Справа № 158/2816/25
Провадження № 2-а/0158/87/25
01 жовтня 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання - Оніщук Н.Є.,
представника позивача - Хоржевського Д.Е.
перекладача - Кіпоренка К.В.
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, -
Представник позивача - Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області - Хоржевський Дмитро Едуардович звернувся до суду з адміністративним позовом до громадянина Федеративної Республіки Нігерія - ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Зазначає, що з моменту затримання іноземця на території України (27.11.2024 року) у зв'язку з порушенням останнім вимог міграційного законодавства в частині перевищення терміну перебування на території України без законних на те підстав, не вдалось можливим реалізувати процедуру видворення останнього, що, у відповідності до законодавства є підставою для звернення до суду із позовом про продовження строку затримання іноземця на термін 6 (шість) місяців у Волинському ПТПІ.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 23.09.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання.
Представник позивача Хоржевський Д.Е. в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у ньому, просив його задовольнити. Акцентував свою позицію на тому, що іноземця на даний час не ідентифіковано, у останнього відсутність документ, що надає йому право на в'їзд та виїзд з території України; рішення про примусове видворення відносно іноземця від 27.11.2024 року не вдалось за можливе виконати, оскільки відсутні дані від консульських установ щодо ідентифікації вказаного гр. Нігерії.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов заперечив. Суду повідомив, що до України першочергово прибув задля отримання освіти. В подальшому, у 2023 році започаткував приватну справу (ведення бізнесу). Не заперечує, що був затриманий та поміщений до Волинського ПТПІ, оскільки порушив правила законного перебування на території України. Водночас, просив врахувати, що неодноразово, після затримання, заявляв про можливість самостійно виконати рішення про примусове видворення та покинути територію України. Однак, з його слів, представники міграційної служби не реагували на його позицію, в результаті чого, отриманий одноразовий дозвіл, виданий посольством Федеративної Республіки Нігерія, на залишення території України, втратив свою чинність та не був реалізованим.
Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.11.2024 року працівниками УСР в м. Києві ДСР НПУ виявлено громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки проживав на території України без законних на те підстав, тобто, в порушення норм міграційного законодавства.
Цього ж числа, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно Відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України; на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.11.2024 року - затримано та поміщено до ПТПІ у Волинській області на строку 6 (шість) місяців з метою реалізації винесеного органом міграційної служби рішення та можливості ідентифікувати іноземця.
В подальшому, рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 22.05.2025 року, строк затримання Відповідача продовжено до 4 (чотирьох місяців), оскільки не вдалось можливим реалізувати рішення органу.
Наразі, до суду подано черговий позов про продовження строку затримання іноземця у Волинському ПТПІ на 6 (шість) місяців, оскільки, зі слів представників міграційної служби, не отримано відповіді на їх запити від Консульського відділу Федеративної Республіки Нігерія в Україні (тричі зроблено відповідні запити: 09.12.2024 року, 10.04.2025 року, 29.08.2025 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства визначені статтею 289 КАС України.
Так, відповідно до частини першої вказаної статті за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
За змістом частин 11, 13 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Вирішуючи питання про те, чи є обставини, такими, що унеможливлюють примусове видворення іноземця, який незаконно перебуває в Україні, та є підставою для продовження строку його затримання, Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року в справі № 743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом й у постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 158/1645/23, де так само вирішувалося питання продовження строку затримання іноземця, який незаконно перебуває в Україні, за обставин, що не передбачені частиною тринадцятою статті 289 КАС України.
З долучених Відповідачем до матеріалів справи письмових доказів, судом встановлено, що особу Відповідача належним чином ідентифіковано та встановлено його належність до громадянства Федеративної Республіки Нігерії. З огляду на викладене, суд не бере до уваги твердження представника позивача щодо необхідності ідентифікації іноземця, а вважає, що є необхідність виключно у документації Відповідача, оскільки дані про іноземця відомі, а проблематика існує лише у отриманні документа, який би надав право виїзду з України.
Відповідач у справі виявив своє бажання співпрацювати з органами міграційної служби під час процедури його документації, надавши усі необхідні дані.
Ключовим, на що звертає увагу суд, є самостійне отримання іноземцем дозволу від Консульства, відповідно до якого останній протягом трьох місяців міг покинути територію України з одночасним прийняттям його міграційною службою у табір біженців міста Лагос, Нігерія (а.с.25). Відповідач стверджував, що про такий документ повідомляв, просив надати йому право самостійно покинути Україну, водночас, запевнив, що такі прохання були проігноровані працівниками ПТПІ.
Представник позивача повідомив суду, що про такий дозвіл їм не було відомо, хоча, на переконання суду, саме міграційна служба повинна бути зацікавлена у найоперативнішому виконанні винесеною нею рішень (про видворення), здійснювати комплекс заходів щодо реалізації та контролювати виконання таких.
Суд наголошує, що дозвіл Консульства було видано у січні 2025 року, тобто у період, коли іноземець перебував під у ПТПІ на підставі рішення суду про продовження строку затримання. Такий дозвіл видано для реалізації протягом трьох місяців. Водночас, такий не використано Відповідачем задля виконання рішення про примусове видворення, оскільки представникам міграційної служби не було відомо про існування такого.
Очевидним, для суду, за таких обставин, постає питання необхідності утримання іноземця у місцях тимчасового перебування та необхідність такого заходу у демократичному суспільстві з огляду на права, закріплені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ливада проти України» (від 26 червня 2014 року) зазначено, що проголошуючи право на свободу, пункт ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків із права на свободу, яке гарантує п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті положення п.1 ст.5 про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд констатує, що у даному випадку міграційна служба, всупереч положенням ст.19 Конституції України, переслідує мету утримання особи іноземця у тимчасовому пункті перебування іноземців та осіб без громадянства виключно поданням поодиноких запитів Консульській установі, водночас, не здійснює повний спектр заходів задля оперативного вирішення питання свободи іноземця.
Подібну позицію висловив Європейський Суд у справі «Нур Ахмед та інші проти України» від 18 червня 2020 року, де у пункті 126 вказав: «Пункт 4 статті 5 Конвенції також гарантує заарештованим або затриманим особам право на «оперативний» перегляд законності тримання їх під вартою та ухвалення рішення про їхнє звільнення у випадку незаконності такого тримання. Провадження стосовно позбавлення свободи вимагає особливого підходу, а будь-які винятки з вимоги «оперативного» перегляду законності заходу у вигляді тримання під вартою вимагають чіткого тлумачення. Питання, чи було дотримано принцип оперативності провадження, не слід розглядати абстрактно, а в контексті загальної оцінки відомостей, беручи до уваги обставини справи, у тому числі з огляду на складність справи, будь-які особливості порядку, передбаченого чинним національним законодавством, і поведінку заявника під час провадження. Проте, оскільки розглядається питання свободи особи, держава в принципі має забезпечити, щоб провадження відбувалось якомога швидше…».
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України затримання треба розуміти і як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний, і як адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність людини (абзац п'ятий пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2003р. №12-рп/2003).
Таким чином, подальше затримання відповідача буде суперечити п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищевказане та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 9, 72-77, 241, 244, 246, 268-272, 288, 289 КАС України, суд -
В задоволенні позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
позивач: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4А; код ЄДРПОУ 42552598);
відповідач: громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , місце перебування: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 06.10.2025 року.
Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч