06 жовтня 2025 р.Справа № 440/11324/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кіт Т.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, повний текст складено 19.08.25 по справі № 440/11324/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та вилучити інформацію про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та зняти його з розшуку.
До позовної заяви ОСОБА_1 додано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд: заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 та будь-яким іншим відділенням та територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії, пов'язані з заходами призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 , проходження ВЛК та інші заходи, до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі; заборонити працівникам територіальному центру комплектування та соціальної підтримки та працівникам Національної поліції, будь-яким іншим особам вживати заходів з примусового доставлення, затримання ОСОБА_1 для переміщення до приміщення ТЦК з метою проходження процедури ВЛК та здійснення мобілізаційних заходів до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 та задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 , працівникам Національної поліції та будь-яким іншим особам уживати заходів із примусового доставлення та затримання ОСОБА_1 для переміщення до приміщення ТЦК з метою проходження процедури ВЛК та здійснення мобілізаційних заходів до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що внесення до реєстру відомостей про «порушення правил військового обліку» та «розшук» створює реальний ризик негайного затримання позивача поліцією чи ТЦК та примусового доставлення. Це не гіпотетична можливість, а безпосередня і постійна загроза. У випадку мобілізації наслідки будуть незворотними - обмеження права на освіту, працю, свободу пересування та приватне життя. Звертає увагу, що відмова в забезпеченні позову фактично позбавляє позивача ефективного судового захисту: у випадку затримання, проходження ВЛК чи примусової мобілізації подальший розгляд справи втратить практичний сенс, а права позивача будуть остаточно втрачені. Стаття 2 КАС України зобов'язує суд забезпечувати реальний, а не формальний захист прав. Стверджує, що позивачем особисто були подані документи до ІНФОРМАЦІЯ_4 , які підтверджують законне право позивача на відстрочку від призову відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (як студент денної форми навчання). Однак, відповідна заява та докази (довідка з навчального закладу) були проігноровані ТЦК, що свідчить про протиправність їхніх дій та посилює необхідність судового захисту, гарантованого Конституцією України.
Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
За позицією позивача, після оформлення відстрочки від мобілізації через застосунок "Резерв+" висвітилось порушення правил військового обліку та розшук позивача.
Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про притягнення його до відповідальності, надав документи, прохав вилучити його персональні дані з реєстру осіб, які перебувають у розшуку, у зв'язку з відсутністю законних підстав для їх внесення, а також привести дані військового обліку у відповідність до його фактичного правового статусу - особи, яка має право на відстрочку.
Як вказує позивач, на даний час відповіді на подану заяву відповідачем не надано.
Надалі, представник позивача подав до відповідача адвокатський запит за вих. №72/25 від 30.07.2025, в якому просив надати по ОСОБА_1 відомості щодо порушення правил військового обліку та копії процесуальних документів, а саме: чи виносилась постанова або протокол про вчинення адміністративного правопорушення щодо ОСОБА_1 .?; чи притягався ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності? Якщо так, то на підставі яких документів?; чи оголошувався ОСОБА_1 в адміністративний розшук? Якщо оголошувався, то зазначити на підставі яких документів, у зв'язку з чим оголошувався та копії таких документів, котрі стали підставою для оголошення; чи направлялася повістка про виклик до ТЦК та СП та вид повістки, з якою метою направлена щодо ОСОБА_1 .?; надати результати розгляду заяви ОСОБА_1 про зняття з розшуку та приведення даних військового обліку у відповідність до його фактичного статусу; надати документи, що підтверджують зняття з адміністративного розшуку; надати інші відомості, котрі стосуються порушення правил військового обліку клієнтом та які процесуальні документи були прийняті та заходи впливу застосовані.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2025 за вих. №1987 представника позивача повідомлено, що відповідно до даних єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСОБА_1 являється порушником військового обліку по причині неприбуття за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») від 07.06.2025. Вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_7 не складалися протоколи і не виносилися постанови відносно ОСОБА_1 .
Позивач вважає, що протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_1 виявляються у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , що стало підставою для звернення до суду з адміністративним позовом та заявою про забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову до вирішення питання по суті спору може унеможливити виконання рішення у разі задоволення позову шляхом примусового доставлення позивача у разі його виявлення працівниками поліції або працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до відділу ТЦК з метою складання протоколу та постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності та накладення штрафу, ініціювання проходження військово-лікарської комісії без належних на те підстав, та примусової мобілізації, зарахування на облік до військовослужбовців та списків військової частини. Вказує, що так як спір стосується неправомірних дій з приводу внесення позивача до бази розшуку та порушення правил військового обліку, є доцільним та необхідним забезпечити позов шляхом заборони працівникам ТЦК та національної поліції здійснювати будь-які дії з приводу доставлення позивача до приміщення територіальних центрів комплектування, здійснювати будь-які примусові заходи мобілізації. Звертає увагу, що станом на момент звернення із позовом та з цією заявою існують підстави стверджувати, що відповідачем здійснюються заходи розшуку позивача для можливого його призову на військову службу під час мобілізації, відтак йдеться про зміну його статусу з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця". Посилається на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, згідно з яким процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем у заяві про забезпечення позову аргументи не дають підстави вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду у цій справі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч.1 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч.2 ст.151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частинами 1, 4, 5 та 6 ст.154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони відповідачу вчиняти певні дії.
За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Таким чином, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №826/14951/18 та від 28.10.2020 року у справі № 140/2474/20.
Колегія суддів зазначає, що вимоги заявника про заборону, зокрема, працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 вживати заходів із примусового доставлення та затримання ОСОБА_1 для переміщення до приміщення ТЦК з метою проходження процедури ВЛК та здійснення мобілізаційних заходів до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі, ґрунтуються на припущеннях щодо його можливого призову на військову службу в майбутньому.
Також слід зазначити, що такі обставини та підстави для застосування заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті у подальшому пред'явленні позову і ототожнюватиметься з його фактичним задоволенням.
Доводи заявника, викладені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, ґрунтуються виключно на припущеннях про подальші дії воєнізованих формувань щодо можливого його призову на військову службу під час мобілізації, за яким зміниться статус з "військовозобов'язаного" на "військовослужбовця".
Разом з тим, матеріли справи не містять належних доказів того, що, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняє дії по призову та/або направленню ОСОБА_1 до військової служби.
Крім того, безумовно, рішення, дії, чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на фізичних чи юридичних осіб. Такі дії (бездіяльність) можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі давали можливість суду бути переконаним у тому, що дії чи бездіяльність воєнізованих формувань будуть "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що ймовірне настання певних негативних наслідків для заявника, ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову, адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення прав позивача, якщо таке буде підтверджено за результатами вирішення спору по суті.
Проаналізувавши доводи позивача щодо поданої заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у заяві про забезпечення позову не наведено беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, чи ефективний захист та поновлення порушених, оспорюваних прав, а також інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або є очевидними ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а тому заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Щодо посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, колегія суддів зазначає, що предметом позову у справі №160/2592/23 є визнання протиправними дій щодо призову особи на військову службу під час мобілізації та зобов'язання військової частини прийняти рішення про звільнення особи з військової служби особового складу Збройних Сил України військової частини. Натомість, у даній справі спірними є дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 зазначено, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. При цьому, Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування норм статей 150-154 КАС України, якими врегульовано питання забезпечення позову.
Отже, посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, колегія суддів вважає такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки вони не є релевантними.
Інші доводи і заперечення позивача на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2025 по справі № 440/11324/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко