22 вересня 2025 року справа № 580/8158/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
17.07.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 26.06.2025 №230850003436;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 18.06.2025 (вх. № 10800) та прийняти рішення про призначення з 03.05.2025 ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно ст.30 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 02.04.1996 по 31.05.2001, з 01.06.2001 по 02.01.2004, з 20.01.2004 по 01.09.2005, з 01.11.2005 по 18.04.2008, з 01.03.2024 по 18.06.2025.
В обґрунтування позивач вказує, що під час розгляду документів позивача щодо призначення пенсії, протиправно не враховано до страхового стажу вищевказані періоди роботи.
Ухвалою суду від 22.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначено, що згідно частини 1 статті 32 ЗУ № 1058, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю ІІІ групи: від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років.
Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи 68/25/847 виданого ОСОБА_1 встановили ІІІ групу інвалідності, загальне захворювання з 02 травня 2025 року по 31 травня 2026. На дату встановлення ІІІ групи інвалідності ОСОБА_1 виповнилось 45 років.
Так, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.02.1996 за записами №1-№ з 02.04.1996 по 31.05.2001, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка організації яка вперше зробила записи про роботу, чим порушено вимог розділу підпункту 2.12 Інструкції.
В рішенні про відмову Відповідач повідомляв позивача про необхідність надати належним чином оформлену довідку, видану за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів, та довідку про перейменування (в разі необхідності), як передбачено п.3 Порядку № 637, однак своїм правом ОСОБА_1 не скористався.
Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення №230850003436 від 26 червня 2025 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 10 років.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
18.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду вищевказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення №230850003436 від 26 червня 2025 року про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону № 1058 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 10 років.
За наданими документами та даними відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5) страховий стаж склав 07 років 13 днів.
У спірному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.02.1996 з 02.04.1996 по 31.05.2001, оскільки на титульній сторінці відсутня печатка організації яка вперше зробила записи про роботу, чим порушено вимог розділу підпункту 2.12 Інструкції.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі ч.4 ст.24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Суд зазначає, що спірним у межах цієї справи є зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.02.1996.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.
Суд встановив, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить відомості про періоди роботи, зокрема:
з 02.04.1996 до 31.05.2001 - в КСП «Дружба»;
з 01.06.2001 до 02.01.2004 - в ТОВ «Джерело»;
з 20.01.2004 до 01.09.2005 - в СТОВ «Хлібодар»;
з 01.11.2005 до 18.04.2008 - в ТОВ «Круг-С»;
з 01.09.2004 до цього часу - у ФОП ОСОБА_2 .
Суд врахував, що в трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Стосовно доводів спірного рішення про окремі недоліки в оформленні трудової книжки (на титульній сторінці відсутня печатка організації яка вперше зробила записи про роботу), суд зазначає, що в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Також, Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, зокрема, у постановах від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 05 березня 2020 року у справі №171/799/17(2-а/171/45/17), згідно з якою, певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому, суд враховує, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Тому періоди роботи позивача з 02.04.1996 до 31.05.2001; з 01.06.2001 до 02.01.2004; з 20.01.2004 до 01.09.2005; з 01.11.2005 до 18.04.2008; з 01.09.2004 до 18.06.2025 підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів законності відмови у зарахуванні вказаного вище стажу.
Щодо наявності у позивача права на призначення пенсії по інвалідності, суд зазначає таке.
Відповідно до ст.30 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до вимог ст.32 Закону №1058 особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп - від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років.
Суд встановив, що згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 09.05.2025 №68/25/847/В, позивач є особою з інвалідністю 3 групи. Вік позивача станом на час звернення за пенсією - 45 років.
Таким чином, умовою для призначення йому пенсії по інвалідності є наявність страхового стажу 10 років.
Також, як установлено судом, позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду з 02.04.1996 до 31.05.2001; з 01.06.2001 до 02.01.2004; з 20.01.2004 до 01.09.2005; з 01.11.2005 до 18.04.2008; з 01.09.2004 до 18.06.2025, що у сукупності становить більше 10 років, а тому у нього присутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності.
Тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 26.06.2025 №230850003436 про відмову у призначенні позивачу пенсії по інвалідності є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
В пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003, вказано: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".
У пункті 2.3 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2018 року у справі № 7-р/2018 цим судом зроблено висновок, що «...В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Конституційний Суд України вважає, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України «цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів» (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016).
У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
У пункті 45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.
Отже, наведені юридичні позиції Конституційного Суду України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи».
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17 викладено правові позиції про те, що «Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Таким чином, дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом».
Нормативно-правовим актом, яким регулюються умови призначення пенсії по інвалідності є Закон №1058.
Враховуючі визначені цією нормою підстави та умови призначення пенсії по інвалідності, а також наявність у позивача усіх необхідних умов для призначення пенсії по інвалідності - інвалідність та страховий стаж, вирішення питання призначення пенсії у даному випадку не є дискреційним повноваженням Пенсійного органу.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.145 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Частиною 3 ст.245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періодів роботи з 02.04.1996 до 31.05.2001; з 01.06.2001 до 02.01.2004; з 20.01.2004 до 01.09.2005; з 01.11.2005 до 18.04.2008; з 01.09.2004 до 18.06.2025, а також прийняти рішення про призначення позивачу пенсії по інвалідності.
Щодо часу призначення пенсії, суд зазначає таке.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.45 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Оскільки позивачу інвалідність встановлена з 09.05.2025, а звернення за пенсією відбулось 18.06.2025, пенсію позивачу має бути призначена з часу встановлення інвалідності - 09.05.2025.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 26.06.2025 №230850003436 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 02.04.1996 до 31.05.2001; з 01.06.2001 до 02.01.2004; з 20.01.2004 до 01.09.2005; з 01.11.2005 до 18.04.2008; з 01.09.2004 до 18.06.2025, а також прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ