06 жовтня 2025 р. Справа № 480/3200/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Калиновського В.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025, головуючий суддя І інстанції: В.О. Павлічек, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 10.07.25 по справі № 480/3200/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за № 183450034869 від 05.02.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до страхового стажу періоди роботи: з 01.09.1982р. по 22.06.1988р., з 15.05.1991р. по 08.12.1994р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10.01.2025 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 183450034869 від 05.02.2025 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу позивача не зарахований період навчання в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі з 01.09.1982 по 22.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, а також період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку відсутня назва організації. Позивач не погоджується з даним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує її права.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області від 05.02.2025 року № 183450034869 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 29.03.1983 та з 13.11.1986 по 22.06.1988 у Конотопському індустріально-педагогічному технікуму, а також період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області суму судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що для призначення позивачу пенсії за віком відсутній необхідний страховий стаж, тому вважає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії правомірним.
Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 , позивач, зокрема:
- з 01.09.1982 по 22.06.1988 навчався в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі (запис № 1), даний факт також підтверджується копією диплома НОМЕР_1 , виданого 30.06.1988 року (а.с. 17);
- з 30.03.1983 по 12.11.1986 проходив службу в Радянській армії (запис №2) (а.с. 12-16).
Також у трудовій книжці міститься запис №7, відповідно до якого 15.05.1991 року позивача прийнято на роботу на посаду монтажника третього розряду.
Відповідно до запису № 8, позивача 08.12.1994 року звільнено за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 13).
Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 29.01.2025 року про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 11).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
Рішенням від 05.02.2025 року № 183450034869 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки (а.с. 11). При цьому в даному рішенні зазначено, що вік заявника - 60 років, страховий стаж становить 28 років 03 місяці 15 днів.
Водночас в оскаржуваному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не враховано: період навчання в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі з 01.09.1982 по 22.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби; період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку відсутня назва організації.
Не погодившись з даним рішенням відповідача, позивач звернулася з позовною заявою до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області від 05.02.2025 року № 183450034869 про відмову позивачу у призначенні пенсії; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу позивача період навчання з 01.09.1982 по 29.03.1983 та з 13.11.1986 по 22.06.1988 у Конотопському індустріально-педагогічному технікуму, а також період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 10.01.2025 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд виходив з того, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на належне отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-ІV.
За приписами частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994, оскільки запис про прийняття на роботу здійснено із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку відсутня назва організації.
Станом на час роботи позивача у періоди з 15.05.1991 по 08.12.1994 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Згідно до пунктів 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За приписами п. 2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.
Пунктом 2.5 Інструкції № 162 встановлено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємтва, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Аналогічні норми міститься також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі по тексту - Інструкція 58), зокрема в пункті 2.4 Інструкції 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також слід зазначити, що відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців", відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників» також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).
Слід звернути увагу, що у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Натомість, колегія суддів зазначає, що вказаний запис виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача в частині періоду з 15.05.1991 по 08.12.1994 року містять неправдиві або недостовірні відомості.
Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 6 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
А відтак, зазначені відповідачем недоліки, як відсутність в розділі «Відомості про роботу» в заголовку назви організації, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 15.05.1991 по 08.12.1994 до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що трудова книжка позивача є належним та достатнім доказом для підтвердження роботи позивача у період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994, а відтак відповідачем було протиправно не зараховано до страхового стажу позивача зазначений спірний період, з підстав, зазначених в оскаржуваному рішенні.
Щодо зарахування періоду навчання з 01.09.1982 по 22.06.1988 до страхового стажу позивача, слід вказати наступне.
Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що відповідно до записів трудової книжки, позивач, зокрема з 01.09.1982 по 22.06.1988 навчався у Конотопському індустріально-педагогічному технікумі (запис № 1) та з 30.03.1983 по 12.11.1986 проходив службу в Радянській армії (запис №2) (а.с. 12-16).
Період навчання у Конотопському індустріально-педагогічному технікумі також підтверджується дипломом НОМЕР_1 , виданим 30.06.1988 року (а.с. 65).
Водночас проходження позивачем військової служби у період з 30.03.1983 по 12.11.1986 підтверджується військовим квитком (а.с. 18).
При цьому, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.
Відповідно до розрахунку стажу до страхового стажу позивача зараховано період проходження військової служби з 30.03.1983 по 12.11.1986 (а.с. 11 (зворотній бік).
В свою чергу, з оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання в Конотопському індустріально-педагогічному технікумі з 01.09.1982 по 22.06.1988 згідно диплома НОМЕР_1 , слугувало те, що період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Колегія суддів зазначає, що рішення відповідача не містить його незгоду з тим, що позивач навчався за формою навчання відмінної від денної, а так само не містить будь-яких інших підстав для не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, окрім як часткове співпадіння з періодом проходження позивачем військової служби.
При цьому відповідач не зарахував весь період навчання позивача, тоді як він співпадає лише частково.
Колегія суддів зауважує, що проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою періоду навчання у технікумі, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так й іншого без обчислення страхового стажу у подвійному розмірі.
З огляду на те, що період з 01.09.1982 по 22.06.1988 частково перетинаються з періодом проходження військової служби, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказаний період слід зарахувати до страхового стажу з урахуванням вже зарахованого періоду, а саме з 01.09.1982 по 29.03.1983 та з 13.11.1986 по 22.06.1988.
Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів доходить висновку, що при прийнятті рішення від 05.02.2025 року № 183450034869 Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із обраним судом першої інстанції способом захисту та зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1982 по 29.03.1983 та з 13.11.1986 по 22.06.1988 у Конотопському індустріально-педагогічному технікуму, а також період роботи з 15.05.1991 по 08.12.1994. та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2025 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 по справі № 480/3200/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді В.А. Калиновський О.В. Присяжнюк