02 жовтня 2025 року м. Київ
Справа №754/20081/13
Провадження: № 22-ц/824/14822/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Бабко В. В.,
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського Олександра Володимировича,стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс»,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, яка мотивована тим, що у приватного виконавця не було законних підстав для винесення постанови від 03.06.2025 року про відкриття виконавчого провадження за № НОМЕР_2. Ураховуючи, що відсутня будь-яка ухвала суду першої чи апеляційної інстанції, якою б було здійснено заміну сторони у справі № 754/20081/13-ц, у межах якої був виданий цей виконавчий лист. Також, зазначає, що ТОВ «Вердикт Капітал» укладаючи договори про відступлення прав вимоги, фактично порушував ухвали слідчого судді про заборону відчуження майнових прав та активів. Скаржник вважає дії та рішення приватного виконавця незаконними, які не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження». У зв'язку з викладеним, скаржник просить суд визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця від 03.06.2025 про відкриття виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_2); визнати всі інші постанови та дії приватного виконавця недійсними, оскільки вони є похідними від незаконної постанови про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права ухвалу суду просив скасувати та постановити нову про задоволення його скарги.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд розглядав дії приватного виконавця ізольовано від загального контексту подій, що передували відкриттю виконавчого провадження. Такий підхід є хибним, оскільки саме системний аналіз хронології подій розкриває незаконність як дій стягувача, так і приватного виконавця. Вважає, що ключовою підставою для скасування оскаржуваної ухвали є те, що ТОВ «ДЕБТ ФОРС» ніколи не набувало статусу законного кредитора у цьому зобов'язанні, а отже, не мало права звертатися за примусовим виконанням.
Посилається й на те, що ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 06.07.2022 та 18.08.2022 у справі № 461/4079/22 (в рамках кримінального провадження № 22021000000000363) було накладено арешт на всі активи ТОВ «Вердикт Капітал», включно з майновими правами, та встановлено пряму заборону на їх відчуження. Ці ухвали є обов'язковими до виконання на всій території України. Попри це, 22 лютого 2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» уклало договір №22-02/23 про відступлення права вимоги за його кредитним договором на користь ТОВ «Кампсіс Фінанс». Цей правочин був вчинений умисно та в пряме порушення чинних судових заборон.
Вважає, що ТОВ «ДЕБТ ФОРС» не є і ніколи не було його кредитором, а відтак, воно не є належним стягувачем у розумінні Закону України «Про виконавче провадження». Приватний виконавець, відкриваючи провадження, діяв неправомірно.
Звертає увагу й на те, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16.04.2019 набрало законної сили 28 травня 2019 року. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Отже, останній день для пред'явлення виконавчого листа до виконання сплив 28 травня 2022 року. Приватний виконавець Кошарський О.В. відкрив виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 лише 03 червня 2025 року,тобто, через три роки після закінчення встановленого законом строку.
Дії стягувача та суду апеляційної інстанції, що призвели до видачі виконавчого листа, є грубим порушенням фундаментального принципу правової визначеності, який є елементом верховенства права та захищається ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Постанова Київського апеляційного суду від 09.12.2024 року, якою було задоволено аналогічну за своєю суттю заяву від ТОВ «ДЕБТ ФОРС» (яке є лише похідним «правонаступником» від того ж ТОВ «Вердикт Капітал»), є нічим іншим, як неправомірним переглядом та скасуванням попередніх остаточних судових рішень. Це створює ситуацію, коли сторона, що програла, може нескінченно ініціювати той самий процес, просто змінюючи назву юридичної особи. Це підриває довіру до правосуддя та залишає боржника у стані вічної невизначеності. Суд першої інстанції, сліпо посилаючись на останнє рішення апеляції, не врахував, що воно саме по собі є незаконним, оскільки порушує принцип res judicata.
Крім того, вважає, що сукупність дій послідовних «кредиторів» свідчить не про добросовісне намагання захистити свої права, а про цілеспрямоване зловживання процесуальними правами з метою обійти закон.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Кошарський О. В. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необгрунтованими, зазначив, що при відкритті ним виконавчого провадження № НОМЕР_2 законною підставою підтвердження правонаступництва та факту заміни сторони (стягувача) була чинна постанова Київського апеляційного суду від 09.12.2024 року у справі №754/20081/13ц. Законодавством не передбачена перевірка приватним виконавцем викладених в апеляційній скарзі «ланцюгів» та «дефектностей», які на думку скаржника фактично «скасовують» постанову Київського апеляційного суду від 09.12.2024 року у справі №754/20081/13ц про заміну стягувача на правонаступника. Більш того, скаржником не наведена правова норма, за якою навіть «гіпотетично» могло б бути прийнято рішення про відмову у відкритті виконавчого документа та його поверненні стягувачу без прийняття до виконання.
Окремо, звертає увагу на положення п. 4 ч. 10-2 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження, якими передбачено, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Отже, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання,визначений у виконавчому документі,є 29.05.2022 року та не пропущений станом на дату запровадження в Україні воєнного стану (24.02.2022 року).
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» в особі директора Марії Костюченко зазначено, що встановлення факту процесуального правонаступництва відбулося внаслідок судових рішень, які набрали законну силу, а отже, доводи скаржника є помилковими та хибними. Крім того, посилається на те, що у зв'язку із введенням на території України воєнного стану строки пред'явлення виконавчого листа до виконання є продовженими. Вважає, що скаржник посилається на гіпотетичні обставини, які на його думку, роблять правонаступництво неможливим, при цьому, не підтверджує зазначені обставини жодними доказами.
Крім того, просила покласти на ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 14 000 грн.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що аналіз заперечень стягувача лише посилює переконання у повній обґрунтованості його апеляційної скарги. Стягувач не зміг надати жодного переконливого контраргументу по суті висунутих ним вимог, водночас, вдався до маніпуляцій та вибіркового цитування норм права. На підставі викладеного, стверджує, що дії приватного виконавця, Кошарського О.В. , щодо відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 є незаконними з огляду на наявність щонайменше двох самостійних та беззаперечних підстав: пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий лист було пред'явлено через три роки після спливу встановленого законом трирічного строку, що є імперативною підставою для відмови у відкритті провадження. Вважає, щопомилка суду першої інстанції полягала у формальному підході та небажанні аналізувати дії виконавця в системному зв'язку з усіма обставинами справи, які свідчать про очевидну неправомірність примусового стягнення.
30 вересня 2025 року від ОСОБА_1 надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано недостатністю часу для належної підготовки до справи залученим ним адвокатом, Бондарчуком А. М., крім того, адвокат буде задіяний в цей час в інших засіданнях.
В судовому засіданні представник зацікавленої особи ТОВ «Дебт Форс» Воронков О. М. заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необгрнутованими.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності скаржника, колегія суддів ураховувала наступне.
Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.
При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Як зазначалося вище, обґрунтовуючи поважність причин для відкладення судового засідання, скаржник, ОСОБА_1 , у своєму клопотанні посилався на те, що залучений ним адвокат Бондарчук А. М., нібито не мав достатнього часу для належної підготовки до розгляду справи, а також на те, що адвокат у вказаний час був зайнятий участю в інших судових засіданнях.
Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку, що наведені доводи не можуть бути визнані такими, що підтверджують наявність об'єктивних і поважних підстав для відкладення розгляду справи. Суд критично оцінює наведені у заяві аргументи та вбачає в них спробу затягування судового процесу.
Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що, подаючи апеляційну скаргу, скаржник, ОСОБА_1 , завідомо усвідомлював правові наслідки цього процесуального кроку, у тому числі необхідність забезпечення належної юридичної допомоги. Водночас, жодних доказів на підтвердження того, що адвокат Бондарчук А. М. дійсно був залучений як представник у справі та що його участь у зазначений час у інших судових засіданнях була об'єктивно неминучою, суду не надано.
За відсутності належних і допустимих доказів, які підтверджували б наведені у клопотанні обставини, колегія суддів вважає, що заявлені підстави для відкладення розгляду справи не відповідають критеріям поважності, а подане клопотання є необґрунтованим, а відтак, відсутність скаржника в судовому засіданні з підстав, викладених у клопотанні, не є перешкодою для розгляду справи по суті та не надає правових підстав для її відкладення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представника ТОВ «Дебт Форс», дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16.04.2019 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/20081/13, позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - Державна реєстраційна служба України, Служба у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Васьківська Вікторія Станіславівна про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором в розмірі 151429,60 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 1210376,80грн.
У частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості відмовлено.
Рішення набрало законної сили 28.05.2019 року.
19.12.2024 Деснянським районним судом міста Києва видано виконавчий лист 754/20081/13. Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання визначено до 29.05.2022 (а. с. 20).
Постановою Київського апеляційного суду від 09.12.2024 року у справі № 754/20081/13-ц, апеляційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» задоволено. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 20.06.2024 скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення. Заяву, подану ТОВ «Дебт Форс» про заміну стягувача у цивільній справі № 754/20081/13-ц, задоволено та замінено вибулого стягувача ПАТ «Дельа Банк» на правонаступника ТОВ «Дебт Форс» щодо виконання рішення у цій справі до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а. с. 57-59).
19.05.2025 року стягувач, ТОВ «Дебт Форс», подав приватному виконавцю виконавчого округу м. Києва Кошарському О. В. заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, виданого Деснянським районним судом міста Києва від 19.12.2024 за № 754/20081/13 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості (а. с. 55).
03.06.2025 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О. В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП НОМЕР_2) на підставі виконавчого листа № 754/20081/13 виданого 19.12.2024 року. Постанова приватного виконавця містить посилання на постанову Київського апеляційного суду від 09.12.2024 у справі № 754/20081/13, про заміну стягувача на ТОВ «Дебт Форс» (а. с. 56).
З Інформації про виконавче провадження убачається, що приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарським О. В. винесено ряд постанов від 03.06.2025 року, а саме: про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій; об'єднання виконавчих проваджень в зведене (ВП № НОМЕР_3); звернення стягнення на майно боржника; про арешт майна боржника; про арешт коштів боржника, та 05.06.2025 року постанова про розшук майна боржника.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа, виданого Деснянським районним судом міста Києва 19.12.2024 року, на виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16.04.2019 року, строк пред'явлення якого зазначений у виконавчому листі до 29.05.2022 року, прийнято приватним виконавцем 03.06.2025 року, тобто, після набрання чинності Законом № 2129-IX від 15 березня 2022 року.
Суд зазначив, що оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у вказаному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Отже, суд дійшов висновку, що строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, визначений у виконавчому документ,і не був пропущений.
Щодо вимог про визнання незаконними та скасувати всіх інших прийнятих постанов приватним виконавцем, суд зазначив, що дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського О. В. відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватний виконавець вчинив ефективні заходи, які забезпечують виконання рішення суду у спосіб та в порядку, який встановлений виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), а також Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону).
Відповідно до статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, передбачено, що діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; обов'язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Стаття 28 Закону №1404-VІІІ визначає, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання встановлені Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, який набрав чинності з 26 березня 2022 року, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
З матеріалів справи убачається, що заява про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2025рокуз доданою копією постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2024 року за № 754/20081/13 та виконавчий лист, виданий Деснянським районним судом міста Києва 19.12.2024 року, приватний виконавець зареєстрував 03.06.2025 за №1171.
Постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа виданого Деснянським районним судом міста Києва 19.12.2024 року на виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 16.04.2019 року, строк пред'явлення якого зазначений у виконавчому листі до 29.05.2022 року, прийнято приватним виконавцем 03.06.2025 року, тобто після набрання чинності Законом № 2129-IX від 15 березня 2022 року.
Колегія суддівзазначає, що оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження», як спеціальним нормативно-правовим актом, у вказаному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 15.03.2023 у справі №260/2595/22.
Отже ураховуючи норми законів строк пред'явлення виконавчого листа до виконання, визначений у виконавчому документі (29.05.2022 року), не був пропущенийстаном на дату запровадження в Україні воєнного стану (24.02.2022 року). Воєнний стан, починаючи з моменту його запровадження скасований або припинений не був, станом на дату подачі заяви про відкриття виконавчого провадження воєнний стан не скасовано і не припинено, а тому і строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не є пропущеним.
Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правилнього висновку, що дії приватного виконавця вчинені 03.06.2025 року щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та законодавчим актам.
Щодо вимог скаржника про визнання незаконними та скасування інших прийнятих приватним виконавцем постанов, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно, і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника встановлюється статтею 48 наведеного Закону, відповідно до частини 1 якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Частинами першою, другою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Згідно зі статтею 42 Закону України "Про виконавче провадження", витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, здійснюються за рахунок коштів виконавчого провадження, які складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника, або основної винагороди приватного виконавця, авансового внеску стягувача, а також стягнутих з боржника коштів на покриття цих витрат. Приватний виконавець має право виносити постанови про стягнення з боржника цих витрат, які, в свою чергу, можуть бути оскаржені в адміністративному суді.
На підставі вищевикладених правових норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського О. В. відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватний виконавець вчинив ефективні заходи які забезпечують виконання рішення суду у спосіб та в порядку, який встановлений виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження».
Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів відмічає таке.
Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції нібито розглядав дії приватного виконавця ізольовано від загального контексту подій, є необґрунтованим. Як убачається з матеріалів справи, суд дослідив не лише сам факт відкриття виконавчого провадження, але й належність стягувача та правові підстави його звернення до приватного виконавця. При цьому, суд дав належну оцінку усім наданим доказам у їх взаємозв'язку, що відповідає принципу повноти судового розгляду.
Доводи скаржника щодо незаконності набуття ТОВ «ДЕБТ ФОРС» статусу стягувача та сумнівів у правомірності відступлення права вимоги не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки встановлення законності правочинів між третіми особами не входить до предмета розгляду даної справи. Такі доводи виходять за межі апеляційного перегляду ухвали про відкриття виконавчого провадження, оскільки правочини щодо відступлення права вимоги можуть бути оскаржені у порядку окремого позову.
Щодо посилань скаржника на ухвали Галицького районного суду м. Львова від 06.07.2022 року та 18.08.2022 року у кримінальному провадженні № 22021000000000363, колегія суддів зауважує, що вони не стосуються безпосередньо спірного зобов'язання між боржником та кредитором і не мають преюдиціального значення у цій справі. Крім того, скаржником не надано належних доказів того, що зазначені ухвали фактично перешкоджали укладенню договору про відступлення права вимоги чи позбавляли ТОВ «Вердикт Капітал» цивільної дієздатності укладати відповідні угоди.
Оскільки відкриття виконавчого провадження відбулося у період дії воєнного стану, встановлені законом строки не можуть вважатися пропущеними. Отже, доводи скаржника про нібито сплив строку пред'явлення виконавчого документа не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Доводи щодо порушення принципу правової визначеності та посилання на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також не знаходять підтвердження. Суд першої інстанції діяв у межах своїх процесуальних повноважень, застосував чинне законодавство та врахував судові рішення, що набрали законної сили. Жодних ознак свавільного втручання у права скаржника чи порушення принципу **res judicata** колегія суддів не вбачає.
Що стосується постанови Київського апеляційного суду від 09.12.2024 року, то дане судове рішення було ухвалено у межах іншого провадження і має обов'язкову силу до її можливого скасування у встановленому законом порядку. Наявність у сторони незгоди з цим рішенням не свідчить про його незаконність та не може бути самостійною підставою для невиконання.
Посилання скаржника на нібито зловживання правами з боку кредиторів є оціночними та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Системного чи умисного зловживання процесуальними правами колегія суддів у даній справі не вбачає.
Ураховуючи викладене, доводи апеляційної скарги є надуманими та такими, що не спростовують законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року залишенню без змін.
При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» зазначило про те, що товариство понесло відповідні витрати на професійну правничу допомогу, які просило стягнути з ОСОБА_1 у розмірі 14 000 грн.
На підтвердження таких витрат надано суду: копію договору про надання правничої допомоги від 03 липня 2024 року; копію прас-листа; копію заявки на надання юридичної допомоги №25-07-2025-1; копію акту №1-10.09.2025 року про надання юридичної допомоги; копію платіжної інструкції №0540950000.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Водночас, скаржник, ОСОБА_1 не скористався наданим йому процесуальним правом та не подав до суду відповідно заперечення, хоча був обізнаний про заявлення ТОВ «Дебт Форс» щодо стягнення витрат на правничу допомогу внаслідок апеляційного перегляду справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Згідно акту № 1-10.09.2025 про надання юридичної допомоги від 10 вересня 2025 року убачається, що клієнту, ТОВ «Дебт Форс» були надані такі послуги, як: усна консультація щодо апеляційної скарги - 2 000 грн та підготовка відзиву відзиву на апеляційну скаргу у розмірі - 6 000 грн.
Оцінюючи подані ТОВ «Дебт Форс» докази на підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено, що зазначені товариством витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги: усна консультація та підготовка відзиву на апеляційну скаргу зводяться до єдиної дії - підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.
При цьому, колегія суддів також звертає увагу на додатковіу постанову Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 905/681/19, в якій зазначено, що «перелік таких робіт як усні консультації з клієнтом, не має відношення до процесу розгляду справи та є таким, що позбавлений сенсу».
За наведених вище обставин, колегія суддів доходить висновку про стягнення витрат з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дебт Форс» витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, які реально та фактично були понесені ТОВ «Дебт Форс» у розмірі 6 000 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 липня2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТ ФОРС» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, буд. 9, прим. 369, офіс 1 ЄДРПОУ 43577608) витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 03 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура