02 жовтня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 369/205/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11365/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Фінагеєвої І.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про відстрочку виконання судового рішення, в якій просила відстрочити виконання постанови Верховного Суду від 25 грудня 2024 року та постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року (т. 4 а.с. 8-14).
На обґрунтування заяви зазначала, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США. У решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 5 138 грн.
Постановою Верховного Суду від 25 грудня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поночевної А. О. залишено без задоволення.Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С. задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою від 29 березня 2013 року, а також - інфляційних втрат та трьох процентів річних за нотаріально посвідченим договором позики від 05 лютого 2013 року залишено без змін. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення основної суми боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США, а також в частині розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення основної суми боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США, задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_2 основну суму боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 611,25 грн. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 611,25 грн. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 460 гривень на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 460 гривень на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
На виконання постанови Верховного Суду від 25 грудня 2024 року у справі та додаткової постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 369/205/20, Києво-Святошинським районним судом було видано виконавчі листи, на підставі яких приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненком О.В. було відкрито виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
На переконання заявниці, Верховним Судом 25 грудня 2024 року було ухвалено помилкове та незаконне рішення, яке не підлягає оскарженню.
Вказувала, що 17 лютого 2025 року звернулась до Бучанського управління поліції ГУ НП у Київській області із заявою про скоєння кримінального правопорушення, а саме - про фальсифікацію нібито наданої нею нотаріально посвідченої згоди на отримання її колишнім чоловіком ОСОБА_1 позики від гр. ОСОБА_2 в сумі еквівалентній 150 000 доларів США за договором позики від 05.02.2013 року. Її заява внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.02.2025 року № КП 12025111050000052, правова класифікація - ч. 3 ст. 358 КК України. На даний час слідчим органом проводяться невідкладні слідчі дії. Після виїмки у приватного нотаріуса нібито підписаної нею згоди на отримання її колишнім чоловіком позики від гр. ОСОБА_2 в сумі еквівалентній 150 000 доларів США, заявниця має намір подати до суду позовну заяву про визнання недійсним договору позики від 05.02.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Заявниця переконана в тому, що слідчі органи встановлять факт фальсифікації поданої нібито нею заяви на згоду на отримання її колишнім чоловіком ОСОБА_1 позики від ОСОБА_2 та притягнуть винних до кримінальної відповідальності. Також, переконана в тому, що будуть задоволені заявлені нею позовні вимоги про визнання цього правочину недійним, що стане підставою для перегляду постанови Верховного суду від 25.12.2024 року за нововиявленими обставинами та звільнення заявниці від солідарної відповідальності.
Крім того, посилалась на те, що грошові кошти стягуються з матері трьох дітей, з яких двоє є неповнолітніми, та особи, яка з червня 2016 року не перебуває у шлюбі, не займається бізнесом, не має нерухомості, транспортних засобів, валютних та інших заощаджень в установах банків, не є учасником господарських товариств, існує лише за рахунок заробітної плати (т. 4 а.с. 8-14).
21 квітня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С. надійшли заперечення на заяву про відстрочку виконання судового рішення. Зазначив, що доводи ОСОБА_1 , викладені у вказаній заяві не є виключними обставинами у розумінні ст. 435 ЦПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання чи роблять його виконання неможливим, а тому у задоволенні даної заяви просив відмовити за її безпідставністю (т. 4 а.с. 120-126).
22 квітня 2025 року на адресу суду від заявника ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно поданих 21 квітня 2025 року заперечень представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С. Зазначила, що подані заперечення необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу. Вважала, що задля захисту її порушених майнових прав та охоронюваних законом інтересів заява про відстрочку виконання судового рішення підлягає до задоволення (т. 4 а.с. 130-133).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 про відстрочку виконання судового рішення у цивільній справі № 369/205/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишено без задоволення (т. 4 а.с. 144-148).
Не погодившись з ухвалою районного суду, 06 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про відстрочку виконання судових рішень задовольнити (т. 4 а.с. 150-155).
На обґрунтування апеляційної скарги посилалась на обставини, зазначені в заяві про відстрочення виконання рішення суду. Вказувала, що оскаржувана ухвала постановлена за результатами неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та у зв'язку з із порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Вважала хибним твердження суду першої інстанції, що з наведених заявником у своїй заяві про відстрочення виконання рішення суду підстав, вбачається, що фактично заявник ОСОБА_1 у заявлений спосіб просить зупинити стягнення на підставі виконавчого документа у процедурі виконавчого провадження, що не відноситься до компетенції суду, оскільки імперативними положеннями ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» чітко передбачений перелік підстав для зупинення вчинення виконавчих дій, що відносить до виключної компетенції державного (приватного) виконавця, в свою чергу суд не може підміняти державний орган, рішення якого може бути оскаржене у встановленому порядку, та вирішувати питання, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень.
Вказувала, що дії державного чи приватного виконавця є похідними від судового рішення і вчиняються державним чи приватним виконавцем включно для примусового виконання судового рішення. При цьому, місцевим судом не взято до уваги той факт, що підставою для зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій є надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення. Тобто, саме до компетенції суду, який видав виконавчий документ, відноситься право ухвалювати судове рішення про відстрочку його виконання.
Звертала увагу, що при розгляді справи № 369/205/20 як місцевий суд, так і суд апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не є солідарним відповідачем у зв'язку із невиконанням її чоловіком ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення отриманої позики, оскільки позивач при подачі до суду позову не надав суду належних доказів, які б підтверджували надання дружиною позичальника згоди на отримання позики.
Суд першої інстанції, при розгляді заяви про відстрочення виконання рішення, не звернув увагу, що ОСОБА_1 не надавала згоди та не підписувала заяву про отримання її чоловіком позики від ОСОБА_2 , що підпис на такому документі був вчинений не нею, а невідомою особою, що така позика бралась не в інтересах сім'ї, та за даним фактом відкрито кримінальне провадження та проводиться досудове розслідування, на яке потрібен час (т. 4 а.с. 150-155).
12 червня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С., в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін (т. 4 а.с. 174-178).
16 червня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , в якій остання підтримувала вимоги апеляційної скарги (т. 4 а.с. 184-186).
У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.
Інші особи в судове засідання не з'явилися, проте, були сповіщені на зазначені ними адреси, у т.ч. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі наявні докази. Повідомлення відповідача ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (т. 4 а.с. 171-173, 190-197).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року у справі № 369/205/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 5 138 грн.
В решті позовних вимог - відмовлено (т. 1 а.с. 183-194).
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року - залишено без змін (т. 2 а.с. 188-194).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Поночевної А.О. залишено без задоволення.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С. задоволено частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою від 29 березня 2013 року, а також - інфляційних втрат та трьох процентів річних за нотаріально посвідченим договором позики від 05 лютого 2013 року залишено без змін.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 квітня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення основної суми боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США, а також в частині розподілу судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 про солідарне стягнення основної суми боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США, задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 , а також із ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_2 основну суму боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 611 грн 25 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 611 (двадцять одну тисячу шістсот одинадцять) грн. 25 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг (т. 3 а.с. 149-160).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнецова І.С. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 460 гривень на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 460 гривень на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції (т. 3 а.с. 202-207).
За заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Кузнєцова І.С. судом першої інстанції 20.02.2025 року було видано виконавчі листи № 369/205/20.
10 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 369/205/20 від 25.02.2025 року про стягнення із ОСОБА_1 , а також із ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_2 основну суму боргу за договором позики від 05 лютого 2013 року у розмірі 4 045 500 грн, що еквівалентно 150 000 доларів США та стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 21 611 грн. 25 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг (т. 4 а.с. 83-84).
10 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа № 369/205/20 від 25.02.2025 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 460 грн. на відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції (т. 4 а.с. 85-86).
10 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 (т. 4 а.с. 87-88).
10 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 (т. 4 а.с. 89-90).
10 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 (т. 4 а.с. 93-94).
10 березня 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Літвиненко О.В. винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 (т. 4 а.с. 91-92).
За змістом ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 ст. 435 ЦПК України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
За змістом ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Тлумачення зазначених норм закону свідчить, що задоволення заяви про розстрочку виконання судового рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає з урахуванням установлених обставин, які ускладнюють або виключають виконання рішення, за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.
Отже, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Звертаючись до суду з заявою про відстрочення виконання судового рішення, ОСОБА_1 посилалась на те, що Верховним Судом 25 грудня 2024 року було ухвалено помилкове та незаконне рішення, яке не підлягає оскарженню. Вказувала, що 17 лютого 2025 року звернулась до Бучанського управління поліції ГУ НП у Київській області із заявою про скоєння кримінального правопорушення, а саме - про фальсифікацію нібито наданої нею нотаріально посвідченої згоди на отримання її колишнім чоловіком ОСОБА_1 позики від гр. ОСОБА_2 в сумі еквівалентній 150 000 доларів США за договором позики від 05.02.2013 року. Зазначала, що після виїмки у приватного нотаріуса нібито підписаної нею згоди на отримання її колишнім чоловіком позики від гр. ОСОБА_2 в сумі еквівалентній 150 000 доларів США, заявниця має намір подати до суду позовну заяву про визнання недійсним договору позики від 05.02.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заявниця переконана в тому, що слідчі органи встановлять факт фальсифікації поданої нібито нею заяви на згоду на отримання її колишнім чоловіком ОСОБА_1 позики від ОСОБА_2 та притягнуть винних до кримінальної відповідальності. Також, переконана в тому, що будуть задоволені заявлені нею позовні вимоги про визнання цього правочину недійним, що стане підставою для перегляду постанови Верховного суду від 25.12.2024 року за нововиявленими обставинами та звільнення заявниці від солідарної відповідальності.
На підтвердження вказаних обставин до заяви про відстрочення виконання рішення суду додала копію заяви про скоєння кримінального правопорушення (т. 4 а.с. 95), копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого вбачається, що за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження № 12025111050000052 за ч. 3 ст. 358 КК України (т. 4 а.с. 96).
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції правильно виходив з того, що узагальнюючи підстави наведені заявником у своїй заяві про відстрочення виконання рішення суду, вбачається, що фактично заявник ОСОБА_1 у заявлений спосіб просить зупинити стягнення на підставі виконавчого документа у процедурі виконавчого провадження, що не відноситься до компетенції суду, оскільки імперативними положеннями ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» чітко передбачений перелік підстав для зупинення вчинення виконавчих дій, що відносить до виключної компетенції державного (приватного) виконавця, в свою чергу суд не може підміняти державний орган, рішення якого може бути оскаржене у встановленому порядку, та вирішувати питання, які належать до компетенції суб'єкта владних повноважень. Відстрочення виконання рішення суду на стадії виконання підготовчих дій, спрямованих на виявлення підстав для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, як окрема підстава, не передбачена положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та Главою 3 «Перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами» Цивільного процесуального кодексу України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Той факт, що заявниця має намір подати заяву про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами не являється тим винятковим, особливим випадком, який є безумовною підставою для здійснення відстрочення виконання рішення суду.
Крім того, доводи, викладені в заяві ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення суду зводяться до незгоди з висновками суду касаційної інстанції, викладеними в постанові від 25 грудня 2024 року. Проте, незгода з висновками суду касаційної інстанції в постанові від 25 грудня 2024 року, не є підставою для відстрочення виконання такого рішення. Разом з тим, постанови Верховного Суду є остаточними та оскарженню не підлягають, а до компетенції суду першої та (або) апеляційної інстанції не входить оцінка висновків суду касаційної інстанції у цій справі.
Також, суд апеляційної інстанції критично оцінює посилання заявниці, що вона, як матір трьох дітей, з яких двоє є неповнолітніми, не перебуваючи у шлюбі, існує лише за рахунок заробітної плати, не займається бізнесом, не має нерухомості, транспортних засобів, валютних та інших заощаджень в установах банків, оскільки заявницею не надано доказів щодо її матеріального становища.
Безпідставне відстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що являється складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відтак, оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до положень п. 26 ч. 1 ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, ухвали суду першої інстанції про відмову у відстроченніі розстроченні, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, не віднесені процесуальним законом до переліку ухвал, які після їх перегляду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 - залишити без задоволення.
УхвалуКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 22 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення та касаційному оскарженню до Верховного Суду не підлягає.
Дата складання повного судового рішення - 03 жовтня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов