неможливість зарахування періоду роботи позивачки з 05.11.1991 по 13.07.1995 до її страхового стажу.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України).
Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож, припинення участі в Угоді від 13.03.1992 р., так само, як і прийняття постанови КМУ від 29.11.2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж нею набутий до ухвалення відповідних рішень.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивачки на призначення/перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
За таких обставин, право позивачки на обрахунок стажу при призначенні пенсії, набутого на території країни-учасниці Угоди, не може пов'язуватись з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з такою країною, оскільки у період роботи позивача в рф вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи на території рф до стажу, що надає право на пенсійне забезпечення.
Оскільки позивачка працювала у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території рф та, відповідно, і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Доцільно зауважити, що при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
У своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна заява підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періодів роботи в Хабаровській філії МНТК "Мікрохірургія ока", нині Хабаровська філія державної установи "Міжгалузевий науково-технічний комплекс "Мікрохірургія ока" імені академіка С.Н. Федорова", на посаді медичної сестри амбулаторно-реабілітаційного відділення з 05.11.1991 року по 13.07.1995 року.
Ураховуючи те, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини спростовують доводи відповідача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 30.09.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова