06 жовтня 2025 р. Справа № 520/8193/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено по справі № 520/8193/25
за позовом ОСОБА_1
до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про:
1) визнання протиправною бездіяльності Аварійно - рятувального загону спеціального призначення ГУДСНС України в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», у зв'язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення;
2) зобов'язання Аварійно - рятувального загону спеціального призначення ГУДСНС України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 07.03.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що з боку суб"єкта владних повноважень мала місце затримка в остаточному повному розрахунку при звільненні (платіж проведено 07.03.2025р. в розмірі 33 871,23 грн, 9 408,67 грн та 144 893,58 грн) у зв'язку із чим має бути виплачена компенсація втрати частини доходу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 позов - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за платежем по судовим рішенням у справі №520/29479/23 в частині грошового забезпечення у сумі - 33.871,23 грн та у сумі - 9.408,67 грн.
Зобов'язано Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у порядку Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за платежем по судовим рішенням у справі №520/29479/23 в частині грошового забезпечення у сумі - 33.871,23 грн та у сумі - 9.408,67 грн за період 01.01.2020р.-06.03.2025р.
Позов у решті вимог - залишено без задоволення.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому, тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
На думку відповідача, адвокатський запит про надання інформації за своєю суттю не є тотожнім заяві про виплату компенсації втрати частини доходу у розумінні Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159. Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з заявою про компенсацію втрати частини доходу.
Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що розмір перерахованого та виплаченого із затримкою грошового забезпечення позивача становить 33871,23 грн та 9408,67 грн. У той час як насправді це розміри утриманого податку з доходів фізичних осіб (18%) та військового збору (5%) з загальної нарахованої суми на виконання судових рішень у справі № 520/29479/23.
Крім того, відповідач вважає, що позовна заява подана стороною позивача з порушенням строку звернення до адміністративного суду.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
Натомість, позивач подав свою апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року по справі №520/8193/25 та прийняти постанову про задоволення позову за мотивами та підставами, наведеними у ньому та у спосіб наведений у позові, з урахуванням коригування судом позовного періоду на рівні 01.01.2020р.-06.03.2025р., з яким сторона позивача погодилась.
Так, в обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що базисом для нарахуванням позивачу компенсації втрати доходу є саме сума 14 816,66 грн. - заборгованість по грошовому забезпеченню, як складова загального платежу на виконання постанови ДААС від 28.01.2025 по справі №520/29479/23 на суму 144 893,58 грн., який включив в себе як грошове забезпечення так і виплати в порядку ст.117 КЗпП.
Таким чином, на думку позивача, задоволення позову у тому вигляді, який зазначив суд, фактично ніколи не призведе до виконання рішення, у разі набрання ним законної сили, позаяк визначені судом базиси для нарахування компенсації втрати доходу 33 871,23 грн та 9 408,67 грн. не є доходом позивача, виплаченим з порушенням строків, передбачених компенсаційним Законом, суд був неуважним при вирішенні справи та залишив поза увагою що призначення цих платежів є іншим -податки та збори, отримувачем коштів не є позивач, а є Державний бюджет. Водночас, як вже зазначено вище ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» в якості показника, з якого обраховується компенсація втрати доходу, визначає суму заборгованості, виплаченої з затримкою, а не податки та збори.
Відповідач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу, подану АРЗ СП ГУ ДСНС України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 у справі № 520/8193/25.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, натомість апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, з наступних підстав.
Судом встановлено, що заявник у спірних правовідносинах проходив службу на штатній посаді в організаційній структурі Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області як суб"єкта владних повноважень з правовим статусом юридичної особи публічного права.
Згідно з витягом з наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області №278 о/с від 11.09.2020р. заявник з 11.09.2020р. був звільнений зі служби цивільного захисту за підп. 2 п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за віком), знятий з усіх видів забезпечення та виключений з кадрів ДСНС України. із показником календарної вислуги - 20р. 07м. 12дн.; датою припинення служби є - 11.09.2020р.; 07.03.2025р. на виконання судових рішень у справі №520/29479/23 заявник отримав - 144 893,58 грн (після утримання сум податків та зборів), з яких 14 816,66 грн - перераховане грошове забезпечення; 65 075,55 грн та 65 001,37 грн - суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу за платежем у справі №520/29479/23 заявник ініціював даний спір.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не забезпечив дотримання ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, позаяк за відсутності визначених законом підстав ухилився від нарахування і виплати на користь заявника компенсації втрати частини доходу у зв"язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення публічного службовця, тобто вчинив управлінське волевиявлення у формі бездіяльності, котра не має розумного виправдання дією факторів нездоланної та непереборної сили, а тому підлягає визнанню протиправною.
У зв'язку з чим, суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області з приводу не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за платежем по судовим рішенням у справі №520/29479/23 в частині грошового забезпечення у сумі - 33.871,23 грн та у сумі - 9.408,67 грн та зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у порядку Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" за платежем по судовим рішенням у справі №520/29479/23 в частині грошового забезпечення у сумі - 33.871,23 грн та у сумі - 9.408,67 грн за період 01.01.2020р.-06.03.2025р.
Відмовляючи в частині позовних вимог за епізодом виплати компенсації втрати частини доходу за обчисленим у порядку ст. 117 Кодексу законів про працю України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 144 893,58 грн, суд виходив з того, що на ці правовідносини відносини не поширюється дія Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Питання, пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 № 159.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001р. №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1.01.2001р..
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
- стипендії;
- заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020р. у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та не виплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно - правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належних сум.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи, у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 грудня 2018 року у справі №816/301/16, від 04 квітня 2019 року у справі №159/1615/17, від 30 вересня 2020 року у справі №2-а-1/11 та від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.
Як вбачається із матеріалів справи, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2020 р. по 11.09.2020 р. відбулось лише 07.03.2025 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі № 520/29479/23.
Так, відповідачем на виконання Рішення ХОАС від 14.12.2023 та Постанови ДААС від 28.01.2025 у справі № 520/29479/23 було проведено:
- перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 01.01.2020 по 11.09.2020 з урахуванням раніше виплачених сум (нараховано: 19242,42 грн, довідка перерахунку розміру грошового забезпечення мається у матеріалах судової справи);
- нараховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.09.2020 по 19.07.2022 (у розмірі: 84513,70 грн);
- нараховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2022 по 19.01.2023 (у розмірі: 84417,36 грн).
Загальна нарахована сума на виконання рішень судів у справі № 520/29479/23 становила: 188173,48 грн.
З загальної нарахованої суми (188173,48 грн) відповідачем було здійснено утримання та перераховано до Державного бюджету податок з доходів фізичних осіб (18%) у розмірі: 33871,23 грн, та військовий збір (5%) у розмірі: 9408,67 грн (матеріали справи містять відповідні платіжні інструкції).
Після утримання вказаних сум податків та зборів 07.03.2025 відповідач здійснив виплату позивачу у загальному розмірі: 144893,58 грн (в матеріалах судової справи мається платіжна інструкція про здійснення виплати на суму: 144893,58 грн). До вказаної суми увійшла сума перерахованого грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум за період з 01.01.2020 по 11.09.2020 (у розмірі: 14816,66 грн) та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 11.09.2020 по 19.07.2022 (у розмірі: 65075,55 грн) та з 20.07.2022 по 19.01.2023 (у розмірі: 65001,37 грн).
Отже, судова колегія вважає, що питання щодо компенсації, визначеної Законом №2050-ІІІ, у межах розгляду справи № 520/29479/23 не вирішувалось.
Враховуючи те, що належний розмір грошового забезпечення у розмірі 14 816,66 грн (з урахуванням утриманих сум податків та зборів) за період з 01.01.2020 р. по 11.09.2020 р. ОСОБА_1 було виплачено 07.03.2025 р., то колегія суддів вважає правильним загальний висновок суду першої інстанції, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Натомість, висновок суду першої інстанції про компенсацію втрати частини доходу за платежем по судовим рішенням у справі № 520/29479/23 в частині грошового забезпечення у сумі 33 871,23 грн та 9 408,67 грн, колегія суддів вважає помилковим, оскільки вказані суми є податками та зборами, які вчинені на користь Державного бюджету, отже ці платежі не можуть бути базисами для обрахунку компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, про необхідність скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2023 року у справі № 520/8193/25 та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" у зв'язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення у розмірі 14 816,66 грн у справі № 520/29479/23.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 5 КАС України).
Враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною сплатою грошового забезпечення у належному розмірі за період з 01.01.2020 по 06.03.2025, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у розмірі 14 816,66 грн у справі № 520/29479/23 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 до 06.03.2025.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не звертався із відповідною заявою про компенсацію втрати частини доходу, колегія суддів зазначає наступне.
Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахування та виплати доходів - перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до відповідного органу за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм ст.ст.1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання в разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами ст.ст.2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді від 07.04.2025 на звернення представника позивача від 25.03.2025 щодо виплати належних йому сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Тому, колегія суддів не приймає доводи відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, а відповідачем не було відмовлено йому у такій виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року, у справі №560/8194/20.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що стаття 122 КАС України не містить вимог, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин щодо обчислення та виплати грошового забезпечення), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно із пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Тобто, поняття «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними поняттями.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Таким чином, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 р., частин 1, 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Колегія суддів зазначає, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 20.12.2024 у справі № 440/6875/24, від 03.04.2025 у справі № 480/581/24.
Судовим розглядом встановлено, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі № 520/29479/23 відповідачем виплачено позивачу суми грошового забезпечення 07.03.2025.
З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 07.04.2025, тобто в тримісячний строк, відповідно до ст. 233 КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, зробив помилкові висновки.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 року по справі № 520/8193/25, прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2025 по справі № 520/8193/25 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Ньютона, 132А, м. Харків, 61096, ЄДРПОУ 37876792) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" у зв'язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення у розмірі 14 816,66 грн у справі № 520/29479/23.
Зобов'язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (вул. Ньютона, 132А, м. Харків, 61096, ЄДРПОУ 37876792) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159 на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення у розмірі 14 816,66 грн у справі № 520/29479/23 за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2020 до 06.03.2025.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк В.А. Калиновський