Справа № 285/7632/23
провадження № 4-с/0285/10/25
01 жовтня 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді……………...Літвин О. О.,
секретаря………………………Клечковської М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу
за скаргою ОСОБА_1
на рішення та дії посадової особи органу державної виконавчої служби, -
У вересні 2025 року адвокатом скаржниці було подано до суду скаргу, в якій вона просила визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковальчука Ю. В. (далі по тексту - державний виконавець) про арешт коштів боржника від 01.08.2025 у виконавчому провадженні №78380579.
Скарга мотивована тим, що судовим рішенням від 22.04.2024 її було зобов'язано не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з їхнім спільним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому встановлено способи участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
У травні 2025 року було видано виконавчий лист з примусового виконання вищевказаного судового рішення та в червні цього ж року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а у серпні - постанову про арешт коштів боржника. Останньою накладено арешт на її картковий рахунок, відкритий в ПриватБанку, який нею використовується для отримання аліментів на малолітню дитину.
Оскаржувану постанову вважає такою, що винесена з порушенням положень Закону України «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон), нормами якого не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру.
Виконавчий документ не містить жодних вимог щодо стягнення з неї грошових коштів, а тому намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом, є втручанням у її право на мирне володіння майном, тобто порушенням ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Окрім того, державний виконавець не звернув увагу на те, що аліменти, одержані на дитину, є її власністю, ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дитини, тому на них не може бути звернуто стягнення.
Сторони до суду не прибули, в заявах просили проводити розгляд справи без їх участі.
Представник скаржниці підтримала скаргу, представник ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні скарги.
Від державного виконавця 01.10.2025 надійшов відзив, який мотивований тим, що постанова про арешт коштів боржника винесена 01.08.2025, тобто не під час відкриття виконавчого провадження 17.06.2025 та після неявок боржниці за викликами державного виконавця від 17.06.2025, 18.07.2025, тому вважати дану постанову незаконною, що винесена з намаганням забезпечення виконання рішення немайнового характеру, недоречно.
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 01.08.2025 за договором від 21.09.2017 боржницею відкрито рахунок до винесення рішення про стягнення аліментів, тому він використовувався та може використовуватись для зарахування не тільки стягнутих на користь боржниці аліментів на утримання дитини.
Вказував на пропуск строків звернення до суду з даною скаргою, посилаючись на те, що представник скаржника отримала постанову про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором та копії усіх інших постанов шляхом надіслання на e-mail 01.09.2025 та на поштову адресу 04.09.2025, в скаргу подала 15.09.2025.
Витрати на правничу допомогу просив залишити без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить наступного висновку.
Відповідно до ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону.
Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені ст.5 Закону, які є представниками влади і здійснюють примусове виконання судових рішень.
Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Законодавством України на державного виконавця покладається обов'язок вживати необхідних заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.
Так, ст.447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їхні права чи свободи.
У цій справі встановлено, що рішенням Новоград-Волинського (теперішня назва Звягельського) міськрайонного суду Житомирської області від 22.04.2024 по справі №285/7632/23-ц (далі по тексту Рішення) позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з сином ОСОБА_4 ; встановлено ОСОБА_2 для участі у вихованні та спілкуванні з сином способи участі: проведення спільного відпочинку щорічно влітку 21 день поспіль та взимку 7 днів під час канікул, з урахуванням особливостей такого відпочинку, стану здоров'я дитини, рекомендацій лікарів, без присутності матері, але за її попереднім узгодженням, в інші дні за спільною домовленістю між батьками дитини; необмежене спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого можливого зв'язку. В задоволенні решти вимог відмовлено. Також зобов'язано ОСОБА_1 повідомляти ОСОБА_2 не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв'язку чи доступними месенджерами про початок канікул, місцезнаходження дитини та виникнення поважних обставин, коли зустріч батька з дитиною є неможливою та зобов'язано ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 не пізніше ніж за два тижні до передбаченого графіком побачення з дитиною засобами телефонного зв'язку чи доступними месенджерами про намір прибути для побачення з сином.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24.01.2024 Рішення було змінено та доповнено резолютивну частину наступним абзацом: порядок виконання визначеного способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини відстрочити на час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном. На час воєнного стану в Україні та перебування дитини у цей період за кордоном зобов'язати матір дитини ОСОБА_1 організувати щоденне спілкування дитини з батьком у режимі відеозв'язку та аудіозв'язку через мобільні засоби у погоджений з дитиною час, з урахуванням його режиму дня. В решті рішення суду залишено без змін.
17.06.2025 державним виконавцем були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження №78380579, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 190,46 грн та про стягнення виконавчого збору у розмірі 16000 грн, які 21.06.2025 були надіслані боржниці на її e-mail та рекомендованим листом за її адресою проживання, вказаною у заяві стягувача.
01.08.2025 у вказаному виконавчому провадженні винесено постанову про арешт коштів боржника у розмірі суми стягнення (0,00 грн) з урахуванням виконавчого збору (16000 грн) та витрат виконавчого провадження (190,46 грн), що складає 16190,46 грн, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/ електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .
Так, АТ КБ «Приватбанк» постанову про арешт коштів прийняв до виконання - «Часткове виконання. Арешт накладений. На рахунках недостатньо коштів для виконання постанови»; АТ «Райффайзен Банк» також прийняв до виконання - «Часткове виконання»; АТ «Універсал Банк» повернув без виконання (інші причини) - «Без виконання. Ідентифікацію клієнта Банку не виконано»; АТ «АКЦЕНТ-БАНК» повернув без виконання (інші причини) - «Не знайдено клієнта за identCode або code», інші банківські установи повернули вказану постанову без виконання, у зв'язку з відсутністю відкритих рахунків у боржника.
З наданої скаржницею ОСОБА_1 виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в Акціонерному товаристві КБ «ПриватБанк», слідує, що він використовується нею для отримання аліментів на малолітню дитину /а.с.7-8/.
Відповідно до ч.6 ст.48 Закону стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Аналіз положень Закону свідчить про те, що стягнення на майно боржника у вигляді накладення арешту на грошові кошти здійснюється у розмірі та обсязі, необхідному для виконання за виконавчим документом з метою забезпечення реального виконання рішення суду.
Крім того, аналіз положень ст.64-1 Закону вказує на те, що рішення суду про стягнення коштів та рішення суду про зобов'язання вчинити певні дії є різними за своєю правовою природою, тому для цих рішень встановлено різний порядок їх виконання.
Тобто положеннями Закону не передбачено можливості накладення арешту на грошові кошти боржника при виконанні рішення немайнового характеру, а відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, оскільки виконавчий лист, виданий на виконання Рішення, який перебуває на примусовому виконанні, носить немайновий характер, а закон прямо не передбачає можливість застосувати арешт грошових коштів, як спосіб забезпечення виконання рішення немайнового характеру, то державний виконавець має застосовувати тільки ті заходи, які передбачені Розділом 8 Закону. Ці заходи повинні бути спрямовані на забезпечення виконання рішення саме немайнового характеру.
Намагання державного виконавця забезпечити виконання судового рішення немайнового характеру за допомогою заходів, які прямо не передбачені законом, є втручанням у право боржника на мирне володіння майном, тобто порушенням ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 752/22214/16-ц, від 13.09.2023 по справі №761/17501/21.
Крім того, в постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №759/2328/16-ц викладено висновок, що «на відміну від Розділу VІІ «Порядок звернення стягнення на майно боржника» (ст.ст.48-62) Закону, Розділ VІІІ «Виконання рішень немайнового характеру» (ст.ст.63-67) Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові кошти боржника.
За змістом п.5 ч.1 ст.3 Закону постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
За таких обставин, оскільки твердження скаржниці, зазначені у скарзі, знайшли своє підтвердження, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення її скарги.
Керуючись статтями 258-260, 448-449, 450-451 ЦПК України, -
Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати постанову державного виконавця Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01.08.2025 у виконавчому провадженні №78380579 про арешт коштів боржника незаконною та скасувати.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на неї протягом 15 днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного його тексту.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду.
Дата виготовлення повного тексту ухвали - 06.10.2025.
Головуюча суддя О. О. Літвин