02 жовтня 2025 року м. Київ
Унікальний номер справи № 753/15678/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/11227/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,
за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Журавського В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права грошової вимоги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, -
В грудні 2022 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просила, враховуючи уточнені позовні вимоги: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з липня 2007 року по 28.10.2022 року;
визнати спільною сумісною власністю позивачки та відповідача наступне майно:транспортний засіб Ford Foсus C-VFX, VIN НОМЕР_1 , 2011 року випуску, об'єм двигуна 1593 см3 , д.н.з. НОМЕР_2 ; 50% суми внесеної відповідачем частки до статутного капіталу ТОВ «БК» Спецбурпласт», код ЄДРПОУ 44294243 в розмірі 7 500,00 грн; 50% суми внесеної відповідачем частки до статутного капіталу ТОВ «Гамапласт Україна», код ЄДРПОУ 37517569 в розмірі 2 375 500,0 грн;
визнати за ОСОБА_1 право грошової вимоги в розмірі частки внесених відповідачем до статутного капіталу ТОВ «Гамапласт Україна», код ЄДРПОУ 37517569, грошових коштів та стягнення половини внесених до статутного капіталу ТОВ «БК» Спецбурпласт», код ЄДРПОУ 44294243, на загальну суму 2 382 500,00 грн та стягнути їх на користь позивачки;
визнати за ОСОБА_1 право грошової вимоги 1/2 вартості транспортного засобу Ford Fokus C-VFX, VIN НОМЕР_1 , 2011 року випуску, об'єм двигуна 1593 см3 , д.н.з. НОМЕР_2 в сумі 86 000 грн. та стягнути кошти на користь позивачки (т. 1 а.с. 1-9, т. 5 а.с. 109-110).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16 січня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності на майно, визнання права грошової вимоги (т. 1 а.с. 85-87).
У березні 2023 року до суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_2 , в якій останній просив:
Встановити факт проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах без офіційної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 в період з липня 2007 року по 20.03.2023 року.
Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006;
житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013;
транспортний засіб марки Hyundai 120, 2012 року випуску, ном.куз. НОМЕР_3 ,об'єм двигуна 1396 см куб.
Поділити майно набуте ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах наступним чином:
визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006;
визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006;
визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на частини житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013;
визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частини житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Hyundai 120, 2012 року випуску, ном.куз. НОМЕР_3 ,об'єм двигуна 1396 см куб, у розмірі 137 137,00 грн. (т. 2 а.с. 57-63).
Протокольною ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання та поділ майна подружжя (т. 2 а.с. 155).
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 26 травня 2023 року цивільну справу № 753/15678/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності на майно, визнання права грошової вимоги та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 шлюбу та поділ майна подружжя направлено до Бориспільського міськрайонного суду Київської області за підсудністю (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 10) (т. 5 а.с. 57-64).
В квітні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Маляр С.А. звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив просить вжити заходи забезпечення зустрічного позову шляхом встановлення заборони відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв.м., реєстраційний номер: 23447006; встановлення заборони на вчинення реєстраційних дій щодо новозбудованого будинку з господарчими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013; встановлення заборони відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3210500000:09:047:0013, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; встановлення заборони відчуження транспортного засобу марки Hyundai, І20, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , у будь-який спосіб, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 ; заборонити державним реєстраторам проведення будь-яких реєстраційних дій щодо виникнення, зміни чи припинення прав на вказані об'єкти нерухомого майна (том виділених матеріалів, а.с. 1-5).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначав, що в провадженні Бориспільського районного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права грошової вимоги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна.
Звертаючись до суду з зустрічними позовними вимогами, ОСОБА_2 просив: встановити факт проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах без офіційної реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 в період з липня 2007 року по 20.03.2023 року. Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006; житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013; транспортний засіб марки Hyundai 120, 2012 року випуску, ном.куз. НОМЕР_3 ,об'єм двигуна 1396 см куб. Поділити майно набуте ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за час проживання у фактичних сімейно-шлюбних відносинах наступним чином: визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006; визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006; визнати за ОСОБА_2 право спільної часткової власності на частини житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013; визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на частини житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Hyundai 120, 2012 року випуску, ном.куз. НОМЕР_3 ,об'єм двигуна 1396 см куб, у розмірі 137 137,00 грн.
Враховуючи предмет спору, тривалість розгляду справи, заперечення відповідачки щодо вимог про визнання права власності за позивачем на майно, яке зареєстроване за відповідачкою, вважав, що наявні об'єктивні підстави для вжиття вказаних заходів забезпечення позову.
Вказував, що у разі вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих відчуження спірного майна на користь третіх осіб, це може істотно ускладнити та навіть зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав та інтересів ОСОБА_2 , за захистом яких він звернувся до суду шляхом пред'явлення зустрічного позову (а.с. 1-5).
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2025 року заяву ОСОБА_3 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 , про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено вчиняти будь-які дії щодо відчуження, а також заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів: житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 484916032105), який належить ОСОБА_1 ;квартири АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 23447006), яка належить ОСОБА_1 . В задоволенні заяви про забезпечення позову в іншій частині - відмовлено (том виділених матеріаліва.с. 16-19).
Не погодившись з ухвалою суду, 01 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову (том виділених матеріалів а.с. 26-30).
На обґрунтування скарги зазначав, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою у зв'язку з тим, що заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об'єктів, які не є об'єктами спільної сумісної власності. Крім того, в оскаржуваній ухвалі відсутні посилання на підтверджені відповідними доказами обставини, на підставі яких суд дійшов до висновку про наявність реальної загрози невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Судом першої інстанції залишено поза увагою, що заява про забезпечення позову є недостатньо обґрунтованою та її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. В ній не наведено посилань на те, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження ОСОБА_1 на користь третіх осіб.
Всупереч вимог чинного законодавства у заяві про забезпечення позову не зазначено ціну позову, про забезпечення якого просить заявник. Таке зазначення є обов'язковим відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 151 ЦПК України. Вказувала, що ціна первісного позову у якому ОСОБА_2 є відповідачем становить 2 525 084 грн.Натомість, у своєму зустрічному позові до ОСОБА_1 ОСОБА_2 ціну позову не зазначає.
Як встановлено судом першої інстанції згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 березня 2025 року вбачається, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями, який розташовується в АДРЕСА_2 . Вказаний житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,1 га з кадастровим номером 3210500000:09:047:0013, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Але судом першої інстанції не враховано, що зазначені об'єкти нерухомого майна не можуть вважатись спільною сумісною власністю подружжя, а належать ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності і будь-які обмеження щодо неї є порушенням ст. 41 Конституції України.
Житловий будинок садибного типу, надвірні будівлі та споруди по АДРЕСА_2 , які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013 належать ОСОБА_1 на підставі укладених у 2012 році між нею та ОСОБА_4 , а також у 2014 році між нею та ОСОБА_5 договорів дарування (по 1/2 частки).
Відповідно до Договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 28.02.2012 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого Сіпко Л.М., державним нотаріусом Бориспільської міської нотаріальної контори Київської області за реєстровим номером 1-325, нею було прийнято в дарунок 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .
Відповідно до Договору дарування 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель від 24 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , посвідченого Хміль Т.М., приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області за реєстровим номером 3035, нею було отримано в дарунок 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями за номером АДРЕСА_2 .
На підставі цих договорів дарування ОСОБА_1 є одноосібною власницею вказаного нерухомого майна, яке не може бути об'єктом спільної сумісної власності, так як було їй подароване її дядьком та матір'ю.
Набуте мною право власності на нерухоме майно, а саме житловий будинок садибного типу, надвірні будівлі та споруди по АДРЕСА_2 , на підставі договорів дарування було зареєстроване нею належним чином в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Так, 1/2 частки цього будинку зареєстрована в реєстрі 03.02.2021 року, підставою для державної реєстрації є договір дарування 1/2 частини житлового будинку, серія та номер: 1-325 від 28.02.2012 року, посвідчений Державним нотаріусом Бориспільської державної нотаріальної контори Київської області Сіпко Л.М.Ще 1/2 частки будинку по АДРЕСА_2 зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2014 року, підставою для державної реєстрації права власності є договір дарування 1/2 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, номер 3035 від 24.10.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Хміль Т.В.
Отже, відповідно до п. 2 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України будинок по АДРЕСА_2 не є об'єктом спільної сумісної власності, так як право власності на цей будинок набуте на підставі договорів дарування.
Крім того, в своєму зустрічному позові ОСОБА_2 стверджував, що за час проживання у фактичних шлюбно-сімейних відносинах з ОСОБА_1 ( тобто з липня 2007 року) за спільні кошти було придбано квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 65,9 кв.м, що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006. Але останнім не додано ніяких підтверджень, які б були підставою претензій на квартиру ОСОБА_1 , будівництво якої оплачено нею до їх з ОСОБА_2 подружніх відносин. Це є свідомим введенням в оману суду, адже ОСОБА_2 жодного відношення до придбання вищевказаної квартири не мав та не має, не надав ніяких доказів зворотного.
Зазначена квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_1 , яка була набута за її особисті кошти в 2005 році, тобто до періоду їх з ОСОБА_2 спільного проживання як подружжя, а період цей починається з липня 2007 року, як вказано і ОСОБА_3 в заяві про забезпечення позову.
Вказувала, що в 2005 році вона заключила з ТОВ «ТИАРА» договір доручення № 29/8 на будівництво квартири АДРЕСА_4 . В 2005 році повністю сплатила кошти за будівництво цієї квартири, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «ТИАРА» № 347 від 30 серпня 2005 року про повну сплату коштів за договором доручення № 29/8 від 29.08.2005 року.
Отже, коли ОСОБА_1 оплачувала будівництво квартири АДРЕСА_4 , а саме в 2005 році, остання не перебували з ОСОБА_2 в фактичних сімейно-шлюбних відносинах, до того ж, ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою.
Вказувала, що має підтвердження походження власних коштів для даної інвестиції, а саме в 2005 році нею було продано квартиру АДРЕСА_5 .
Також з 2003 року ОСОБА_1 отримувала додаткові доходи від підприємницької діяльності, що дало змогу накопичити їй необхідні кошти і для ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_4 .
Доказів того, що ОСОБА_2 здійснював інвестування в нерухоме майно не ним, не його представником ОСОБА_3 не надано.
Відповідно до умов пункту 1.3. Договору доручення №29/8 від 29.08.2005 року запланований проектом термін закінчення будівництва і здачі будинку в експлуатацію - ІІІ квартал 2006 року. Оскільки в експлуатацію багатоквартирний будинок по АДРЕСА_6 був переданий лише в 2008 році, оформити право власності на придбану мною квартиру ОСОБА_1 змогла лише після надання забудовником всіх необхідних документів. 22 лютого 2008 року ТОВ «ТИАРА» передало їй необхідні документи на квартиру АДРЕСА_4 для оформлення права власності на не.
Отже, квартира АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 23447006, була побудована ОСОБА_1 за особисті кошти, які внесла в 2005 році по договору №29/8 від 29.08.2005 року, але забудовник (ТОВ «ТИАРА») затягнув здачу будинку в експлуатацію на 2 (два) роки від запланованого, тому право власності документально оформлено в 2008 році.
Вказане не може дати підстави ОСОБА_2 вважати квартиру спільно набутою власністю, адже кошти на її будівництво внесені ОСОБА_1 в 2005 році, тобто до початку фактичних сімейно-шлюбних відносин з ОСОБА_2 .
Таким чином ОСОБА_2 жодного відношення до придбання (інвестування в будівництво) квартири у 2005 році не мав, жодних коштів, ні на її придбання, ні на її утримання ним не було витрачено (том виділених матеріалів а.с. 26-30).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , її представник - адвокат Шапортова Н.І. підтримали скаргу і просили її задовольнити. Представник відповідача, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокат Маляр С.А. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Факт належного повідомлення відповідача, позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 підтвердив в суді його представник - адвокат Маляр С.А. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (виділені матеріали а.с. 89-100).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Розглянувши копії наданих матеріалів справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
За роз'ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург).
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Так, позивач за зустрічним позовом, звертаючись до суду з зустрічними позовними вимогами, просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбуз ОСОБА_1 в період з липня 2007 року по 20.03.2023 року; визнати спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема, квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа 65,9 кв.м., що складається з двох кімнат, реєстраційний номер майна: 23447006, житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_2 , загальна площа 85,2 кв.м., розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013 та здійснити поділ нерухомого майна.
На обґрунтування заяви про забезпечення позову, зазначав, що у разі вчинення ОСОБА_1 дій, спрямованих відчуження спірного майна на користь третіх осіб, це може істотно ускладнити та навіть зробити неможливим виконання рішення суду та ефективний захист прав та інтересів ОСОБА_2 , за захистом яких він звернувся до суду шляхом пред'явлення зустрічного позову.
Просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження, а також заборони державним реєстраторам проведення будь-яких реєстраційних дій щодо виникнення, зміни чи припинення прав, в тому числі, на вказані об'єкти нерухомого майна.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 березня 2025 року, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями, який розташовується в АДРЕСА_2 . Вказаний житловий будинок розміщений на земельній ділянці площею 0,1 га з кадастровим номером 3210500000:09:047:0013, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а також квартири АДРЕСА_4 (том виділених матеріалів а.с. 6-9).
Частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що обраний заявником вид забезпечення позову у повній мірі відповідає вимогам пред'явленого позову, є співмірним та достатнім. Застосування обмежень щодо житлового будинку та квартири полягає виключно у позбавленні ОСОБА_1 можливості відчужити вказане майно, не позбавляючи правомочностей володіти та користуватись цим майном. В свою чергу, заборона державним реєстраторам вчиняти реєстраційні дії щодо вказаних об'єктів нерухомого майна є ефективним способом запобігти можливим порушенням прав заявника до вирішення спору по суті.
Твердження апелянта, що вказані об'єкти нерухомого майна є її особистою приватною власністю, оскільки спірний будинок остання набула у власність на підставі договорів дарування від 28.02.2012 року та від 24.10.2014 року, а спірну квартиру остання придбала за власні кошти особисті кошти в 2005 році, тобто до періоду їх з ОСОБА_2 спільного проживання як подружжя, колегія суддів визнала передчасними, оскільки такі доводи можуть бути оцінені судом під час розгляду даної справи по суті спору.
Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 посилався на те, що за рахунок спільних коштів сторін по справі було здійснено нове будівництво житлового будинку садибного типу по АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3210500000:09:047:0013, посилався на повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 03 січня 2017 року та декларацію про готовність до експлуатації об'єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта від 21.05.2021 року НОМЕР_5 копії яких додав до позовної заяви (т. 2 а.с. 57-81).
Крім того, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 заявлені вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості частини транспортного засобу марки Hyundai 120, 2012 року випуску, ном.куз. НОМЕР_3 , об'єм двигуна 1396 см куб, у розмірі 137 137,00 грн., а відтак накладення заборони відчуження на вказане належне ОСОБА_1 майно забезпечить виконання можливого судового рішення у випадку задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 грошової компенсації.
Вказані доводи не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, враховуючи, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
При обранні заходів забезпечення позову, суд першої інстанції урахував необхідність збереження балансу прав і законних інтересів учасників правовідносин.
Вжиття вказаних заходів забезпечення позову не завдасть настільки істотних наслідків для усіх зацікавлених осіб, ніж якщо такі заходи вжиті не будуть. При цьому, головну передумову для вжиття заходів забезпечення позову - забезпечення виконання рішення суду, слід в даному випадку розуміти так, що незастосування таких заходів може позбавити сенсу звернення до суду з позовом, що розглядається, навіть за умови його задоволення, та матиме своїми наслідками остаточне порушення права позивача, в той час як застосування вказаних заходів забезпечення позову може запобігти порушенню прав всіх зацікавлених осіб.
Крім того, у випадку встановлення відсутності підстав для задоволення позову та, зокрема, запроваджена судом заборона не призведе до невиправданих, вкрай негативних наслідків для інших осіб, оскільки встановивши такі обставини, суд може скасувати вжиті ним заходи забезпечення позову.
Разом з тим, застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем за зустрічним позовом вимогами зустрічної позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, що заявником не доведено, що існують обставини, які свідчать про реальну можливість відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна на користь третіх осіб, адже підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 03 жовтня 2025 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Є.П. Євграфова
В.В. Саліхов