06 жовтня 2025 р. Справа № 480/2816/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 року (ухвалене суддею Осіповою О.О.) в справі № 480/2816/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2024 р. №183450030727 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1997 р. з 01.09.1995 р. по 23.06.1997 р. та з 04.08.1998 р. по 16.09.1998 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки №77 від 12.03.2024 за Списком №1 з 01.01.2004 р. по 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. по 09.12.2004 р. та згідно довідки №74 від 12.03.2024 р. з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. по 12.03.2024 р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.03.2024 р.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.03.2024 р. №183450030727 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1997 р. з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. та з 04.08.1998 р. до 16.09.1998 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки ПАТ "Сумихімпром" №77 від 12.03.2024 за Списком №1 з 01.01.2004 р. до 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. до 09.12.2004 р. та згідно довідки ПАТ "Сумихімпром" №74 від 12.03.2024 р. з 01.07.2010 р. до 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. до 12.03.2024 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.03.2024 р.; у задоволенні інших вимог відмовлено; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області суму сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивачкою подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка 19.03.2024 р. звернулася до головного управління з заявою про призначення пільгової пенсії за віком на підставі Списку №1, що визначає перелік робіт та посад, праця на яких дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За наслідками розгляду поданих документів та поданої позивачкою заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення від 26.03.2024 р. №183450030727, відповідно до якого позивачці було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку - 50 років. При прийнятті рішення головне управління керувалося п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до оскаржуваного рішення страховий стаж позивачки становить - 24 роки 06 місяців 23 дні (з урахуванням кратності + додаткові роки (за Список 1): 43 роки 00 місяців 21 день), а пільговий - 19 років 05 місяців 22 дні.
До страхового стажу не зараховано: період навчання згідно диплома НОМЕР_2 , оскільки відсутній період навчання; періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 30.06.1997 р. з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р., оскільки відсутня дата видачі диплома, з 04.08.1998 р. до 16.09.1998 р., оскільки є виправлення в даті наказу про прийняття.
До пільгового стажу не зараховано: періоди роботи за Списком № 1 згідно довідки № 77 від 12.03.2024 р. з 01.01.2004 р. до 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. до 09.12.2004 р., та згідно довідки № 74 від 12.03.2024 р. з 01.07.2010 р. до 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. до 12.03.2024 р., оскільки відсутня інформація про сплату внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, згідно з поданими документами позивачки головному управлінню, а саме копії паспорта, встановлено, що заявниця народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент звернення до головного управління досягла 45 років.
Позивачка, вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 26.03.2024 р. №183450030727 таким, що порушує її конституційне право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах, звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності права у позивачці про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.03.2024 р.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальними законами, які визначають принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV) та Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. №1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).
Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Згідно із ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: 1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах; 2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення», основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в подальшому - Порядок № 637).
Згідно із п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу наведених правових норм, зокрема, ст. 62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також за приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (в подальшому - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз вищенаведених правових норм дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Судовим розглядом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.06.1997 р. ОСОБА_1 у період:
- з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. навчалася у Сумському професійно-технічному училищі №24 (запис №1);
- з 04.08.1998 р. до 16.09.1998 р. відвідувала на курси підготовки продавців продовольчих та непродовольчих товарів з катергорії в Сумське виробниче начальне підприємство за направленням центра зайнятості населення (запис № 6, 7);
- з 04.12.2000 р. і до теперішнього часу працює на посадах, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Щодо незарахування відповідачем періоду навчання з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. та з 04.08.1998 р. до 16.09.1998 р., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із п. “д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Період навчання позивачки з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. у Сумському професійно-технічному училищі №24 підтверджено Дипломом серії НОМЕР_2 .
Записи в трудовій книжці свідчать про навчання позивачки у зазначені періоди, що є підтвердженням страхового стажу, а підставою для зарахування періоду навчання є саме наявність страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд апеляційної інстанції також вважає, що відмова відповідача в зарахуванні до стажу роботи за трудовою книжкою у зв'язку з порушенням в її оформленні, а саме виправлення в даті наказу про прийняття не відповідає вимогам законодавства України та є протиправною з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2.6 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Таким чином, виправлення у трудових книжках виконується власником або уповноваженим ним органом того підприємства, де було зроблено відповідний запис, а тому порушення вимог ведення трудової книжки жодним чином не повинна нести настання негативних наслідків для працівника.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицію Верховного Суду викладеної у постановах від 30.09.2019 р. в справі № 638/18467/15-а, від 09.08.2019 р. в справі № 654/890/17.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зарахуванню до трудового стажу період навчання позивачки з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. у Сумському професійно-технічному училищі №24 та з 04.08.1998 р. до 16.09.1998 р. відвідування курсів з підготовки продавців продовольчих та непродовольчих товарів з категорії в Сумське виробниче навчальне підприємство.
Щодо незарахування відповідачем періодів роботи за Списком № 1 згідно довідки № 77 від 12.03.2024 р. з 01.01.2004 р. до 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. до 09.12.2004 р., та згідно довідки № 74 від 12.03.2024 р. з 01.07.2010 р. до 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. до 12.03.2024 р., у зв'язку з відсутня інформація про сплату внесків в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (в подальшому - Закон № 2464-VI), Державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із ч. 2 ст. 16 Закону № 2464-VI, Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб. Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (в подальшому - Положення №10-1), відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 4 розділу І "Загальні положення" Положення № 8-1 визначено, що Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 5 розділу І "Загальні положення" Положення № 8-1).
Згідно з п. 1 розд. IV "Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них" Положення № 8-1 Реєстр застрахованих осіб складається з облікових карток, які включають дані, визначені частиною третьою статті 20 Закону та частиною третьою статті 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ст. 20 Закону № 1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-IV, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що обов'язок щодо внесення даних в індивідуальні відомості про застраховану особу та внесення відомостей по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Тому, відповідальність за не внесення індивідуальних відомостей про застраховану особу та несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке внесення відомостей та нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи.
Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов'язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за спірний період роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржувані періоди для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивачки права на призначення та виплату пенсії.
Судовим розглядом встановлено, що невиконання страхувальником обов'язку по внесенні індивідуальних відомостей та сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи з 01.01.2004 р. до 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. до 09.12.2004 р., з 01.07.2010 р. до 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. до 12.03.2024 р., що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за оскаржувані періоди для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплату пенсії.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 р. в справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 р. в справі №199/1852/15-а, від 17.07.2019 р. в справі №144/669/17.
Згідно із записів у трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.06.1997 р. встановлено, що з 04.12.2000 р. і по теперішній час позивачка працює в ПАТ "Сумихімпром" на посадах, які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
З довідки від 12.03.2024 р. встановлено, що позивачка з 04.12.2000 р. по 09.12.2004 р. вела технологічне процеведення пігмента, а саме залізоокисного пігмента, обслуговування устаткування при наявності парів сірчаної та соляної кислоти. Пилу сировини, їдкого натру, заліза та його сполук за професією апаратник сушіння, апаратник фільтрації ДП «Завод по виробництву залізоокисних пігментів «Спектр». Атестовано вперше в 2001 році що передбачено Списком 1 розділ 8 підрозділ 8А1 код КП8152.1;8153.2 постанови КМУ №36 від 16.01.2003 за період з 2000 р. по 2004 р. (4 р. 5 днів).
З довідки № 74 від 12.03.2024 р. встановлено, що позивачка з 08.09.2006 р. по теперішній час веде технологічний процес виробництва пігментів, а саме залізоокисних пігментів (ЦЗП) (відділення по виробництву залізоокисних пігментів) що передбачено Списком 1 розділ 8 пункт1 код КП 8333,8152 постанови КМУ №461 від 24.06.2016 за період з 2006 р. по 2024 р. (22 р. 6 місяців 4 дні).
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно не зараховувало до пільгового стажу позивачки періоди роботи згідно довідки №77 ПАТ "Сумихімпром" від 12.03.2024 р. за Списком №1 з 01.01.2004 р. до 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. до 09.12.2004 р. та згідно довідки №74 ПАТ "Сумихімпром" від 12.03.2024 р. з 01.07.2010 р. до 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. до 12.03.2024 р.
Щодо зобов'язання призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону № 1788-XII (в редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213- VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
Законом № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", який набрав чинності з 01.04.2015 р., збільшено раніше передбачений п. 5 ст. 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
09.07.2003 р. було ухвалено Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в подальшому - Закон № 1058-ІV).
03.10.2017 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-1, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із п. 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Відносно позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VIII та 50 років за п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2148-VIII.
Враховуючи ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України" та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі "Серков проти України", суд апеляційної інстанції вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком № 1 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII", у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 26.03.2024 р. №183450030727.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 р. у зразковій справі № 360/3611/20.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області від 26.03.2024 р. №183450030727 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв'язку з чим є не обгрунтованим та підлягає скасуванню.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди навчання згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 30.06.1997 р. з 01.09.1995 р. до 23.06.1997 р. та з 04.08.1998 р. до 16.09.1998 р., зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи згідно довідки ПАТ "Сумихімпром" №77 від 12.03.2024 за Списком №1 з 01.01.2004 р. до 27.03.2004 р., з 02.04.2004 р. до 09.12.2004 р. та згідно довідки ПАТ "Сумихімпром" №74 від 12.03.2024 р. з 01.07.2010 р. до 31.12.2010 р., з 01.01.2024 р. до 12.03.2024 р. та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 р. №1-р/2020, з дати звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.03.2024 р.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Враховуючи, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог щодо правомірності прийнятого рішення про відмову у призначенні пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині стягнення правничої допомоги.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 в справі № 480/2816/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич